Кафе, про яке він казав, виявилося досить затишним. Магнус, звісно, списував це на розташування - нема і не буде в центрі Нью-Йорку чогось, що можна хоча б віддалено характеризувати як «затишне». Алек був іншої думки, адже мав на пам’яті кілька місць, куди вони з Джейсом та Іззі забігали після полювання та у дні, коли не хотіли отруїтися їжею сестри (за всієї поваги до її старань!). Ще були місця, де вони пліткували про знайомих чи обговорювали родинні проблеми - звісно, зазвичай це робили лише Іззі з Джейсом, поки третій слухав і кивав головою на цікавих моментах. Загалом, спогади створили Алеку гарне враження про Нью-Йорк, що й було черговою причиною тут осісти. Хтось скаже, що формувати думку про заклад чи ціле місто лише за емоціями суб’єктивно, та Алек скаже, що перші враження так само суб’єктивні, а за ними, наприклад, судить і сам Магнус. З цієї несерйозної боротьби думок Магнус дізнався, що Алек ще більше прив’язаний до сім’ї, ніж він думав, а Алек - що Магнус просто не переносить Нью-Йорк.
-Тоді який сенс тут лишатися? - Хлопець відкинувся на спинку канапи, що спиралася на цілу стіну з книжок.
-Гм.. Ну, тут весело. - Магнус сидів напроти, переводячи погляд з книжок на Алека і назад (думаючи, що, мабуть, краще йому було сісти там - на благо своїй концентрації уваги).
-Весело? Серйозно? - Той не міг уявити собі сценарій, за яким би лишився десь тільки бо йому «весело».
-О, не дивись на мене так, ніби я божевільний і не знаю нічого крім гулянок.
-Нью-Йорк - місто можливостей, а ти живеш тут тільки через веселощі! - Магнус мав визнати, що вперше чув від Алека такий насмішкуватий тон - було схоже, що останньому ставало з ним ще більш комфортно. Ну, або Магнус багато думав.
-Ти погодився на цю зустріч блискавично швидко, бо я згадав книги. - Схоже, рахунок зрівняно. Вони обидва зробили вигляд, що не помітили, як завагався Магнус на слові «зустріч» (так безглуздо підміняти поняття йому вже давно не доводилося, але щось підказувало, що слово «побачення» діяло на Алека так само, як часник на вампірів у дурних людських казочках).
-Я погодився не тільки через книги! - Разіель бачить - Алек усіма силами намагався захистити свою честь.
-То якби я запросив до себе на вечірку, ти прийшов би? - Нефіліму лишалося тільки багатозначно мугикнути під Магнусове «от бачиш!».
2:1
-Добре, відходячи від обговорення твого улюбленого Нью-Йорку, як справи у Конклаві? Ці ідіоти вже змирилися з твоєю присутністю? - Алек закотив очі, додаючи до своєї сумнівної, як на його думку, репутації в очах Магнуса ще й «любов» до Нью-Йорку.
-Не думаю, що вам слід про таке говорити, пане Бейн.
-Я ж казав: це просто непорозуміння. - Юнак був радий, що тепер не сам бореться за свою честь.
2:2
-Почнімо з того, що я взагалі не відаю, яке порозуміння. Хіба ми встигли зустрітися до того засідання в Інституті? - Магнус кинув на нього погляд, який, судячи зі всього, мав налякати і змусити помовчати.
-О, стій. Не кажи мені, що справа у тій сутичці в коридорі.
-Я й не кажу!
-Але що я зробив? Це ж ти у мене врізався! - Тепер це вже ставало весело.
-Ти просто.. Виглядав грізним, і все таке. - Магнус почувався так, ніби був примітивним років 14, якого змусили пояснювати, звідки в його кишенях цигарки.
-І тому ти подумав, що я тебе ненавиджу?
-Я не думав, що ти мене ненавидиш! Ти драматизуєш. - Магнус не знав, сміється з ситуації чи з себе, та знав, що в цій битві заздалегідь програв.
-Ти склав про мене враження після одного погляду, і це я тут драматизую? -
2:3
-Добре-добре, можливо, я трохи перебільшив. - Тепер вже маг робив вигляд, що не бачить піднятої брови та усмішки на слові «трохи».
-Ти дійсно мене насмішив, браво. Ніколи не бачив таких емоційних магів.
-Ну, мені варто познайомити тебе з кимось ще для відбілення своєї репутації.
-Мені вистачає тебе, дякую. - Магнус знав, що це було сказано в якості жарту, але не міг не зазначити, що послухав би цей жарт знову. І ще раз, можливо.
Ввечері вони таки розійшлися по домам, і Алек, прокручуючи в голові кожну сказану та почуту репліку, навіть не помітив, що кота не має на місці (звісно, поки той сам не прийшов до нього красти попкорн та нявкати на кожну дію головних героїв серіалу, що його ці двоє дивилися вночі).
Алек бачив сон. Це один із його вже звичних - ось вони з Джейсом тренуються і він перемагає, ось Джейс глузливо просить підтягнути його у бойових мистецтвах, ось вони цілуються на тому самому місці - можливо, мозок Алека сприймає це як «підтягнути». Іноді тут буває мама, яка нарешті не свариться і не кричить, а просто сприймає все як є, іноді навіть обіймає чи каже, що все в порядку. А іноді, як зараз, локація змінюється - він йде в якомусь дивному місці: з одного боку видніються невеликі будинки та пустир, з іншого - Інститут, та не такий, який мав би бути, адже заходячи, хлопець бачить замість високих холодних коридорів свою квартиру. Він озирається, сподіваючись знову розгледіти Інститут, та дивується ще більше: тепер тут посеред кімнати стоїть стіл, ніби з того кафе. Хлопець сідає за нього напроти розмитої фігури - ймовірно, теж Джейс. Тепер він робить якісь буденні речі, типу розмішування кави чи обирання чогось на десерт. Незнайомий голос допомагає з вибором і вислуховує розповіді Алека про останні прочитанні книжки зі статтями та новини зі світу - Джейс так рідко питає про це в реальності останнім часом, а Алек ніколи не починає розмову першим. Незнайомий голос питає подробиці сюжету з тих книг та сміється у відповідь на обурення новим залицяльником Іззі. Незнайомий голос відчувається близьким - ближчим, ніж Джейс. Він ніколи не торкається Алека, адже той знає, що від цього прокинеться. За якийсь час він таки не витримує і тягнеться до чужої руки. Алек прокидається у сльозах, пригадуючи єдине - той силует мав темне волосся.
I dream of you almost every night
Hopefully I won’t wake up this time