Маюне пригадує, як Шізуе стала меланхолічною. Інвалідне крісло, хоч і робило доступним хоч якесь пересування, але немов стало символом втрати життєвих сил.
Скільки Маюне не повторювала: ⟪Ти не марна⟫, — це не змінювало смиренного виразу обличчя.
Коли відчинила двері до кімнати, де все було білим, як і сиве волосся блідої дівчинки на інвалідному кріслі
— Ще один день. коли мої сили зникають…Сестра, чому ти їх просто не забереш всі? — тихо питає Шізуе і відводить погляд до вікна.
— Я…Я не можу… — тихо відповідає Маюне.
— Ой, ой, ти теж прийшла до Шізу-чан, — солодко каже Шаліє.
Маюне нахмурила брови, коли побачила іншу енергетичну-вампірессу.
— Ти така жорстока до сестри-людини, Маю-чан, — хитро мовила Шаліє, не приховуючи кепкування.
⟪Ця вампірша нічим не краща за нейтралізаторку…Їх треба знищити обох⟫, — Маюне ледь втрималась від того, щоб цокнути язиком.