Кевін неочікувано прокинувся, і не знав чому.
Коли його очі розплющились, він зрозумів що досі в авдиторії. Зараз він лежав і, придивившись уважніше, побачив, що його голова тепер на колінах у Ніла, а ноги – на ногах Ендрю, який був поруч з Джостеном, тримаючи руку на нозі Кевіна, ніби він її гладив, і вони тримали руки зчепленими на животі Кевіна, і обидва міцно спали. Це було інше положення, ніж тоді, коли він заснув, і він дивувався, коли вони перенесли його, і як він не прокинувся від цього.
Надворі все ще було темно, але Кевін почувався більш пробудженим, ніж він почував себе протягом довгого часу. Він не знав години, але перед Днем подяки не відчував себе таким добре відпочившим, навіть якщо перед сном у нього був напад паніки, тому він припустив, що спав принаймні 10 годин. Це означало, що було надто пізно, щоб називати це ніччю, і надто рано для світанку, і тепер він більше не зможе заснути.
Коли Дей розмірковував про те, що робитиме тепер, коли прокинувся, і як йому вибратися з цієї позиції, не розбудивши ні Ніла, ні Ендрю — його шлунок забурчав.
Оу, Кевін голодний. То ось чому він прокинувся.
Але як він міг би поїсти? Може місіс Кларк залишила якісь снеки в шафці. Вона б могла. У будь-якому випадку варто поглянути.
Витративши багато часу та хвилинних рухів, йому вдалося встати та вибратися з лежачого положення, не розбудивши хлопців. Насправді він думав, що розбудив їх один чи два рази, можливо, навіть більше, але він вдавав, що спить, і тоді вони теж знову засинали. Потрібний був час, але тепер він підвівся і потягнувся, відчуваючи, як у нього болять м’язи від сну в такому поганому положенні і на землі, але все одно Кевін ні про що не шкодував, навіть якщо він піддавався і спустився по короткій спіралі паніки.
Він спав з Нілом та Ендрю, які пестили його та піклувалися про нього, і Кевін ні про що не міг пошкодувати. Він насолоджувався кожною довбаною секундою. Це був смак того, чого він завжди хотів, і тепер, коли це отримав, то хотів ще більше. Але він не міг. Кевін не міг мати цього, бо те, що він мав, було тому, що хлопці хвилювалися за нього. Вони не любили його так, як він любив їх. Вони були хорошими друзями та людьми, тож піклувалися про нього, і, незважаючи на те, що він був спраглим до дотиків, вони подбали про те, щоб він почувався в безпеці, як могли. До біса, навіть Ендрю торкався його, і Кевін не знав, був це сон чи спогад, але був цілком упевнений, що Міньярд обійняв його в якийсь мент, і він буде цінувати ці моменти як усе, що мав. Це продемонструвало, що Ендрю піклувався про нього по-своєму, і це було новиною для Кевіна, оскільки він завжди вважав, що Міньярд ледве його терпить.
Коли він тихо крокував кімнатою, щоб підійти до вчительського столу, то був цілком упевнений, що все це було сном.
Кевін став навколішки на землю перед столом і спробував повільно відчинити першу шухляду, щоб вона не видала жодного звуку. Це було легко й тихо, але лише кинувши погляд, він побачив, що в шухляді не було нічого, крім паперів і кількох ручок. Зачинив її так само обережно, як і відчинив, тоді перейшов до другої. Це було трохи складніше, оскільки вона здавалася іржавою, але зрештою він впорався. Теж нічого, лише канцелярські речі. На третій, правда, він отримав те що хотів. Там були лише ґранола та Кіт-Кат, але цього було достатньо.
Він схопив свої скарби, мовчки закрив шухляду й підвівся. Кевін подивився на Ендрю та Ніла, але вони все ще спали й були в тій же позі, що й раніше. Хлопці виглядали спокійними, зі зчепленими руками, розслабленими обличчями та освітленими м’яким місячним світлом, що проникало крізь вікно, показуючи, що все занепокоєння, яке забарвлювало їхні вирази лиця минулої ночі, давно минуло.
Кевін зітхнув.
Хлопці були такі гарні, що в нього заболіло в грудях.
Він тихо підійшов і сів на землю перед ними. Він дивився на їжу й роздумував, чи варто йому розбудити їх чи почати їсти, але зберегти частину для них, до моменту коли вони прокинуться, коли почув:
– То це те, чого ти тоді хотів.
– Так, – прошепотів Кевін намагаючись не розбудити Ніла, але коли рудоволосий відкрив очі та кліпнув, він зітхнув. Як ці двоє можуть так чутливо спати? – Я подумав, що ви теж можете захотіти.
Наспівуючи, Ендрю протягнув до нього руку, яка не була заплутана десь між тілом Ніла. Кевін поклав Кіт-Кат на долоню, бо Міньярд ніколи не захотів би з’їсти батончик з ґраноли.
– Ніле, ти хочеш ґранолу чи Кіт-Кат? – Ендрю повернувся до парубка.
– Я думаю, трохи і того, і того, – хлопець слабо усміхнувся, але виглядав втомлено.
Відчуття провини переповнило Кевіна всередині. Ніл виглядав втомленим, бо доглядав за ним.
Дей подивився вниз і відкрив батончик з ґранолою, зламавши посередині. Однак у нього вийшов один шматок, більший за інший, і це був той, який він дав Нілу.
– Дякую, – Джостен вкусив батончик.
Вони їли в тишині. Коли Ніл доїв свою ґранолу, Ендрю дав йому шматочок Кіт-Кату, а тоді дав ще один кавалочок Кевіну.
– О, не…
– Кевіне, їж, – погляд Ендрю не дозволяв ніяких заперечень.
Хлопець взяв його з тихим:
– Дякую.
Коли вони закінчили їсти, відкинули пакунки й витерли руки об штани, то подивилися один на одного. Потім на землю. На вікно. На стелю. Знову один на одного.
Господи, це починає виглядати дурнувато.
– Хтось знає яка година? – Кевін нарешті порушив тишу, коли більше не міг її терпіти. Це було хороше запитання, і він справді хотів знати відповідь.
– Ну, – безтурботно сказав Ендрю, дивлячись через плечі Дея на вікно позаду нього. – Ми приїхали рівно о шостій. Ти запанікував, а до сьомої заспокоївся. Після цього ти трохи поспав. Тобі приснився кошмар, і ти почав щось говорити уві сні до десятої. Ми тобі заспівали, а потім ти заспокоївся, але це зайняло деякий час, тому, я думаю, це було впродовж пів години. Ми з Нілом продовжували розмовляти, – Ендрю зробив павзу й подивився на Джостена, який нічого не сказав, але Міньярд все одно щось прочитав у його очах, а потім повернувся до Кевіна, – трохи про тебе, а потім ми посиділи трошки після пів дванадцятої. Перед цим ми поклали тебе на коліна. Судячи з того, скільки я спав, зараз, мабуть, третя година ночі.
Кевін тупо дивився на обличчя Ендрю. У тому, що щойно він сказав, було так багато всього, що це змусило його почуватися приголомшеним.
Йому співали? Йому наснився кошмар? Що він сказав? Чи означало це, що його мрії більше не були мріями? Він теж щось сказав, коли був у паніці? Чому про нього говорили? Що про нього говорили?
Якого дідька?
– Що?
Ніл з Ендрю одночасно закотили очі?
– Що? – запитав Ендрю, виглядаючи до біса знудженим.
– В-ви. Ну, – Кевін відчув себе зламаним. Вони його зламали. Він не міг нормально функціонувати.
Ніл усміхнувся цьому.
– Я думаю ти зламав його, Дрю.
– Припускаю, що так, – той схилив голову.
– Це. Тьху, – Кевін похитав головою, заплющив очі, та глибоко вдихнув. Йому потрібно провітрити голову. Збери себе докупи, Дею.
Справа була в тому, що йому потрібно було подумати. Йому до біса добре треба подумати, або він зробить щось дурне, як наприклад збільшити марні надії, що, до речі, його серце шалено калатало, він вже робив. Так, так дурнувато, але він не міг цього зупинити.
Боги, йому необхідно подумати. Хоча він не міг. Вичікувальна тиша навколо підказувала, що треба щось сказати. Але що? Що Кевін міг сказати про інформацію, яка тільки що була вилита на нього?
Ну гаразд, перш за все.
– Добре, – Дей розплющив очі й побачив на собі погляди Ніла та Ендрю, блакитні та горіхові очі, що сяяли навіть при місячному світлі. Він вірив, що вони можуть увімкнути світло так, як це було перед тим, як він заснув, але в такому освітленні все мало майже магічне значення. Виглядало безпечніше оголитися перед кимось в темряві.
– По-перше, я хочу подякувати вам двом за, – Кевін не проковтнув нічого, крім своїх почуттів, і глибоко вдихнув. Він уважно придивився до них обох у пошуках будь-якої реакції, але обидва поки що залишалися порожніми, як папір. – За те, що подбали про мене. Коли я потребував цього. Я… – він на якусь дещицю заплющив очі, перед тим як знову заговорити. – Я не дуже добре справляюсь з тим, щоб залишатися в замкненій кімнаті без можливості вийти. Я не знаю, що зі мною було б, якби не ви. Дякую.
Вираз обличчя Ніла трохи пом’якшав, але він нічого не сказав. Здавалося, він зрозумів, що Кевін не закінчив. І, справді, він був правий.
Те, що ці люди зробили для нього цієї ночі, було тим, що ніхто ніколи не робив для нього, крім батька. Вони заслужили трохи правди. Принаймні, наскільки він міг розповісти. Але він спробував би. Кевін хотів поділитися з ними цією скорботою сьогодні ввечері, хоча б як пропозицію частини себе, якої ніхто ніколи не торкався. Ба більше його батько, бо навіть якщо чоловік знав усе про ту ніч – Кевін ніколи б не говорив з ним про це. Він не міг, і, зокрема, тому, що біль на обличчі його батька був дзеркалом його власного. І для них обох було надто важко відкривати ворота для чогось, що було пов’язане одне з одним і могло зруйнувати їхні взаємини, які вони обидва так сильно цінували. Але тим двом перед ним, які не мали жодного стосунку до того, що сталося, і яких він на той час навіть не знав – він міг. Тільки трохи. Цього якраз достатньо.
Дей глибоко вдихнув.
– Що я казав, коли у мене була паніка чи коли я спав?
– Ти казав щось на кшталт «відпусти мене» і «випустіть її» в той момент, – відповів Ніл м’яким голосом, але його обличчя досі залишалося беземоційним. Ніякого засудження чи тиску. – Коли ти спав, ти казав «мамо», «чому?» і трохи поплакав. Це було тоді, коли я почав співати.
Що ж, дідько.
Він не плакав уві сні вже кілька років.
Але все гаразд, заспокоював він себе. Він був у безпеці з Нілом та Ендрю, і в їхніх виразах не було жалю. Просто пусте запрошення для нього поговорити або щоб він знову заснув. Кевін міг обрати будь-який варіант, і хлопці б це поважали.
Ця думка підштовхнула його далі, бо вони, безперечно, заслуговували на пояснення. І, можливо, просто, було б добре відкрити ці двері, впустити їх бодай трохи. Принаймні він на це сподівався.