Наступного дня Алек прокинувся із відчуттям, ніби йому насипали в очі піску, тому пів ранку провів за тим, щоб привести себе у людський вигляд. Магнус тим часом все чекав, поки він піде.
-Ну привіт, друже. - Кет була трохи ображена тим фактом, що на неї скинули стільки роботи, ще й клієнти деякі були, м’яко кажучи, не дуже адекватні.
-О, моя люба подруго, чи зголосишся ти поснідати зі мною на знак моїх щирих вибачень? - Маг випростався у реверансі та з дуже важливим виглядом поцілував їй руку.
-Як ти так просиш.
Магнус навмисне привів її у кафе з виглядом на океан, бо Кет таке дуже любила, а, власне, Магнус любив добру Кет. Звісно, це було не у Нью-Йорку, але що заважало двом чаклунам переміститися у місце, тихіше за той сірий мегаполіс?
-Отже, ти привів мене сюди тому, що..
-Хотів вибачитися.
-Нумо, Магнус, ти ніколи не покликав би мене кудись із самого ранку тільки заради вибачень. Розповідай, поки нам не принесли їжу, відволікай мене.
-Пам’ятаєш того нефіліма, про якого я питав?
-Лайтвуда?
-Так, його. В нас була не дуже вдала перша зустріч, тому я думав, що він…Зі складним характером.
-Мені вже не подобається, куди це все веде. - Жінка підозріло примружилася, відвівши погляд від берегу.
-Ну і.. Я використав деякі свої здібності, щоб дізнатися, що він за людина. Врешті-решт, як Верховний маг я маю знати, з ким працюю. Коротше кажучи, я тепер домашній кіт. - На цьому моменті берег чорнокнижниці став абсолютно не цікавий.
-Вибач, що? Ти вдерся до нього додому? Ти в курсі, що це стаття?
-Не кіпішуй, і я не вдерся. Я просто загубився і випадково заліз до нього на балкон. - Магнус зробив настільки невинний тон, наскільки взагалі міг.
-Тобі дійсно дуже нудно останнім часом і це лякає, знаєш. І що дізнався? Не дарма хоч Закон порушував?
-У тому й справа, що я на інше очікував, а він виявився звичайним середньостатистичним хлопцем.
-О, і тебе злякала його середньостатистичність? - Кет посміхалася, забираючи свою довгоочікувану каву: ці екстравагантні особистості..
-Та ні, я не про це. Я думав, він виявиться гіршим.
-Типу, не забере тебе, тобто кота, до себе, а випхає на вулицю із драматичною музичкою на фоні? На кшталт саундтреку з «Хатіко»?
-Якби він це зробив, то був би вже мертвий.
-Ну, тоді я не знаю, що ти там очікував побачити. Тим паче, люди наодинці і в соціумі - зовсім різні.
-Так.. Є ще дещо.
-О, тільки не кажи, що зробив ще щось божевільне.
-Нічого подібного. Просто, ем.. В мене є враження, що Лайтвуду не дуже добре, і посприяв цьому саме я.
-Тобто?
-Тобто, ти знаєш, як я ставлюся до тих, хто мене бісить..
-Вау, довів дитину до стресу, оце розумник. - Кет здавалося, що за цією історією неодмінно є щось, що вона впускає.
-Дякую за підтримку, стало легше у мільйон разів.
-Ну а що ти хотів, щоб я тобі сказала? Сам зробив якісь там висновки, сам розізлився, сам зіпсував все знайомство.
-Технічно, я ще можу змінити своє положення…
-Але чому тебе це хвилює? - Вона зупинила погляд на чоловікові, все ще тримаючи в руках прибори, потім нахилила голову трохи вбік, ніби щось зрозуміла.
-Ні, навіть не думай. - Магнус теж зрозумів.
-Так.
-Ні.
-Він тобі подобається! - Кет з гуркотом поклала прибори назад, радіючи, що нарешті знайшла відповідь на своє питання. Хоча, думала вона, могла б це і раніше зробити - хіба не очевидно?
-Ну ні, годі. Так не має бути.
-Серйозно, з яких пір ти боїшся власних почуттів?
-Я не боюся, вони просто не на часі. Він голова Інституту, а я маг, як ти собі це уявляєш?
-Ти з кам’яного віку виліз, чи що? Ти ж сам із ним працюєш, і загалом ситуація покращилася набагато. Стій-но.. Ти що, боїшся нових стосунків?
-Можливо. - Спиратися вже не було сенсу, тому Магнус вирішив прийняти свою важку долю.
-О-о, ну тут все погано.
Наступні півгодини Кет знущалася жартувала, поки Магнус шкодував, що взагалі почав цю розмову.
О другій половині дня йому знову довелося йти у Інститут і говорити за всіх на черговому засіданні.
-Пане Лайтвуд. - Алек збирався виходити, лишаючи мага останнім у кімнаті.
-Так, ви щось хотіли?
-Щодо цього…Наше знайомство було не найкращим, і мені шкода, якщо я міг вас чимось образити.
-Образити? Все добре. Обіцяю, що як би ви не ставилися до мене і нефілімів в цілому, це не вплине на розслідування та міру покарання для злочинця. Маю йти, вибачте, Конклав поставив нараду одразу після нашої. - Хлопець кивнув головою, ніби ще раз перепрошуючи, і швидко вийшов з приміщення.
«То тепер не він упереджений до магів, а я - до нефілімів?»
Було враження, ніби за наступної спроби це виправити стане ще гірше.
Karna - Серце
Вже ввечері Алек повернувся додому, прийнявши рішення не готувати чогось складного і косити під студента - заварив якусь дивну, як на Магнуса, лапшу. Звісно, той не міг пригадати, коли їв щось подібне востаннє (принаймні не у вишуканому азійському ресторані). Що здивувало, так це Алекова задумливість: цього вечора не було навіть музики: тільки телефон і активна переписка із кимось, чиє ім’я Магнус все ніяк не міг розгледіти. Кажучи про переписки, Магнус принаймні точно знав, що Лайтвуд старший не мав хлопця чи дівчини. На початку ще були сумніви, враховуючи, що плейлист в нього наполовину складається з пісень про кохання чи розбиті серця, та вже скоро (завдяки тій розмові з Ізабель) кмітливий кіт зрозумів, що його хазяїн і є одним із цих розбитих сердець. До того ж, він ніколи не приводив нікого додому, хіба це не підозріло?
Пролунав дверний дзвінок. Алек смикнувся, бо той вирвав його з чергових роздумів, і пішов відчиняти.
-Ви Лайтвуд?
-Так.
-Тоді це вам, поставте підпис, будь ласка. - Кур’єр передав невеликий пакунок, а за ним і документ із ручкою.
-Що це таке?
-Я просто доставляю, я не знаю, що там. - Алек вирішив не діставати бідолашного працівника, тому просто забрав доставлене і зачинив двері.
-Що це може бути? - Він спитав в кота, ніби той міг знати.
Пакунок складався із крафтового паперу, у який була загорнута м’яка біла тканина. У тканині лежала срібна підвіска з ланцюжком: анатомічне серце, яке обвиває янгольська руна - одна з найголовніших рун сутінкових мисливців. Алек не носив кільця чи сережки, бо ті заважали, та підвіски - бо ті просто не подобалися, але ця була дійсно неймовірною. Він задумався, скільки часу зайняла така робота, коли згадав, що досі не знає, від кого подарунок. На щастя, у пакунку був і маленький лист:
«Я мав на увазі тільки те, що сказав. Ми можемо бути упередженими один до одного, але це все ще не має сенсу. Тим паче, я знаю, що ваше серце не поступається цьому срібному.»
і підпис знизу
«З найкращими побажаннями, Магнус Бейн»
Що ж, можливо, кіт таки знав.