Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Кахо мовчала, поки Ватарі продовжував її обіймати.
⟪Це так дивно… Я напевно пізніше скажу йому, що тепер не буду просто без діла сидіти⟫, — дівчина посміхнулась і щось тихо проспівала.
Для вух Ватарі — це наче колискова, він повільно опустив голову, геть забувши про окуляри.
⟪Може він втомився⟫, — розмірковувала Кахо, коли зняла його окуляри та обережно постаралась дотягти хоча б до дивану.
***
Кахо задумливо дивилась на небо, коли йшла раптово знайомою дорогою.
— Доброго дня, — привіталась Кахо, коли спустилась до підвального приміщення.
Все немов завмерло.
— О, я тебе знаю, ти була з Катрін-чан, — каже дівчина з рожевим волоссям, зібраним у довгий хвіст.
— Ви?..
— Умехоші Ріас, починаюча співачка і працюю у Шікомії-сана, — жваво сказала дівчина.
Кахо задумливо слухала Ріас.
***
Кахо стояла на сцені, на яку впали софіти тільки коли заграла лірична і повільна мелодія. Вона заспівала і протягнула руки до залу. Тканина на довгих рукавах простого крою розвивалась, як подол довгою сукні, наче дув вітер, а саму Кахо окутувало блакитне яйво.
Всі присутні в залі зачаровано дивились на дівчину.
***
Ватарі спокійно сидів пив чай та обдумував одну з комерційних пропозицій, поки не почув слова Акіто:
— Ого, а твоя наречена прикольна співачка. Давно ви про це знали, Санджьоґахара-сан?
Ватарі підняв погляд до Акіто і нахмурив брови.
⟪Навіщо вона?⟫, — подумав Ватарі, проте не став озвучувати своє недовлення.
***
Сатору протягнув пляшку води до Кахо та широко посміхнувся.
— Цубаме-чан, ви були неймовірні, — бадьоро говорить чоловік.
Дівчина спокійно бере пляшку води
— Ви не проти, Шікомі-сан, я побігу додому, в цей час у мене наречений приблизно додому приїжджає? — спокійно питає Кахо та відводить погляд до дверей.
— Та без проблем, Цубаме-чан, — радісно відповідає Сатору.
***
Кахо йшла додому квапливим кроком та постійно озиралась.
⟪Я точно правильно йду?⟫ — думала вона, згадуючи вивіски, які бачила, коли слідувала за Вакою.
Кахо зіштовхнулась з тендітною дівчиною, з довгим рівним бурим волоссям та карими очима.
— Ай…Вибачте… — ввічливо каже Кахо.
— Ара-ара… — незнайомка здивовано схилила голову. немов до неї та не доторкнулись. — Пані, Ви загубились?
— Я? Е…Напевно… — Кахо озирнулась та подивилась кудись вгору.
— Я Канзакі Козуе, не обіцяю що допоможу, але постараюсь, — ввічливо мовила дівчина та привітно посміхнулась.
Кахо відчувала щось загадкове та дивне в цій всій зустрічі й пропозиції допомогти.
***
Кахо відчиняє двері та втомлено зітхає, коли знімає взуття на підборах.
— Пані Цубаме?! — Вака притулила долоні до власного рота.
Кахо здивовано підняла голову.
— Немає часу, нам треба бігти до Куробане-сана, — метушливо та схвильована сказала Вака та завадила Кахо зняти взуття, направляючи дівчину знову до виходу.
***
Кахо цього разу повернулась з Вакою, значно пізніше вечері.
⟪Судячи з часу Ватарі-сан точно вдома…⟫, — Кахо розмірковувала та втомлено закотила очі.
Нарешті знявши взуття, дівчина одягла ноги в домашні білі капці, які відчувались невагомими та неймовірно м’якими після виснажливого дня.
Почувся іронічний кашель.
Кахо зупинилась та побачила Ватарі, який поправив окуляри та схрестив руки на грудях. Він дивився на дівчину, нахмуривши брови.
— Доброго вечора… — тихо мовила Кахо, та ледь знайшла сили на ніжну посмішку. Вона зупинила свій затьмарений від втоми погляд на сивій прядочці волосся у чоловіка, прямо поряд з чубиком, який він завжди зачісує вліво.
— Пані Цубаме у нас буде серйозна розмова, щодо вашого вільного часу, — суворо мовив чоловік та знову поправив окуляри.
Кахо кивнула та раптово тихо мовила:
— Може тоді я і дізнаюсь за вашу зміну іміджу?
Ватарі завмер. Він побачив у відображенні ту саму прокляту посивівшу прядку, та рзоумів на що натякнула дівчина.