Живіт скрутило від голоду, і я повернулась до реальності, де я — холодна, голодна і боса — посеред якогось лісу, де мене ще й можуть підстрелити.
Сутеніло. Плентатись кудись цими хащами вночі все одно, що добровільно покласти голову у левову пащу, тому я вирішила спробувати розпалити багаття. Я бачила достатньо програм для виживання і, навіть сумніваючись у їх правдивості, сподівалась, що якісь із порад мені допоможуть. Хоча варто було б подумати про це до того, як випити води із першого ліпшого струмка. Смерть від якоїсь кишкової палички була б занадто жалюгідною.
Зібравши довкола все, що могло б горіти, сіла так, щоб мати можливість краєм ока стежити чи дихає мій пацієнт. На шматочку кори вирізала ножем заглиблення, вставила туди паличку, яку заздалегідь обтесала, аби не поранитись, і затисла її між долонь. Процес був марудним і жахливо неприємним, я відволікалась лиш для того, щоб стерти з чола піт, й була готова здатися, бо насилу бачила власні руки, але мох почав тліти. Прикривши його руками, які пекли і добряче так тряслись після напруженої роботи, та легенько дмухаючи, я була голова заплакати від полегшення.
Язики полум’я облизувати шматки гілки, яку я змогла зламати, засунувши між двох дерев, а я, ніжачись у їх теплі, хіба що не світилась від гордості за себе. Можу тільки уявити як відреагують батьки, коли я буду їм розказувати про все. Вони певно хвилюються, може навіть почали шукати мене в друзів. Чи звернулись в поліцію. Було б чудово, якби мене знайшли раніше, ніж я почну шукати поживних жуків для перекусу.
Втома все сильніше тягнула мене до землі, тому я відсунулась від вогню і лягла на бік, підклавши під голову сумку.
Перевернулась на спину і, відчувши під собою м’якість матрацу, потягнулась. Це не найдивніший з моїх снів, але безперечно найреальніший. Залізти в душ і поснідати — все, про що я могла думати. М-м-м… Курячі биточки з…
— Добрий ранок, сонечко.
Я підірвалась з ліжка, почувши знайомий голос. На моєму кріслі сиділа худорлява засмагла дівчина, гортаючи один із нових скетчбуків.
— Поліна? Привіт, — я потерла заспані очі, кривлячись від світла. — Чому ти так рано? Щось сталось? — я звісила ноги з ліжка, відкинувши ковдру, і застигла: на мені все ще була чужа сорочка, перемащена брудом, травою і кров’ю тварини. Дідько б його побрав!
Вщипнула себе за передпліччя й одразу ж зашипіла від болю. Потягнулась, щоб повторити.
— Стій-стій-стій… — Поля підскочила, схопивши мене за руку. — Не хвилюйся, тобі потрібно мене послухати. Я справді не хотіла, щоб все так вийшло… — Збентежено розглядала її обличчя: зазвичай карі очі сяяли золотом. Вона ніколи не носила лінзи, ба більше, вона боялась торкатися своїх очей. — Пам’ятаєш, ти говорила, будеш пити тільки кагор, якщо бог існує?
— Ти принесла пляшку на мій день народження, — хоча вона робила і дивніші речі.
— Так-от, це був не жарт взагалі, хоча наша суть досить сильно відрізняється від знайомої тобі.
Притиснула долоню до її чола, перевіряючи температуру. Наче не гаряча, але верзе казна-що. Дівчина дзвінко розсміялась, плеснувши в долоні, і секунду потому ми опинились за обіднім столом одна навпроти одної. Переді мною на білосніжній тарілці лежав найапетитніший в світі стейк з овочами. Побачивши, як я трішки невпевнено взялась за виделку, Поля змахнула рукою і м’ясо розсипалось на кубики.
— То маєш на увазі, що ти богиня, — я нанизала на зубці шматочок і поклала до рота. Божественно! Усміхнулась від каламбуру і потягнулась до келиха з чимось рожевим. Уві сні можна відчувати смак? Чому все таке реальне?
— Іпполіта, наймолодша дочка верховного бога. Зазвичай, мене знають як покровительку митців та мисткинь.
— То ти богиня з грецької міфології, — пробурчала, розглядаючи перламутрове мерехтіння вина.
— Можна сказати, що так, але не раджу дуже довіряти міфам, — Іпполіта раптом зашипіла, що роздратована кішка, — іноді ми творимо дикі речі, але деякі моменти занадто сильно спотворені. Це стосується багатьох релігій, хоча мало кого це справді хвилює зараз. Земля вже довгий час є нейтральною територією, де ми можемо вільно спілкуватися з людьми й іншими богами.
— Якщо чесно, найбільше, що мене цікавить — після цієї тарілки — чому я була в лісі. Гола.
Богиня сховала очі за власним келихом, зробивши декілька невеликих ковтки. Я доїла у тиші, і з гучним дзвоном відклала виделку.
— Краще поверни мене додому, — вставши зі столу, помітила, що одяг на мені змінився: сорочка вже мого розміру, розшита барвистими квітами, заправлена у високі чорні штани, і черевики червоно-коричневого кольору, також прикрашені вишивкою. Волосся було заплетене в косу і перев’язане червоною стрічкою.
— Не можу, — вона винувато глянувши на мене, — тобі більше немає місця на Землі. Люди народжуються і помирають, відживши свою віку. І я не повинна була втручатися в твою долю, але важко втрачати близьких людей, маючи такі сили.
Коліна підігнулись і я впала на стілець, вдивляючись в обличчя дівчини. Знайоме і незнайоме водночас.
— А я казала, що не доживу до двадцяти одного, ще в п’ятому класі казала.
Залпом випила залишки алкоголю. Я ніколи не боялась смерті, були періоди, коли я її бажала. Та все ж, сама думка, що мене вже немає… Зажмурившись, я вщипнула себе ще раз зі всієї сили. Болить.
— Тоді чому я не зможу залишитись, якщо ти мене врятувала? — я все ще міцно жмурилась.
— Я забрала твою душу вже після смерті, чим трішки розгнівала бога, який відповідає за Землю…і нам обом туди не можна ще років 200. Ох, і перш ніж ти спитаєш, твої батьки в порядку. Знаєш, що час лікує, та й я з усіх сил намагалась допомогти їм пережити біль. Зараз вони мирно старіють на дачі з гарним садочком і чудовим псом.
Подумавши, що я не зможу більше побачити батьків, я вперше від пробудження розплакалась. Розтираючи соплі по обличчю, я намагалась запитати звідки вона це знає, але з рота вилітали лише завивання і хлипи.
— Вероніка сказала, передала, що любить тебе і жахливо сумує.
Від згадки про ще одну подругу, я заревіла гучніше: ця сльоза за жахливий ранок, ця — за важку прогулянку, ця — за поранену тварину, а ця — за моє невідоме майбутнє.