Глава 7

Увечері менор виглядав особливо вражаюче. Величні стіни освітлюються свічами, що створює теплу та затишну атмосферу. Усередині замку була вечеря, яка сервірується на столах, прикрашених лляними скатертинами та вишуканим посудом. Усі страви виглядають як шедеври кулінарного мистецтва, а їхні аромати наповнюють замкову залу. Вечеря в Малфой-менорі на Різдво особливо важлива, тому гості вдівають найкращі наряди та готують помпезні промови. Проксіма любила такі вечері, коли збиралась вся родина та друзі, сміх не затихав, музиканти грали до ранку, а бокал завжди був повний. Це був момент магії в її світі, але все зникло після війни. Після перемоги світлої сторони люди продовжували жити, але вже по іншому. Цей рік без Різдва був особливо важкий, адже коли життя було майже зруйновано вщент, то починати все спочатку дуже важко. На тому є клеймо, і щоб його зняти потрібно або здохнути, або прожити 10 життів. Проксіма Малфой планувала не проживати зайве життя. Вона лежала в, колись, найкращій вітальні менору, читала та пила вино. Перед цим вона говорила з Нарцисою декілька годин за чашкою чаю, такі моменти давали їй зрозуміти що вона не одна в цьому світи, завжди будуть ті, хто підтримають. 

Від книги її відірвав Драко, котрий сів поруч та закинув її ноги собі на коліна. 

- Говорила з Нарцисою? - запитав хлопець та забрав в неї в рук бокал вина. - Непогано, але я волію пити віски. Понкі, бокал. - Звук апарації був ледь помітним і на столику біля Драко з’явився бокал. 

- Так, ми говорили про твоє весілля і мої похорони. - не відриваючись від книги відповіла дівчина. - Я сказала, що буду в білому. 

- Жартуєш? 

-Так. Але про весілля правда. Світ чекає нового Лорда, я знаю, що ви з Пенсі не вважаєте це за потрібним, але люди питають Нарцису про весілля, а в неї немає відповіді, придумай щось, нехай її не дістають ці ідіоти репортери. Я хвилююсь за неї. 

- Я щось вигадаю, обіцяю. - Сказав Драко і зробив ковток. - А щодо твоїх похорон, вже вирішила, що робити з твоїм портером на гобелені? 

- Залиш його, я ж Малфой. Всі мають знати, що твоя сестра красивіша за тебе. - сказала Проксіма і посміхнулась. 

- Проксі, я люблю тебе і впевнений, що твоє рішення правильне, що ти подумала вже сто разів і все вирішила. Але я спитаю в останнє, якщо твоя відповідь залишається незмінною, я зроблю все, щоб допомогти тобі. Ти впевнена, що хочеш піти з цього світу? 

- Так, я все продумала, хочу ще пережити це літо і все. Тільки пообіцяй, що нікому не скажеш про це. Ні Нарцисі, ні Пенсі, ні тим паче Тео, він точно спробує мене зупини. Прошу зроби хоч здивований вид, коли всі дізнаються. Я не хочу, щоб люди вивнили тебе в тому, що не зупинив мене. 

- Не хвилюйся, я зроблю все як треба. - відповів Драко. - Не хочеш прогулятись, я втомився сидіти вдома. 

- Так, я тільки вдіну мантітю, зустрінемось на виході. - відповіла дівчина зробила ще ковток зі свого бокалу і пішла збиратись. 

\ 

Проксіма лежала на ковдрі і спостерігала за Матео, який плавав в озері. Воно знаходиться посеред густого лісу, його поверхня відбиває відблиски сонячних променів. Навколо озера ростуть високі дерева, які створюють природний паркан від світу зовнішнього. Ліс сповнений спокою і таємниці, а атмосфера наповнена ароматом свіжої трави і дерев. Вода тихо шепоче, коли вони милуються плавним рухом, танцюючи на поверхні. Малфой насолоджуються цим моментом спільного часу, занурюючись в магію природи, яка оточує її. Вона забула про час і турботи, лише насолоджуючись моментом присутності. В такі моменти спокою вона розуміє, що буде сумувати за життям сповнене щасливих моментів. 

Погода була прекрасна, тепле сонечко цілувало лице Проксіми, легкий вітерець розвивав її чорне волосся, а білу прядку вона сховала за вухо. Дівчина сиділа на простирадлі, малювала в зошиті та курила. Кожного разу один і той же сенс - соняшники, але кожного разу різна ситуація. Вона подивилась на свій зошит: соняшники в полі, соняшник на плечі Тео (його тіло вона знала краще за все і вважала, що йому піде тату цієї квітки), соняшник в вазі на підвіконні, вид з її вікна. Якби хтось незнайомий побачив її малюнки, то подумав би, що вона божевільна, або більше нічого не вміє малювати. Проксіма подивилась на Матео, котрий плавав в озері і покликала. 

- Редл, іди їсти. - крикнула дівчина і викинула цигарку. Ну вона точно колись кине цю жахливу звичку. 

Матео вийшов з води, підійшов і струсив воду як собака, а краплі потрапили на Проксіму. 

- Ну що ти робиш? Малюнок намокне. - дівчина прибрала зошит в сумку. 

- І що матуся приготувала на обід? 

- Не знаю, спитай в неї. А, точно, тебе ж знайшли на смітнику. 

- Неприємно, але правда. - Матео взяв пиріжок та відкусив його. - Ти, що, їси м’яту просто так? 

- А чому ні? Мені подобається, це освіжає. - вона закинула в рот ще одне листя м’яти. 

- Слухай, а можу спитати? 

- Звісно. - відповіла Проксіма і надкусила яблуко. 

- Скажи, що в тебе на думках? Я хочу знати, може я зможу допомогти тобі. Я не прошу пояснити всього, але ж хоч щось ти можеш мені розповісти. - Матео подивися в очі Малфой, вони були сповнені надії на те, що не доведеться відповідати.

Вона могла просто поцілувати його в цей момент і цим дати зрозуміти, що не бажає говорити на цю тему, але щось підказувало розповісти Матео. Дівчина важко видихнула і почала говорити. Вона розповіла про суд над смертежерами, про наслідки війни для її сім’ї, як всі дивляться на них. Хоч вони і були Малфоями, котрі вийшли сухими з води, а вона взагалі не брала участь у війні, бо Нарциса відправила її в Італію, все одно до них було багато питань. Скільки всього навалилось на Драко, який має зайняти місце Луціуса. Як він неї чекають, що вона вийде заміж за когось, хто був на світлому боці. Драко ніколи б її не змусив, але це було останнє бажання батька, тож за правилами вона мала це зробити. Її голос здригався, але вона говорила про всі правила, які вона має виконувати, як Малфой та аристократка. Як бажає жити своїм життям, сама обрати чоловіка, допомогти Драко не стати другим Луціусом, як хвилюється на друзів та їх майбутнє. В неї було стільки варіантів, як все змінити, як допомогти всім, але в решті решт вирішила, що просто піде з життя. Коли вона закінчила, то на очах в Проксіми виступили сльози. Матео обережно прибрав сльозу з її щоки. По шкірі пробігли мурашки. 

- Так Драко знає? - тихо спитав він. - Він знає, що ти плануєш зробити? 

- Так, він пообіцяв мені, що допоможе і нікому ніколи не розкаже про це. Пообіцяв, що зробить здивований вигляд, коли всі дізнаються. А щодо тебе? В мене два варіанти, або стерти тобі пам’ять, або взяти Незламну обітницю що ти теж нікому не розкажеш і не зупиниш мене. 

- Або ти можеш просто мені довіряти. 

- О, тобі легко сказати. - Відповіда дівчина і лягла, підклавши сумку під голову. - Знаєш, ти красивий. 

- Ти мене відволікаєш? - сказав хлопець нахилившись над нею. - Думаєш, сказала мені комплімент і я забуду те, що ти мені щойно розповіла? 

- Я сподіваюсь, що так. - в цей момент Проксіма різко піднялась і поцілувала хлопця. 

Матео лиш на секунду розгубився, але потім взяв її лице в свої руки та відповів на поцілунок. В моменті навколо стало ще гарячіше. Вони робили це повільно, наче вивчали один одного, повільно, як звір та здобич. Але хто був хто? Матео перевернув Проксіму на себе і тепер вони була згори. Хлопець гладив її ноги та бедра, піднімаючи руки по животу до грудей. Під майкою не було білизни і йому образу стало цікаво, чи є під шортами щось. Він продовжував її цілувати та грати із твердим соском, стискаючи його пальцями. Проксіма застогнала йому в рот. Він перейшов до її шиї, повільно цілував та покусував тонку шкіру. Губами відчував як пульсує сонна артерія. Жахливо захотілось її вкусити, побачити, як кров стікає по її шиї, вниз до грудей. Кров би стікала, а він проходив язиком по червонім доріжкам. Вона пахла м’ятою та табаком, цей запах збуджував його і член вже набух. Проксіма почала ворушитись на ньому, вона терлась об нього і стонала. Матео спробував перевернути її, але в Малфой були інші план. Вона різко перехопила його руки та закинула йому за голову, тримаючи їх в замку. Радл подивися на неї і чекав, що буде далі. Він звик, що це він головний, що він має тримати руки. Проксіма опустилась до його вуха і гарячий шепіт торкнувся його вуха.

- Інкарцеро. 

Секунда і руки хлопця були зв’язані.  Що вона робить? Запитав себе Редл. Дівчина запустила руки в його кучері, а потім повільно почала цілувати його шию, груди, знов шию. Це збудило Матео і він почав важко дихати. Вона не зупинялась, цілувала його, кусала, повільно спускаючись до шорт. Зупинившись біля них провела вологим язиком смужку по животу. Матео застогнав. Що вона з ним робить? Думки плутались, все що він міг це важко дихати та не дивитись на неї. Невже вона це зробить? Як тільки ця думка промайнула, як феєрверк розірвався в його голові. Проксіма взяла в рот його член і почала повільно водити вгору вниз рукою. 

- Блять, Зірко. Що ти…

- Замовкни. 

Проксіма почала ласкати язиком його член, цілувати його, продовжуючи рухати рукою вгору вниз. Вона сама не знала, що робить, але їй подобалось. Дівчина повільно посмоктувала член хлопця, водила по ньому язиком, наче по морозиву. Матео важко стогав, голова боліла, ноги ставали ватними. Він простогнав і Проксіма прискорилась. Вона все сильніше стискала член, все глибше барал його в рот. Стони Матео збуджували її, тож вона не планувала зупинятись. Матео не стримував себе і голосно стогнав. Вперше дівчина зв’язала його та була головна. Від цього зносило кришу і він вибухнув. Проксіма обережно забрала всю сперму та проковтнула. Через пару хвилин дихання Редла нарешті було нормальним і він подивився на Малфой, котра сиділа поряд та посміхалась. 

- Знімеш мотузки? - спитав хлопець і протягнув їй свої руки. 

- Сам допоможи собі. - відповіла дівчина, встала та пішла до води. 

Матео посміхнувся і дивився на фігуру, що повільно йде до озера, на шляху знімаючи майку та шорти. Його думка була правильна, під ними не було білизни. Проксіма повернулась на хлопця, помахала та пірнула. Редл дивися на неї і розумів, що Малфой йому подобається і він точно все робить правильно, він зробить все для того, щоб залити її. Навіть, якщо вона ще цього не розуміє і точно кине в нього Круціо, коли дізнається. 

Повернулись вони додому і жодного разу поглядом чи фразою не вказали на те, що відбулось. Спілкувались про все на світі, про дитинство, школу, які хто книги любить, яке морозиво улюблене. Проксіма поставила Блека в стайню, дала йому їсти, налила води та пішла на гойдалку біля дому. Це місце викликало в неї спокій, вона знала, що на своєму місті. Дивлячись на захід над полем соняшників вона була впевнена, що все робить правильно. 

Матео присів поряд з нею, дівчина палила і дивилась на захід сонця. Цей день вона ніколи не забуде. Він став початком війни між ними. Проксіма, яка твердо вирішила піти з життя, але перед цим насолодитись ним. Та Матео, який за будь якої ціни залитись дівчину поряд. Даремно вона не взяла з нього Незламну обітницю.