Глава 5

Редл не міг заснути. З того моменту, як він приїхав до Болгарії, він не може нормально спати. Хтось сказав би, що це через акліматизацію, жаркі ночі чи стрес. Але він знав, що ні. Йому постійно сняться соняшники, він бачить якусь людину в полі, біжить до неї і в коли майже може доторкнутись - прокидається. Він ніколи не бачив обличчя, лише чорне волосся, котре зв’язане в високий хвіст. Ця ебуча Проксіма. Вона в його голові, його снах та думках. Ці соняшники, котрі він бачить. Він ненавидить їх. Одного разу він навіть сходив до якоїсь провидиці і та сказала, що Матео боїться майбутнього, а ця дівчина це відповідь. Ця жінка здалась йому ще більш ненормальною, ніж Трелоні. Він пив зілля для снів без сновидінь, але навіть вони не сильно допомагали, тож він вирішив дізнатись про ці сни в людини, котра точно знає, що вони означають. Хлопець вдівся, взяв зайшов в камін і чітко сказав «Малфой Менор». 

Була 3 ночі, тож всі ще спали. Здивований домовик сказав хлопцю, що хазяїн спить, але він може почекати його в гостинній або обрати кімнату для гостей та поговорити з Драко зранку, домовик знав, що камін, через який вийшов чарівник для друзів, але не очікував побачити когось в такий час. Матео вже бував тут, тож знав, куди йти. Він йшов до гостинної і оглядався навколо. Величність цього місця його захоплювала, ці картини, портрети минулих Малфоїв, все в цьому домі віддавало силою. Він пройшов в головну кімнату та сів на диван навпроти каміну, над яким висів портрет Проксіми та Драко Малфоїв. Він сидів на кріслі з гордо піднятою головою, але на його обличчі була невелика посмішка. Обличчя Проксіми ж, навпаки, не мало жодних емоцій, вона дивилась наче одночасно і в душу, і в повз тебе. Похвала художнику, він ідеально описав характер цих двох в картині. 

- Матео, що ти тут робиш? - запив Драко, котрий зайшов в гостину в одних спальних штанях. Він виглядав так, наче тільки прокинувся. 

- Домовик, сказав, що ти спиш.

- Я ще не лягав, але ти не відповів на питання. Що ти тут робиш? Цей камін для друзів, але не для друзів о 5 ранку. Щось сталось? - запитав Драко і він навпроти хлопця. - Щось вип’єш? Бо я так. 

- Так, давай. Може це допоможе заснути. - відповів Матео і взяв стакан з ромом. 

- Так ти прийшов до мене, бо не можеш заснути? Це приємно, але ти не в моєму смаку. 

- Взагалі, щоб поговорити з твоєю сестрою… - сказав хлопець і зробив ковток.

- Проксіми тут немає. - відповів Драко і подивися на Редла. - Навіщо вона тобі? 

- Соняшники. Вони мені сняться. 

\

Проксіма стояла і дивилась на Матео наче на привида і не могла поворухнутись. Сука, сука, сука, що він тут робить? Вона не мала бачитись з друзями. Чому саме він? Чому саме зараз? 

- Привіт, Проксімо. Я радий тебе бачити. - посміхнувся хлопець. 

- В ім’я Мерліна, скажи мені, що ти тут робиш, інакше я зроблю тобі боляче.

- Я тут, щоб купити цю ферму, я не знав, що ти тут будеш. Будь ласка, заспокойся - Редл підняв руки вгору ніби то здавався. - Знаю, що ти не хотіла нікого бачити з друзів цього літа, але я дійсно не знав, що ти тут будеш, я лише хотів…

- Купити ферму, на котрій я вже провела місяць літа? Ти, мабуть, забув хто я, Редл, не варто мені брехати. - крикнула Проксіма. - Ти зараз же мені все поясниш, або я щось зроблю з тобою. - вона дістала паличку.

- Будь ласка, заспокойся.  Я тебе прошу, опусти паличку. Ти ж не будеш застосовувати магію до мене серед коней, вони злякаються. Поговорімо, як дорослі люди. 

- Ти прав. -  сказала Проксіма, підійшла до нього, взяла за руку та свернулась з конюшні. 

Вони приземлились на пагорбі, котрий так любила дівчина. Від різкого переміщення в Матео запаморочилось в голові і він ледь не впав. Пару секунд глибокіх вдихів і голова знов ясна, як день. 

- А тепер швидко поясни мені, що тут коїться. - кричала дівчина, вона була зла. 

- Що ти хочеш почути? Це випадковість!

- Редукто! 

- Протего. Ти блять що робиш? - крикнув у відповідь Матео. - Блять, я кажу правду, це випадковість, я не знав, що ти тут будеш. 

Вітер колихав волосся Матео. Він дивився на неї очима сповнених болю. Він дійсно не знав, що вона буде тут, це дійсна випадковість, котра не випадкова. У світі магії немає нічого «просто так», але ця ситуація була жахливою. Він увірвався в її світ, не питаючи дозволу, знав, що для неї друзі табу влітку, а тут він. Проксіма з паличкою не лякала його, навіть захоплювала, її краса була неймовірна. Чорне волосся, котре він бачив кожної ночі, падало їй на очі, через що вона машинально хитала головою назад. Рука так легко тримала паличку, наче пір’їнку, вона виглядала небезпечно, але водночас прекрасно. 

- Брешеш. Депульсо! - і він знов встиг поставити блок. - Ти тут не просто так, не може бути, що в усьому світі ти вирішив купити саме цю ферму, саме зараз. Ти мав взагалі бути в Болгарії. Тож останній раз питаю, що ти тут робиш? Не змушуй мене!

- Блять, це правда! Опусти паличку і ми поговоримо. 

- Круціо! - секунда і Матео кричить, а Проксіма кидає паличку і біжить до Редла. - Пробач, будь ласка. Блять Редл, пробач, я не хотіла, не знаю, що зі мною сталось. Я втратила контроль. Я не хотіла, пробач.

Проксіма плакала та гладила хлопця, котрий лежав на спині і тримався за голову. Вона не знала, що сталось, вона дійсно не хотіла цього. Матео її друг і дівчина б ніколи по-справжньому не використала на ньому Круціо. Що це з нею таке? Майже ніколи не втрачала контроль, а тут вона просто вибухнула на хлопця, ще і пустила в нього одне з найстрашніших заклять. В голові сотні думок, але жодної правильної. І тут сталось те, чого вона не очікувала точно. Проксіма почала плакати. 

- Все добре. Зі мною все добре, подивись на мене, Зірко. Я живий, все добре. - сказав Матео сідаючи поряд з Проксімою та обнімаючи її. Голова боліла наче тисячі голок водночас різали скроню, але він знає, яке справжнє Круціо. Круціо сповнене ненависті та бажання зробити боляче, але тут була лише відчай. - Будь ласка, подивись на мене, все добре. Не плач, я тут, я поруч. Тихіше, все буде добре. 

- Пробач мені, я не знаю, що це було. Так не мало бути. Я не втрачаю контроль, мені шкода. - відповідає дівчина і дивилась Матео в очі. - Сильно болить?

- Ні, все добре, правда. Давай, вставай, повернемось на ферму. - Матео встав та підняв за собою Проксіму. - Повернімось на ферму і ми спокійно з тобою поговоримо. Я зроблю тобі чай. 

Повернувшись до конюшні вони побачили Джека, котрий сидів на лавочці та палив трубку. Сонце заходило і його промені гріле старе лице, сповнене зморшок.

- Доброго дня, мене звуть Матео Сміт, ми з вами розмовляли. - представився хлопець і подивися на Проксіму, і та подивилась на нього із сумом. Точно, після магічної війни прізвище Редл було просто червоним прапором. Ось чого він не впевнений в майбутньому, подумала Малфой. - Проксіма провела мені невелику екскурсію, мені все подобається, я готовий хоч зараз розрахуватись.  

- Який шустрий. Я то впевнений, що тобі все сподобалось, але я не знаю чи сподобався мені ти. Зрозумій мене правильно, юначе, ця ферма - справа всього мого життя. Не хочу віддавати її хтозна кому. Поживи тут до кінця літа, я подивлюсь на тебе, як ти живеш, про що думаєш. Якщо все буде добре - на початку осені ферма твоя. Домовились? 

- Так, я згоден. Люблю вести справу з діловими людьми. Можливо чаю? -запитав Редл. Голова ще боліла від Круціо Проксіми і він хотів випити чаю, щоб заспокоїти нерви. 

- Звісно, звісно. Люба, проведи нашого гостя в його кімнату, а я поки зроблю чай. 

- Добре, Джеку. Хей, Сміт, пішли за мной. - сказала дівчина та підмігнула хлопцю. 

Кімната, в які Малфой завела Редла знаходилась на другому поверсі будинку, мала великі вікна, що виходили на поля та гори. Світлі промінці вечірнього сонця ласкаво сясували у вікно, заповнюючи простір спальні теплом та живильною енергією. За вікном відкривається мальовничий вид на соняшникове поле, де кущі жовтих та золотистих квітів колихаються під легеньким вітром. Здається, що кожен соняшник простягається до сонця з відчуттям нескінченної вдячності за його енергію та тепло. Ця спальня наповнена гармонією та відчуттям щасливого спокою. Тут кожен момент переповнений теплом та повністю затишку, а вид за вікном відображений на стінах картин, даруючи спокій та гармонію.

- Вона неймовірна. Після підземелля Слізерену ця кімната здається наче з цього світу. Гарна постіль, - усміхнувся Матео і вказав на ліжко, заправлене зеленим простерадлом. - Думаю мені подобається тут спати, ще і вид такий. 

- Ой ні, це моя кімната і спати ти тут не будеш. - відповіла дівчина та засміялась. - Я лише показала де моя кімната знаходиться, якщо тобі щось треба буде. Твоя кімната далі по коридору. 

-  Ха ха, дуже смішно. Давай поміняємось? 

- Ні. - твірдо відповіла Проксіма і пішла далі до наступної двері. - Ось це твоя кімната, насолоджуйся. Або можу постілити тобі на коврику при вході. 

- Не дуже ти ввічливо розмовляєш з тим, хто скоро купить цю ферму. Якщо хочеш зберегти кімнату, скажи «Любий Матео, я була неправа, пробач мене». - він підійшов до неї і подивився в очі. Хлопець був на голову вище Проксіми і щоб подивитись на нього їй довелось задерти голову. Вона відчувала його дихання в себе на шкірі, воно було рівномірне і спокійне, а його карі очі були наче чашка гарячого шоколаду. - То що, ти будеш ввічливою? 

- Любий, Редл, - прошепотіла Проксіма, - я скоріше вб’ю тебе, а тіло викину в море. 

Хлопець і дівчина дивились один на одного наче зачаровані. В кімнаті була тиша, але дівчині здавалось, що він чує її думки. Невже він такий красивий? Так, можливо він і чує думки, простираючися між ними та кидаючи відблисками своїх очей. Схоже, вони обоє поринули в світ своїх внутрішніх переживань, забули про все навколо, занурені в мить, яку можна затримати тільки у своїх серцевих пульсаціях.

Проксімі навіть здається, що час сповільнився, і все навколо замерло, лише їх двоє - обличчя, що блищать вигадливими виразами думок. 

- Що ж, тоді доведеться вбити тебе першим. - тихо відповів Матео. - Ти, Зірка, неймовірна. 

- Я знаю, Редл. - підмигнула вона і вийшла з кімнати. 

Вона пішла. І що це було? Навіщо він сказав, що вона прекрасна? Вона і так знає про це, але в цей момент здалось, що саме це і треба сказати. Звісно він ніколи не зробить їй боляче, але коли дивися їй в очі, то промайнула думка, що він хоче здавити її шию і подивитись, як вона задихається, як останнє повітря виходить з легень, просить відпустити і називає його ім’я. Вона ніколи не зверталась на ім’я, лише «Редл». В цей момент він зрозумів, що заставить її звернутись до нього на ім’я.