Тиждень суцільних тренувань і медитацій давався важко для Суміно. Він то відволікався то брався за голову, яка починала боліти.
⟪Я обв’язково допоможу Куроямі-сан⟫, — завзято думає хлопець і п’є воду з пластикової пляшки.
Суміно йшов з виснажливого тренування.
⟪Боже, як я хочу спати⟫, — подумав хлопець і позіхнув вже третій раз.
В повітрі повіяло чимось горілим. Хлопець озирнувся. Позв пройшла яскрава та ефектна жінка з червоним волоссям та гострим поглядом бордових очей.
— Пані, зачекайте, — ввічливо питає Суміно.
Жінка обертається.
— Вас щось турбує? — питає та піднімає брів.
— Т-так…Вам не здалось, що десь щось горить, може недопалок якийсь? — обережно питає Суміно, але відчуває, як лоб покривається потом.
— Недопалком? – жінка задумалась та простягла руку. — Єдиний недопалок тут — ти
Різка зміна поведінки жінки на якусь зверхню здивувала Суміно.
⟪Блін..Невже вона енергетичний вампір…Чому вона пахла горілим?⟫
Хлопець намагався уникати дотиків від швидких рухів жнезнайомки. Він знав, що страшніше — обійми.
Раптовий звук сузу відволік і незнайомку, і Суміно. З’явилась спокійна жінка з темно-рожевим волоссям і зачіскою під принцесу Кагую в ніжно рожевій міні-юкаті.
— Хо….Йокосука-чі, давно тебе не бачила, — грайливо каже жінка.
— Я би тебе і далі бачити не хотіла, Маюне, от чесно, — доволі прямо сказала дівчина.
Йокосука дістала гарне віяло, який обережно направляла в сторону Маюне. Майже миттєво утворився вітер з легкою сяючою рожевою пилом.
Маюне закашляла і розчинилась.
— Знову втекла, – Йокосука зітхнула.
Весь час Суміно враженно спостерігав за нейтралізаторкою.
— Навчіть мене, будь-ласка, — Суміно вклонився, низько опустив голову.
— Що? — Йокуосука підняла брови та спантеличено дивилась на юнака.
Вона оглядала хлопця з ніг до голови, щоб бубоніла під ніс.
— Йой, най буде. — дівчина махнула рукою. — Я Хімі Йокосука, а ти юначе, хто?
— Кічогасакі Суміно, — він підняв голову та жваво відповів.
Йокосука задумливо та загадково посміхнулась.