Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Каен потер підборіддя та зацікавлено подивився на Ватарі.
— Якось дивно вийшло, що Ваша покоївка немов у повністю закритій кімнаті та хірургічно видаленим серцем… — задумливо мовив Шібукі.
— Якщо Ви бажаєте сказати щось в порівняння з детективами Агати Крісті, я особисто сьогодні припиню розмову, — Ватарі стримував втому за сухим голосом.
— А так хотілось, — Каен похитав головою. — А у Вашої покоївки були ключі від всіх кімнат?
— Так. Персонал має доступ до всіх кімнат, де їм наказано наводити порядок та виділеним під проживання, — холодно відповів Ватарі.
— Дивно, що у неї ключів знайшли менше чи у Накаями-сан, — зауважив Каен.
— Знаєте, у мене ще багато нарад заплановано, — мовив Ватарі та кивнув головою в сторону виходу.
— Окей, гарного дня, Санджьогахара-сан, — Каен залишився привітним та направився до виходу.
⟪Ватарі не виглядає розбитим, але поводиться так, ніби хоче просто забути те, що відбулось⟫, — подумал детектив.
***
Кахо йшла поряд з Сатору та слухала всі плани на цей день, наближчий тиждень. Дівчина розглядала вітрини та все довкола. У відображеннях промайнув образ чоловіка із зеленим волоссям. Згодом ще раз.
Кахо зупинилась й озирнулась.
— Ти мене слухаєш? — уточнив Сатору, помітивши, що дівчина давно позаду. Він помітив загрозу, здавалось хтось з натовпу підніме ніж на дівчину. Шікомія рванув, підставивши себе під лезо.
⟪Стривай..Це не з натовпу⟫,— промайнула думка в голові Сатору.
⟪Хто це? Чому він слідкує за мною⟫, — подумала Кахо, згадавши образ зеленоволосого чоловіка. Вона прикрила рот рукою, помітивши Сатору.
— Шікомія-сан? — розгубилась Кахо.
***
Чоловік спокійно п’є каву та їсть шматок чізкейка.
— А я думав, ви знаєте щось більше про нову співачку, наречену Санджьоґахари, — він похитав головою та дивився на детектива.
Каен сьорбув гарячої міцної кави.
— Навіть якщо і дійсно знаю, не маю права розголошувати, особливо Вам Такеясу-сан, — зауважив Шібукі.
— Боже…Хоч смачно поїм, – Такеясу розчаровано зітхнув.
***
Сатору швидко стало легше та ушкодження виявилось не глубоким.
— Як добре, що Ви в порядку, Шікомія-сан, — з турботливо посмішкою зауважила Кахо.
— Ах…Так… — тихо відповів Сатору. — Треба бути нам обережніше… Напевно з усім розкладом розберемось завтра… — він зробив паузу і подивився на дівчину. — Цубаме-сан, прошу, сьогодні їдьте додому на таксі, я з Вами зв’яжуться…
— Добре, — кивнула Кахо та обережно погладила бинти, під якими була затомпоноване поранення.
***
Кахо звичайно не стала слухати поради свого менеджера, та повільно ходила по вулицям. Сонце неквапливо ховалось за горизонт.
Немов звідусіль лунала загадкова пісня. Просто, мелодійна.
⟪Що…⟫, — в голові Кахо все більше виникало дивних образів та спалахів.
Дійшовши додому, вже звично піднялась на необхідний поверх. Двері відчиняла Гінка, як завжди з суворим виразом обличчя.
— Добрий вечір, — байдуже мовила Кахо та знявши босоніжки, спокійно пішла до своєї кімнати. Вона чула суворий голос Ватарі, але не могла усвідомити що саме він каже.