- Дивись як гарно. Місяць такий холодний, як ти іноді. Знаєш, це боляче буває. Мені більш подобається, коли ти злишся. Бо це єдині емоції, які я можу з тебе витягнути. Навіть сумно, що я на більше не здатен
- Підніми руки вище, змахни ними трохи різкіше, - командний тон і чіткі рухи, щоб показати на прикладі, як саме треба зробити. Лоріа підійшов до тренувань свого нового підопічного з неймовірною серйозністю. Хоч вони і були однолітками та Лукас в магії явно відставав.
Десь вже в тисячний раз Лоріа брів знайомою стежкою до озера. Повз охорону, непривітні мури навколо замку, а далі його постать поглинає ліс. Такий великий, густий та непривітний, що єдиним орієнтиром стає саме та стежина, яку витоптав він разом з Лукасом.
Але не повернувся. Ні ввечері, ні ближче до ночі. Весь замок був на ногах. Лоріа вже тричі холодно гаркнув слугам не шуміти під його дверима, бо намагався заснути. Хоча і не міг цього зробити. Ну хто його знає, що з тією бідою на ногах сталося.
Тепер в обов’язки Лоріа входило ще й навідуватися до хворого Лукаса, який поволі відходив від своєї “ подорожі” на той бік озера. Він став якимсь тихішим, не таким приставучим і загалом, його кількість в буденності зменшилася. Напевне тому, що не ходив всюди хвостиком.
Відгуки