П’ятниця. 17:47.
Майк дивиться на годинник і зітхає з полегшенням. Його перший робочий тиждень нарешті добігає кінця. Звісно, він був у захваті від нової роботи, проте вона була важкою, як і усвідомлення самого факту, що Росс потрапив у Пірсон-Гардман і тепер працював з Гарві Спектером, новим старшим партнером Пірсон-Гардман та найкращим закриваючим в Нью-Йорку. А ще впевненим у собі, в міру стриманим, стильним та дотепним красенем, на що Майк не міг не звернути уваги. Спектер відкривав багато дверей перед своїм новим підлеглим, але і багато вимагав він нього, що добряче виснажувало. Тож Майк конче потребував відпочинку та часу звикнути до таких суттєвих змін в своєму житті.
Росс розім’яв шию і знову схилився над документами, завершуючи роботу.
- Як справи, новенький? – голос босса висмикнув зосередженого Майка з думок про роботу.
- Все супер, щойно закінчив усі справи. Зараз покажу, що я знайшов…
- Молодець. – Гарві перебив його. – Але з мене досить роботи на сьогодні. Пропоную краще відсвяткувати твій перший тиждень тут і випити. – промовив він з посмішкою.
- Емм… так. Так, звісно, я за! – швидко проговорив здивований Майк, він не очікував такої пропозиції і явно не хотів відмовлятися від можливості трохи зблизитися і краще познайомитися з керівництвом.
- Тоді збирайся, я чекаю на вулиці. – Майк кивнув головою. – І хутчіш! – Додав Спектер, вже виходячи з офісу.
П’ять хвилин потому Майк вже виходив з приміщення, шукаючи очима Гарві, який стояв по правий бік від дверей. Він покликав Майка, і вони разом пішли людною вулицею.
- Куди ми?
- Скоро дізнаєшся, це чудове місце.
Невдовзі Гарві зупинився біля дорогого на вигляд бару і по-джентельменськи відчинив двері, запрошуючи враженого Росса всередину. Він повільно увійшов та почав озиратися округленими очима. Так, тепер він працював у престижній фірмі, але все ж поки що навіть не отримав першої зарплатні, і навряд чи міг би дозволити собі відпочинок у місці на кшталт цього. Гарві, ніби прочитавши його думки, сказав: «Я пригощаю.», і повів у глиб залу. По дорозі до столика зніяковівший Майк намагався переконати, що заплатить сам, але здався після того як Гарві сказав, що не варто з ним сперечатися.
Вони сіли за кутовий столик і тут же симпатична офіціантка подала їм меню. Майк почав активно ознайомлюватися з назвами напоїв та цінами, і шукати щось не надто дороге, але такі позиції у меню цього закладу було доволі важко знайти. Тим часом Гарві вже зробив замовлення, навіть не відкриваючи меню, і, помітивши розгубленість Майка, попросив дві порції того, що замовив сам, після чого Росс з полегшенням видохнув і поклав меню на стіл.
- Сподіваюся, ти п’єш віскі. – Майк посміхнувся і кивнув. – Чудово. – В якості жесту подяки Гарві кивнув офіціантці, коли вона подала напої.– За початок твої кар’єри як адвоката! – він урочисто промовив тост і чоловіки підійняли бокали та відпили. Спектер розслаблено відкинувся на спинку м’якого дивану. – А тепер розкажи, як так сталося, що з такими здібностями ти не отримав диплом Гарварду.
І Майк розповів. Вони довго говорили, потягуючи напій. Гарві уважно слухав та ставив запитання, зацікавлений історією Майка, а сам Майк захоплено і детально все розповідав, відкриваючись та викладаючи історію всього свого життя.
- А розкажи про своє навчання в Гарварді! Ти, мабуть, мав дуже насичене життя там у юні роки. – в якийсь момент попросив емоційно збуджений Росс.
Тепер говорив Гарві. Він, на власне здивування, відчув довіру та зміг розповісти багато, навіть торкнувся теми про матір. Не поглиблювався, але все ж сказав. Спектер побачив в очах Майка співчуття, тепло, та розуміння, коли розповів про свою важку ситуацію в родині. А Майк побачив, що Гарві досі боляче та важко про це говорити, тож, на щастя Спектера, не розпитував, і обережно повернув розмову до теми навчання у Гарварді, після чого чоловіки знову розслабилися.
Харві розповідав веселі історії і вони обоє сміялися. Майк подумки відмітив, що насправді Гарві Спектер не такий вже холодний та непідступний, яким здається, до нього просто треба знайти підхід і показати, що собі можна довіряти.
- Огооо, а й б і не подумав, що сам Гарві Спектер міг таке виробляти! – зі сміхом сказав Майк. – А, і тепер мені дуже кортить побачити твої студентські фото. Якщо ти і тоді був таким вродливим, як зараз, не дивно, що за тобою половина Гарварду бігала.
- Ух ти, тобто ти вважаєш мене вродливим? – Він підійняв одну брів і трохи ширше посміхнувся.
Дідько. От дідько. Майк і не помітив, що ляпнув це. Віскі все ж розв’язав язика. Росс почав в паніці вигадувати як викрутитись, аж тут підійшла офіціантка і буквально врятувала його, сказавши своїм клієнтам, що заклад скоро зачиняється. Гарві навіть не дочекався рахунку, одразу дістав кілька крупних купюр і поклав на стіл, встаючи. Майк вже збирався попрощатися та якомога швидше втікти. Щойно він встав та відкрив рота, як Спектер перший сказав: «Якщо хочеш подивитися фотографії, можемо поїхати до мене і я покажу. Зараз лише дев’ята, ще є час випити і посидіти, все одно завтра вихідний.». Після такої пропозиції Майк взагалі не міг знайти слів. Але, здавалося, Гарві вже і забув про випадково сказаний комплімент Майка, або просто не надав йому значення, та й вечір дійсно йшов добре, ще було рано, попереду вихідний. Тож Росс просто кивнув і вони пішли на вихід.
Коли Гарві відчинив двері в свою квартиру та запросив Майка, він був вражений. Світлі тона, гарний ремонт, купа вільного простору, а головне панорамні вікна з неймовірним видом. Все це на сто відсотків відповідало власнику, так само стримано, але в той же момент розкішно.
- Огоооо… – тихо протягнув Майк, сідаючи на диван.
- Подобається?
- Ти ще запитуєш? Та це ж божественно, чувак! – випалив Росс.
- Не називай мене чуваком! – роздратовано сказав чоловік, але все ж посміхнувся, йдучи на кухню. Він дістав улюблений віскі, розлив у два бокали, та повернувся до Майка, передаючи йому один. Вони випили і поставили напої на журнальний столик. – Ну що ж, ти просив фото. Не впевнений, що пам’ятаю де вони всі, але точно знаю де випускний альбом.
- Неси! – захоплено сказав Майк та хлопнув в долоні.
Гарві розсмішив такий бурхливий ентузіазм Майка, і з широкою посмішкою та легким сміхом він пішов в іншу кімнату. Росс роздивлявся квартиру та гладив диван, розмірковуючи чи зі справжньої він шкіри, – Звісно зі справжньої, це ж диван Гарві Спектера, – всього кілька хвилин, як почув приємний джаз, і через хвилину його босс повернувся з альбомом в руках.
- Я поставив платівку, ти не проти?
- Ні, так навіть краще.
- Добре. – він сів поруч, з посмішкою тримаючи альбом притиснутим до себе. – Ти готовий? – Майк закивав. – Ось! – Гарві нарешті показав та відкрив альбом, на першій сторінці було його фото.
- Отакої! Це ти? – Майк почав швидко переводити погляд з фотографії на Гарві, з Гарві на фотографію, порівнюючи, чим викликав у Спектера сміх.
- Ага, я. Хіба не схожий? – він підійняв брови.
- Ти так змінився… Можна? – Майк трохи простягнув руки, Гарві передав йому альбом, і він почав уважно роздивлятися фотографію.
- До речі, я все ж був таким же вродливим, як зараз? – його губи розтягнулися у нахабній усмішці.
Майк сторопів. От халепа, а він вже встиг повірити, що Гарві й забув про цю його фразу.
- Ем… Ну… Так, ти виглядав непогано. – хлопець намагався не виглядати розгубленим. Відверто кажучи, виходило у нього кепсько.
- Просто «непогано»? – Гарві веселився, спостерігаючи за таким Майком.
- Гарно, ти виглядав гарно. – він тихо пробубонів це під ніс і ще нижче схилився до альбому, намагаючись сховати почервоніле обличчя. – Класна музика, зроби гучніше, будь ласка. – перевів хлопець тему.
Гарві кортіло ще трохи познущатися з Майка, але він все ж вирішив більше його не мучити, підвівся, та пішов додавати гучності. Майк випив, заплющив очі та шумно видихнув.
- Хто це грає? – одразу запитав Росс, щойно Спектер повернувся, сподіваючись відволікти його увагу від попередньої теми. І з вибором нової попав у яблучко.
- Мій тато. Саксофон це мій тато. – Сказав він вже абсолютно серйозним голосом та сів біля Майка, який одразу відклав альбом.
- Оу… вибач, я не…
- Все добре, це приємні спогади. І я радий що тобі сподобалося. – чоловік тепло посміхнувся і відкинувся на спинку дивану, розслабляючись і заплющуючи очі. – Просто послухай.
Майк прийняв ту ж позу і теж опустив повіки. Якийсь час вони насолоджувалися музикою, яка дійсно була чудовою. Майк подумав, що Гарві точно не збрехав, коли раніше назвав свого батька хорошим музикантом. Мелодія була такою спокійною, розслаблюючою, навіть романтичною. Подумки вона переносила Майка кудись до вечірнього спокійного моря. Він був приємно втомлений, сонний і розслаблений, та помітив, що його голова опускається, лише коли вона торкнулася плеча Гарві. Він одразу випрямив шию, збираючись вибачитися та сказати, що випадково почав засинати, коли Гарві раптово обійняв його, обережно поклав його голову назад на своє плече, і опустив руку на плече Майка. Росс дуже здивувався і спочатку навіть подумав, що це якийсь дивний жарт або розіграш, але Спектер не сміявся, він позіхнув, обперся щокою на голову Росса, і почав ледве помітно гладити його плече великим пальцем. Майк все ще слабо вірив у реальність того, що відбувалося, та не знав як йому регувати. Звісно, йому подобався Харві, але він навіть не думав про те, що сам може бути цікавим йому, адже вони були людьми з різних світів. Тому якийсь час Майк просто напружено сидів із закритими очима та не ворушився, слухаючи музику і намагаючись пристосуватися до ситуації. Приблизно десять хвилин потому Харві відчув, як тіло Майка розслабилося, та почав ніжно гладити його плечі та шию. Майк переривисто зітхнув.
- Все добре? – пошепки запитав Спектер і зупинився.
- Так. – відповів так само тихо вражений Росс.
Він би ніколи й не подумав, що цей серйозний, зверхній та впевнений, – іноді аж занадто впевнений, – у собі юрист може звучати так ніжно, турботливо, навіть трохи невпевнено. Вау, це дійсно було неочікуваним і великим відкриттям, після якого Майк врешті решт набрався сміливості й перекинув праву руку через його живіт, обіймаючи Спектера, який у відповідь на цей жест нарешті продовжив ласкати шию Майка, потихеньку підбираючись до його волосся і запускаючи в нього пальці. Майк танув від лагідних обіймів та дотиків Гарві та сповна насолоджувався ними. Поступово Спектер перейшов від шиї до обличчя Майка, він легко водив прохолодними пальцями по його вилицям, щокам, підборіддю. Він прислухався до дихання Майка, слідкував за тим, наскільки розслаблене його тіло, намагався уловити кожен сигнал, який йому посилало тіло хлопця. Та інтерпретував він ці сигнали неймовірно чітко та правильно: Росс нервував та потребував часу для адаптації до теперішньої ситуації, але йому вона безперечно подобалася, він щиро насолоджувався тим, що відбувалося. Гарві знав, що Майк не буде проти такого розвитку їх стосунків, він помічав як той дивиться на нього, як ніяковіє, коли вони опиняються надто близько, Спектер дійсно читав його наче відкриту книгу. Але все ж вирішив зробити перші кроки повільно і обережно, бо хай там яким він був на роботі, в особистому житті чоловік завжди лишався делікатним та м’яким.
- Можна тебе поцілувати? – запитав Спектер майже пошепки, в його голосі була чутна легка посмішка.
Майк повільно підійняв голову з його плеча і скоса подивився на Гарві, в його очах читалася легка недовіра перемішана з бажанням. Він просто дивився на чоловіка кілька секунд і ніяк не реагував на запитання, і невпевнено кивнув лише після того, як посмішка Гарві стала трохи ширше. Спектер поклав ліву руку на щоку Майка, нахилився, і торкнувся його губ своїми. Поцілунок вийшов легким, але в той же момент чуттєвим, Гарві повторив його.
- Все добре? Якщо не хочеш, я не буд… – запитав збентежений Гарві, відчуваючи, що Майк не відповідає і навіть не дихає.
Але Росс не дав йому договорити, тепер самостійно поцілувавши Гарві і міцніше обійнявши його. Цей поцілунок вже був довше, активніше, глибше, та все ще був дуже ніжним. Проте пристрасть повільно наростала, чоловіки відчували себе все впевненіше одне з одним, Росс випрямився і перемістив руку з талії Гарві на його потилицю, на якій то посилював, то послаблював хватку, запускав пальці у коротко стрижене волосся Гарві, легенько тягнучи за нього. Майк цілував, прикушував, облизував його губи, на смак вони були як той самий віскі, який вони пили раніше, і про який вже давно забули, повністю зосереджені та захоплені одне одним. Поцілунок ставав дедалі палкішим, і коли Росс потягнув Спектера ближче до себе, той сів на нього, поклавши коліна по дві сторони стегон Майка, чим викликав у нього тихий стогін і бажання нарешті зняти з нього піджак. Що Майк і зробив, а разом з піджаком Спектера на підлогу полетіла і його краватка. Через кілька секунд там же опинилися і його власні речі. Чоловіки ніяково посміхалися, дивитися в очі, обіймали, гладили одне одного, Гарві закинув ліву руку за шию Майка, а праву поклав на його обличчя, ласкаючи його великим пальцем, а сам Майк, не в змозі зупинитися, продовжував вивчати тіло Харві, торкаючись його крізь шар одягу всюди, куди міг дотягнутися. Він подався вперед і почав ніжно цілувати шию Спектера, іноді засмоктуючи, прикушуючи, та облизуючи ніжну шкіру.
Коли він ровів зубами по одному, – як виявилося особливому, – місцю на шиї, до вух Майка долетів сдавлений стогін задоволення, він відчув як чоловік на його колінах вигнувся в спині, сильніше схилив голову у бік, підставляючи місце для ласк, та вжався в нього вже помітною ерекцією. Від такої реакції на свої дії Россу зірвало дах, він почав швидко розстібувати дорогу білу сорочку Харві, продовжуючи виводити язиком невидимі візерунки на чутливому місці Спектера, який знову і знову видавав звуки задоволення, не в силах стримуватися. Він нахилився до вуха Майка та провів язиком по його вушній раковині.
- Пішли у спальню. – сказав він тихим і сівшим від збудження голосом.
Майк кивнув, після чого чоловіки підійнялися, Гарві міцно взяв Майка за руку та повів його до ліжка.
Субота. 9:13.
Першим, що Майк помітив, коли прокинувся, було Сонце, яке яскраво світило йому в обличчя. А другим був Гарві, а точніше його голова на плечі Росса, рука, що мирно лежала на його грудях, та нога, яку він закинув на Майка.
Хлопець насолоджувався цим ранком, Сонце вже не дратувало, а Гарві… хіба Росса міг дратувати тихо посапучий та міцно обіймаючий його, сплячий Гарві? Але непомітно для Майка, в його голову почали закрадатися думки про те, що Спектер вчора скоріш за все просто був п’яним, хотів якось розважитися, і навряд чи він буде радий побачити Майка в своєму ліжку, коли прокинеться. Та і взагалі, Гарві Спектер – його босс, і такі стосунки з керівництвом не є чимось правильним або коректним. Тривога Росса збільшувалася як сніжна лавина, яка неслася вниз і наростала все швидше з кожною секундою, загрожуючи накрити його з головою. Під тяжкістю своїх переживань він вирішив, що найкращим варіантом буде просто тихо зібратися та піти до пробудження Гарві. Тож Майк обережно виліз з-під його тіла і почав швидко збирати свої речі, які вчора чоловіки примудрилися розкидати по всій спальні. Вже рухаючись до виходу у Майка стислося серце від думки, що він більше не побачить Гарві таким – мирно сплячим, спокійним, ніжним. Не втримавшись, Росс озирнувся аби ще раз подивитися на нього. Але зробив помилку, не зупинившись, і тут же врізався плечем у лутку, не вписавшись у дверний отвір. Він тихо зашипів від болю, потираючи плече, і навіть не встиг подумати, що розбудив Спектера, коли почув його голос.
- Ти вирішив вкрасти мої труси? – в жарт записав Гарві, насправді намагаючись зрозуміти, що відбувається і куди так поспішає Росс.
Майк різко повернувся до нього з округленими очима. Він спочатку не зрозумів, що чоловік має на увазі, аж поки не глянув на білизну, яка була на ньому, і на ту, що досі валялася на підлозі. Як же це ніяково.
- Ой, вибач, я… я переплутав… пробач. – протараторив він з червоним обличчям, в спробах швидко підібрати свою білизну та переодягнутися з купою іншого свого одягу в руках. Зрештою йому вдалося це зробити, поки Гарві в упор дивився на нього, пропалюючи поглядом.
- Майк. – покликав його Гарві і сів, поставивши ноги на підлогу. – Чому ти хотів піти? – його голос вже звучав абсолютно серйозно та трохи збентежено.
- Ну… я… просто не хотів… ем, турбувати тебе зранку… – запинаючись відповів Росс.
- Турбувати? – перепитав Гарві, зводячи брови. Майк мовчав. – Поясни, я зараз не розумію що і чому ти робиш. – він помовчав дві секунди і невпевнено продовжив. – Якщо тобі не сподобалося чи ти шкодуєш, то просто скажи, це ніяк не вплине на…
- Ні! – Майк не втримався і перебив його, дуже здивований тим, що в голову Гарві взагалі прийшли такі думки. – Просто я думав, це ти шкодуватимеш. – додав він тихо і опустив очі.
Гарві тяжко зітхнув і продовжував дивитися на хлопця кілька секунд, які для Майка відчувалися як вічність, він ще більше почервонів і був готовий крізь землю провалитися. Коли Спектер легко посміхнувся і встав, все ще повністю оголений, Росс підійняв на нього погляд, спостерігаючи, як чоловік підходить до нього, забирає всі речі і випускає їх з рук, кидаючи на підлогу. Неочікувано для Майка, Гарві обійняв його за талію, ніжно поцілував, та повів назад у ліжко.
- Ні про що я не шкодую, Майк. – з теплотою в голосі запевнив його Спектер, обіймаючи. – І якщо ти теж, то можливо ми могли б щось спробувати разом. Ну, наприклад побачення. – Майк отетерів, його очі округлилися і він повернувся до свого коханця, не вірячи у реальність цієї пропозиції. Але Гарві, вочевидь, неправильно зрозумівши його реакцію, продовжив. – Проте якщо не хочеш, це ніяк не вплине на твою роботу, тому ти можеш відмовитися, я не буду… – він не встиг договорити, Росс змусив його замовкнути, підійнявшись на лікті та поцілувавши. І чоловік був зовсім не проти, аби Майк затикав його так.
- Що ж, – почав Спектер, коли вони нарешті відірвалися одне від одного. – сприйму це як «О Боже, Гарві, звісно я згоден, я закоханий у тебе по вуха!» сказав він зі своєю звичною зухвалою посмішкою та впевненістю в собі, по-доброму знущаючись з Росса.
Майк закотив очі, засміявся, та знову впав у його обійми.
