Я згадала про те, що мала купити квіти, коли їхала маршруткою Проспектом Волі. Нині ж півроку, як ми з Ґвен зустрічаємося. Треба забігти у квітковий магазин і взяти найкращий букет.
Довелося вийти біля кав’ярні “Доппіо”. З протилежної сторони перед “Гранд Волинню” якраз розташувався квітковий пасаж – аж шість магазинів, де продавали рослини і букети. Я посміхнулась і швидко дісталася до них. Дорогою згадувала, які ж квіти любить моя дівчина. Вона ніколи про це не згадувала. Я знаю, що Ґвен обожнює лате із солоною карамеллю, важкі брошки, зроблені під старовину, косметику ніжних відтінків, що підкреслює її смагляву шкіру; Ґвен обожнює милі дрібнички, а також цуценят; у неї в квартирі безліч українського фентезі, а її записники заклеєні наліпками. Чому ж я ні разу не спитала про квіти?
Я довго обирала, в який із магазинів зайти. Обрала “Квіти Fiori”. Він виглядав, як зелений куточок у квартирі коханої. Кольори горщиків підібрані зі смаком. Самі рослини розставлені у дивному, незрозумілому порядку, що межував із хаосом. На прочинених дверях висіли плетені дрібнички й милували око.
Я посміхнулась і зайшла всередину.
– Доброго дня, я… – завмерла, бо на мене здивовано дивилася Ґвеневера, котра ставила букет із жовто-блакитних троянд у воду.
– Морґано? – вона теж не очікувала побачити тут мене.
Запала мовчанка. Я почувалася незручно, бо не знала, що кохана влаштувалася працювати у квітковий магазин. Ніби ж тільки шукала роботу. І чому Мерлін не повідомив? Закладаюся, йому все було відомо.
– Я… ти не казала, що тут працюєш, – намагаюся вести діалог і уникнути питання, чому я прийшла.
– Я сама до останнього не вірила, – всміхнулася Ґвен, – мені довго не телефонували, тож я вже зневірилася. А вчора таки запросили на випробувальний термін. Але це ще неофіційно, тому…
– Якщо ти хочеш тут працювати, то неодмінно будеш, – я роздивляюся рослини, що плетуться над головою у горщиках. Підвіконня заставлене кольоровими орхідеями і ще якимись чудернацькими квітами. А на підлозі майорять всіма відтінками веселки вишукані букети. Аромати квітів заповнювали маленьке приміщення.
Тільки б Ґвен не здогадалася, чому я тут. Я ж мала влаштувати їй сюрприз.
– Це чудове місце, – мовила дівчина. Коли вона посміхалася, то очі ніби сяяли, випромінюючи тепло і любов. Очі Ґвен насиченого кавового кольору. Чи це колір молочного шоколаду? Коли на них падає світло, відтінок трохи змінюється. Я люблю на це дивитися, хоч кохана від мого пильного погляду часто ніяковіє. – В магазин заходять цікаві люди. Я підбираю квіти чи кімнатні рослини, розповідаю, як за ними доглядати. Тихо і спокійно. Центр неподалік. І додому рукою подати.
Мовчки слухаю. Коли коханій подобається робота, вона говорить натхненно і з ентузіазмом.
– А ти щось хотіла обрати, Морґано? – зненацька спитала вона. Я гарячково думаю, що б сказати.
– Знаєш, у подруги свято… – намагаюся говорити узагальненими фразами і не видати себе. – Хотіла б обрати букет…
– Які квіти любить твоя подруга? – поцікавилася Ґвен.
– Якби ж я знала, – навіть обманювати не доводиться. Кохана дивиться на мене. Бере за руку і підводить до букетів.
– Добре. Для якого свята потрібен букет?
Ґвеневера доб’є мене такими запитаннями.
– День ангела? – я вимовила ці слова із запитальною інтонацією, тому повторила стверджувально. – Так, день ангела.
– Що ж, тоді можна обрати квіти пастельних кольорів чи жовто-блакитних. Жовто-блакитні квіти підійдуть для будь-якої події, – сказала Ґвен, – чи, можливо, ти маєш якісь побажання до кольору?
Я зітхнула. Кохана так щиро намагалася допомогти, а я сказала неправду. Стало соромно. Можливо, вона якраз відпочивала, а я її відволікла.
– Знаєш, давай я спробую дізнатись, які квіти любить подруга, а тоді прийду з конкретним побажанням, – мовила я. Рука Ґвен досі стискала мою. І я перестала думати про квіти і про те, навіщо сюди прийшла. Хотілося поїхати з Ґвеневерою додому, ввімкнути якусь стару комедію і разом їсти маршмеллоу.
Тоді вона й засміялася.
– Морґано, гадаєш, я забула, що сьогодні за день? – спитала Ґвен. – Я все знаю. Та це було доволі неочікувано — побачити тебе якраз тоді, коли я сама обирала тобі букет.
Я ошелешено слухала її. Здивування пройшло, і я теж засміялася, бо ситуація була кумедною.
– Я хотіла зробити тобі сюрприз… – відказала я.
– Що ж, сюрприз вдався, – сказала Ґвен, кинувши на мене грайливий погляд. – Я дуже хотіла тебе побачити.
Я обійняла її за талію і притягнула до себе. Подарувала легкий поцілунок, який переріс у більш вимогливий і пристрасний. Мої руки гладили її спину, вона притискала мене до себе. Я б з радістю відвезла її додому хоч зараз, бо після поцілунків хочеться торкатися її тіла, милуючись бронзовим кольором шкіри. Перебирати пасма волосся, що пахнуть корицею. Ніжити її й ніжитися в чуттєвих обіймах.
– Морґано, ми маємо спинитися, – прошепотіла Ґвен мені в губи.
– Маємо, – я це розуміла, та не квапилася відпускати її. Наостанок заправила за вухо пасмо її неслухняного кучерявого волосся й поцілувала у щоку.
Серед усіх цих прекрасних квітів моя кохана — найпрекрасніша й найчарівніша. Королева і богиня.
– Швидше закінчуй, люба, – сказала я, – вдома чекатиме сюрприз.
– Сподіваюся, не квіти? – захихотіла Ґвен.
Певно, квіти ми точно вже не купуватимемо.
– Побачиш.
Відгуки