Мозолясті долоні ніжно обхопили мої стегна. Відчуваючи палкі поцілунки на колінах, які поступово підіймались все вище, я завмерла, що миша під віником, сидячи на краю ліжка. І ледве дихала, коли останній клаптик тканини, який був на мені, полетів до купки іншого одягу.
Прохолодні руки обійняли мене зі спини, торкаючись ниючих грудей. М’які вуста притислись до вуха, між цілунками солодким голосом нашіптуючи щось нерозбірливе.
— Господи-и-и… — розуміючи, що ось-ось напруга у мені досягне піку, я стисла між пальців довге біляве волосся. Повернула голову, аби поцілунком припинити бентежний шепіт…
І прокинулась, упершись поглядом у тріщину на стелі. Щоки палали, у кутиках очей зібрались гарячі сльози. От і мій перший по-справжньому еротичний сон.
На відновлення спокою мені знадобилось декілька хвилин, потім ранкові процедури і сніданок. Аби не надто виділятись, я натягнула одну із суконь. Блідо-блакитну з довгими рукавами і шнурівкою на спині, що я ледве затягнула, прикрашену безліччю дрібних синіх квітів. Волосся заплела у дві легкі коси.
Оплатила кімнату ще на добу і відправилась прочісувати крамниці, бо все ще потребувала багато речей.
Майже випадково натрапила на гончарню із чорним — ніби поглиначим будь-яке світло, що його торкалось, — посудом. Майстер люб’язно приділив мені трішки власного часу, аби розхвалити себе, свій талант, свої вироби і «взагалі-то цю глину привозять зі Смердючого острову і вироби з неї високо цінуються».
Я вирішила не купувати забагато: сім супних тарілок, велику глибоку таріль, сім кухликів і чайничок. Можливо використовуватися будуть не всі, але з мого боку це такий собі вияв поваги. До того ж, я змогла вибити добрячу знижку. Також гончар порадив мені місце де я змогла купила казанок, набір виделок і ложок, декілька ножів та ще деякі дрібниці.
Часу було вдосталь, тому я вивчала місцеві продукти, одразу ж купуючи вподобане. Крупи, приправи, спеції, прянощі, сорти чаїв — до усього доведеться звикати, ба більше вивчати майже з нуля, бо готувала я кепсько.
Пообіді, колупаючись у якійсь м’ясній страві, я згадала ту нещасну закривавлену тушку. Чи досі він вештається околицями? Можливо його знову підстрелили?
Я вирішила пройтися до головних воріт, зазирнувши дорогою до м’ясника.
— Ніхто не ходив, — новий непривітний сторож харкнув на бруківку. — Ждуть якогось важного пана зі столиці.
Подякувавши за інформацію, я бадьорим кроком вирушила до лісу, з якого так бажала вибратися ще вчора. Чоловік позаду щось прокричав, але швидко зрозумів, що слухати його я збиралась.