Кая не знала, хто такі Трікс. Кая не знала, за які гріхи Господь Бог змусив її проходити такі випробування, коли вона згрішила, де оступилася?
Кая не знала практично нічого, крім пари побутових заклинань й того, що сесію вона склала на трійки — мати буде сумувати. Якщо тій не доведеться носити жалобу, звичайно.
Дівчина дуже втомилася, але заснути не могла. Стояла біля вікна, паливши у прочинену квартирку, рука тремтіла. Фея вдивлялася в темряву за склом, усе чекала, коли небо спохмурніє, пролунає мерзотний сміх цих Айсі, Дарсі та Стормі, й підуть війська. Слизькі, хворобливо-фіолетові виродки з потойбіччя з очима тупого звір’я.
Але небо лишалося чистим.
– Ти знову куриш, Грізельда коли-небудь точно тебе виключить.
– Йди спати, Саро. На тобі обличчя нема.
– Таке стається, коли тебе кидає гігантська хуїта через увесь двір… – Сара махнула рукою. – Дай і я закурю.
Сара сіла на підвіконня, бліда до синього. Здається, її зачепили. В бік чи в голову, Кая не запам’ятала. Пам’ятала слизькі від крові руки та жах, жах всепоглинаючий. Чи зачепили не Сару? Кого Кая взагалі витягала на своєму горбу?
– Дякую, що витягла.
– Дякую, що не померла. Намагайся й далі…
Сара знайшла її пальці своїми, стиснула.
– Він тобі напише, Каю. Не трясись так. Ти ж знаєш, що він найкращий зі свого потоку.
Кая загальмовано кивнула, обіймаючи подругу. Закопалася носом у комір її нічної сорочки, вдихаючи знайомий запах лимонних цукерок. Скільки ми з тобою лайна пережили й скільки маємо пережити ще.
– Ти маєш рацію.
– Гойда по ліжкам, бо зранку…
Що зранку Кая не почула. Смикнулась від зростаючого гулу, відплигнула від вікна. Небо не темнішало, але з’явився транспорт спеціалістів, їхні червоні пташки розсікли повітря, вирізняючись яскравими плямами.
– Мамо, – Кая затулила себе рот.
– Червоний Фонтан впав… – Сара затрясла головою, зачісуючи короткі пасма волосся. – Як же так…
Кая не дослухала, вона мчала в головний зал, перестрибуючи через сходинки. Допитливий і стурбовані студенти виглядали в коридор, перемовлялись тихо. Розпатлані та втомлені до смерті. Але вранці новий бій, потрібно бути готовими…
Хлопці заходили до школи пригнічені, деякі — поранені.
Кая трималася за перила, щоб не впасти від слабкості в ногах, усе шукала поглядом білу маківку Росі. Росі-Росі-Росі. Він насилу ноги волочив, але виглядава більш-менш. Цілий!
Дівчина стиснула комір халата, трохи божевільна усмішка розповзлася обличчям.
Росі озирнувся, сповільнився. Хитнувся в її сторону. Кая прийшла до тями в той момент, коли рідні руки згребли її в обійми.
– Кає, – він поцілував її у скроню.
Росі пах потом і слизом, але Кая не звернула уваги, плачучи від полегшення. Обхопила його за пояс, втискаючись лобом у груди, ловлячи спокій, що все тік кудись. Він тут, він поруч.
– Не так я уявляв нашу річницю, – Росінаель м’яко хмикнув, виводячи на її спині візерунки. – Обручку підготував, розумієш, а ці сучі діти…
– Обручка? Але ж дурник, – Кая гикнула. – Що, й на коліно б встав?
– І на коліна, й дороговизний ресторан, і букет пафосних троянд. Усе, що ти так любиш, – Росі пирхнув. – Полетіли б на Андрос. Чого ти рюмсаєш? – він стер її сльози, цілуючи в холодний кінчик носа.
– Нерви.
– Ба-а, найшла через що. Тобі не холодно?
– Вже ні.
Просто будь поруч, Росі. Просто будь тут, аби я могла чути биття твого серця, ловити губами гаряче дихання, обіймати ось так… Завжди-завжди-завжди.
– Рідно моя, мені б поїсти й у душ. Про ліжко взагалі мовчу, – хлопець стиснув її плече, обертаючись до викладачів. – Запитаю, де мене розквартирували.
Вона схопила його за рукав.
– У нас ліжко вільне, – Кая ледь виштовхнула це з горла. – Сара тільки за буде! Будь ласка, залишся зі мною. Знаєш, як Сара смачно чаклує? Вона стільки рецептів знає.
– Заманюєш мене своєю подругою, серйозно?
Росі усміхнувся трохи поблажливо, але Кая зрозуміла його погляд правильно: він згоден.
Вона вела його таємними куточками, крадькома зриваючи жадібні поцілунки. Росі жмурився, рахуючи її ребра і хребці. Раз-два-сім і знову. Вгору та вниз, проникаючи під її халат, пестячи плечі, ключиці, торгаючи тоненьку ціпку з оком — символом Всеотця.
– Кохаю тебе.
– І я.
– Досить курликати, голубки, – Сара розчахнула двері, – заповзайте. Розмножуйтесь хоч не перед людьми. Кролики.
Кая вкрилася густим рум’янцем, ховаючись за плечами Росі. Хлопець весело хмикнув.
– Заздри не так відкрито, Саро.
– Ой та припини, – подруга закотила очі, падаючи на диван у вітальні. – Я ванну вже набрала, навіть йобані пелюсточки розкидала. Така ж знаменна подія!
– Можна не так голосно, Саро? Будь ласка! – Кая майже шепотіла. – Й мамі не кажи.
– Ти ще тут? Твій суджений-ряджений вже плащ загубив, а ти стоїш та нерви мені виїдаєш.
Кая змією сковзнула у ванну, зачинивши двері. Накинула полог тиші, з острахом озираючись.
– Йди до мене. Вода ідеальна.
Волосся в Росі струменилося рідким золотом, налипнувши на голий підтягнутий торс. Нагадувало їхню першу зустріч на Андросі: пісок, пекуче сонце, засмаглий Росінаель з дуже незадоволеним виразом обличчям і вона. Дурна, маленька, з косою нижче попереку. Він запитав тоді “пташко, навіщо крильце підвернула?” А Кая і не знала, просто хотіла, аби її помітили.
Каї не вистачало повітря, вона смикнула пояс, дозволяючи халату впасти до ніг.
– Потерти спинку?
– Якщо тобі не складно. Таке відчуття, що ці тварюки все ще у волоссі.
Дівчина взяла гребінь з тумбочки, присіла на бортик, з любов’ю розплутуючи чуже волосся. Росі іноді здригався, водячи підборіддям зі сторони в сторону, пильно дивися на неї, намагаючись вгадати настрій.
Кая хихикнула й поцілувала його першою. Ковзнула рукою по чоловічим грудям, по животу, що піджався. Росі перехопив її долоньку, провів язиком по її зап’ястку.
– Бог же тобі забороняє, – голос у Росі звучав хрипко. – До весілля.
– Бог помер.
– Кумедно.
Дівчина залізла у ванну, обіймаючи свого чоловіка за шию. Вода перелилася за бортик, сколихнулася рожева піна. Плив повітрям аромат троянд, що дурманив голову.
Росі прибрав пелюстки, які прилипли до її грудей, усміхаюсь так ніжно, ласкаво. Мурашки поповзли попереком.
– Ти словоблуд.
– Не здогадувався. Це все страшенно романтично, але нумо у звичний спосіб, м? Ліжко, м’які перини, шовкові простирадла.
– Угу, й щоб балдахін впав нам на голови.
Кая знітилася, втрачаючи весь запал від одного його погляду, спробувала з чужої хватки вибратися.
– Досить бігати, – Росі поцілував її в щелепу, вкусити за мочку вуха, дівчина від несподіванки коротко скрикнула.
– Я не біжу.
– Ще й як.
– Якщо іноді.
Росі посміхнувся, як би кажучи “я завжди маю рацію”.
Вони зійшлися на тлі загальної родинної драми. Обидва втекли від батьків у інший вимір, обидва намагалися бунтувати, але якось успіху так і не здобули.
– Вода охолола, – Кая виразно облизнула верхню губу, посунула стегнами.
У Росі райдужка з горіхового потемнішала до кольору лісового каштану.
– Ходімо грітися.
Вони завалилися разом у ліжко. Кая натиснула на чоловічі плечі, проводячи доріжку поцілунків від підборіддя й до плеча.
– Каю, ти вибачиш мене?
– Що? – Кая відірвалася від нього, розгублено заморгала.
– Я зараз засну.
– Ти…
– Найжахливіший у цьому світі. Переоцінив свої сили, вибач.
Росі підім’яв її під себе, видихаючи умиротворено в маківку.
– Ти серйозно?
Каї хотілося істерично розсміятися. Вона пішла проти навчань, проти матері й церкви, аби просто поспати поряд?
– Ти мудак, Росі.
Але Росі вже спав, солодко прицмокнув. Кая мимоволі розтанула, роздивляючись його точене підборіддя, крильця носа, плямку під кадиком, трохи загострені вуха — ну точно ельф у роді заблудився.
Весь світ став раптом таким незначним і маленьким. Кая забула про все, ткнувшись носом у рідну шию. Просто залишитися б у цих секундах назавжди, розтягнути їх на все життя, не повертатися до родичів, до боїв, до болю.
Зранку тривожно протрублять у роги, повітря тріщатиме від злої магії, але Росі захистить від усього. Росі ж найкращий серед свого потоку.
Росі просто найкращий.
Кая заплющила очі, прислухаючись до чужого рівного дихання.
А потім вони поїдуть до мами знайомитися.
