Ти різко розплющила очі.
— Боже мій, коли це скінчиться? Коли я вже здохну? — Пробурмотіла, валяючись на ліжку.
Знову понеділок. І чому вихідні так швидко минають, тоді як робочі дні тягнуться кошмар як довго?
Ти перевертаєшся з боку на бік, сподіваючись поспати хоча б п’ять хвилин. Але нічого вже не змінити: вдруге після гучного будильника майже неможливо заснути (або це тільки з тобою діє). Але гроші самі себе не зароблять, тому іншого виходу немає, окрім як зібрати всю свою волю до кулака і нарешті підняти свою дупу.
Працювати в Міністерстві Магії звичайно не так вже й погано, але це втомлює.
Тим не менш, ти швиденько одягла першу сукню, що потрапила під руку, розчесала волосся і використала найсмачніші духи зі своєї скромної колекції. Все, на що вистачило сил — зробити каву, тому вона і була твоїм сніданком.
— Начхати.
Виходячи з дому, ти дістала ключі зі своєї сумки та зачинила двері. Поруч якраз проїжджав автобус, тож поспішати було нікуди.
Поспіх на роботі — звичайна справа, всі постійно кудись біжать, з камінів щомиті з’являються нові й нові обличчя. По дорозі з одного такого ти помітила Луну.
—Гей, куди поспішаєш?
Вона озирнулася і помітила тебе.
—Добрий день, Т/і. Я б із задоволенням побалакала з тобою ще, але на жаль бос навантажив мене великою кількістю роботи. Але я не скаржусь, мені подобається допомагати людям. Прощавай, Т/і, рада була побачитися. — Після цього вона невластиво собі швидко побігла.
— Вперше бачу Луну, що біжить, ха-ха. Чорт, це виглядає смішно.
— Що там виглядає смішно? — Упс, потрапила прямо на «боса». — Т/і, я бачу ти зовсім не поспішаєш на роботу.
—Вибачте.
День пройшов як завжди. Хіба Мелфой сьогодні не прийшов. Але тебе це зовсім не цікавило.
П’ятниця, 17:00
—Т / і, ти не в курсі що з Драко? Чому його немає цілий тиждень?
— Звідки ж мені знати. — Ти подивилася на начальника з докором.
— Ее … Ну я думав … Не важливо, зайди до нього, спитай що трапилося. — То було не прохання, це був наказ.
— Чому я?
— Іди.
— Чорт, грьобаний старий пень, уже дратує. — Скаржилася ти через 15 хвилин, уже дістаючись до маєтку Мелфоїв.
— Як давно я тут була?
Спогади самі охопили твій розум.
13 Березня, 1996 рік
— Драко.. — Прошепотіла, тихо йдучи за хлопцем, боячись видати хоч один зайвий звук. — А ти впевнений, що батько не дізнається?
Ти не бачила його обличчя, але могла посперечатися, що він посміхнувся.
— Звичайно, не дізнається, він рідко заходить до мене.
— А як же Нарциса?
— Мами зараз немає вдома. Без паніки.
Гаразд. Потрібно заспокоїтись. Але як же все-таки страшенно круто непомітно пробиратися в маєток однієї з найвпливовіших сімей магів.
Тут було дуже красиво, хоча навіть ці слова не зможуть описати твоє захоплення від побаченого.
— Боюся тепер, коли я побачила ваш дім, я не захочу йти.
— Знав, що тобі сподобається.
—Як таке може не сподобатися!? Жартуєш!?
Сміх у відповідь.
За кілька секунд Драко відчинив двері перед собою і швидко затягнув тебе всередину.
— Ну ось моя кімната. Як тобі? — На його обличчі було видно самозакохану усмішку.
Ти посміхнулась. Почала оглядатися. Величезне, напевно, м’яке ліжко, ідеально виконані меблі. У цій кімнаті все було досконале.
—Це просто неймовірно.
Ти ще розглядалася, коли Драко підійшов і ніжно поцілував у губи.
***
І ось, через стільки років, ти знову біля воріт цього, все також шалено красивого, маєтку. Ти пояснила прислузі, що хочеш поговорити з господарями.
Видихнувши повітря крізь стислі губи, ти дивилася як прислуга відчиняє тобі двері і кличе господаря.
Побачити самого Люціуса Мелфоя, звичайно, було ймовірно, але все одно несподівано.
Ти закам’яніла.
Коли Мелфой-старший підійшов, він запитливо підняв брову, чекаючи пояснень.
— З ким маю честь розмовляти? — Його грубий голос луною пролунав у цьому порожньому приміщенні.
Прийшовши до тями, ти кілька разів моргнула.
—Ее..Кхм.. Здрастуйте, я міс Т/п. Ми з Драко разом працюємо.
Люціус примружив очі, намагаючись щось згадати.
«О ні, я сподіваюся він мене не згадає.»
Але як завжди, успіх був не на твоєму боці.
—Міс Т/п? Колишня дівчина Драко?
—Правильно. — «Чорт»
Чоловік посміхнувся.
— Та сама Т/п, з якою він прогулював уроки? Та сама Т/п, з якою він ночами десь лазив? Невже та сама Т/п, яка вчила його цілуватися в кабінеті зіллєваріння, після уроку, де ви були застукані Северусом?
«Боже, як соромно. Може мені роз’явитись? Ага, щоб він ще подумав, що я злякалася»
Ти проковтнула грудку в горлі.
— Так, сер, це все була я … Приємно з вами познайомитися.
— А мені як приємно.