Eyes Don`t Lie - Isabel LaRosa
Дівчина стояла посеред безкраїх соняшникових полів, оточена високими стеблами жовтих квітів. Вона милувалася красою навколишньої природи. Її очі сяяли від захвату, а її усмішка була такою щасливою і променистою, ніби вона довго чекала на цей момент. А вона дійсно чекала його довго, скільки днів їй снились ці соняшники, скільки вона шукала і нарешті вона тут. В місці, куди її кликало серце, куди так рвалась її душа. Проксіма виглядала спокійно, немовби вона знала, що саме сюди вона так довго прагнула потрапити. А що тепер? Вона витратила майже половину літа на пошуки, але що їй робити тепер? Тут поряд була ферма, де розводили коней, можливо варто тут і зупинитись? Це місце точно несе щось особливе, тож вона буде просто чекати.
Проксіма залишилась на фермі доглядати коней. Їй подобалось з ними проводити час, вони заспокоювали її і надихали. До того ж вони з Драко з дитинства вчились їздити верхи, тож для неї це не було складною роботою. Кожен день для неї був сповнений відкриттів і пригод, але все, що відбувалось, все одно було не тим, що їй потрібно, тож вона все ще чекала. Люди, котрим належала ця ферма були добрі до Проксіми, вона жила в літньому будинку, в неї навіть з’явився улюблений кінь. Він був кольору смоли, а його грива була біла, наче сніг. Він нагадував їх родину. тож вона дала йому ім’я Блек.
Одного дня, коли вона була на конюшні до неї підійшов Джек, цей чоловік був похилого віку з добрими очима, котрий сприймав Проксіму, як онуку.
- Проксі, люба, сьогодні приїде один хлопець, він хоче купити цю ферму. Але я не знаю, о котрій він буде, будь ласка, зустрінь його. Можливо в цей час я ще буду в місті. - сказав чоловік їй.
- Ви продаєте ферму? Чому? Можливо я можу щось зроби? Вам потрібні гроші? - занепокоїлась Проксіма. Вона не могла втратити ферму, адже вона ще не знайшла те, що шукала.
- Ні, просто я вже старий для того, що її утримувати, магія магією, але сил вже мало. Дітей з жінкою в нас нема, тож як ми помремо її спустять на торгах. Не хочу, хоб вона дісталась аби кому. Цей хлопець в листах мені здавався досить ввічливим та зацікавлений в збереженні ферми. - відповів чоловік і присів на стілець. - Я хочу подивитись на нього, запропонувати йому пожити тут до кінця літа. Якщо я зрозумію, що він той самий, то я продам ферму.
- Добре, Джеку. Я все зроблю. - відповіла Проксіма та посміхнулась. Майже місяць вона не курила, але після цієї новини бажання відчути дим в легенях було занадто сильним.
Вона осідлала Блека і полетіла край за очі, в неї було улюблене місце тут, трохи далі від ферми на пагорбі, де було видно всю долину. Де соняшники були наче жовте море, а небо прекрасне та безкрайнє. Зупинившись під улюбленим деревом дівчина прив’язала коня до гілки, сіла на траву і закурила. Це була ще та пачка, котру вона не докурила з Пенсі в школі. Перша затяжка за довгий період вдарила по ній і голова запаморочилась. Це були приємні відчуття, наче вона знов повернулась до Хогвартсу, сиділа поміж човнів з Пенсі і розмовляла про життя. Вона має щось вигадати, щоб залишитись на фермі. Може вбити того хлопця, котрий хоче купити ферму? А чого б ні? Проста Авада вирішила б всі її питання. Вбити його, сказати, що ферма не сподобалась і самій її купити. А чого б ні? Грошей в Малфоїв стільки, що ця покупка б і не повпливала ні на що. Драко б вона все пояснила. Але її зупиняло лише одне. Вона блять не вбивця.
Думки линули одна за одною, але іржання Блека її вивело з трансу.
- Ти вже голодний? Я теж, поїхали додому, Марта обіцяла на обід луковий суп. - сказала Проксіма до коня, встала з трави обтрусивши зад та поїхала назад до ферми.
Після обіду дівчина пішла в конюшню прибирати в коней. За це вона і любила магію, трохи ворухнути паличкою і все робиться саме. Але те, що вона любила робити руками - це розчісувати гриву та власноруч годувати коней. Вона розчісувала кобилу та наспівувала якусь пісню, як почула голос, котрий вже думала і не почує.
- Пробачте, мені потрібен Джек. Я тут щодо придбання ферми. Мене звуть…
- Редл?