«Ну і випивка тут. Мене ж після першого келиха вставить!»
Хоча ти не заперечувала, що було смачно. Відчувалося багатство. Це, мабуть, дивно.
— Правду кажучи, — Почала ти, щоб розбавити мовчання. — мушу зізнатися, що вже бувала тут багато років тому.
Люціус крутив у руці келих. Щось у цьому русі не давало тобі відвести погляду. Щось, наприклад, як та сама рука, що тримає келих. Була в цьому жесті якась… сексуальність.
Від цих думок обличчя залилося фарбою.
«Уф, божевільна, про що ти тільки думаєш? Сконцентруйся!».
— Я знаю. — Спокійно промовив Мелфой.
Ти кілька разів моргнула.
— Ви… Знаєте? Але як?
— Як? Що саме? Як я знаю що ви були в моєму власному будинку? — Він промовив це так, що ти почала почуватися злодюжкою.
Нерозумно було питати.
— Чому ви не викинули мене за двері?
Нарешті він підвів голову і заглянув тобі у вічі.
— Думаєте, я не знаю, що таке молодість і перше кохання?
Ти зніяковіла знову.
І ще більше, від думки про закоханого Люціуса.
— Чому ви відвідуєте такі огидні місця, як бари? — Різко змінив він тему.
— Ніякі вони не огидні. — Будучи вже постійним клієнтом, у тобі прокинулася якась упевненість захищати такі заклади.
— Я дотримуюсь іншої думки. Що хорошого в купці, вибачте, п’яниць, що збираються в одному приміщенні, напиваються і потім або сплять, або домагаються до жінок?
— Не всі так роблять. Може випивка та подібні місця допомагають людям не почуватися настільки самотніми. Багато людей звертаються до подібних закладів зі своїми проблемами. Вони знаходять одне одного. Вислуховують.
— У таких випадках треба звертатися до психолога.
— Не всі їм довіряють.
— А легше довіриться такому ж проблематику?
— Так.
Твоя проста відповідь раптом перервала вашу дискусію. Люціус замовк. А ти зрозуміла, що надто вже відкрилася йому.
— Як ви познайомилися з Нарцисою? — Раптом запитала ти, переводячи тему.
Люціус відкинувся на спинку стільця, закрив очі, ніби знову проживаючи ті дні.
Він мовчав, і ти вже думала, що він не відповість, коли чоловік почав розповідь:
— Я одразу побачив її вроду, як тільки вона ввійшла до Великої Зали. Я старший за неї на рік. Коли її розподілили на Слизерин, не міг відвести погляду. Моє серце зупинилось, коли Нарциса посміхнулась до мене. — Люціус так натхненно це розповідав, що в тобі мимоволі проснулась хвиля…ревності? — Одного разу, коли в неї на третьому курсі почалися Віщування, я побачив, як вона сидить в бібліотеці над книгою. Вигляд вона мала дуже засмучений, і, я б навіть сказав, розлючений. Я вирішив їй допомогти, оскільки сам це проходив. Нарциса була дуже здібною ученицею, багато рейвенкловців їй заздрили. Проте у неї була схильність до точних наук, а таку дисципліну, як Віщування, вона вважала абсолютно непотрібною для вивчення у школі. Ми багато говорили, і дійшло до того, що стали друзями. Згодом, коли я став старостою факультету, таємно пробирався з нею на побачення.
— Це дуже мило. — Промовила ти. — То це що, виходить, ви фактично бігали за нею декілька років?
Ти стримала смішок.
— А ви з Драко? Хто за ким «бігав»? — Єхидно запитав чоловік.
— Ніхто ні за ким. Я завжди була радикальною дівчиною, тому, коли на третьому курсі побачила як змінився Драко, просто підійшла і заговорила перша.
— То ви перші закохалися?
— Нуу…Я б так не сказала. — Ти задумалась. — Мені просто було цікаво з ним поспілкуватися, а потім я помітила якими замріяними очима він дивився на мене, і не стрималась.
Люціус гмикнув.
— Його цілком можна зрозуміти. — Спокійно мовив він.
— Чому?
— Ви вродлива, а ще у вас привабливі очі.
Ти залилась фарбою від таких слів.
Допиваючи другий келих, у голові вже все почало плисти. Ти притулила руку до голови.
— Гадаю, вам достатньо. — Мелфой-старший знову гмикнув. — Не всі справляються вперше.
Це пролунало як виклик, а таке залишити просто так ти не могла.
— Все гаразд, просто трохи паморочиться в голові.
— Ні, ні, вам уже достатньо. Якось наступного разу продемонструєте свої здібності.
Ти вирішила, що це привід закінчувати. Піднялася, але від різкого руху все закружляло і ти похитнулася.
Тебе утримав від падіння Люціус. Він дуже обережно взяв тебе за руку, скоротивши дистанцію до особливо небезпечної.
Ти підвела погляд, зустрівшись очима.
Серце забилося частіше.
Відчуття як у тих сопливих романтичних фільмах, коли все навколо завмирає, є лише ви. Справді, світ ніби зупинився.
— Ви дійсно вважаєте мене привабливою? — Запитала, мов одурманена.
Люціус неначе не знав, як правильно слід відповісти.
— Цілком.
Ти глянула на його губи.
Яким сильним було бажання спробувати їх на смак.
Здається, він побачив цей погляд.
Нічого не зробив.
Ти прийняла це як знак.
Піднялася навпочіпки, поклала руку на плече, і …. Прокинулася.
***
— Чорт, що за фігня!?
Ти різко встала з ліжка, через що все навколо закружляло, і тобі довелося впасти назад.
«Це був сон? Чи ні? У мене, здається, похмілля. Чи не від тієї самої настоянки Мелфоїв? Значить, не сон? «
Запитань було багато. Відповіді жодної.
Ти повільно встала, але взялася за голову, бо вона дуже боліла.
«Здається, саме час брати відгул, хоча б на сьогодні».
Ти надіслала листа начальникові, з вибаченнями, що так несподівано і запевненням, що завтра точно будеш як штик.
Пів ранку пролежавши в ліжку, вирішила нарешті віднести книгу до бібліотеки, бо прочитала за два дні, а лежить вона в тебе вже довше.
Дорогою до бібліотеки нічого незвичайного не трапилося, але тільки-но ти вийшла з будівлі…
Хто ще міг проходити в чорному одязі, рукавичках, з палицею зі зміїною головою на іншому кінці вулиці?
Він теж помітив, що хтось пропалює його поглядом, тому розвернувся і… завмер.
Побачивши його обличчя, ти згадала.
Згадала вчорашній вечір, і як ви розмовляли, і як ти поцілувала його, і все, що було після.
«Ну ось як можна було взяти та роз’явитись прямо після поцілунку?»
Тепер ця ситуація створює моторошну незручність, тому єдине, що спадає тобі на думку, це просто почати його ігнорувати.
«Нерозумно, безвідповідально, але я не можу нічого іншого».
Вирішивши почекати з походом додому, бо дорога йшла саме через Люціуса, ти попрямувала в протилежний бік, залишивши чоловіка самого.
Забравшись у телефонну будку, набрала Джінні.
— Слухаю. — Почулося на тому кінці.
— Я поцілувала його.
— Т/і? Кого ти поцілувала? - Секундне мовчання. — О боже, тільки не кажи, що це Люціус.
Ти не відповіла.
Джінні зітхнула.
— І що ти відчуваєш? — Спитала вона.
Таке просте запитання застало тебе зненацька.
— Я не знаю.
— Не знаєш? Ти шкодуєш про це?
Ти замислилась.
— Ні, не сказала б.
— Дівчинко, ти влипла. — Сумно промовила подруга.
— Що мені робити? — У розпачі спитала ти. — Я взяла відгул, тепер думатиму про це весь день!
— Ось і добре. Подумай, що відчуваєш, згадуючи ваш поцілунок. Твоє серце дасть тобі відповідь. А далі – вибір за тобою. Хочеш його — дій. Сумніваєшся — покінчи з цим, поки не зайшло ще далі. — Повчала Джінні.
— Ем, добре, дякую, Дженн, зізвонимося.
— Удачі тобі! — Вона відключилася.
Ти притулилася до дверей будки.
«Чому все настільки складно?»
Вдома спробувала до найменших деталей згадати як це було — цілувати самого Люціуса Мелфоя, батька твого колишнього хлопця, представника однієї з найбагатших і найчистокровніших сімей.
***
Коли ти торкнулася його губ, чоловік завмер у сум’ятті.
Від цього дотику тремтіння крил метеликів у животі посилилося так, що ти думала, ніби твій живіт скоро спалахне.
Ти горіла від бажання.
Правду кажучи, температура твого тіла дійсно швидше за все піднялася.
І коли за кілька секунд Люціус відповів на твій поцілунок, здалося, ніби серце вже вискочило з грудей і збільшилося до розмірів Всесвіту.
Все, що відбувалося навколо, і до того, вже не хвилювало.
Були лише ви, твоя рука в нього на плечі та губи, переплетені в такому неймовірно приємному поцілунку.
Хотілося, щоб це тривало вічно і ніколи не закінчувалося. Ти зрозуміла, що багато віддала б за ще одну таку мить.
Але всьому властиво закінчуватися, як і ейфорії.
Настав момент усвідомлення.
І коли ти відсторонилася, то надто боялася дивитися йому в очі, тому роз’явилася, пробурмотівши незграбне: «Вибачте».
Це був найкращий і водночас найгірший момент у твоєму житті.
Можливо, ти ще довго згадуватимеш ту мить з завмиранням серця.
***
Пульс почастішав. Серце наче розлетілося на тисячі маленьких шматочків.
«Ну так, я влипла. І що робити?»
У цьому й було питання. Що робити: припинити все і залишити як є, забути, щоб далі жити своїм життям, чи ризикнути стати на шлях до чогось нового, що можливо хоч трохи прикрасить твоє життя фарбами, хай навіть ненадовго?
«Точно друге».