кардістрі

Стів не дихав. Стів намагався затримати цю мить наскільки міг — чіплявся за неї, чіплявся за Бакі і за те, як ритмічно та сильно билося у Бакі серце. Мабуть, він може собі це дозволити. Хоч на мить.

А далі — мов камінь з гори. Денні тасує свою колоду, а Ділан дивиться йому в обличчя замість того, щоб спостерігати за його руками. Денні пояснює, як робити трюк, а той дивиться на його руки замість обличчя.

У Пітера з’язляється згубна звичка — вранці після кожного перетворення він опиняється у Романовому ліжку.

Він не хоче ні про що думати, не хоче, аби перед очима постійно майорів спустошений дівочий погляд, не хоче згадувати, що сам у шістнадцять виглядав точнісінько так само, і…

Ти став би його стінами. Ти б їх із піску звів, вітром би зв’язав та власним потом укріпив. Ти створив би рай, куди б він міг привести дружину, де б міг зростити дітей, зістарітись та, врешті-решт, приєднатись до свого батька. Ти був би мечем для його щита.