Про жигулі, вишні та шльопок

Червневий прохолодний вечір. Запах лісу та села перемішуються між собою. Сусідський пес, виляючи хвостом, спостерігає як три хлопці лузають насіння і сперечаються, хто винний в тому, що жигуль застряв в калюжі. 

- Я тобі казав, що треба їхати іншою дорогою, а ти вперся і все!!- кричав Хан до Синміна.

- Якби я був за кермом, то все було б добре…- Фелікс длубав активно насінину, що ніяк не піддавалась.

- Слухайте, давайте не будемо! Зараз мій батько витягне того жигуля, не нервуйте. Ось тільки нам тепер ще довго не світить покататись на ньому,- Синмін завжди ставив крапку в їх сварках,- чим хоч зараз займемось?

Хлопці сиділи в роздумах мовчки хвилин п’ять, поки Фелікс не вирішив все брати у свої руки.

 - Пішли прогуляємось навколо, може щось по ходу діла й придумаємо. 

Фелікс з Ханом живуть в цьому селі скільки себе пам’ятають, ще їх батьки разом ходили до школи, тож хлопці «кровні братани», як вони себе називають. Синмін живе в місті, та він не може й одного вихідного дня не приїхати до бабусі, щоб не пропустити гулянки з друзями. «Чому коли щось трапляється, то ви троє завжди опиняєтесь поруч»- це про них.

- Я так давно не їв вишень,- він нудьги Синмін говорив свої думки вголос.

- Точно!! У баби Валі під воротами такі великі вишні вродили.

- Хан, ти знаєш всі куточки нашого села чи що? - здивувався Лікс.

- Звісно, а як це не знати, всі найкращі плодові дерева контролюються особисто мною.

- Краще б ділом займався,- пирснув від сміху Синмін.

- Ось вона! Королева вишень! Хто полізе на дерево?- з усмішкою цікавиться Хан.

- Ти запропонував, то ти й лізь!

- Нєнєнє, Синмін, це ти захотів вишень, я лише підказав місце, тож ти сам і лізь.

Закатавши рукава олімпійки Синмін приміряється до дерева. Знайшовши чудово розміщену гілку він подерся нагору. Фелікс стояв під воротами на стрьомі, Джісон ловив вишні, які йому кидав Синмо, і клав їх до кишень. Це був їх ідеальний злочин, поки не прозвучав крик «АХ ВИ МАЛОЛІТНІ БАНДИТИ».

Поки Фелікс оглянувся, Джісона вже й було поряд, Синмін ледь не гепнувся з дерева, та чудом став на ноги без травм, з повним ротом вишень. Хлопці стали бігти за Ханом десь вглиб лісу, тікаючи від баби Валі, яка махаючи рушником і кульгаючи бігла за ними.

Хан стояв навколішки в якійсь канаві в лісі та щось шукав. На дворі вже ставало темно, тож він з усієї сили напружував свій зір.

- Джісон, побігли швидше, вона нас зараз спіймає!

- Хлопці, я загубив шльопок поки біг.- простогнав він.

- Який в сраці шльопок, Хан!- Синмін промчав повз.

- Лівий!! Я не можу бігти в одному.

- Можеш!- крикнув Лікс,- Як кинути нас самих та втікти ти зміг, то і босоніж бігти зможеш.

Він взяв Хана за руку і потягнув за собою.

Вони бігли по лісі, слухаючи ниття Джісона, поки не обігнули все село по колу і не впали на лавку під парканом Феліксового двору.

- Ну нафіг хлопці…щоб я ще раз…з вами,- важко дихаючи бубнів собі під ніс Синмін.

Фелікс сидів прямо на землі тримаючись за праве підребер’я.

Хан сидів на лавочці, дриґаючи ногами.

- Сука, шльопок шкода….