Сон справу не врятував, оскільки ти навіть до ладу не спала. Дякую хоч сьогодні субота.
«Чому я думаю про цього, щоб його чорт побрав, Люціуса? Або може у мене просто фетиш на Мелфоїв? А якби я познайомилася з Нарцисою, ще коли вона належала сім’ї Мелфоїв, я теж втріскалася б у неї? Так добре, я ні в кого не втріскалася”.
Зробивши ковток свіжоприготовленої кави, ти згадала який смак мала зроблена Люціусом, і знову почавши думати за нього, вирішила, що не завадить терміново провітрити голову.
Поблукавши трохи вулицями Лондона, вирішила посидіти в бібліотеці. Останній раз ти була в подібному місці коли ще навчалася в школі, але бібліотека завжди заспокоювала, і ти знала напевно, що це те саме місце, в якому можна сховатися від усього світу.
На щастя, людей було зовсім мало, ти зайняла найкраще місце наприкінці біля вікна.
«Побачимо, що читають магли». Ти взяла першу книгу, що потрапила до рук. На обкладинці було: Маркус Зузак «Крадійка книжок».
«Що ж, не думала що колись знову візьму книгу в руки, але допустимо».
За дві години ти на одному подиху прочитала половину книги.
Почало темніти, тож вирішивши взяти книгу додому, ти покинула будівлю бібліотеки.
Ви колись ходили нічними вулицями Лондона? Якщо ні, то можете вважати, що ваше життя даремно прожите. Це ж неймовірне видовище. На душі так спокійно.
Ти глянула на небо. Серед тисячі мерехтливих зірок красувався великий, круглий місяць.
— Гарно. — Ти навіть не помітила, як сказала це вголос.
— Дуже. — Почувся якийсь голос. Ти розвернулася, і на мить здалося, що поруч промайнула голова з довгим світлим волоссям, але насправді нічого не було, бо ти стояла зовсім одна.
Як би не хотілося цього визнавати, але навіть компанія такої людини, як Мелфой, була зараз дуже доречною і потрібною. Люціус — чи не єдина людина, з ким ти розмовляла не про секс, не про рахунок за випивку чи їжу, і навіть не про роботу. Можливо, ти хотіла здаватися незалежною, але кому це, до біса, потрібно, якщо навіть нема з ким обговорити як пройшов твій день.
Згадавши про твою найближчу подругу, з якою ви вже давно не спілкувалися, ти вирішила зателефонувати їй по магловському телефону. У неї з чоловіком теж такий був… на всякий.
Зайшла до телефонної будки, набрала номер.
На тому кінці почувся жіночий голос:
— Алло?
— Алло. Привіт, Джінні … Це я, Т / і. — Від того, що ви з Джінні вже довго не спілкувалися, мрійливий настрій відразу зіпсувався.
— Т / і!? Боже, як я рада тебе чути. Чому не заходиш до нас? - Джінні була щиро рада почути голос подруги, це було помітно.
— Пробач… Останнім часом якась плутанина відбувається, ще й роботи багато. Можна до тебе..? — Спитала з надією.
— Звичайно! Джеймс давно заснув, ми з Гаррі ще не збираємось. — Мовчання. — І візьми, будь ласка, маглівських цих… крабових паличок! Дуже хочеться.
— І де ти таке почула? Добре, скоро буду. — Жінкам у положенні відмовляти не можна.
Ідея назвати другого сина Альбусом Северусом була схвалена тобою в першу ж секунду після того, як Гаррі поділився своїм бажанням. Джінні теж не заперечувала. Джеймс Сіріус вже є, чому б не назвати другу дитину іменами ще двох неймовірних чарівників, директорів школи, з якої все почалося, школи, яка звела всіх вас разом, змушуючи зрештою об’єднатися проти зла, що нависло над світом у той час.
Згадавши минуле, у твоїй голові з’явилося обличчя Драко.
Чи могло б все бути інакше? Звичайно. За підсумком Гаррі переміг, Мелфої всі живі-здорові, і ви з Драко могли не розбігатися. Але тобі не дозволяв здоровий глузд. Зрозуміти, чому він прийняв темну сторону, було можливо. Як і прийняти його чорну мітку. Але ти ставати Смертежером не планувала. За підсумками або він, або ти. Прилюдно виступаючи проти Волдеморта, ти могла приректи себе на смерть ще до війни. Ні, Драко цього не зробив би. Не зміг. Але натомість змогли б інші. Тому той факт, що тебе не знали в обличчя як його дівчину ні самі Мелфої, ні хтось інший, крім твоїх друзів; і те, що ви порвали ще до початку кінця, фактично вберегло тебе від смерті.
Довго мучитися з крабовими паличками не довелося, оскільки вони опинилися у першому ж маглівському магазині, до якого ти зайшла.
Ну ось, сімейство Поттерів.
Ласкаво просимо, скажімо так.
Ти постукала.
Через кілька хвилин двері відчинилися і перед тобою з’явився герой нашого часу. Він. Легендарний Гаррі Поттер.
— Привіт, Т/і. Давно не бачилися! — Щасливо промовив Поттер, поки ви обіймалися.
— Я дуже рада тебе знову бачити, герой. — Після перемоги над Волдемортом, ти почала називати Гаррі героєм, хоч він ним і є.
— Проходь, будь ласка. Джінні в залі, я зроблю вам чай. — З цими словами він подався на кухню.
— Дякую, ти диво! — Тихо крикнула ти йому вслід, щоб не розбудити Джеймса.
Адже Гаррі справді був дивом. У такому юному віці здолати темного Лорда, і при цьому залишитися при здоровому глузді, дуже сильно. За це ти його дуже шанувала. І любила, звичайно ж.
Пройшовши до зали, ти побачила Джінні, що сиділа на дивані, з невеликим животиком.
— Ну, привіт, молода мамо. Як поживає Альбус? — Спитала, сідаючи на диван біля дівчини, вручаючи їй крабові палички.
— Хоче вечірки. — Сказала Джінні, пробуючи на смак маглівську їжу. — А це дуже смачно!
— Справді? — Ти взяла одну спробувати. — Дійсно.
Гаррі приніс три чашки чаю. Він сів у крісло біля дивану. Ти не заперечувала, оскільки він часто приєднувався до прослуховування ваших пліток з Джінні, і навіть міг дати корисні поради.
— Ну, то що у тебе там скоїлося? — Запитала Джінні, влаштовуючись зручніше, сподіваючись на тривалу історію.
— Ну… — І ти почала розповідь.