А яке "але"?

Вихідні. Початок вихідних. Остап вже не хотів навіть подумки згадувати слово «субота», й уникав цього як тільки міг. Але все ж це факт, сьогодні була субота, ще одна субота в яку треба зустрітися з Руденком. Не те щоб це погано, проте, хоч це і ставало рутиною, Ості не міг звикнути до цього. 

«О котрій сьогодні заїхати? І куди поїдемо?„

Цей лист висів без відповіді уже 30 хвилин. Іноді Ості мріяв про те, щоб мати з Руденком зв’язок десь ще, крім ґуґл пошти, проте поки довіра рудого не посилювалась - це було, скоріш за все, неможливо. 

А ще десь в голові було відчуття, що Ості забув про щось важливе. Чи то річ, чи то думка, чи то якась деталь, чи план.. Проте в голові немов був вітерець, який виніс усі спогади про це кудись далеко. Остап натиснув на перезагруження пошти, й нарешті побачив лист Руденка.

«17:00. Не знаю. Точно не в клуб.„

«Не в клуб? Щось сталося?„ - Швидко набрав у відповідь Чупарський.

«Огидна дизайнерська інтуїція всіх навколо сталася. Якщо будеш ставити стільки запитань, то я тебе звільню.„ - Зрозуміло, рудий не в настрої на розмови.

«Добре, зрозумів. Побачимось о 17:00„ - Ості ледве не написав «:)» в кінці, але швидко одумався.

Ості трохи збентежено пропустив пальці крізь своє волосся.
«..і що це зі мною взагалі.. Яка ще , трясця, двокрапка дужка? Яка ще, блять, посмішка???»

Чупарський швидко вимкнув комп’ютер, піднявся, й пішов на кухню. Йому точно потрібно було щось, щоб мозок запрацював, наприклад кава, чи…

- Чувак, Ості! - Андрієнко навіть трохи налякав Ості, від чого шатен застиг на місці й стис губи разом.
— Бляять, Андрюха.. - Зітхнув Ості коли прийшов в себе. 
- План все ще в силі?
— Який ще..? А. Ох. М. Ні, у мене з’явились інші плани, яя.. еем…
- Бро, ти промінюєш нашу чисто гетеросексуальну дружбу на дівчат, чи що? 
— Ні. Блять.. ну.. Ні, я не промінюю, і це з дівчатами не пов’язано. - Захотілося вдарити себе по обличчю. Зараз би ще випадково сказати про Руденка, щоб закреслити усе бінго під назвою «Ості палить свої плани». - Не можу пояснити. Це дуже особисте, коротше. 
- А.. ну.. Добре тоді. Але якщо що, ти завжди можеш мені довіритись.

«Не завжди.» подумки обрізав Ості, після чого швидко виправився «точніше, не зараз».

***

Поки кава остигала, Ості занурився у свої думки, і пропустив момент коли час змінився з 15:37 до 16:29. Рідина, вочевидь, вже охолола, а хлопець тихо зітхнув. «Може вийти зараз? Ні. Що подумає Руденко взагалі, якщо побачить мене на порозі його будинку прямо зараз? Може тоді кудись сходити.. провітритись.. не думаючи ні про що..». Здається лише в мріях шатена було таке можливо, проте рішення було прийняте, і він попрямував до машини.

Наступні двадцять хвилин пройшли в наворачуванні кругів по знайомих вулицях, за музикою з власного плейлиста, й за роздумами, на щастя про своє минуле. Не сказати що воно було найщасливіше, звичайно, але точно не погане. Так чи інакше, вже була 16:58, й Ості під’їхав до дому Руденка, паркуючись на диво рівно.

«Тепер треба лише чекати..». Або ні, враховуючи як Руденко підійшов з іншої сторони машини й постукав у віконце Чупарського, від чого шатен трохи здригнувся але одразу опустив вікно, зустрічаючись поглядом з Руденком.

— Тобі теж привіт. - Сказав Ості, дивлячись на трохи невдоволений зелений погляд.
– У тебе працює навігатор?
— Так? Я ж казав..
– Зрозуміло. - Рома витащив з кишені тисячу гривень і простягнув їх хлопцеві. - Тоді я тобі сам запишу, куди ми їдемо.
— Добре - Остап взяв гроші, намагаючись не торкнутися пальців Руденка по випадковості.

Рудий обійшов машину, й відчинив передні дверцята, після чого влаштувався на сидінні, захлопнув двері й пристебнувся. Ості мовчки протягнув свій телефон, з відкритим застосунком ґуґл мапи, й Рома неохоче взяв телефон в руки. Було видно, що він хотів сказати щось про те, наскільки телефон Чупарського огидний, чи старий, чи якийсь не такий, але замість цього просто мовчки записав адресу й передав телефон назад.

— Парковка? - Сказав Остап, беручи телефон й дивлячись на екран.
– Без запитань.
— Добре, я тебе зрозумів - Ості запустив машину. - Питань не буде

***

Вже на місці, припаркувавшись, Руденко перший вийшов з машини, після чого Ості, який досі не розумів що відбувається. Рудий почав йти кудись, й шатен пішов слідом.

– Я вирішив оскільки ти мій особистий водій, у тебе повинна бути нормальна машина, а не зі зламаним динаміком.
— ..А? - Ості трохи розгубився. - Що?

Руденко різко зупинився біля червоної машини, що виглядала як нова, і, скоріш за все, й була новою. Він витащив з кишені ключі, й протягнув їх Остапу.

— Стій, ну, по-перше.. 
– Без «по-перше». У твоєму авто настільки не зручно, що я не розумію як ти взагалі на ньому їздиш. Ще й без динаміків.
— Але.. Я.. Ем… - Ості ковтнув й нарешті взяв ключі. - А тобі нормально на мене так витрачатися взагалі?
– Я можу нову машину купувати хоч кожну хвилину, на відміну від тебе я не якийсь бідняк, Чупарський.
— Ні, я просто не розумію чому.. Ти ж ненавидиш мене, але при цьому..
– Тому що можу. 

Це бентежить. Хороша машина за просто так, ще й від Руденка? Там точно немає якоїсь вибухівки, чи ще чогось? 

— Добре, а в чому «але»?
– Що?
— Ну, повинно ж бути якесь «але».. Типу, „це машина для тебе, але в ній встановлено 30 вибухівок, і…“ - Ості перервав сам себе. - Вибач.
– Мені твої вибачення не потрібні.
— Добре, але це просто машина?
– Так. 
— Ну.. уточню.. Моя машина?
– Бля, Чупарський, я звичайно знаю що ти тупий, але я очікував би такої поведінки радше від твого друга, ніж від тебе. Це, блять, просто машина. Твоя.
— Ох.. 

Остап натиснув на кнопку на ключі, щоб відчинити машину, після чого одразу натиснув, щоб закрити її. «Все-таки всеодно запланую перевірку цього факту, професора Мурштейка попрошу, наприклад…». Рудий легенько штовхнув шатена ліктем в бік, й хлопець одразу подивився на нього.

— М?
– У наступну суботу ми будемо слухати саме мій плейлист.
— Добре 
– І.. Давай більше по барах не їздити. Можна випивати й без цього всього.
— Без чого «всього»?
– Людей, у яких мозок недосформований, щоб нормально одягатися.
— Ага.. Зрозуміло. 

В голові Остапа була уже десята теорія, що може бути не так з машиною, й він знов подивився в її бік зі зрозумілою недовірою. Як же інакше. 

– А тепер поїхали назад. Твоя присутність мене дратує, коли я тверезий 
— Ну дякую. Але поїдемо на старій, бо я Андрюсі не поясню, що мені ти без причини подарував машину
– Тцк.. - Руденко трохи прикусив губу, роздумуючи. - Добре, похуй.

***

Повернення було як зазвичай, взагалі ніякої різниці не було між тим що стається в будь-яку іншу суботу. Ну, окрім того, що Ості думав про те, як попросити професора Мурштейка допомоги з тим, щоб перевірити чи Руденко не зробив щось з машиною, що поставило б Чупарського у небезпечне становище. Все ж, рудий покидьок на те й рудий покидьок.