Зустріч у кав'ярні

Погляд невідривно прикутий до вспливаючої з дна прозорого чайника блакитної пелюстки — схоже, з волошки. Пальці повільно обводять різьбу на монеті, що вона затиснута в руці, доки на щоці осідає тепло від пари, що стрімко здіймається тонкою цівкою з горла чайника. Хазяїн місцевої кав’ярні виявився великим прихильником усього застарілого, ніби спиненого в часі і навіть годинник — не виняток, його глибинний дзвін відгукується в усьому тілі — монета випадає з рук і гучно стукається о поверхню стола, лягаючи останньою краплею в чан невдоволення — чому він, Григорій Череда, робітник електротехнічної галузі інженерії повинен сидіти тут і чекати, коли міг би робити добру справу і працювати на процвітання суспільства як такого, а заразом і займатися тим, що насправді любить? Він робить глибокий вдих і такий самий видих, упорядковуючи свої думки — так, він не хоче тут бути, але він пообіцяв своєму давньому другу Даарону, що прийде, якщо ж учасниця щотижневих зборів щодо питань розвитку сучасної астрономії та аерокосмічної інженерії не стримає своєї обіцянки і лишить його без своєї компанії, то вони вдвох цілком упораються з тим, щоб гарно провести час, проте наразі Даарон Міцкевич, робітник аерокосмічної галузі інженерії зовсім не працює на процвітання людства, а повільно заходить до кав’ярні, викидаючи ноги, під невдоволений погляд спирається на стійку баристи, обдаровуючи його найчарівнішою зі своїх посмішок, кладе на руку голову, а другою вказує на зайнятий Гришею столик, вочевидь, крім звичного собі міцного американо, замовляючи щось не для себе — задобрює, різко опускаючись з замовленням на стілець навпроти.
— Не хотів би перепросити? — нарешті, Череда наливає собі чаю, притримуючи кришку чайника іншою рукою і заворожено дивиться на золотаву цівку, стікаючу в чашку.
— За що? — Міцкевич же припадає всім тілом на бильцю, простягаючи ноги, і поправляє курчаву прядку, але вона повертається назад. Він обхватує двома руками паперовий стаканчик — чомусь він завжди бере тільки їх, каже, що так не проллєш, якщо руки трусяться, і з широчезною, трохи на вигляд глумливою, посмішкою готується слухати обвинувачення.
— Ти примусив мене чекати.
— Дівчина буде лише через десять хвилин, я приїхав ще й раніше, ніж треба, — Даарон заплющує очі, роблячи ще один ковток і вичікуючи ще деякий час, ніби він насолоджується запахом кави, а не просто відчуває, як його знищують поглядом.
— Тобто я чекав дарма? — Гриша дещо підвищує голос. — З мене досить, я йду. Повернеш мені гроші за чай та таксі, — останнє він майже викрикує, хоча, може, це ефект від порожньої зали, проте тепер бариста не відводить зацікавленого погляду від цієї недовистави, перебираючи в руках склянку.
— А от і міс Емілія, — перед якою одразу стає трохи соромно за свою нетерплячість, проте, він впевнений, знай вона всю ситуацію — не образилась би, проте, попри все, Гриша знов сідає на своє місце.
— А вона не одна, — він шепоче на вухо Даарону, який зовсім не має здивованого вигляду.
— Вона попереджала, що буде з дружиною.
— Тільки тебе!
— Не хвилюйся ти так, — Гриша хотів додати щось ще, не зовсім приємне, проте вже не встиг — жінки забрали замовлення і прямують до них.
— Доброго дня, панове. Мене звуть Агнеса, — руки міцно стискають таку саму прозору, як і чайник чашку, долоні холонуть — про такий офіціоз не попереджали, стає ніяково за свій різнобарвний светр і м’які штани вільного стилю, коли навпроти (забачивши співрозмовниць, Даарон зволів сісти поруч, абсолютно театрально піднімаючи стілець, хоча він міг просто посунути його ногою вбік) сідає Агнеса, стриманими рухами розправляючи складки на світлому, майже в як її волосся, але, все ж таки, на декілька тонів темніше. Можливо, вона розправляє складки дещо довше за потрібне.
— А я Емілія! Емілія Міртл, якщо вам так хочеться, — за таку коротку фразу вона встигла двічі поправити окуляри, що займають значну частину її обличчя, проте, чомусь, їй захотілося відповісти посмішкой. Здається, вона не помічає, напевно, споглядаючи, як бариста протирає склянки рушником.

— Я бачу, ви взяли друга, — раптом, вона повертає погляд до Гриші, — Долучайтесь до розмови, не соромтесь, — вона… підморгнула? — Я буду тільки рада послухати ваші роздуми щодо питань або ж проблем сучасної астрономії.
— Ви… неправильно все зрозуміли. Я нічого не мислю в цьому. Я взагалі не впевнений, чи це про зірки чи про гороскопи, — Гриша відставляє чашку, знову відправляючи в дивний танець золотаву рідину, і підіймає долоні в знаку примирення.
— Тут уже я можу вам допомогти, хоч я і цілковита дилетантка в питаннях астрономії, проте не буду проти ввести вас у курс справи щодо різниці з астрологією, — попри менторський тон, навіть доволі близький до повчального — таке враження, що зараз буде прочитана лекція, — Агнеса не має такий вигляд, ніби знущається.
— Він буде вам дуже вдячний, — що найголовніше, то його навіть не спитали, проте Череда виявився і справді не проти, тому профілактично подарував Даарону грізний погляд і приготувався слухати.
— Сподіваюсь, що так і є. Маю великі сумніви, що ви чули термін «апофенія», але хоча б декілька разів у своєму житті точно відчували се абсолютно нормальне еволюційно обумовлене явище.., — лекторка відволікається на звук двері, що зачинилася за баристою. Вони вчотирьох одні на всю кав’ярню, проте се зовсім не порушує загальну атмосферу — так навіть краще, нема зайвих очей. Вона продовжує:
— З боку психології мозок полегшує собі завдання — вам здасться морда собаки в кущах і ви пробіжете повз. Трохи схожа ситуація з астрологією — ваш мозок схильний бачити зв’язки, се його робота і він радий її виконувати, тому коли ви будете читати про те, що нібито кажуть про вас зірки — ви примірите се на себе, — Агнеса закінчує свою доповідь ковтком кави, цілком задоволена собою.
— Я… думаю, що зрозумів, дякую.
— Якщо спростити, то астрологія — псевдонаука про нібито вплив зірок на людей, а астрономія — наука про небесні тіла, — Міцкевич відвертається, роблячи вигляд, що його вельми зацікавила стіна зліва.
— Я ж сказав, що зрозумів, — насправді, Григорій трохи злукавив, проте не схотів би визнавати це, щоб ніяким чином не образити лекторку. Хоча, її навряд непокоїло б це — вона спокійно обговорює собі й надалі астрологію з Емілією, бурхливо сперечаючись про наявність «впливу зірок» на творчість.
— У тебе був такий задумливий вигляд, що я вирішив пояснити.., — розмову знов перериває звук, проте на сей раз двері відчинилися, впускаючи баристу назад — він підходить до їхнього столика з букетом з чотирьох видів квітів — чорнобривці, календула, рута та мімоза. Він тримає букет у руках.
— Доброго вечора, пані і панове. Я ненавмисно підслухав частину вашої розмови — дозволите доєднатись за каву за рахунок закладу і комплімент старому мені? Я б із радістю погадав вам на кавовій гущі, — усі чотири погляди завмирають, ніби їх всіх раптом заціпило. Проте, знаходиться людина, що прокидається від цього «сну».
— Можна мені першому? — у Даарона загорілися очі, проте не схоже, що його жага стосується перспективи ворожби — надто відверто його погляд обмацує візерунки на руках молодого чоловіка, від чого Гриші доводиться ховати свою здивовану посмішку — не сказати, що він хотів збільшення компанії, тільки почав звикати до цієї, але надто цікаво подивитись, що з цього вийде. З таких самих міркувань чи ні, але ніхто не протестує, тому букет одразу ставлять посередині стола.
— Одну хвилину, пане, таке зненацька не робиться, — як тільки чоловік відходить до своєї стійки, щоб приготувати обіцяну каву, ніби спрацьовує затиснутий механізм — невідомо, хто перший став підкалувати Даарона за його, так би мовити прихильність до цього молодика — Емілія запропонувала взяти його номер.
За кілька хвилин бариста повертається з підносом, ставить на стіл три філіжанки кави і вже другий чайник. Волошки всередині все продовжують свій танок, повільно спускаючись на дно. Поруч з чайником осідає пелюстка календули.