Перед тобою ставлять мету і всіма правдами та неправдами підштовхують до неї? Ти ще й не зможеш досягти її без чиєїсь допомоги і тепер вимушена об’їздити півсвіту, щоб знайти потрібних лю… істот? Просто прекрасно!
Я б воліла не прокидатися, знаючи як буду себе почувати: кров шуміла у вухах, жахливо боліла голова і горло, по тілу ніби проїхалась вантажівка, бо навіть пальцями було важко поворушити. Абияк перевернулась на спину, захникавши від гострого болю в попереку.
— Так, — Іпполіта з надмірною цікавістю роздивлялась власні нігті, — якщо пощастить, проживеш ще років десять, спостерігаючи, як вимирають цілі раси й кінець кінцем залишишся один на один із спустошеною і розореною планетою.
— … воно ледь не насадило мене на роги, вже думав, не побачу своєї коханої, — слухаючи нового знайомого, я, м’яко кажучи, зніяковіла. Тому що, під опис “страшнюча рогата химера, незрозуміло звідки прилізла і розлякала всіх містян” ідеально підходив мій інший новий знайомий.
Мозолясті долоні ніжно обхопили мої стегна. Відчуваючи палкі поцілунки на колінах, які поступово підіймались все вище, я завмерла, що миша під віником, сидячи на краю ліжка. І ледве дихала, коли останній клаптик тканини, який був на мені, полетів до купки іншого одягу.
Пам’ятаючи батьківські настанови, що в гості з пустими руками йти неввічливо, близько шостої години за місцевим часом, я стояла біля дверей симпатичного біло-блакитного будиночка (третього справа від міської вежі), тримаючи фруктовий пиріг з поцукрованою скоринкою.
