На превелике розчарування, кава Мелфоя-старшого, мабуть, і справді була найкращою у світі. Смачнішу ти й не пробувала. Але сказати про це вголос не дозволяла гордість.
— Отже, розкажіть, як склалося ваше життя після закінчення школи? — Люціус добродушно запропонував тобі сісти в крісло, сам сівши навпроти.
Від обстановки ти почала смикати поділ своєї сукні. Розповісти одному з найвпливовіших і найбагатших чоловіків чарівного світу про своє нудне життя у двокімнатній квартирі, куди періодично ночами приходять незнайомі чоловіки та жінки, щоб задовольнити свої та твої потреби? Так, цікаве життя, багато про що є поговорити.
— Ви знаєте, що я працюю із вашим сином у Міністерстві. Більше немає нічого, що могло б привернути вашу увагу.
— Але ж ви маєте чимось займатися у вільний час? — Наполягав він.
У голові з’явилися спогади про бар.
— Ви помиляєтесь. Моє життя побудовано на роботі, сні, і знову роботі.
І перш ніж він встиг вкотре запитати про твоє особисте життя, ти сказала:
— Як щодо вас? Я чула, ви з Нарцисою…
— Розлучились. Так це правда. — В його очах читалася втома. — Вона сама захотіла, хто я такий, щоб не слухати на той час дружину?
Ви замовкли. Кожен думав про своє. Але Люціус знову напнув маску цікавості і почав питати те, про що ти благала, щоб він забув.
— Чому ви з Драко розійшлися? Я бачив, яким щасливим був мій син поруч з вами.
Ці слова відбилися болем у серці.
Ну що ж, доведеться розповісти.
2 серпня 1996 рік
— Навіщо? Ти можеш відмовитись!
— Не можу!
— Але ж Нарциса може! — Ти кричала, не контролюючи вже ні свої дії, ні свої думки.
— Я маю це зробити! Мушу! Як ти не розумієш? Він уб’є мене, він уб’є мою сім’ю! У мене немає вибору! — Драко кричав у відповідь, на його очі наступали гіркі сльози, які він намагався приховати за маскою агресії.
— Драко… — Ти хотіла підійти, але він позадкував назад. — Вибір є завжди.
З цими словами ти різким рухом розвернулась і пішла геть, залишивши хлопця наодинці зі своїми страхами.
Гаррі переможе, ти була в цьому певна. А ось для вас все було закінчено. Ви програли цю битву. Тепер ваші шляхи розійшлися назавжди. Навіть незважаючи на те, як складеться майбутнє, ваші серця не переплетуться знову вже ніколи.
Від цього усвідомлення по твоїй щоці скотилася самотня сльоза, якій не судилося повести слідом своїх сестер і братів.
«Він зробив свій вибір.» — лунало в голові.
***
Невдовзі ти попрощалася з Люціусом. Після тієї розповіді він ще щось питав, що саме ти не пам’ятала та й не хотіла згадувати. Цей чоловік змусив повернути в пам’яті ті дні, які ти хотіла б ніколи більше не переживати.
Мимоволі перед твоїм поглядом постав його образ на кухні, що робить каву. Це довге світле волосся, що недбало спадало на широкі плечі, вмілі красиві руки, повільні, але впевнені рухи.
«Так, про що я думаю, взагалі збожеволіла!?».
Але до самої оселі твої думки так і не повернулися в потрібне русло, тому ти вирішила швидко перекусити і лягти спати раніше.
І начебто б на цьому все цікаве в твоєму житті мало б закінчитися. Але через місяць ти знову побачила світлу голову Мелфоя-старшого в найбільш невідповідному місці не тільки для нього, а й для вашої зустрічі. У тому самому улюбленому тобою барі.
Коли він прийшов ти якраз допивала четверту склянку коньяку, яким тебе пригостив якийсь страшенно п’яний чоловік.
Спочатку ти навіть не помітила, і коли він вмостився на сусідній стілець ти теж не звернула на це уваги. Але…
— Міс Т/п? Що ви тут робите? — Спантеличено й трохи зневажливо запитав Люціус, повернувшись до тебе обличчям.
Ти трохи затуманеним поглядом подивилася на свого співрозмовника, і побачивши, ким він був, твої очі настільки розширилися, що могло здатися, ніби ще трохи і вони випадуть.
— Містере, гик, Мелфой? — Ну чому ж гикати треба було почати прямо зараз?
— Я бачу, ви дуже п’яні. — У його погляді, як і в тоні, справді читалася зневага.
— Я не п’янію, а навіть якщо так, вас це не стосується, гик. До речі, я можу і вас запитати те саме: що ВИ тут, гик, робите? — Те, що ти спромоглася стільки сказати за один раз, уже було перемогою, яка вимагала нагородження.
Люціус хотів щось сказати, але передумавши, розвернувся до бармена і попросив трохи віскі.
Ти вважала це за закінчення розмови, тому теж розвернулася. Посидівши ще трохи у некомфортній атмосфері, вирішила, що треба змиватися.
Вийшовши надвір, ти вдихнула свіжого повітря. Нічне місто прекрасне. Під такі види непогано закурити. Якийсь час риючись в кишені, ти все ж таки знайшла сигарету. Використавши паличку як запальничку, ти вдихнула і видихнула вже більш спокійно.
— Невже курите? — Пролунав ззаду чоловічий голос. — Хоча це було передбачувано.
Люціус підійшов, з докором глянувши на сигарету в твоїх руках.
— Слухайте, моє життя і мої звички вас ніяк не торкаються, і годі вже мене переслідувати, зрештою! — Добре, що ти була в нетверезому стані, інакше ніколи в житті з твоїх вуст не злетіли б подібні слова.
Люціуса це розлютило.
— До вашого відома, я прийшов не до вас, а в бар. Чи це «Бар міс Т/п»?
Ти закотила очі, нічого не відповіла і збиралася йти, коли тебе мало не збив автобус. В останню секунду Люціус вчепився в твою руку, тим самим відсунувши від дороги і присунувши до себе. Секунд п’ять ви дивилися один на одного, а потім він тебе відпустив, розвернувся і кинув наостанок:
— Пити треба менше. І дивитися на всі боки.
Він пішов, а ти стояла ще з хвилину як укопана, з серцем, що шалено билося.
«Я стояла так близько. Це було дуже-дуже близько. Він дорослий, зрілий чоловік. Він батько мого колишнього хлопця. Він тримав мене. Я була за кілька сантиметрів від нього. А його очі…У нього дуже красиві очі зблизька. ПРО ЩО Я, МАТІР ВАШУ, ДУМАЮ???Срамота. Потрібно протверезіти.»
З цими думками ти пішла до ліжка.