Мінеха озирнулась.
⟪Хтось намагається прибрати мене. Сподіваюсь, то дурна паранойя⟫, — зітхнула дівчина та нахмурила брови.
Як тільки двері квартири подруги закрились прямо перед носом, Мінеха наче отямилась від усіх думок.
⟪Стривай…А Раймон? Він сьогодні буде в кафе?⟫ — раптова думка промайнула в голові дівчини, яка різко розвернулась і квапливо підійшла до ліфту.
Зайшовши до ліфту та натиснувши кнопку першого поверху, Мінеха схопила телефон. Набрала номер Раймона — але після багатьох гудків відповіді так і не було.
⟪Може він образився…А-а-а, дідько⟫, — подумала дівчина та повторно набрала чоловіка.
Мінеха звернула, щоб пройти коротшим шляхом та проходила повз кафе. Жодне обличчя не нагадало про Раймона. Вона розчаровано зітхнула.
⟪Ми не зустрінемось сьогодні⟫
Мінеха раптова розвернулась. Вона відчувала ту саму погану ауру, як нещодавно. Різко одхитнулась до стіни і почула побачила замах рукою.
Це вже була давно знайома енергетична-вампірша з темним волоссям, яке закривало частино обличчя.
Мінеха ухилялась і не встигала і руку підняти, щоб відсіч дати.
— Курояма-сан! — почувся знайомий чоловічий голос.
Аліта нахилилась і підняла руки над головою.
— Пішли, швидше. — каже Суміно та схопив Мінеху.
Аліта щось розгублено мичала та бурмотала, поки дівчина з хлопцем відходили від темної алеї.