Ліс розбитих сосен

Повітря стояло досить важке, не озираючись на те, що мороз в Йокогамі вже давно повинен був відступити. Висока вологість не давала дихати на повні груди, а прохолода лиш дратувала стінки легень, лишаючи неприємні відчуття в грудях. Жодної душі на вулицях – воно й не дивно.

– Загиблий – Морі Огай, це ви вже знаєте, гадаю, – пан Кудзірай кинув швидким поглядом на тіло, що було застелене якоюсь скатертиною.

Дазай роздратовано крокував вздовж довгого коридору, злісно ковтаючи повітря, та ледь не збивав простих працівників прокуратури на своїй дорозі.

- Не штовхайтесь! Зберігайте спокій! – поліціянт стояв на даху машини та намагався у гучномовець докричатися до величезного натовпу, що пробував перетнути імпровізований поліцією блокпост. – Повторюю: зберігайте спокій! Слухайте поліцію і не заважайте спецназу працювати!

- Останнім часом мені постійно сниться дуже дивний сон…

Після того, як Чуя допоміг акуратно зняти важезну від вологи куртку з плечей хлопчика, детектив повісив її на сушку біля каміна. Висохне не скоро, але все ж краще, ніж нічого. Опісля він і сам зняв із себе пальто і повісив туди ж, поклавши згори не менш змоклого капелюха.

Квітень вже добряче припікав верхівку голови й у вічно сирій кімнаті допиту стало навіть якось спекотно, від чого за звичкою вдягнуті у в’язані светри під формою поліціянти зіщулювались від нерозуміння як би їм зараз змотатися в місце дещо прохолодніше та безлюдніше, бо від теплого дихання присут

Осаму сидів у білому підвісному кріслі в позі лотоса і задумливо роздивлявся таку ж білу стелю. У кімнаті повисла тиша.

- До речі, Дазаю, - Накахара явно намагався виглядати невимушено, коли він через 10 хвилин тиші між ними двома все ж вирішив подати голос. Осаму вже допив свою каву, проте залипнув на газету, котру підібрав із сусіднього столу.