Раймон задумливо дивився у велике вікно та спостерігав за шумом району червоних ліхтарів.
⟪Мінеха, шкода. що ми по різні сторони⟫, — зітхнув чоловік і пішов від вікна.
— Леді Аліта, Вам треба було прибрати одного потенційного нейтралізатора, а не наставити його проти нас, — строго мовив чоловік.
Дівчина з довгим чорним волоссям, яке ховало її обличчя, опустила голову.
— Їхню лідерку, Курояму Мінеху, не чіпай, я візьму її на себе, — сухо додав чоловік і показав вийти.
⟪В будь-якому випадку, вони не підуть проти моєї волі…Ось тільки…Якщо хтось таки запідозрить…Буде лихо, і лихо для мого стану серед інших енергетичних вампірів⟫, — зітхнув Раймон і подивився знову в вікно.
Він не міг пояснити те почуття, коли не міг покінчити з лідеркою нейтралізаторів, але і не дозволяв нашкодити.
⟪Зірки, підкажіть мені…Що в моїй голові?⟫
— Щось турбує, Містер, — жартома каже жінка з яскравим червоним волоссям.
— О, Ледь Маюне. я і не помітив, як ви увійшли, — каже Раймон і повертається до неї.
Жінка розсміялась.
— Знаєте, чим більше думаєте, тим більше задумуєтесь зжалитись над цими мурав’ями, — зазначила Маюне, кивнувши в сторону вікна.
Раймон підтримав жарт сміхом, але щось згадав і знову перевів погляд до великого вікна.