— Бартімеусе! — урочисто вигукнув Натаніель, краєм ока поглядаючи на ворогів. — Досить на сьогодні панькання. Використаймо тепер справжню силу! Час закінчити цю недолугу битву нашим найсильнішим закляттям…
Я наостанок обвів зверхнім поглядом застиглі пістряві морди, які справді чекали на могутнє закляття, і покірно рушив до свого господаря.
Вибух, що пролетів зовсім поряд, розбився об уламки будівлі позаду. Натаніель за моїм щитом не здригнувся. Звісно, йому нема чого боятися — поруч був я!