Алек не дзвонив. Ні з приводу розслідування, ні з будь-якого іншого. Хоча, треба визнати, він хотів: одразу після приходу кур’єра. Очевидно, що Магнус у своїй котячій формі ніяк не міг телепортуватися додому і відповісти на дзвінок, тому весь вечір (фактично, ніч) його, тобто Брена, оглядали в одній з цілодобових ветклінік (так, прикидатися хворим - не найкращий план, але ж він спрацював!). На щастя, це була п’ятниця, тож йому не доводилося відчувати докорів сумління: в хлопця буде цілих два дні на сон. Ну, якщо якісь дурні не викличуть його у Інститут для розв’язання якихось абсолютно безглуздих проблем, як вони часто роблять. До речі, вихідні були проблемою: Магнусу доводилося проводити у чужій оселі всі сорок вісім годин, що суттєво збивало його графіки. Не варто говорити й про те, що відпочинку від цієї «роботи» не було. Непогано б із цим всім закінчувати, але як? Навіть Магнус не настільки безжальний, щоб просто взяти і зникнути, знаючи, наскільки Алек до нього, тобто до Брена, прив’язаний. Загалом, проблем не меншало. З іншого ж боку, це було весело (і комфортно, взагалі-то, але хто ж це визнає?).
Десь о дванадцятій годині неділі, коли Алек ще спав поруч із чорним клубком шерсті, у двері знову подзвонили. Прокидаючись та йдучи до дверей, Алек думав, що це вже третій гість в його самотній квартирі за останній час.
-Ти ще дрихнеш? - Джейс по-свійськи зайшов у квартиру і одразу рушив до спальні. Алек, що стояв, тримаючись за відкриті двері та відходячи від чергового сну з прибульцями, вирішив просто піти слідом.
-Мені потрібна якась гарна сорочка, даш одну? - Білявий хлопець відкрив шафу біля ліжка і почав ритися.
-З чого ти взяв, що в мене є? Ти ж знаєш, офіційний стиль не приймає майже нічого, крім білого та чорного.
-Ну, в мене і офіційного нема, самі футболки.
-Можу я спитати, куди цей вельмишановний так прискіпливо збирається?
-На побачення з Клері. - Відповідь була очевидною.
-М-м..
-Я знайшов круту терасу у межі міста, їй точно сподобається, тільки як би сказати про дресс-код. .Чи краще не треба, вона і так завжди гарна.. О, знайшов! - Парубок дістав із дальнього кутку трохи пом’яту бежеву сорочку.
-Можна в тебе перевдягнутися? Вже поспішаю, а в Інституті праску шукати - фігова ідея.
-Я зараз принесу. -Брен на чотирьох лапках побіг за хазяїном у ванну кімнату, помічаючи, як той ледь помітно видихає, лишаючись на одинці з шампунями та миючими засобами.
-Ось, тільки вона тут… - Алек різко зупинився перед напівголим Джейсом.
-А.. Я вирішив одразу роздягтися, щоб швидше. - Брен, що встиг врізатися у ноги Алека при різкій зупинці, подумки дивувався, як люди іноді можуть не помічати очевидного.
-Так що там із праскою?
-Точно, праска.. Трохи кнопки заїдають, поперемикай їх, щоб нормально працювали. - Хлопець відволікся на телефонний дзвінок.
-Чорт.
-Що, знову викликають у твій законний вихідний? - Парабатай спитав трохи насмішкувато, адже у простих смертних таких проблем не було.
-Так, нове тіло знайшли, маю збиратися.
-Все ви ніяк з цими тілами не розберетеся..
-Хто ж винний, що там все так наплутано. Допоможеш? Я швидко не вмію. - Алек, що за цей час вже встиг натягнути штани із сорочкою, простягнув йому чорну краватку.
-Давай. - Рухи Джейса, як для любителя вуличного стилю, були дуже вмілі та швидкі, і більш різкі, ніж декому хотілось би.
-Ну все, красень. - Він відійшов на пів кроку, оцінюючи власну роботу.
-Дякую. Допрасуєш і вимкнеш з розетки, ключі лишаю тобі. О, і погодуй Хані, будь ласка. - Кіт невдоволено нявкнув.
-Добре-добре, Брена.
-Ого в вас демократія тут.
-Все, я побіг, бувай.
Якщо Магнус до того думав, що в нього проблеми, то справді вони почалися тільки зараз. Логічно, що на нове тіло мали викликати і його, але як про це дізнатися? І як вибратися звідси, якщо Джейс ніяк не йде? Обрав найлегший спосіб - вкусити хлопця, поки той переносить його до миски з їжею, і втекти: щоб не кортіло його шукати. Треба сказати, розізлити цього пихатого ідіота (особиста думка кмітливого кота-красеня) таки вдалося.
-Вибачте, мав клієнта і не міг відповісти. - Магнус поспішив виправдатися, як тільки почув «Так?» на кінці проводу від контакта з назвою «Нефілім».
-Нічого, ми небагато часу втратили. Кілька мисливців знайшли ще одне тіло під час полювання, чекаємо на вас.
-Зараз буду. - Скинувши дзвінок, вже скоро з’явився поруч із незмінним дуетом - Алек та його помічниця, що тільки записувала спостереження у блокнот і майже ніколи не говорила.
-Тут все так само: нью-йоркський почерк та незначні помилки. - Магнус випрямився, повторно оглядаючи тіло, тепер вже на предмет не магічних, а загальних дивностей.
-І місце знову легкодоступне..
-Ви про щось думаєте? - Маг відчув деяке полегшення, вперше за кілька днів розмовляючи зі своїм компаньйоном, а не тільки нявкаючи.
-Взагалі-то, так.. Я не думаю, що досвідчений маг ризикував би, сподіваючись, що його не викриють, а отже, місця обирав саме новачок, яким маніпулюють.
-Має сенс, але що це змінює?
-Він має право самому обирати місця для своїх справ і кожного разу помиляється. Якби це був хтось найманий, його б вбили вже чи не після першого промаху.
-Ведете до того, що новачок і його головний близькі між собою? І тому першому так багато дозволено?
-Саме так. Я припускаю, що вони родичі: брати чи сестри, може, навіть батько та син. Не дуже значна зачіпка, але може допомогти.
-Ні, насправді, значна.. - Магнус поринув у свої думки, тепер вже дивуючись, як він сам не помічав очевидного.
-Пане Бейн?
-Чи можу я ще чимось бути корисним? Якщо ні, мушу вас лишити, хочу дещо перевірити.
-Вам не потрібна допомога? - Алек розумів, що це якось повязано зі справою, і розумів, що зупиняти сенсу немає.
-Ні, не думаю.. Я піду, гарного дня.