Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
- Підніми руки вище, змахни ними трохи різкіше, - командний тон і чіткі рухи, щоб показати на прикладі, як саме треба зробити. Лоріа підійшов до тренувань свого нового підопічного з неймовірною серйозністю. Хоч вони і були однолітками та Лукас в магії явно відставав. Може тому, що водяні дракони давно почали практикувати кровозмішання з простолюдинами, а не іншими драконами. Вони давно не шанували традиції. Навіть в іменах. Хіба можна було назвати нащадка величного престолу простим Лукас? Всю їх династію в вищих колах давно не шанували. Бо ті все більше відривалися від магії, від тих святих традицій, що мали по праву підтримуватися. Всі вже передчували падіння водяних драконів і їх повне зникнення. Основним дзвіночком став саме Лукас. Його магія довго спала і навіть не збиралася з’являтися. Всі вже було подумали, що це справді кінець, народ бунтував. Здається, короля хотіли скинути.
І звісно ж найбільші шанувальники традицій прийняли бідного, нещасного і нестабільного хлопця під своє крило, щоб йому допомогти. Однак, Лоріа все ще не розумів яким боком він причетний до цієї історії і чим заслужив цього хлопчину на свої плечі. Міг би прямо зараз опановувати щось нове, але ж ні. Натомість вкотре показував базові заклинання. Зате був гордий тим, що минулого тижня таки зміг пробудити магію Лукаса. Та ж стихія, котру Лоріа вибрав для себе основною - вода. Ну, йому не було куди розігнатися. Адже зазвичай дракон може пробудити в собі тільки дві стихії. І частіш за все саме ті, що були в його батьків. Лоріа відкрив для себе воду, якою володіла мама, а повітря, зі сторони батька, вчити тільки розпочинав. І зараз цьому заважав Лукас, мати котрого не володіла нічим. Навіть копійчини за душею не мала, що вже там казати про магію. Не дивно, що довго ця нікчема не протрималася, виношуючи королівського нащадка. День народження Лукаса став радістю для більшості саме через те, що королева, котру народ не визнав, померла. Але ніхто про це не говорив. Особливо біля Лукаса. Лоріа стомлено підвів очі на цю ходячу бездарність, котрому на роду було написано таким лишатися, тай лиш нахмурився на його вже занадто різкі випади руками
- Ти мов той раб, що щось важке штовхає. Навіть маги землі більш елегантні і ніжні зі своєю стихією. А ти так хочеш водою керувати? - Лоріа підійшов ближче, взяв руку Лукаса та змусив розкрити кулак.
- Як мінімум пам’ятай, що ти маєш брати і скеровувати свою стихію. А ти затримуєш її в собі, не даючи виходу. Розслабся. Не так сильно, не так швидко, - все продовжував Лоріа, відходячи на кілька кроків, щоб дати Лукасу більше місця.
- Легко тобі казати. Зауваж, що не всі народилися такими правильними як ти, - звучало без долі докору, але з легким розчаруванням.
- Лишні теревені. Ти нічого не навчишся. Твоє місце по праву - тільки й дивитися на таких як я. Навряд чи ти достойний того, що вже маєш. Але замість того, щоб до цього йти, ти залишаєшся нікчемою. Тобі до мене не дорости. Одначе, міг би постаратися, а не вказувати лишній раз на те, що ти нічого не вартий, - Лоріа схрестив руки на грудях та нахмурився вже вкотре. І справді немов грозова хмаринка.
- З нас двох поговорити любиш справді більше ти. Я впевнений, що твої вороги будуть тікати не від твоїх магічних досягнень, а від монологів про власну прекрасність, - Лукас вже відверто глузував.
- Тоді залишу тебе наодинці. Моїх монологів справді більше достойні мої вороги, ніж такі як ти, - Лоріа різко розвернувся і пішов до виходу, залишаючи по собі лише тишу. Якби двері не відчиняла та зачиняла варта, то він би точно ними грюкнув.