Розслідування продовжувалося. Магнусове теж. Вдень вони зустрічалися, щоб обговорити нових підозрюваних, а ввечері билися за шмат ковбаси зі столу. Вдень Алек стримано пояснював своєму керівництву, чому він не може просто взяти і схопити злочинця, а ввечері танцював у своїй величезній футболці (ніби мав інші) під chase atlantic:
„Cause it’s not just a figure of speech
You got me down on my knees
It’s getting harder to breath out
We only met each other just the other day
But you already got me feeling some type of way
Now if I could figure it out
I’d take you back to my house
So we could meddle about.
Вдень Магнус все ще не сприймав цього підлітка, що єдиний міг говорити з ним на рівних, ввечері ж заглядався на ці рухи і цю таку незграбну футболку. Він вважав, що має на це право: врешті-решт, він на місії, хіба не має отримати якусь компенсацію? Хоча б і у вигляді підглядання за кимось абсолютно точно його типу.
У питанні місії теж були свої проблеми, точніше, проблема: нащо? Так, він починав весь цей спектакль, щоб довести собі, що Алек дійсно такий дратуючий, як він думав. Так, це було спростовано. Але чи перестав він бісити мага? Ні. Тому останній вважав. що це вагома причина продовжувати. Він, Верховний маг Брукліна, ніколи не помилявся у своїх твердженнях щодо чийогось характеру.
Із сірих буднів вибився один день: Іззі якось прийшла до брата із вином та піцею. Джейса не взяла: той проводив час із коханням свого життя (о, як це смішно звучало для всієї родини).
-Тож, братику, розповідай. Що нового? Як на особистому фронті?
-Із.. - Алек закотив очі. Вона питала це кожного разу, коли приходила.
-Ну що - Із, що - Із? Тобі вже 25, ти маєш високу посаду і чарівного кота, про зовнішність я взагалі мовчу. У чому проблема?
-У тому, що я не хочу стосунків, скільки ще тобі казати?
-Всі хочуть, Алеку, просто всі хочуть різного. От чого хочеш ти?
-Щоб мені дали спокій.
-АЛЕК.
-Ну добре, добре.. Чого я хочу…Хіба я знаю? Когось, хто кохав би мене, було б достатньо.
-Цього замало.
-Не замало. Хіба так просто любити?
-Тебе? Просто.
-Не кажи так, ніби моя посада чи кіт роблять мене чоловіком номер один. Ти сама знаєш, який я.
-Ти закритий, ніколи не кажеш, якщо тобі боляче, і зробиш все для близьких, хоча не розкажеш їм про це навіть під дулом пістолету.
-Ну і?
-Може, це було б трохи складно.
-Я про це і кажу.
-Ні, не про це. Ти кажеш, що тебе не можна любити, бо ти не думаєш, що заслуговуєш на любов. Я кажу, що тебе можна любити, але складно розуміти. І ти більше за всіх, кого я знаю, заслуговуєш на любов.
-Але це все одно нічого не змінює. Я не можу навмисне шукати когось, знаючи, що це може скінчитися погано.
-То ти чекатимеш на свою долю до смерті?
-Звучить непогано. - Він слабо посміхнувся, сидячи на дивані із запрокинутою до стелі головою.
-Я хочу приклеїти туди зірочки.
-Зірочки? Серйозно, пане голова?
-Я ніяк не можу звикнути до цієї оселі, а зірочки були в нашій із Джейсом кімнаті.
-Ти сумуєш за ним, правда? Відтоді, як він зійшовся з Клері.
-Так. - Хлопець не мав чого додати, тому просто продовжував гладити кота, що вмостився в нього на колінах.
Магнус же думав про все щойно почуте. Він завжди бачив Алека у найкращих його станах - впевнений у собі, він робив усе, щоб підходити на роль почесного голови. Магнуса це, як вже йшлося, неймовірно бісило, та чи були на це причини? Хіба цей парубок, що боїться навіть казати про повагу до себе, не заслуговує на неї? Чому маг виявився одним із тих, хто дивиться звисока, хоча Алек, об’єктивно, кращий за усіх, на кого можна так дивитися? Магнус не знав. Йому не подобалося не знати.
Найгірше сталося, коли пішла Із - Алек вперше за час їхнього життя разом заплакав. Магнус навіть не одразу зрозумів - той провів сестру до двері і всівся назад на диван, згинаючи коліна перед собою і ховаючи у них обличчя. Тільки за кілька хвилин можна було почути хнюпання. Магнус мав визнати, що казав про нього, як про підлітка, тільки бо недолюблював, проте зараз це справді сприймалося, ніби перед ним плаче дитина і він нічого не може з цим вдіяти. Тільки притулитися до його ніг і нявкати, намагаючись відволікти увагу. Утім, це не спрацювало - ще хвилин за десять хлопець підняв голову вгору, витираючи сльози, та пішов спати, оминаючи поглядом притихлого кота.