І я дійсно розумію, що робити і хто є винним. Час розвести отруйний вогонь у крові, тому що винен я сам. Як тільки спробував… Я одразу ж кинув усе й усіх. Наївний дурень. Одразу ж … як почув твій крихкий шепіт: «Можеш вдарити мене, хоч Авадою можеш, тільки дай мені п’ять хвилин… Більшого я не прошу». П’яний та гарячий… В мене не було вибору, я нічого не обирав, просто припинив належати собі й став твоїм. П’ять хвилин довжиною у вічність… А за рогом — усі наші і ваші на річниці чортової перемоги, і не було кому врятувати…
Так, сьогодні ще один самотній вечір, не затишний ні разу, без горнятка гарячого какао, м’якої ковдри та кашемірового светра. Усе взагалі ніяк. Замість цього — змерзлі ноги, колючі щоки та страшне похмілля, таке звичне по суботах. Воно виправдовує апатію та депресію. Просто пагано мені.
Відгуки