С....а.

Середа. Зараз вечір, й Остап просто сидить й думає про події й спостереження сьогоднішнього дня. Минулі кілька днів Чупарський думав про те, як попросити у Мурштейка допомогти йому перевірити усе, а сьогодні якось усі слова забулися прямо в той момент, коли ця можливість з’явилася, утім Ості все ж зміг трохи нервово сказати просте «професоре, можна буде у Вас спитати дещо?». Як виявилось, з машиною було все більш ніж добре, й хлопець навіть почувався ніяково через те, що витратив час професора на таке, проте тепер він хоча б мав впевненість що машина абсолютно нормальна. 

А ще Чупарський не раз помічав як Руденко, який чомусь прийшов в цей день на пари, дивився на нього іноді. Не казав нічого, але дивився. Немов підозрював його в чомусь, що було не дивною думкою, враховуючи характер рудого, але усе ж. А зараз на екрані ноута Ості був лист від Руденка, знову. Було дивно від того, що він писав раніше суботи.

«У суботу треба буде поїхати сюди.

googlemaps: 21mini3trel1apryv1tllIllIl_

І я одразу кажу що якщо ти будеш скиглити, що це якийсь план, щоб тебе вбити, просто тому, що там зазвичай люди не гуляють, то я так і зроблю, Чупарський.

А ще треба буде по дорозі купити вино.„

Це вочевидь більше тексту, ніж Руденко зазвичай пише, тож Чупарський насторожено перечитав текст кілька разів й перевірив адресу, й тільки після цього поклав руку на клавіатуру, думаючи як відповісти.

«Добре. До речі, чому ти сьогодні прийшов на пари?„

«Нудно було. А ще бо хотілося побачити наскільки Мурштейко буде розчарований витраченим часом на твої по дурному дивні переживання, Чупарський.„

«Ось як. Враховуючи скільки разів ти на мене дивився мені здавалося що ти мені щось запропонувати хочеш.

«Можу запропонувати тобі з даху стрибнути й сальтуху зробити, я на камеру зніматиму.„

«Ха-ха. Ні, дякую. Ти не хочеш після суботи також зустрітися, наприклад на неділях?„

«Ні.„

Коротко і зрозуміло. Може все ж Ості помилково здалося що Руденко починає довіряти більше. Значить треба ще час. Цікаво, правда, скільки. 

Раптом, в кімнаті стало темно. Остап трохи нахмурився й потер очі, щоб підлаштуватися до темряви. Зрозуміло, значить за комп’ютером зараз сидіти не діло, всесвіт сам давав про це знати. З інших ідей було лише піти прогулятися, хоч і трохи лячно по темряві йти, все ж не знаєш що може статися: Алкоголік нападе, чи навіть зомбі, а можливо взагалі клон Чупарського. Остап ще трохи повагався, після чого усе ж вирішив сходити хоча б на кілька хвилин, подихати повітрям, і опісля дізнатися в когось з сусідів чому електрики немає.

Парубок швидко зібрався, накинувши наспіх ще й куртку на випадок якщо на вулиці дуже холодно, й вийшов, захлопуючи двері й перевіряючи в кишені на наявність телефона і ключів. Телефону не було. Ключів також. А ось це було вже зовсім не прикольно, але Андрій зараз не вдома, бо він вирішив провести черговий вечір в якомусь барі. Ну, тоді не залишається нічого, крім того, щоб його шукати, тож Ості пішов до своєї машини. Якщо конкретніше тієї, що була від Руденка, бо хоч вона і була від ворога, але все ж працювала краще і нею було комфортніше керувати.

***

Об’їхавши вже принаймі два бари, Ості розчаровано припаркувався біля третього, залишаючи машину й швидко йдучи перевірити цей бар на наявність Андрієнка. Тільки ось не встиг він нормально зайти, як одразу врізався в когось. 
— Вибачте - Рефлекторно сказав Ості, жмурячись від неочікуваності.
– …Чупарський? - Шукав мідь, знайшов Руденка.

Їх погляди зустрілись, і Ості інстинктивно відійшов назад на один крок, забуваючи що цей «один крок» розділяє бар і вулицю, тому ледь не втратив рівновагу. Руденко ж просто спостерігав, після чого вийшов на вулицю слідом.

– І що ти тут робиш.
— Андрюху шукаю. Ти його не бачив?
– Пф. - Рома усміхнувся. - Ну, тоді ти пізно, він вже поїхав з якоюсь дівкою.
— Бляха.. - Прошипів Ості прикриваючи лице рукою.
– Але я теж тут затримуватись не хочу. - рудий швидко витягнув з кишені кілька купюр, й простягнув їх шатену. - Підвезеш.
— Ні, мені потрібно зараз дізнатися куди дівся Андрій, у нього копія ключів, а я забув свої вдома.
– Я тебе не питав, просто кажу що підвезеш - Рома трохи тряхнув грошима ближче до лиця Ості.
— Тільки якщо розкажеш куди Андрюха поїхав. - Він трохи відвернувся
– Та я взагалі не їбу, Чупарський!
— Ну, я не збираюся спати на вулиці, знаєш!
– Так спи в машині.
— Ні, до біса, давай я тебе підвезу, і посплю у тебе. Або хоча б з твого телефону Андрію зателефоную.
– Ссск… Добре. 
— Добре?
– Ну - Рудак знов потрусив грошима, й Ості швидко відійшов.
— Та мені не треба. Сьогодні не субота.
– Ось як. - Руденко швидко сунув купюри назад в кишеню. 

Різко Ості відчув як щось маленьке й холодне впало йому на долонь. Після чого ще раз. 

– Блять, це що, дощ? - Руденко незадоволено нахмурився.
— Ну, а ти як думаєш. Пішли давай - Ості швидко пішов в сторону автівки, й Руденко пішов за ним.

***

Вже коли пройшло 10 хвилин поїздки стало зрозуміло що то був не просто дощ, а початок зливи. Вітер був доволі сильним, а краплі з неба падали й розбивалися, відбиваючи по даху автівки.

— І чому ти взагалі був в барі?
– Хотів випити.
— І чому не залишився там?
– А ти як думаєш, Чупарський? - Риторично гаркнув Руденко.
— Ну, у мене є деякі здогадки. Інше питання, ти взагалі хочеш говорити?
– З тобою? Ні. З чого б мені цього хотіти… - Рома поклав голову на скло вікна, дивлячись на те що коїться на вулиці.
— Окей. - Ості влаштовувала ця відповідь, зараз вибивати іншу відповідь сенсу б не несло.

Тим часом Руденко спостерігав за видом з вікна. Нічого цікавого там не було, просто він не хотів зараз випадково зустрітися з чорними очима поглядом, тому й дивився на дерева й самотні лавочки, від чого поступово його очі почали заплющуватися, і все ж рудий заснув коли залишалося їхати ще 30 хвилин. 

Чупарський це помітив не одразу, але все ж помітив, особливо коли треба було повернути й він ледь не розбудив рудака, бо це було якось занадто різко. Тож Ості почав їхати трохи повільніше, навіть не поворотах. Атмосфера зараз була настільки… Спокійною? Якщо ігнорувати що Чупарському досі треба зателефонувати Андрюсі, все інше було добре, навіть злива закінчилась, й вітер більше не був настільки агресивним, що можна було помітити по гілках дерев.

Наступні 10 хвилин дороги пройшли доволі добре, допоки інша машина не вирішила перегнати їхню. Ості хотів матюкнутися, але як тільки розкрив рота то швидко прикрив його рукою, щоб не розбудити рудого. Шатен прибрав руку й все ж пошепки прокляв того водія. Не дуже очікувано з’явилося бажання поглянути на Руденка, й чорний погляд сам потягнувся подивитися поруч. Рома настільки мирно спав, що це здавалося сюрреалістичним. Цікаво, скільки хлопець зазвичай спав? Що йому зазвичай снилося? Що допомагає йому заснути в цілому? Й.. 
— ттшмс…. - Ості прошипів, бо той же самий водій що раніше його обігнав вирішив ще й проїхати іншим шляхом і підрізати тут, наскільки було зрозуміло, бо проїжджати ось так було не найкращою ідеєю. 
На щастя Чупарський вчасно затормозив, після чого почекав ще кілька секунд, щоб прийти в себе.
— срав би йому пес.. - прошепотів Ості, зариваючись однією рукою у своє волосся, а іншою міцно стискаючи кермо.

Цікаво, чи це алкоголь так діяв, чи втома, але те що Руденко почувався достатньо комфортно щоб спати поки його ворог був за кермом… Це викликало у Чупарського настільки змішані й заплутані почуття, що було б складно описати це якось одним словом. Сам хлопець не знав чому, але від цих думок йому стало навіть трохи соромно, й він відчув як його щоки покриває рум’янець. Можливо просто в машині стало спекотно. Хвилини пливли як секунди й усе ж через близько 17 хвилин вони приїхали, й Ості розстібнув свій ремінь безпеки й повернувся лицем до Руденка.

— Руденко - Голос Остапа був по незвичному м’який, й сам шатен ковтнув від цього. - Ми приїхали

Ніякої особливої реакції у відповідь не послідувало, тож Чупарський зітхнув й обережно поклав руку на плече рудого. Хоч і пальці відчувати лише тканину піджака Руденка, всеодно відчувалося доволі незвично і навіть дивно. 

— Геей.. Нам час виходити. - Від цього рудак трохи прокинувся, й одразу нахмурився.
– стлися…
— Давай, Ром - Ості випрямився й прибрав руку з плеча Руденка.

Сам рудий протер очі й одразу прикрив їх долонею. Було очевидно що хлопець зараз радше б далі спав, але усе ж Чупарський досі потребував допомоги, тож рудий тихо шепотів прокльони, водночас намагаючись прийти в себе до кінця.

***

Вже вдома у багатія Ості сидів на дивані й прислуховувався до гудків. Здається, сьогодні Андрій трубку не візьме, й це лише підтвердилося трьома короткими гудками. Тим часом зеленоокий невдоволено витріщався на шатена. Обом хлопцям було очевидно, що сьогодні Ості не потрапить додому.

– От, блять, я думаю це ти з Андрррієнком усе спланував.. - Руденко не дуже чітко вимовляв слова.
— Ні. Абсолютно ні. - Остап зітхнув. А готелів поблизу немає то. Точніше, був, але кілька місяців назад, тепер там лише було нагадування про готель, і все через ще одну дурну ідею Андрія. Варіантів особливо немає, треба випрошувати залишитися. Саме тому погляди зустрілися.
– Я вже в погляді читаю. Тобі..блять.. пощастило що у мене немає часу сперечатися.
— Га?
– Спи на дивані.
— Як.. щедро.

Ну, враховуючи характер і перфекціонізм Руденка, і справді, це було щедрістю. Сам рудий ще трохи подивився, даючи знати своє засудження, після чого встав і поплівся у свою кімнату, а Остап залишився сидіти на дивані. Що ж. Тоді сьогодні доведеться поспати тут. Краще, ніж на вулиці.