Кевін Дей ненавидить Різдво

Кевін Дей ненавидить Різдво.

Це була найгірша подія року, і хоч як би старалися школа й батько, хлопець ніколи не розумів “духу Різдва”.

Вони були біля університецької стоянки, коли Ніл це сказав.

– Пізніше, мені потрібно повернутися до універу, – Ендрю, як завжди, сидів за кермом, тримаючи руку на стегні Ніла.

— Добре, де це?

— Вона сказала, що це буде в її авдиторії?

— О котрій?

— Гадаю в тій, де у нас спільні пари.

— Не могли б ви двоє говорити трохи тихіше?

— Ні, — одночасно відповіли обидва.

Тихий голос прошепотів.

— … щось про це?

— Не багато. Я тобі не розкажу, але є причина по якій він… Стає іншим в цю пору року.

— Хм.. Наскільки це погано?

Хтось шумів.

Це було тихо. Єдиний звук навколо нього був м’яким, слова на мові, яку він не міг ідентифікувати, але змушували його відчувати себе в спокої.

— Ой лю-люлі-люлі, налетіли гулі, налетіли гулі, та й сіли на люлі.

Кевін неочікувано прокинувся, і не знав чому.

– Я вже давно казав Нілу, що моя мама померла, – він зупинився, дивлячись вниз на свої коліна. – Вона померла, коли я був малим. Ось чому я ніколи не почуваюся добре в цю пору року. 

— Як ми опинились в цій ситуації? — запитав Ніл, стираючи невидиму сльозу з кутика ока.

— Погана удача, можливо, — відповів Кевін, знизуючи плечима.

— Гадаю ти був занадто сонним, для того щоб судити, — дипломатично сказав Ніл.