Як це почалося.

Все як завжди. А саме: Андрій, що намагається потащити Остапа на вечірку, і сам Ості, який замість цього хоче провести вечір суботи за комп’ютером, чи, ще краще, в ліжку. Але вибір стояв явно не за Остапом, і саме тому двоє друзів зараз стояли посередині якогось богом забутого клубу, що був за годину від їхнього дому.

- Та ну, Ості, реально просто розслабся і познайомся з дівчатами, наприклад
— Мене це не цікавить. – Байдуже сказав Чупарський, ковтаючи безалкогольний мохіто
- Та чому? От диви на тих дівчат. – Андрій радше показав на груди, ніж на самих дівчат. – Вони ж нічого такі
— Ну.. То йди й знайомся. – Ості залишався скептичним і незацікавленим.
- А от й піду
— Мг…

Ще кілька місяців назад Остап би з радістю знайомився з будь-ким, проте зараз його голова була частково забита доволі.. дивними думками. Він помітив, що Руденко припинив з’являтись так часто, як раніше, і це не те що-б було поганою новиною, якби Рома хоча б звертав увагу на інших людей коли усе ж з’являвся. Щось точно змінилось. Його піджак виглядав більш неохайно, а погляд більше не світився від усіх жахливих планів, які рудий обожнював робити. Тепер він радше виглядав як мертвець, й це напружувало Остапа найбільше. Було соромно це признавати, але він навіть трохи переймався за Руденка, й тепер його думки були забиті цим, а також ще дечим…

Як виявилось, почати спілкування з Юлею було не неможливо, а навіть більш ніж реально, тож це і сталось, якраз таки кілька місяців назад. Чупарський не брехав собі, він вважав що Юля доволі хороша подруга, і з нею було доволі весело, проте почуття Остапа не давали йому нормально переварювати інформацію та розмови, і коли він признався то отримав доволі.. розмиту… проте зрозумілу відповідь. Юля була не зацікавлена в ньому на більше ніж платонічному рівні. Звичайно, Чупарського це трохи зачепило, проте він цінував довіру й чесність своєї подруги, і, до того ж, він доволі швидко відійшов від цього. Проте він не те щоб багато спілкувався з рудою в останній час.

Ці думки здавались безкінечними, але рівно до того моменту як він не помітив знайому фігуру серед натовпу. І справді, руде вогняне волосся, синя краватка, наспіх застібнута сорочка, волосся, яке лежало менш охайно ніж раніше. І останній потрібний доказ не змусив себе чекати, бо як тільки хлопець зміг вийти на більше світло погляд Остапа одразу упізнав зелені очі Руденка. Утім, схоже, сам Рома або не помічав його навідріз, або прикидався що не помічає його, при тому, що їх розділяло лише кілька стільців біля барної стійки. Чупарський і сам не горів бажанням підходити до рудого, у найкращому випадку Руденко б просто проігнорував Остапа, або б відмахнувся від його питань без чіткої відповіді. Тож шатен спробував зосередитись на тому щоб знайти деякого іншого рудого.

Як і очікувалось, Андрій увесь цей час крутився біля жінок, розмовляючи про щось абсолютно не зв’язане. На відміну від Остапа, Андрієнко міг спокійно випити трохи для сміливості, і ще трохи для того, щоб мозок запрацював й почав врешті генерувати більш-менш нормальні підкати. Все ж, машину вів Чупарський, тож його задача була залишатися тверезим. Не сказати що Андрієнкові везло навіть тут, бо як виявилось, двоє з дівчат які йому сподобались найбільше були зовсім не зацікавлені в чоловіках. І тим паче не зацікавлені у ньому. Тож, Андрієнко повернувся назад до барної стійки. По-перше, щоб замовити собі трохи більше випивки, а по-друге бо він знав що може знайти Остапа там у будь-який момент.

— Ну, і як успіхи з дівчатами?
- Таке… Але це не моя провина, це їхня втрата
— Ось як..
- Ну, не про це, до речі – Андрієнко, вочевидь, намагався звести тему
— Що? – Чупарський насправді не був надто зацікавлений, але для ввічливості спитати не завадило б.
- Ти бачив? Руденко тут. Може піти раніше?
— Бож.. Та він нічого й не робить.
- Та ну, чувак. Ості. Ти захворів?
— Ні, це скоріше ти нічого не помічаєш. – Остап зробив паузу, ковтаючи свій напій, й нервово прикушуючи склянку. – Він взагалі якийсь дивний в останній час…
- Це його план, сто відсотків тобі кажу!
— Ну.. Не думаю, але можливо.
- Та сто проц. Але, цей, Ості
— Що?
- Я піду знов з дівчатами знайомитись тоді..
— Ну. Добре. – Чупарський зітхнув.

***

Кілька годин пройшли для Андрієнко як кілька хвилин, а для Ості як кілька днів. Чупарський утомлено сидів на барному стільці, покручуючи у руках склянку, особливо сильно не думаючи ні про що, але мертву тишу перервав доволі знайомий голос.
– Тут вільно?
Остап подивився праворуч. І справді, перед ним стояв Руденко. Тільки зараз він виглядав якось по дивному інакше. Погляд рудого був більш розслаблений, а він сам немов питав з усією щирістю.
— Та.. Звичайно?
– Мг.. Дякую.. – Рома сів на стілець, й, здається, не був зацікавлений у продовжені розмови.
Принаймні, на кілька хвилин, після чого він сам повернувся до Остапа і завів розмову.
– Чупарський. – Не дуже приємний початок, проте інтонація з якою Рома це казав не здавалась агресивною чи злою, тож Остап прийняв рішення продовжити розмову й подивитись що з цього вийде.
— Це я. – Все ж Чупарський не майстер цікавих розмов. Принаймні не зараз, не сьогодні, не в цей момент й не в цьому місці.
– Підвезеш потім? – Руденко підсунув трохи пом’яті 500 гривень, й уставився на Остапа очікуючи відповіді.
— А чого я?
– Телефон вдома. – Відмазався рудий. – Тож?
— Ну, за тисячу підвезу. – Остап вже готувався відвернутись, але помітив як Руденко швидко поліз рукою у кишеню, після чого на столі лежали вже інші 500 гривень.
– Тож? – Повторив питання Рома.
— Та.. добре.. Лише не роби нічого, інакше я тебе через вікно викину. Я серйозно.
– Домовились

Ну, виходить, що справді домовились. Правда тепер Остап хвилювався за свою машину трохи більше. Андрієнко вже заригав йому колись задні сидіння, й тепер Ості подумки сварив себе за те що прийняв пропозицію Руденка. Якщо Андрій був більш передбачуваний поки п’яний, то щодо Роми Остап був абсолютно не упевнений, і це більш ніж нормально. Вони не були одне одному ніким. Вони не були сильно знайомі, не були друзями, і суперечливо були ворогами.

Пройшло ще 30 хвилин, здається, повної тиші, і Остап почав підмічати деталі, які не міг розгледіти до цього. Здавалось що Руденко проходить через щось дуже тяжке, якщо не фізично так морально, і те як пальці хлопця постійно відстукували неритмічну мелодію лише натякало на це більше. Наскільки Чупарський підозрював, рудий випивав для того, щоб заглушити щось усередині, проте це “щось” не проходило й не планувало проходити найближчим часом. Тож все ж Чупарський вирішив привернути увагу Роми, і замість прямого звертання обрав дочекатись моменту коли Руденко знову буде настукувати щось по дерев’яній поверхні, і коли ж це сталось шатен так само неритмічно постукав три рази, і Рома, здається, одразу затих.

— Гей. – Не дуже нав’язливо спробував привернути увагу Ості. – Ти в порядку?

У відповідь лише тиша, й зелений погляд так і залишився дивитись на те як майже порожня склянка віддзеркалювала яскраві кольори. Чупарський вирішив що найкраще що він може зробити, це просто не чіпати Руденка допоки він сам не захоче поговорити, але як тільки він підняв руку, щоб прибрати її на свою ногу темні очі уловили як рудий легенько здригнувся, й почав настукувати стару мелодію трошки швидше, але на цей раз тихіше. “Не знаю що з ним і що у нього в голові, але я тут навряд якось допоможу.” – запевнив себе Остап.

Якраз у цей момент і з’явився давно зниклий Андрієнко, який виглядав вже не так тверезо, і, на щастя, не так активно. А це значило що можна уже було вертатись назад.

— Андрюха. Поїхали додому?
- Угу.. – Протягнув Андрій, після чого позіхнув. – Треба.
— З нами ще дехто поїде, але це не дуже важливо ж?
- Та нє. – Рюха почухав потилицю.
— Тоді пішли

Краєм ока Остап усе ж уловив як Руденко підняв голову й мовчки слухав це усе. Проте, Рома скоріше був зацікавлений в тому щоб піти, ніж в тому щоб зробити зайвих проблем чи підслухати щось не те. Тепер задача Ості була відвернути увагу Андрія від того що Руденко буде їхати з ними, тож Чупарський зліз зі стільця і почав розмову.

— Тож, як було з дівчатами? – Сказав шатен, відчуваючи як за ним Рома також спустився зі свого стільця, й підійшов трохи ближче
- Ніяк.. Чувак, я хочу спати піздець
— Ну пішли тоді – хлопець поклав руку на плече Андрієнка і повів його до виходу.

Руденко, вочевидь, плівся позаду, намагаючись не викликати зайвих переймань. Зараз рудому юнаку було, як підмітив раніше Остап, не до цього. Чим ближче вони були до машини, тим більше Чупарський починав перейматись за те, щоб Андрій не помітив Руденка. А сам Андрій з кожним кроком здається ставав все більш утомленим. І ось, коли вони були у машини, Андрієнко заліз на задній ряд, пристебнувся, й поклав голову на м’яку оббивку сидіння. В цей момент Чупарський вирішив, що краще всього було б якби Руденко був на передньому сидінні. По-перше – Андрій би точно протестував якби Руденко сидів поруч з ним, по-друге – зараз довговолосому власнику “великого члена” було всеодно на усе що не відбувалось прямо із ним. Тож Ості махнув рукою, показуючи на дверцята, і, як тільки запевнився що зеленоокий зрозумів натяк, шатен швидко обійшов й відкрив дверцята машини з іншої сторони, сідаючи за руль. Саме зараз Остап почав дивуватись, як Рома ще не зробив і тим паче не сказав нічого поганого. Але при ще одному погляді на утомленого Руденка, Чупарський нарешті згадав чому він погодився. Хвилювання покинуло його майже повністю, і він запустив двигун, після чого дорога додому офіційно почалась.

***

План був такий: Спочатку він завозить Андрюху, а опісля Руденка, й у нього якраз, певне, буде шанс на те, щоб розпитати Рому про його доволі, грубо кажучи, жалюгідний стан. Проте після того, як Андрій завалився спати на дивані, Остап усе ж подумав знову. Які взагалі шанси що Руденко скаже що-небудь своєму, певно що, ворогу? Проте ці думки перервались як тільки шатен повернувся назад до машини. Насправді а чи хотів Ості знайти будь-що з того, що не дає спокою рудому покидьку? Все ж, згадуючи його поведінку увесь цей час, життя можливо просто послало Ромі його чесно заслужений бумеранг. Тож, дорога до дому Роми пройшла в абсолютній тиші, принаймі у мріях Чупарського це було так. По правді, коли вони вже наближались, Остап уловив як тишу перервав Руденко, тихо шепочучи щось нерозбірливе.

— Гей. – Не відриваючись від дороги покликав Ості. – Ти у порядку?
– від’їбись, Чупарський.. – Руденко потер пальцями своє чоло. – Це не твоє діло..
— Добре, вірю. – Байдуже відповів Остап.

“Ну, ось і він, Руденко якого я пам’ятаю. Грубий рудак. Проте дивно, що він не сказав щось більше.. Хм.. Рудак звучить як мудак.”

Руденко пішов без жодних слів як тільки вони приїхали, і насправді Чупарський був цьому навіть радий. Тепер йому лише залишалось повернутися назад і завалитись спати, і він здебільшого добре зміг це зробити. Але відчуття усередині, що це не останній раз коли йому доведеться підвозити Руденка, не покидало Ості рівно до того як він не поринув у глибокий, заслужений, сон.