Листя на деревах шелестіло від легкого вітерця.
Травень завжди вирізнявся спекотною погодою.
Дівчина з довгим чорним стомлено сіла за столик та подивилась на людей, які теж йшли після важкого робочого дня.
— Ви не проти, якщо я приєднаюсь? — ввічливо питає чоловік та поправляє окуляри. Він виглядав солідно у темному костюмі, з розвязаною краваткою та коротким чорним волоссям, обережно зачесаним на бік, але те як стирчали кінчики створював шарм легкого бунтарства. Незнайомий чоловік нагадував сучасного денді.
Діівчина гмикнула та озирнулась. Вона не помітила вільних столів, тому знову поглянула на чоловіка та кивнула.
— Раймон, — чоловік дружелюбно посміхнувся.
— Мінеха, — у відповідь представилась дівчина.
Всю розмову яка тривала до пізнього вечора вони обережно не торкались один до одного. Мінеха та Раймон лише обмінювались поглядами та безтурботно розмовляли.
Вони не один раз продовжили так зустрічатись ввечері. Попри всю простоту зустрічей за чаєм або легкими напоями, Мінеха посміхалась, як тільки бачила Раймона.
***
Дівчина з темним волоссям, яке хаотично прикривало обличчя направила ніж до юнака, який завмер і притулився до стіни.
Прозвучав інший жіночий колір і тепла енергія виникла довкола.
— Дідько… — гаркнула невідома жінка.
Хлопець спантеличено спостерігав не в силах навіть поворухнутись.
— Ви в порядку? — стурбовано питає інша дівчина, коли підбігає до юнака.
Він заплющив очі і втратив свідомість, помітивши лише теплий погляд жовтих очей.