Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Але не повернувся. Ні ввечері, ні ближче до ночі. Весь замок був на ногах. Лоріа вже тричі холодно гаркнув слугам не шуміти під його дверима, бо намагався заснути. Хоча і не міг цього зробити. Ну хто його знає, що з тією бідою на ногах сталося. Може втопився, а може знайшов що там, на іншому березі. Або спить досі після тренувань. купа варіантів крутилися в голові. Від фантастичних до якихось більш правдивих. Це трохи виводило з себе. Чого він взагалі так тим переймався? Відповідь назріла секундою після, коли в коридорі почулися гучні кроки. Лоріа хотів було знов гаркнути, але коли в кімнату увійшов не просто хтось, а його батько, то таки стримався. Одначе, не встиг і слова сказати, як той вже почав свій холодний монолог. Наперед було приблизно відомо, що йому скажуть, але довелося вислухати
- Лоріа, я не збираюся завтра виправдовуватися перед королем річкових через зникнення його єдиного сина. Я довірив його тобі і ти не те, що навчити його не можеш, ти десь його загубив. Загубив цілого нащадка того ницого престолу. Коли я кажу, що віддаю його під твій нагляд, це буквально означає, щоб ти не зводив очей з цього небораки. Якщо знаєш де він, то піди і приведи. До ранку. Живого, - наказ був чітким і холодним. Лоріа стиснув губи і схилив голову. Як тільки за королем закрилися двері, він підірвався з ліжка та наспіх вдягнувся. Напевне, зараз він ненавидів Лукаса ще більше ніж до цього. Тепер він справді міг стати проблемою, якщо не знайдеться до ранку.
Дорога до озера була швидкою. Думки роїлися в голові і від люті Лоріа всього розпирало. Але на березі Лукаса не було.
- Ну що за біда!- розгнівано процідив крізь зуби і з люті копнув ногою невеличкий камінчик. Далі варіантів було не дуже багато. Або в самому озері шукати вже тіло, або йти далі, на інший беріг. Факел в руці вже догорав, а час ішов. З двох варіантів Лоріа вибрав той, в якому було більше надії. Вже ледь не перейшовши на біг, обійшов навколо озера, бо пливти зараз точно не збирався. Ще досить довго навколо ввижалися тіні дерев, спліталися в страшні образи. Ліс шумів та жив якимось своїм життям. Це трохи лякало. Немов Лоріа був тут не один. Немов десь була небезпека. Але між вигаданою розпаленим розумом і цілком реальною в вигляді батька, він вибрав боятися саме другу. Розставив пріоритети, якщо можна так сказати. Хоча кожна моторошна гілляка повертала до роздумів, що може краще повернутися, поки не пізно. Але тоді з ним точно станеться щось неприємне. Загалом, Лоріа був мов на перехресті, але тішив себе тим, що він один з найвправніших магів у всіх королівствах, то чого йому сахатися кожної тіні? Хай його всі бояться. Це самопереконання якийсь час навіть працювало. А потім вже, нарешті, пошуки привели хоч кудись. Аж розлогого дерева, під яким лежав Лукас.
- Ти спиш тут? Чи ти зовсім з глузду з’їхав? Лукасе? - Лоріа вже відверто розлючено кричав. Але коли у відповідь йому ледь щось пробулькотіли, то підійшов трохи ближче. В світлі вогню побачив побите обличчя, розірвану одежу. Навіть спершу розгубився. Не знав, що сказати.
- Даю зуб, якщо мені його не вибили, ти і твій батько, не знали, що у вас під носом ховаються якісь варвари та грабіжники! - вже голосніше прохрипів Лукас і навіть зміг видати щось на подобі посмішки, правда одразу ж це змінилося гримасою болю через розбиту губу.
- Що? Ти побився з грабіжниками?
- Точніше вони мене побили. Попався їм на очі, хотіли обібрати і вбити, але вчасно зрозуміли, що я аж королівського роду і їм певне кінець. Втекли кудись. Я вже не бачив. Втратив свідомість, - Лоріа досі не знав як реагувати. Він точно ще був злий. Неймовірно. Але ця нещасна побита пика… Довелося помогти Лукасу підвестися і ледь не на своєму горбі тербічити до самого замку, поки він там шепотів якусь дурню.
- Може наступного разу мене послухаєш. А це тобі буде уроком. Якби ж ти знав хоч базу в магії, то вони б тебе не торкнулися. Але ні. Навіщо. Краще звісно одному без захисту і зброї лізти в ліс щоб…
- Лорі…
- Певне, тобі варто навчитися не перебивати людей. Твої манери, знаєш…
- Лорі, вибач, що став проблемою, - на тому вони обоє замовкли. Не сміли й слова сказати поки не дійшли до замку.