Лабіринт душі

Почуття прийми і не лякайся,
Вірити навчися, не ховайся.
Щоб мети в житті своїм досягти,
Серце ти відкрий і любов знайди.

Наріан прокинувся раптово. Усвідомивши, що живий, він полегшено зітхнув. Те, що відбувалося в Болотах Страху, здавалося страшним сном. І тільки меч вогню - Бреген - був єдиним доказом блукань принца.

- Наріане! - збентеженого юнака дбайливо обняла Ербе. М’яке волосся жінки приємно лоскотало щоку Наріана. Він посміхнувся, обіймаючи драконесу у відповідь, гладячи її сильні плечі й спину. 

- Ми хвилювалися! Як же ми хвилювалися. Особливо коли ти, змучений і сплячий, раптово випав з арки…

- Я… з арки? - здивовано перепитав Наріан. - Розкажи, як усе було.

Ербе відсторонилася, і принц зауважив, що вони знаходяться далеко від злощасного лісу.

- Довелося від’їхати від арки, тому що жахи стали проникати в реальний світ, - пояснив Хіган, що наче виник з повітря. Він знову тримав у руці червону квітку. Наріан зненацька усвідомив, що компанія чаклуна його не напружує. Не залишилося страху і тривоги. Тільки спокій і полегшення від того, що з друзями все гаразд.

- Ми чекали на тебе недовго, - додала жінка. Принц здивовано вигнув брови. А йому здавалося, що в Тауно Кемен він був декілька днів. - І тут тебе наче виштовхнули звідти. Ти був непритомний весь шлях, який ми подолали. А вчора довелося спинитися. Коні стомилися. Проте ти не приходив до тями. Хоча Хіган був упевнений, що ти прокинешся.

Ербе променисто посміхнулася, і серце Наріана забилося швидше.

- Бачу, твої пошуки увінчалися успіхом, - зауважив Хіган, розглядаючи меч.

- Там знаходився не тільки меч вогню, - згадав принц, - перед цим я зустрів діву Айлен, яка показала меч води. А діва Наур…

- Так, у Болотах Страху живуть Фалівен - Великодушні Діви, - пояснив чаклун, - єдині жінки, які володіють активною чаклунською силою. Незважаючи на прекрасний вигляд, Фалівен були підступними і жадібними, погубили чимало шляхетних людей. І дракони з Танцівницями створили Болота Страху, назавжди ув’язнивши жінок всередині. Діви забрали з собою мечі стихій. Щоб отримати легендарну зброю, людині слід було пройти жорстокі випробування, що їх придумали Фалівен. Тобі пощастило зіткнутися лише з дівою Води. Вона романтична і доволі м’яка характером, - чаклун посміхнувся, - вбила б тебе ніжно.

- Дякую, що попередив, - огризнувся принц, - але діва Наур охоче віддала меч і не стала щось вигадувати.

Про брамника Наріан не наважився розповісти. Хоч і розумів, що рано чи пізно доведеться викласти все супутникам.

- Ця зброя належить тобі по праву, - анітрохи не здивувався Хіган, - діви чекають справжніх лицарів, які заберуть мечі з боліт. Тоді Фалівен зможуть піти до Світу під Місяцем.

Наріан подумав, що Великодушні Діви нещасні. Могутні жінки через власну жорстокість замкнені в найжахливішому місці Тринадцяти Королівств.

- Тепер - у дорогу? - Ербе радісно зірвалася з місця, мріючи якомога швидше опинитися подалі від боліт.

- Так, пора, - погодився принц, - та спочатку…

Він насилу піднявся, підійшов до Хігана і обійняв його.

- Дякую за допомогу, чаклуне, - тихо вимовив принц, - і я згоден.

Вигляд ошелешеного Хігана неабияк потішив Наріана. Ербе тактовно не втручалася в цю мить примирення.

- На що саме згоден? - здивовано запитав брюнет. - Ще раз прогулятися болотами?

- Я згоден, щоб ти прочитав мої думки і знайшов того чаклуна, - відповів принц, - сподіваюся, процедура буде менш жахливою, ніж болото.

Юнак пішов до Ербе, намагаючись приховати задоволену посмішку. Хоча Наріан не зовсім розумів, чим так задоволений. Хіган же за звичкою погладив пелюстки червоної лілії.

- Болота явно змінили тебе, Наріане, - сказав він.

***

- Куди ми зараз прямуємо? - поцікавився Наріан у супутників.

- У Бріссаг, як і планували, - відповів Хіган, - перевіримо Ахейра і Х’єссена. Якщо вони виявляться не тими чаклунами, поїдемо до мене в гості.

- Ти живеш у Бріссазі? - запитала Ербе.

- У Хессірі, королівстві, яке розташоване в безпосередній близькості до Німих земель, - відповів чаклун, - в родинному замку я байдикував три сотні зим… поки мені не наснився віщий сон.

- Для чого взагалі їхати в твій замок? - принц уже не прагнув наближатися до місця, де можуть блукати монстри. Не дарма Хессір ще називали землею, що в’яне[1].

- Щоб уникнути ускладнень під час читання думок, слід приготувати деякі відвари, - пояснив чаклун, посміхаючись, - не бійся, принце. Я не збираюся тебе труїти.

- Хігане, це неввічливо, - втрутилася Ербе.

- Щоб я злякався якогось відвару, - хмикнув Наріан, викидаючи корону. Навіть полум’я Ербе не могло знищити коштовність. Але принц став спокійніше ставитися до прокляття. Може, тому, що надія на порятунок від кошмару була сильнішою за страх? Вперше за кілька зим юнак вірив у краще.

- Я буду допомагати, тож нічого поганого не станеться, - посміхнулася драконеса, - до речі, коли ти був без тями, то майже весь час говорив.

- Швидше за все, проклинав жителів боліт, - знизав плечима принц.

- Ні, ти повторював «мелме мей», - повідомила Ербе, - кохана снилася?

- Що? - не зрозумів Наріан. Ці слова він почув від брамника, перш ніж заснув. Жінка здивовано подивилася на принца.

- Не звертай уваги, ардільє, - втрутився Хіган, - принц не знає мови луань. Мелме мей перекладається як «любов моя». Цю фразу можна сказати тільки тому, кого по-справжньому кохаєш. Хто вона, принце?

- Не твоє діло, чаклуне, - пробурчав Наріан, намагаючись згадати свої сни. Але в голову нічого не приходило. Юнак не бажав розповідати, кому насправді були призначені ті слова.

Тому що не хотів у це вірити.

***

Від Лауріля до столиці Бріссагу - Хіллена - майже місяць шляху. Ближче до півдня зима була не такою суворою, як у північних королівствах, тому мандрівники майже не мерзли. Наріан хвилювався, як би Ахейр і Х’єссен не втекли. Але Хіган лишався спокійним. Чаклун запевнив принца, що парочка не виїде доти, поки не насолить кожному зустрічному. Чаклунам муляли обмеження, що на них наклала королева Бріссагу. Володарка Тарінен була безжалісною до всіх, хто мав схильність до активної магії.

- Можливо, раніше ці двоє були непоганими людьми, - говорив Хіган, - не можу сказати точно, я молодший за них. Х’єссена називають одним з перших чаклунів Тейрен Араньє. Ми перетиналися кількаів разів. У справах, звичайно. Чаклуни збиралися обговорити, що робити з рикошетом. Вони раніше часто так робили, хоча від бесід ніякої користі не було. Це зараз, посварившись, всі розійшлися різними шляхами.

- Але Ахейр і Х’ссен не розійшлися, - зауважила Ербе.

- Ходять чутки, що вони коханці, - сказав Хіган, і принц, почувши це, ледь не впав з коня. Помітивши здивування Наріана, чаклун посміхнувся: - Тут нема нічого дивного, принце. А що нам робити, коли нас бояться і ненавидять прості люди? Хоча… я б не став спати з іншим чаклуном. Хтозна, що в нього на думці.

Наріан хотів сказати, що в першу чергу ніхто не стане спати з Хіганом, але промовчав. Його не цікавили стосунки чаклунів. Юнак ігнорував балаканину чорнявого супутника, як це робила Ербе. Жінка останнім часом часто мовчала і невідривно дивилася в небеса. В її сапфірово-синіх очах було стільки печалі й туги, що у Наріана стискалося серце. Він страждав через те, що не міг допомогти драконесі.

Хіллен розташувався у східній частині Бріссагу на скелястих пагорбах. Навіть тут відчувалася незрима близькість Німих земель, хоча від страшних істот першим страждав Хессір. На півночі столиці спорудили кам’яну стіну, досі недобудовану. Та навіть у такому вигляді вона огинала майже все місто. Ходили легенди, що для спорудження стіни в минулому використовували туші циклопічних монстрів, яких величезними зусиллями вбивали чаклуни.

Незважаючи на вторгнення істот з Німих земель, місто називали перлиною мистецтва і архітектури півдня. Багато будинків удавалося збудувати за короткий час завдяки винаходам тамтешніх майстрів-інженерів. Саме тому столицю так швидко відновили після того, як чаклуни знищили її вщент. Ніде більше не будували величних будинків з барельєфами і старовинними фресками. На фресках зображували королев Бріссагу і фрагменти історії королівства. Тільки в Хіллені можна помилуватися знаменитим пісочним мармуром - матеріалом, з якого споруджені храми і численні статуї Танцівниць. Більшість будівель сховала виноградна лоза. Бріссаг був найбільшим королівством, де займалися виноробством. Навіть на гербі було зображене гроно винограду.

Ще до того, як подорожні опинилися в місті, Хіган почав налаштовуватися на Ахейра. Ербе зауважила, що це може бути небезпечно. Чаклун Отруйних Лез відчує, що за ним стежать. Хіган же нітрохи не хвилювався. Здавалося, він навіть хотів бути викритим. Наріан думав про те, як уникнути сутички. Тому проґавив мить, коли безцільна їзда перетворилася в погоню. Хіган вистежив Ахейра. Їхні коні рухалися риссю широкими вулицями, змушуючи випадкових перехожих злякано тулитися до стін. Чаклун їхав попереду і безпомилково вибирав напрямок, ні разу не зупинившись на перехрестях. Як тільки вони в’їхали в західну частину міста, минувши мармурову арку, Хіган спритно зіскочив з коня і попрямував до високого чоловіка в пурпурової мантії. Той ішов у їхній бік. Незважаючи на приємну зовнішність, від людини віяло небезпекою.

- Ну, здоров, Ахейре, - люб’язно посміхнувся Хіган. На відміну від нього, чорнявий чаклун Отруйних Лез насупився і зробив крок назад. Яскраві, майже прозорі очі сяйнули з-під насуплених широких брів. На його шиї виблискувалв ланцюжок з підвіскою у вигляді химерного леза.

- Хігане, - невдоволено протягнув Ахейр, недбало торкаючись ланцюжка, - як несподівано зустріти тебе. Казали, ніби ти помер. Що, Танцівниці відмовилася прийняти тебе? Співчуваю.

- Не заговорюй мене, Ахейре, - Хіган говорив спокійно, та блакитні очі недобре сяяли, - у мене одне питання. Відповіси - і можеш іти…

- А як ні, то що? - чаклун Отруйних Лез підійшов впритул до Хігана. Наріан потягнувся за мечем. Ербе мовчки спинила принца. - Гадаєш, я тебе боюся?

Чаклуни були настільки напруженими, що повітря довкола них вібрувало від магії. Наріан зрозумів, що сутички не уникнути. Якщо ж про бійку чаклунів дізнається королева, доведеться дуже швидко тікати. 

- Ми вже стикалися, Ахейре, - Хіган ледь помітно посміхнувся, - і ти мало не помер. Тебе врятував Х’єссен - твоя сила і слабкість. Може, для початку варто знайти його?..

- Ти не посмієш, - Ахейр стиснув долоні в кулаки, - забирайся, Хігане, інакше точно підеш на побачення до Смерті…

- Ахейре, куди ти зник? - почувся дзвінкий голос справа. Хіган посміхнувся, підіймаючи праву долоню.

- Х’єссене, тікай! - гаркнув Ахейр.

Наріан не встиг щось зробити. Спинити цих двох чи гукнути Хігану, щоб не ризикував. Чаклуни почали бійку раптово, без попередження. Повітря вибухнуло, зарябіло нестримними хвилями магії. Сотні багряних лез упали в сторону Хігана. Той недбалим помахом долоні відвернув ворожу магію, і леза зруйнували сусідній будинок. Пролугав вибух. Хіган простягнув долоню до Ахейра. Того зачепило потужним вітром, від якого все живе почало розкладатися і гнити. Прокричавши якеесь прокляття, Ахейр змусив землю розверзтися, аби скинути туди ворога. Споруди довкола небезпечно захиталися. Неподалік пролунали чиїсь крики. Чаклун Павучої Лілії зненацька розчинився в чорному диму. Ахейр, підозріло озираючись, теж зник. На принца і Ербе він не звернув уваги. Схоже, хвилювався за Х’єссена.

- Де вони? - порушив раптову тишу Наріан. Він не міг повірити, що все так обернулося. У глибині душі юнак сподівався, що чаклуни дадуть відповіді на запитання і всі мирно розійдуться.

- Не знаю. Не відходь від мене, - напруженим голосом вимовила жінка. Вони злізли з коней. Принц оголив меч і прислухався. Здавалося, вулиця вимерла. Ніби люди відчули небезпеку і вирішили не висовуватися з будинків. - Вони можуть напасти…

Будинок справа вибухнув. Гаряча хвиля повітря відкинула принца в сторону. Він боляче вдарився і впустив меч. Вулицю заволокло димом і задушливим пилом. Вилаявшись, Наріан піднявся і схопив Бреген. Ербе не було видно. Він не наважувався покликати її, боячись, як би не почули вороги.

- Отже, ти разом з Хіганом? - з диму виник чоловік у темно-зеленій мантії, чиє яскраво-червоне волосся майоріло на вітрі. То був незнайомець який кликав Ахейра. Х’єссен, чаклун Кривавих Ілюзій. Він вільно ширяв у повітрі, а по його викривлених пальцях пробігали сині іскорки. - Дарма ви вирішили напасти.

Х’єссен метнув в застиглого Наріана синю блискавку. Але магія не досягла цілі, розбившись об сапфірове крило драконеси.

- Це ви дарма чините опір, - заперечила Ербе. Через те, що крило закривало його, принц не бачив Х’єссена, хоча й уявляв здивування чаклуна. - Не намагайся втекти, інакше спопелю.

Крило зникло, перетворившись у м’язисту руку супутниці принца. Жінка посміхалася і дивилася на блідого Х’єссена. Той деякий час приголомшено мовчав.

- Ти… ти драконеса! - нарешті видихнув чаклун, плавно приземляючись. - Справжня драконеса! Але ж ви всі вимерли!

- Як бачиш, не всі, - знизала плечима Ербе, - це ти прокляв принца? - запитала вона, вказавши на Наріана.

- Ні, я його не проклинав, - енергійно похитав головою Х’єссен - не проклинав!

- Звісно, - Хіган з’явився так само несподівано, як і зник, і швидко попрямував до завмерлого Х’єссена. Принц помітив, що руки брюнета закривавлені й обпечені. Обличчя Наріан не бачив, але сподівався, що супутник не сильно поранений. - А як щодо Ахейра? Поклич його, Х’єссене. Мені потрібна відповідь.

- Ми не проклинали цю людину, - люто дивлячись на Хігана, мовив Х’єссен, - я його не знаю.

- Тому що ви жодного разу не запам’ятовували тих, кого проклинали, - промуркотів чаклун Павучої Лілії, повільно крокуючи довкола Х’єссена. Хоч рудоволосий і був старшим, він, як і всі мудрі чаклуни, знав, на що здатні чаклуни Смерті, тому поки нічого не робив. - Цікаво, Ахейр з’явиться, якщо я відправлю тебе у свій світ?

Краєм ока Наріан зауважив рух позаду. Впізнавши пурпурову мантію Ахейра, метнувся до нього.

- Не смій, чаклуне!

Багряні леза, спрямовані на Хігана, пронизали принца. Наріан судомно видихнув, відчувши нелюдський біль. Цього разу прокляття його не врятувало. Що ж, можливо, це на краще. Закриваючи очі, принц чув чиїсь крики, які ставали все тихішими…

***

Наріан прокинувся від гучного сопіння. Поворухнувшись, відчув тупий біль у всьому тілі. Згадав про те, що сталося, і тихо хмикнув. Прокляття - найкращий його захисник. Принц пам’ятав, як Хіган говорив, що звичайні люди після лез Ахейра відправлялися у царство Смерті.

Сопіння не припинилося, і Наріану стало цікаво, що за істота видає такі звуки. Розплющивши очі, принц зауважив, що знаходиться у великій похмурій кімнаті. З меблів тут було ліжко, на якому він лежав, і стілець з високою різьбленою спинкою і вицвілою синьою оббивкою. В кутках приміщення висіла павутина, а стіни почорніли і в деяких місцях обросли пліснявою. Було холодно. Юнак здивувався, подумки запитуючи, де це він. Насилу піднявшись, Наріан зауважив стрілчасте вікно навпроти з розсунутими чорними портьєрами. Відразу за вікном на даху вежі сопів сапфірово-синій дракон. Незважаючи на відсутність сонця, луска благородної істоти виблискувала і переливалася, а з ніздрів йшов білий дим. Величезне прекрасне тіло здіймалося при кожному подиху. Крила вільно звисали вниз, майже закривши вежу, а хвіст обвився навколо споруди. «Хіба можна спати в такому незручному місці?» - подумав принц. Він не міг намилуватися створінням. Ербе виглядала чарівно в будь-якій подобі.

- Ербе, - неголосно покликав Наріан. Він не особливо сподівався, що драконеса почує. Але істота миттю розплющила темно-сині очі з блакитними вкрапленнями. Драконеса кумедно чимхнула і без попередження стрибнула у вікно. Наріан навіть скрикнути не встиг.

Очікуваного зіткнення не було. Ошелешений принц дивився на Ербе. Він навіть не зрозумів, у яку мить відбулося перетворення в жінку.

- Тебе мало не вбили, Наріане, - вимовила Ербе, посерйознішавши, - про що ти думав? Магія чаклунів небезпечна. Тим більше, це був Ахейр. Чому тебе так тягне на безглузду самопожертву?..

Вона говорила все швидше, але принц не слухав. Він вражено мовчав і не міг відвести погляду від оголеного жіночого тіла, подекуди вкритого блакитними лусочками, ніжних вигинів і округлих грудей.

- Ербе… - зніяковіло заговорив юнак, коли співрозмовниця замовкла. Він насилу підбирав слова, оскільки думки про близькість з жінкою не давали спокою. - Ербе… я б порадив одягнутися… хоч трохи…

Ербе повільно подивилася на себе. Потім - на принца, на чиєму обличчі з’явився рум’янець. Скрикнувши, зірвала портьєру і сяк-так закуталась. Наріан тактовно відвів очі і пильно розглядав почорнілі стіни. Жінка, скоріш за все, робила те ж саме.

- Де ми знаходимося? - наважився заговорити принц через деякий час. - Що трапилося після того, як я втратив свідомість?

- Ти ледь не помер, - виправила Ербе, не дивлячись на співрозмовника. Все ще ніяковіла. - Ми в родинному замку Хігана - Люмен Ірне. Подякуй йому за нагоди. Лез Ахейра було так багато, що ми майже втратили надію…

- Мене знову врятувало прокляття, - незворушно сказав Наріан.

- Не прокляття, - різко заперечила драконеса, - а Хіган.

Принц лише недовірливо хмикнув. А Ербе продовжила:

- Він ледь не вбив Ахейра. Створив шлях, завдяки якому ми за короткий час опинилися в Хессірі. Хіган сказав, що в Люмен Ірне зберігаються відвари, які допоможуть поставити тебе на ноги. І він мав рацію. Ти вижив, Наріане! - Ербе щасливо посміхалася. А принц, затамувавши подих, милувався її обличчям. У пориві радості жінка підійшла до нього і обняла. Темне волосся драконеси пахло свіжістю і сосновою смолою. - Піду розповім Хігану. І зміню вбрання.

Сміючись, вона м’яко відсторонилася і пішла. А принц посміхався. Хотілося частіше торкатися до Ербе, обіймати і пристрасно цілувати. Хотілося повернутися до Ардеванду в її супроводі, одружитися з нею, жити довго і щасливо. Як у чарівних казках, що в дитинстві хлопцю розповідала матір…

Замріявшись, Наріан не почув, як до кімнати зайшов Хіган. Чаклун здавався бадьорим і незворушним. Хоча бліде до синяви обличчя і кола під очима вказували, на те, що чорнявому супутнику Наріана теж дісталося.

- Я щойно зустрів Ербе, - заговорив Хіган, вальяжно сівши в кріслі біля ліжка, - і вельми здивований її зовнішнім виглядом.

- Ти знав, що дракони, перетворюючись в людей, постають без одягу? - поцікавився принц. Хіган округлив очі, потім задоволено хмикнув.

- О, як несподівано, - очі чаклуна сяяли, - тобі пощастило, принце. Сподіваюся, ти хоч щось зробив.

- Помовч, чаклуне, - кинув Наріан, хоча не можна було сказати, що він незадоволений. Глянувши на супутника, юнак помітив, що руки Хігана перебинтовані. Принц посерйознішав. - Ти взагалі відпочиваєш? Виглядаєш так, ніби тебе пожувала тварюка з Німих земель.

- Ти виглядав іще гірше, - іронічно зауважив чаклун, - це ж яким треба бути ідіотом, щоб полізти під леза Ахейра? Розумію, ти ні про що не думав…

- Я думав про твою безпеку, - неохоче пробурчав Наріан. Хіган замовк. Потім заговорив обережно і повільно, підбираючи слова:

- Мені приємно, що ти турбуєшся за мене, принце, але наступного разу не лізь під чиєсь закляття. Навіть я не впевнений в тому, що врятую тебе.

- Зате я в тобі не сумніваюся, - сказав Наріан, і Хіган здивувався вже вкотре. - Дякую.

- Ну, раз ти кажеш «дякую»… - протягнув Хіган.

- Коли можна прочитати мої думки? - продовжував принц.

- Ти ще слабкий, - запротестував співрозмовник.

- Я здоровий!

- А я ні!

Наріан зітхнув.

- Дійсно, - погодився він, пригладивши сплутане волосся, - вибач.

Принц нахилився, взяв долоні Хігана в свої і легенько стиснув, немов хотів поділитися теплом. Чаклун був украй здивований і зовсім не розумів, що найшло на завжди відчуженого Наріана.

- Видужуй, - неголосно вимовив принц і злегка посміхнувся.

Хіган нічого не сказав. І не зізнався, що цю мить запам’ятає надовго.

***

Вони лишилися в Люмен Ірне на всю зиму. Незважаючи на прагнення знайти чаклуна, що прирік принца на страждання, Наріан визнав, що його стан дійсно гірший, ніж у Хігана. У крайньому випадку, чаклун пересувався на своїх двох. Принцу ж було важко навіть покинути кімнату. За ним люб’язно доглядала Ербе. Коли ж спадкоємець престолу зміг ходити, він оглядав похмурий, порожній, холодний замок. Більшість меблів у кімнатах давно згнила, портьєри зотліли і перетворилися в лахміття, а павутина, що нагадувала потворне мереживо, висіла в кожному кутку. Наріан зробив висновок, що Хіган тут давно не був. Чи не прибирав кілька сотень зим. У принца стислося серце, коли він подумав про чорнявого чаклуна, що блукав на самоті темними коридорами. Останнім часом юнак не бачив Хігана. За словами Ербе, той готувався до ритуалу читання думок і не бажав, щоб йому заважали. Але принц хотів переконатися, що з чаклуном усе гаразд.

Якось він помітив Хігана в одній з порожніх кімнат. Там знаходився стіл - напівзотлілий і скрипучий. По тонкій різьбі, що добре збереглася, принц визначив, що виріб колись привезли з Неніріну, де жили кращі майстри з обробки дерева. Біля столу стояв Хіган. Він чимось мастив руки, суцільно вкриті чорними шрамами, і болісно кривився. Пальці чаклуна злегка тремтіли.

- Міг би звернутися за допомогою, - неголосно вимовив Наріан, спинившись на порозі.

- Я звик все робити сам, - сказав чаклун, не повертаючи голови до співрозмовника, - коли довгий час живеш на самоті, доводиться покладатися тільки на себе. Чому не відпочиваєш, принце? Я не в тому стані, щоб лікувати тебе знову.

- Пам’ятаю, хтось говорив про моє небажання приймати допомогу від інших, - хмикнув юнак, - виходить, ти такий же.

Помітивши, що впертий чаклун намагається перебинтувати руки, Наріан підійшов і почав дбайливо накладати бинти. Він все ще відчував докори сумління за те, що наразив Хігана на небезпеку. Лікувальне зілля, яким користувався брюнет, пахло травами. Сам Хіган не вимовив ні слова, поки принц бинтував його руки.

- Як же ти змінився, - сказав нарешті чаклун без звичного сарказму в голосі.

- Можливо, - знизав плечима Наріан. Принц був спокійний і не поспішав огризатися. - Болота Страху змінюють людей, - він посміхнувся, - жорстокий, але дієвий варіант.

- Ти так і не розповів, що там бачив.

- Я бачив багато жаху, - такою була відповідь принца, - ці видіння допомогли зрозуміти одне: багато що можна змінити, почавши змінюватися самому.

Хіган зітхнув. Співрозмовник знову ухилився від розповіді.

- Іди до Ербе, принце. Відпочинь. Зовсім скоро відбудеться Найтемніша ніч - свято настання весни. Тоді й спробуємо дізнатися про твого ворога.

Наріан слухняно кивнув. Майже вийшовши з кімнати, юнак раптом озирнувся.

- Я бачив тебе в Тауно Кемен. Як же я тебе боявся.

Принц пішов, залишивши приголомшеного чаклуна обмірковувати його слова. Потім Хіган розсміявся. Сміх нагадував тихий плач.

- Як цікаво, принце. Я теж тебе боюся…

***

Найтемніша ніч - період між останнім днем ​​зими і першим днем ​​весни. Ніч, коли сповільнюється хід часу, а будь-яке магічне дійство вінчається успіхом. У цю ніч, крокуючи за незвично умиротвореною Ербе, Наріан весь час затримував погляд на спадаючому місяці, чий блідий лик миготів у кожному стрілчастому вікні. Темрява зробила похмурий замок Хігана ще моторошнішим, а місячне світло надавало загадковості. Кожна тінь, здавалося, ворушилася і змінювала обриси, а в кутках немов зачаїлися невідомі істоти. Ті самі, які живуть у Німих землях та іноді прослизають у королівства. Принц не здивувався б, якби дізнався, що чаклун прихистив кілька монстрів.

Драконеса привела Наріана в підземелля і зупинилася перед двостулковими дубовими дверима, оббитими залізом. Опинившись усередині, принц у першу чергу зауважив шафки з мерехтливими різнокольоровими пляшечками дивовижних форм. Їхнє містичне сяйво розсіювало напівтемряву кімнати. На двох інших стінах хтось досить вміло намалював павучі лілії. Червона фарба потьмяніла і місцями облупилася, але квіти все одно були помітні. У центрі стояв стіл з трьома різьбленими стільцями. На столі - десяток товстих білих свічок, чаша з чорного металу і кілька пляшечок з відварами.

Хіган безшумно підійшов до прибулих. Ледь помітно посміхаючись, вказав на стільці. Наріан і Ербе мовчки зайняли свої місця.

- Зараз ти вип’єш зілля і заснеш, - сказав чаклун принцу, вливаючи в чашу вміст потрібних пляшечок, додаючи товчені трави і розмішуючи, - так буде простіше відновити фрагменти втрачених спогадів. Процес безболісний. Магія ардільї допоможе уникнути побічних ефектів.

- Це яких ще побічних ефектів? - не втримався від запитання Наріан. Хіган знову не відповів. Сині очі Ербе заворожували принца. Йому раптом захотілося взяти жінку за руку.

Правду кажучи, юнак хвилювався. Він не виказував емоцій, але іноді сумнівався в правильності рішення. Принцу було страшно від усвідомлення, що чаклун стане копатися в його спогадах. Часом тривожила думка про невдачу. Тоді Наріан ніколи не звільниться, а Хіган помре. Мабуть, для молодого спадкоємця це був найгірший кінець. І навіть присутність Ербе не могла прогнати думки, що тривожили юнака перед ритуалом.

Закінчивши готувати зілля, Хіган урочисто простягнув напій принцу. Від вмісту чаші здіймалося слабке світло. Наріан взяв посудину, руками відчуваючи холод металу. Зілля було яскраво-червоним, наче кров. Юнак відігнав неприємну асоціацію і сміливо осушив чашу. Смак напою виявився трав’янистим і гіркуватим. Принц поставив чашу і подивився на Хігана. Потім відчув жар у тілі. Хотілося запитати, чи так повинно бути, але очі Наріана повільно заплющилися. Останнім було відчуття, ніби він горить зсередини. І юнак заснув.

***

Наріан розплющив очі. Здивовано озирнувся, не розуміючи, яким чином потрапив у залитий місячним світлом дивовижний ліс. Місяць у сапфіровій блакиті небес здавався неприродно великим, блакитно-білого кольору. Небачений світ під його поглядом був похмурим і привабливим одночасно, повним таємниць і дивних див. Навколо принца височіли дерева, чиї масивні стовбури повністю заросли м’яким мохом. Крони у рослин були відсутні. Збентежений юнак повільно рушив уперед. «Де я?» - промайнула тривожна думка. Хіган же казав, що читання думок - безпечна процедура. Це чаклун його сюди відправив? Але навіщо?

- Ти в Аріон ер Ісієль - Світі під Місяцем, принце Ардеванду, - раптом почувся шепіт. Наріан роззирнувся. Навколо нього, як і раніше, були тільки дерева.

- Йди вперед…

- Батько-Дракон чекає на тебе.

- Хто ти? - голосно запитав юнак. Шепіт звучав звідусіль. Принцу здавалося, що невидимі істоти оточили його, і це лякало.

- Не бійся. Світ під Місяцем не заподіє тобі зла. Іди, принце…

Не втрачаючи пильності, Наріан попрямував уперед по ледве помітній стежці. Ліс закінчився. За ним простягалася рівнина з високою густою травою, що сягала до колін. На тремтячих стеблах виблискувала роса, відбиваючи бліде світло. У центрі рівнини височіла золота гора. Здалеку принцу здалося, що це коштовності. Але коли він підійшов ближче, то зрозумів, що гора - це сплячий дракон. Перетинчасті крила розправлені на землі на десяток миль. Вигини тіла, плавні й гладенькі, ворушилися при кожному вдиху і видиху. Гострі лусочки накладалися одна на одну. На хвості лусочки перетворилися в довгі вигнуті шипи. Голова істоти лежала на передніх лапах. Луска довкола очей була темнішою й утворювала візерунок, який зникав на шиї.

Наріан усвідомив, що бачить того самого Батька-Дракона, котрий прокляв власних дітей.

Раптом він розлютився.

- І навіщо ти це зробив?! - закричав юнак, порушуючи тишу містичного світу. - Чи відомо тобі, що рід драконів майже зник? А все через твоє необдумане рішення! Єдина драконеса Тринадцяти Королівств страждає тому, що не може літати. Тобі самому слід було померти, а не прирікати дітей на муки…

«Згоден з тобою, Наріане Алькаріоне», - раптом пролунав у голові принца низький гучний голос. - «Замість того, щоб розсипатися дорогоцінним камінням, як це сталося з моїми дітьми, я злякався і наклав на себе вічний сон».

- Що?.. - приголомшений юнак деякий час не знав, що сказати. Він не очікував, що істота заговорить. - Ти спиш. Яким же чином спілкуєшся?

«Хоч я і сплю, все одно відчуваю, що відбувається довкола», - відповів дракон, - «іноді можу передавати повідомлення подумки. Це я покликав тебе в Аріон ер Ісієль.»

- Чому це місце так називається? - запитав принц перше, що спало на думку. Він не зводив погляду з древньої істоти, побоюючись, що дракон все-таки прокинеться.

«Цей світ вічно знаходиться під пильним оком Місяця. Тут панує ніч. І в цьому місці знайшли притулок прекрасні істоти, які вирішили залишити метушню світів».

- І навіщо ж ти покликав мене у Світ під Місяцем? Як тобі це вдалося?

«Коли ти випив зілля, перенести твою свідомість виявилося неважко. Так, молодий принце, твоя фізична оболонка залишилася в замку чаклуна. А покликав я, щоб через тебе вибачитися перед Ербе, моєю донькою».

Подив Наріана змінився гнівом.

- Вибачитися?! - підвищив голос юнак. - в Ущелину століть твоє вибачення! Чи ти вважаєш, що воно змінить долю останнього дракона? Краще зніми прокляття.

«Не можу», - сумно промовив Батько-Дракон, - «це прокляття неможливо скасувати. Весь існуючий рід драконів Тринадцяти Королевств помре, якщо вирішить полетіти. Я про це шкодую…»

- Раніше треба було шкодувати, - невдоволено кинув принц. Він уже не відчував незручності, звертаючись з могутньою істотою. Частково через те, що Золотий дракон зробив такий неправильний вчинок по відношенню до власних дітей.

«Ти ще молодий, принце, і навряд чи зрозумієш», - могутній голос дракона звучав з нотами незвичайного суму і жалю, - «в ті далекі часи я мріяв про мир між драконами і людьми. Коли почалися війни, довелося вибрати, ким пожертвувати».

- І ти вибрав своє потомство, - в’їдливо хмикнув принц, - яке нерозумне рішення.

«Я прив’язався до людей. Більше того, народ Ардеванду нас завжди захищав. Я не міг їх знищити. І прокляв свій рід. Я бачив, як помирають мої діти. Ганебно втікши у Світ під Місяцем, я заснув навіки. Тому прошу тебе, принце, передай Ербе, що я прошу вибачення. За все, що їй довелося пережити. За все, що чекає її попереду. Це моє єдине прохання».

Наріан зітхнув. Лють на Батька-Дракона не зникла, проте юнак погодився.

- Як мені вийти звідси? - запитав принц.

«Заплющ очі і згадай місце, де ти перебував», - порадив дракон. Наостанок додав: - «Вір своїм супутникам».

Стало тихо. Наріан востаннє глянув на сплячу істоту, що прокляла себе на вічний сон. Заплющивши очі, принц уявив приміщення, у якому горіли свічки і мерехтіло зілля в пляшечках. Там його чекали друзі.

***

- Наріане!

Він неохоче розплющив очі, відганяючи хиткі видіння Світу під Місяцем. Бліде обличчя Ербе - перше, що побачив принц. За драконесою завмер стривожений Хіган.

- Як усе пройшло? Вдало? - неголосно запитав, принц, відчуваючи легке запаморочення.

- Ми не могли розбудити тебе, - нейтральним голосом прорік блідий чаклун, - протягом години ти ніби… помер. Ні на що не реагував.

- Ми не знали, що робити, - Ербе обняла Наріана - ніжно, як робила це завжди, - дякувати Танцівницям, що ти сам прокинувся… Вибач, ритуал спочатку йшов, як треба, а потім…

- Я повернувся… - видихнув хлопець, машинально гладячи блискуче волосся жінки. Принц згадав, де знаходився кілька хвилин тому. - Він просив у тебе вибачення, Ербе. Батько-Дракон.

- Хто? - Ербе відскочила. Хіган пильно дивився на молодого спадкоємця. І Наріан, нічого не приховуючи, повідав про свою подорож до містичного Світу під Місяцем. Ербе зі сльозами на очах слухала розповідь про Батька-Дракона.

- Я не серджуся на нього, - тихо промовила жінка, коли принц замовк. Вона витерла сльози рукавом котти. - Ніколи не сердилась. Батько зробив те, що потрібно було зробити в ті часи. І я прощаю його вчинок. Нехай ніхто в Аріон ер Ісієль не потривожить його сни. Дякую, що розповів, Наріане. Мені було важливо почути звістку від батька, аби бути спокійною перед… у майбутньому.

Принц не до кінця зрозумів, про що натякала Ербе, але жінка не стала розвивати цю тему. А юнак не встиг запитати.

- Цікава подорож, - прокоментував Хіган, сідаючи на вільний стілець, - іноді, принце, я навіть заздрю. Вічно тобі вдається потрапити в таємниче місце. Скільки праць я прочитав про Світ під Місяцем, але так і не знайшов можливості туди потрапити. Ніби цей світ - чергова легенда, придумана божевільним казкарем. А ти туди втрапив. Втім, не дивно, що Золотий дракон покликав тебе. Він відчув кров осяйних королів.

Чаклун замовк, мрійливо втупившись в куток кімнати. Мабуть, уявляв пейзажі, описані принцом.

- Так вам вдалося? - Наріан нарешті згадав мету ритуалу. - Ви дізналися ім’я чаклуна, котрий прокляв мене?

- Дізналися, - відповів Хіган після короткої паузи, - Данар, чаклун Призахідного Сонця. Я був здивований. Ця людина не з тих, хто проклинає направо і наліво. Данар був тихим і непримітним чоловіком…

- Де він? Ми можемо його знайти? - принц не бажав слухати про доброту Данара. Лиш би змусити цього тихого чаклуна зняти прокляття.

- А це вже складніше, - продовжив Хіган.

- Данар мешкає в Таллісені, - відгукнулася Ербе.

- І що? - не зрозумів принц. - У чому складність?

- Таллісен ще називають Містом-блукачем, - відповів чаклун, перебираючи червоні пелюстки хіганбани, - він з’являється в різних місцях Тринадцяти Королівств раз на рік. Зазвичай Таллісен невидимий і відсутній на карті Тейрен Араньє. Він - така ж легенда, як Тауно Кемен. Аби потрапити в місто-блукач, коли воно невидиме, потрібно мати ключ.

- Отже, це кінець? - рівним голосом запитав Наріан, не бажаючи показувати відчаю. Хіган роздратовано хмикнув.

- Що у тебе за звичка - здаватися завчасно, принце? - невдоволено запитав він. - Ми знайдемо Таллісен і Данара. Бо я знаю чаклуна, у якого завалявся ключ від міста-блукача. І цього чаклуна неодмінно слід відвідати.

Коментарі:

[1] Назва «Хессір» має корінь «хесса», який з мови луань перекладається як «в’янути».