⟪На Мінеху двічі зазіхнули…Я розумію, що будь-який нейтралізатор - це прищ на нашій дупі, але…⟫ — Райм стиснув губи в тонку лінію
— Я здається, наказував не чіпати ту нейтралізаторку, — суворо та холодно каже Раймон та хапає за шию Аліту. Вона щось хрипить, поки енергія покидає тіло.
Раймон стряхнув попіл в який перетворилась колишня підлегла.
— Бо ви не хочете. щоб хтось чіпав Вашу нейтралізаторку, — з насмішкою мовила Шаліє та скинула зплечей одну прядку яскравого волосся.
Раймон на мить широ відкрив очі.
— Скоріше вона візаві, яку хочу знищити тільки я, — сухо каже чоловік.
— Ну, ну, — Шаліє похитала головою.
Маюне прослуховувала, стоячи за дверима.
⟪Стривайте… Одна думка, щоб енергетичний вампір покохав ворога. Це…Неприпустимо. Так і щоб на таке пішов Раймон-сама⟫, — подумала Маюне, затамувавши погляд.
***
Раймон залишився на самоті з неспокійними думками та спогадами. В свідомості виникали безтурботні розмови з Мінехою і те, яке сильне бажання торкнутись. відчути м’яку шкіру і щоб вона пережила це.
Серце пропустило удар.
⟪Я хочу її торкнутись, але не вбити⟫, — мрійливо зітхнув чоловік і дивився у велике панорамне вікно.
Він пригадав смутний образ енергетичної-вампіреси, яка і зробила його частиною цього світу.
Її звали — Латрея. Раймон пам’ятав цю вампірессу, як струнку дівчино зі світлою шкірою, довгим (майже до колін) каштановим волоссям. Вона завжди одягала темну пишну сукню але з відкритими плечима. Латрея завжди діяла різко, знала свою ціну і не відпускала правопорушників, лише торкаючись пальцем.
⟪Мені завжди подобались жінки більш схожі на Пані Латрею, які знають собі ціну і не стануть допомагати кому попало. Мінеха не така…Вона..наповнена сліпучим світлом…⟫, — розмірковував Раймон і зняв окуляри та заплющив очі.
***
Маюне зібрала своє яскраве волосся в пучок та зафіксувала палочкою, яка слугувала як китайська заколка.
— Шізуе-чан, я можу зайти? — лагідно каже Маюне.
— Так, — за дверей чує тонкий та слабкий дівочий голос.
⟪Вона сьогодні в відомості — це добре⟫, — Маюне посміхається і відчиняє двері.