Сокджину снилось море.
Джин ніколи не думав що святкуватиме своє 25-ліття так. Під так мається на увазі в брудному кузові вантажного автомобіля, по дорозі в бордель. Він тут не один їх шестеро, і всі з абсолютно різними історіями, проте тепер вони мають дещо спільне: усі потраплять в клуб для дорослих який, за сеульськими легендами належить RM, голові найбільшого мафіозного клану.
Ще учора омега жив як всі, писав дипломну, намагався знайти підробіток, щоб повністю не залежить від батьків, мріяв повернутись до своєї любові, людини, якій буде безмежно довіряв. І щоб їх тих токпоккі, за якими він вийшов у цілодобовий магазин. Перші дні Джин намагався боротись, але потім зрозумів що все марно, стає навіть гірше. Спина неймовірно боліла від удару мокрим рушником. Він б’є боляче, а слідів майже не видно. Наглядачі казали, що товар має прибути без видимих ран. Ключовим тут було слово видимих. Він нічній темряві Сокджин бачив як один з наглядачів наругався над абсолютно молодим омегою, який нічого не зробив, просто попросив води.
~
— Намджун, — Чімін зайшов у простору кімнату, — ти знову п’єш?
Чоловік який спирався стегнами на масивний темний дубовий стіл навіть не обернувся, він далі дивився у вікно відсутнім поглядом. Єдиною яскравою деталлю у строгій, темній кімнаті був букет жоржин у вазі.
— Це лише перший стакан, тобі поки немає за що хвилюватись, я знаю свою межу.
— Так, але в цей день, ти зазвичай її ігноруєш. Серйозно, Намджун, якщо ти так його любиш, то просто попроси, і вже вранці в тебе на столі буде вся інформація про нього. Нащо себе мучити?
— Чімін, — крізь зуби сказав альфа, прямо натякаючи на те, що варто замовкнути.
Пак лише похитав головою, налив собі трохи віскі в стакан й став поруч зі своїм босом.
— Знаєш, я вже кілька разів сідав шукати на нього інформацію, щоб хоч мимохіть, на хвилинку побачити, — Намджун зробив паузу й ковток напою, — але кожного разу зупинявся. Він вільний птах, йому б явно не сподобалось, те що я зробив. Якщо він захотів закінчити наші відносини, значить так йому було потрібно, я поважаю це рішення. Думаю, саме за таку незалежність й одночасну ніжність я й полюбив.
— Та тьху, на тебе Намджун, не думав що ти можеш бути таким романтиком. Я не буду лізти це все-таки твоя справа. Проте пам’ятай, що ти за ним сумуєш вже четвертий рік.
Обидва чоловіки певний час мовчали й дивились на нічний Сеул під своїми ногами. Згодом Пак подав голос:
— Я не за цим прийшов, в один з клубів мають привезти омег, яких ми купили. Що з ними робити?
— Бери Юнґі й все як завжди. Дізнайся які кончені придурки їх вкрали в знайди. Я потім вирішу що з ними робити.
Чімін кивнув у відповідь, допив віскі й вийшов з кімнати, залишаючи боса зі своїми думками.
Попри те що Намджун з дитинства належить до мафії, він найбільше ненавидів тих хто займається работоргівлею, а особливо продажем омег всіляким покидькам. Так, йому належало не мало клубів, проте нікого там насильно не тримали, омеги могли піти в будь-який час. Але до тих хто його зраджував й до тих підлеглих хто не виконував накази альфа просто безпощадний.
~
Джина разом з іншими омегами завели в просторе приміщення, яке виглядало наче спортзал невеликого розміру. Їх усіх поставили в ідеально рівний рядок й строго наказали навіть не сіпатись. Через кілька хвилин двері відчинилися й зайшло двоє чоловіків: альфа й бета. Нижчий з них окинув ряд поглядом, проте Джинові здалось що на ньому затримались трохи довше.
— Пане, — схилився один з наглядачів,— це саме той товар про який я вам розказував.
Чоловік навіть не глянув на нього, а тільки розвернувся до дверей й попросив когось зайти. До кімнати зайшов ще один альфа.
— Це Чжихун, він про вас подбає, зараз ви повинні його слухатись. Про все вам розкажуть завтра вранці. А з тобою, — нижчий з чоловіків обернувся в сторону наглядача — нам потрібно поговорити.
— Навіть не намагайтеся тікати, тут усюди охорона, побачать, вам буде тільки гірше, — попередив Чжихун й повів омег коридором. Приміщення в яке їх завели виявилось душовою з чотирма кабінками. Альфа наказав всім омегам прийняти душ й переодягатись в чистий одяг, який стояв на підвіконні. Потім їх повели в кімнати для сну, в кожній спало по троє осіб. Як тільки Джинова голова торкнулась подушки він моментально заснув.
Наступного дня омег збудили десь о восьмій, й відвели в їдальню, щоб вони поснідали. Згодом їх завели в кабінет до лікаря, який оглянув їх, також змусили заповнити документи, де вони вказували свою особисту інформацію: ім’я, прізвище, адресу, номер паспорта, медичної страховки. Згодом до них зайшов один з тих альф, що були учора. Він представився як пан Пак, і чітко пояснив омегам правила поведінки: жодних пліток, бійок, телефонних дзвінків й виходити можна лише у невеликий двір, який огороджений високим чорним парканом. Поки вони працюватимуть тут як прислуга, а коли вернеться глава, то він розподілить їх на інші ролі.
~
Дні проходили звично, всі як один. Омег будили вранці, вони снідали і йшли працювати. Джину дісталася робота на кухні: він повинен мити посуд, розкладати тарілки й витрати столи. Робота не була виснажливою, до омег ставились добре.
Кожного дня він думав, а що було якби ще тоді, чотири роки тому, він не послухався батьків й залишився зі своїм коханим. Він упевнений, альфа б обов’язково його підтримав. Що саме змусило його тобі залишити коханого, розбивши відразу два серця й послухати своїх батьків? Страх? Можливо.
Єдине, що справді зараз хвилювало Кіма це Чжихун. Альфа часто кидав на нього дивні, неоднозначні погляди.
Здавалось, сьогодні нічого не мало б трапитись. Джин уже закінчував прибирати кухню, це була єдина «робота», яка хоч трохи подобалась омезі. Він замкнув кухню й пішов у сторону кабінету чергових альф, які слідкуючи за порядком, щоб повернути ключ. Саме там він побачив Чжихуна.
— Ох, Сокджинні, я саме тебе шукав, ходи но зі мною, маю до тебе кілька важливих питань, — альфа усміхається, виходить з кімнати й манить молодшого до себе. А коли бачить, що омега вагається, то ставить свою руку нижче талії та сильно стискає, фактично тягне Джина з собою.
Вони виходять з основної будівлі й заходять в невеличку прибудову, прямо коло бокових воріт, які виходять в ліс, за котрими відразу магістраль. Альфа відчиняє двері будиночка й заводить омегу в простору кімнату по серед якої стоїть стіл, поряд диван, коло стіни велика шафа й двоспальне ліжко.
— Сідай, Сокджинні, я хочу з тобою випити, — хитро усміхається альфа й розглядається на дивані, — тільки спочатку налий мені вина.
Омега слухається й покірно підходить до столу, наповнює бокал, всіма силами намагаючись ігнорувати альфу, який не дуже по-доброму дивитися на нього. У Сокджина відчуття наче він здобич, а поряд з ним хижак.
Страшно.
Чжихун забирає бокал з рук омеги, робить ковток напою й облизується.
— Сокджинні, ходи но сюди до мене на коліна, хочу подивитися на твою красу зблизька.
— Пане, не треба, мені не можна ви ж самі казали,— намагається заперечити Кім.
Проте альфа лише хитає головою: — Ти погано слухав омега, а ще я казав що моє слово тут закон й те не можеш йому противитись, — голос Чжихуна стає низьким, загрозливим, — Тому ходи но сюди, шльондра.
Сокджину вже дуже страшно, тому він повільно відступає, а очі бігають у пошуку шляхів для втечі. Проте альфа реагує швидше, він підскакує з дивану, хапає Кіма за волосся, тягне на себе й втискається в його губи своїми. Потім тягне молодшого на ліжко, зриває з нього одяг й боляче б’є омегу палицею, яка лежала поруч.
Джин голосно кричить й захлинається у сльозах. А на дворі за будинком чути лише цвіркунів, які співають свої пісні.
~
— Мін, — Чімін підняв очі від особистої справи й підкликав до себе Юнґі, — звідки цей омега у нас?
— А цей, він з тих останніх, що привезли кілька днів тому. А що?
— Та нічого, просто він декого мені нагадує. Знайди й приведи його до мене.
— Чім, ти серйозно? Ніби в мене немає іншої роботи, — скривися Мін.
— Юнґі, роби те що сказали, — відрізав Пак.
Мін лише трагічно видихнув й бурмочучи щось собі під ніс вийшов з кабінету, викликаючи на обличчі Пака легеньку усмішку.
~
Джин біг куди вели очі. Його тіло рухалось само по собі, а мозок відключився, в голові минало лише одна «Втекти!» І він нісся нічними дорогами Сеулу попри біль, рухався на одному лиш адреналіні. Голова бухкала від болю, десь у ребрах гостро кололо. Рани по всьому тілу неймовірно пекли, а світ час від часу виглядав наче у тумані. Омега впав кілька раз, здер шкіру на колінах, проте піднявся й побіг, чи вже швидше пошкандибав далі. Джин не пам’ятає як дійшов до парку й заліз під розлогий кущ ялівцю, підібрав під себе зранені ноги й відключився від неймовірного болю.
Йому знову снилось море, проте тепер воно бушувало й топило кораблі.
~
— Намджун, — Пак упевнено крокує по коридору на зустріч альфі, який тільки но повернувся у Сеул.
— Чімін, я занадто втомлений, щоб зараз говорити, давай потім, — відмахується чоловік.
— Але це справді важливо! — наполягає нижчий, — просто подивитися на це досьє, це один з омег які недавно прибули, тобі точно стане цікаво.
Кім втомлено видихає, проте бере теку з рук Пака й розгортає її з абсолютно байдужим виглядом. Емоцій на обличчі чоловіка змінюються неймовірну кількість разів, за той короткий час, протягом якого він читав досьє.
— Сподіваюсь, це не якийсь там дешевий розіграш, — Намджун блимає своїми драконячими очима на Чіміна.
— Я не настільки безсмертний! Сам спочатку не повірив, тому й попросив Юнґі знайти його, — Пак робить невеличку паузу й відволікається на дзвінок телефона. Він починає сильніше хмурити свої брови з кожною секунду розмови.
— Що за лайно вже трапилось? — Кім запитально підіймає одну брову вгору.
— Це Юнґі, він не може знайти Сокджина, а востаннє його бачили разом з Чжихуном коли вони йшли в сторону східних воріт. Мін зараз буде дивитись камери.
Намджун лише киває й вирушає в сторону кімнати охорони, німо наказуючи Паку йти за ним. Там вони зустрічаються з Міном, який переглядається з Чіміном й відразу вмикає потрібний запис з камер. Після перегляду відео зіниці Кіма розширюються, а запах моря стає важким, наче скоро почнеться справжнісінький шторм.
— Відправ людей знайти Сокджина, — Намджун упевнений що на записі справді він, — у вас всього дві години, а й киньте той шматок лайна до підвалу, — альфа розвертається на закаблуках й покидає кімнату.
З Кім Сокджином він познайомився ще в універі. Намджун потратив не мало нервів й часу, щоб пробратись крізь міцну шкарлупу омеги. Аж тоді Джин став добрішим перестав язвити й відгаркуватись на кожне слово альфи. Проте навіть через три роки їх стосунків не втратив свою перчинку.
Альфа завжди казав, що полюбив його саме через внутрішній стрижень й відкрито захоплювався своїм омегою.
Намджун довіряв молодшому й поважав його рішення. Можливо, саме тому зміг відпустити коханого, коли той в один вечір прийшов й сказав що кидає його, адже розлюбив. Альфа зрозумів, лише раз перепитав, щоб бути точно впевненим й дав піти, хоч серце кричало не залишати, а притиснути близько. Воно не розуміло, чому від нього відривають шматок.
Що ж, тепер серце знову ожило й забилось, адже знову побачить свого й тепер не відпустить. Можливо, доля подарувала ще один шанс.
~
Де Сокджин не очікував прокинутись після вчорашніх подій, так це на м’якому двоспальному ліжку зі зручними подушками й теплою ковдрою. Він підняв руку й побачив, що ранене зап’ястя акуратно перебинтоване білою пов’язкою. Голова ще досі боліла, а рани нили й в омеги почало з’являтися бажання потрапити в батьківські обійми. Він тримався вже тижні після викрадення, проте здається ще трохи й буде межа. Джин намагається заспокоїтись, тому починає роздивлятись кімнату. Він відразу розуміє що це місце належить комусь багатому. Вона зроблена у світло-коричневих тонах. Великі чисті вікна, з яких видно сад, впираються фактично в підлогу, на якій красивий килим. Поблизу стоїть два м’яких крісла й журнальний столик, навпроти на в стіну вбудовані книжкові полички, на кожній по невеликій статуетці. Також на стіні поряд з дверима, які ведуть у гардероб, висить картина. А у куті невеликий робочий стіл з якимось рамкам. Найбільше Джина дивують два букети жоржин у витончених вазах, один на комоді коло ліжка, а інший на столику, тому що біля вікна.
Сокджин уже збирається встати з ліжка, щоб пройтися, проте чує як відчиняються двері, тому накривається ковдрою й заплющує очі. Хтось заходить до кімнати, трохи ходити по ній, а потім омега чує звук ніби це хтось щось пересуває, а за кілька секунд відчуває чиюсь присутність поряд. Інтуїція підказує що цей хтось пересунув крісло ближче й зараз сидить на ньому. Омега намагається не рухатись й нічим не видати те, що вже не спить. Страшно.
~
— Тихо, тихо Джинні, все добре, тихо, ти в безпеці, тихо, — Намджун не переставав лагідно обіймати омегу, й легенько гойдати його з боку в бік, наче дитину. Сокджин продовжував заливатись сльозами, йому потрібно комусь виплакатись, він не може тримати в собі увесь цей біль. Голова не перестає боліти, а рани нещадно пекти, проте запах моря заспокоює. Чомусь Джину він здається таким рідним, знайомим. Він ані трохи не шкодує, що кинувся в обійми того альфи, коли почалась панічна атака.
Джин почав заспокоюватися в міцних руках, й потроху думати над тим що ж потрібно сказати тому незнайомому альфі, що його обіймає. І тут омегу осінило: вони не представлялись одним одному, а цей чоловік не просто знає його ім’я, а ще й назвав лагідно. А так робила тільки одна людина, ту яку він залишив послухавши своїх батьків, так завжди до нього звертався Намджун. Омега не міг повірити, проте вирішив ризикнути, все одно вже нічого втрачати.
— Намджун? — тихо подав голос.
— Так, Джинні, — альфа легенько поцілував скуйовджену маківку.
— Джуна-а, це справді ти, — схлипнув омега й притиснувся до чоловіка. Джин би просидів так вічність, але біль в ребрах дав про себе знати й змусив молодшого тихо ойкнути, що ніяк не сховалось від альфи.
— Джинні, — ніжно почав Намджун й трохи відсторонився. — Давай, лягай у ліжечко, так буде менше боліти. Ось так, акуратно.
Намджун легко опустив омегу на подушку й накрив його ковдрою. Очі Сокджина були червоні від сліз, а на правій стороні обличчя красувався поріз. Альфа посунувся ближче, поставив свою руку на здорову щоку Сокджина й почав великим пальцем збирати слізки.
— Джуна, — несміло почав омега, — пробач, будь ласка…
— За що Джиннія? Мені справді було боляче коли ти пішов, але я зовсім не гнівався на тебе. А те що сталось зовсім недавно, Джинні, це нітрохи не твоя провина, ти великий молодець що не здався.
Сокджин хотів щось сказати, проте у нього зовсім не залишилось сил, тому він лише просунувся до центру ліжка. Намджун відразу зрозумів натяк й ліг поруч, накриваючи омегу своєю рукою й цілуючи в скроню.
— Все буде гаразд, тепер все буде добре, я тебе нікому не віддам, ти ж мені віриш Джинні?
— Так, — прозвучало тихе, проте впевнене у відповідь.
Намджун посміхнувся й накрив чужі губи в ніжному поцілунку. Джин спробував відповісти, проте його очі вже злипались.
— Поспи, Джинія, тобі треба набратися сил, — альфа легко усміхнувся, показуючи свої чарівні ямочки й натягнув ковдру молодшого трохи вище.
Джин заплющив очі й нарешті провалився в спокійний сон. Тепер все точно буде добре.
Йому снилось море.
А на столі стояли жоржини.
