Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Десь вже в тисячний раз Лоріа брів знайомою стежкою до озера. Повз охорону, непривітні мури навколо замку, а далі його постать поглинає ліс. Такий великий, густий та непривітний, що єдиним орієнтиром стає саме та стежина, яку витоптав він разом з Лукасом. Бо ніхто більш не знав, що якщо зійти з головної дороги на непримітну пом’яту траву, то можна віднайти ще хоч щось крім небезпеки.
Крізь шелест листя було не чутно майже нічого. Ліс немов завмер, коли до нього завітав непроханий гість в одежах, що так відрізнялися від коричнево-зелених барв навкруг. Однак, з часом густі дерева та колючі кущі мов розступилися перед ним. Рідшали, розходилися і відкривали зовсім нові краєвиди. Наприклад: ледь не кришталево чисту та рівну поверхню води. Маленькі хвильки колихалися лиш слідом за юнаком, що плескався в воді. Лоріа поклав на землю, десь подалі від води, кілька книг, котрі весь цей час ніс з собою. Закотивши очі після споглядання картини перед собою, він врешті гукнув досить голосно
- Лукасе, та щоб ти там втопився!
Юнак, що плескався в воді, враз обернувся. Навіть на такій відстані Лоріа міг якщо не побачити, то чітко уявити його посмішку. Але до берега той пливти не спішив. Тримався на відстані.
- Та щоб тебе, - пробубнів під ніс, - Ану сюди швидко, не змушуй тебе звідти діставати! Ти не прийшов в зал для тренувань, - сказав куди голосніше, ледь не криком, і змовк, щоб перевести подих.
- А ти дістань! - лунало у відповідь, поки юнак стрімко відпливав до протилежного берега. Лоріа стиснув кулаки від злості і знов щось там собі бубунів про те, як взагалі можна бути таким нестерпним. Врешті, розлютився вкрай, коли зрозумів, що Лукас справді навіть не збирається пливти в його бік. Піднявши руки та прикривши очі він широко розвів їх, а потім звів знову та опустив вниз. Проста маніпуляція змусила воду колихатися. Спершу невпевнено, а потім все сильніше. Велика хвиля збиралася від протилежного кінця озера і поволі наступала на Лукаса. Момент і його вже накрило і вода поволокла явно не в той бік, куди він сподівався дістатися спочатку. Так можна було й втопитися, та ще кілька секунд і озеро заспокоїлося як і мало. Немов нічого тільки но і не відбулося. Світла макітра виринула з-під води трошки згодом. Лоріа, в свою чергу, видихнув. Значить, він таки не втопив Лукаса. А той таки покірно плив до нього. Довелося зачекати, поки він вибереться на сушу, відкашляється та впаде спиною в зелену траву, зовсім поруч з ногами Лоріа. Трохи згодом він навіть зміг нормально говорити
- Добре-добре, здаюся. Я вже зрозумів, що наш Лорі природжений маг,- посміхнувся їдко та поглянув прямо у сірі очі, що зверху розглядали його.
- Мене звати Лоріа. А зараз одягнися. Я не хочу розглядати… - замовк, підбираючи слова. А погляд так і бігав по тілу, проводжаючи крапельки води, що стікали з нього в траву.
- Розглядати що, Лорі? - Лукас заговорив першим, не давши закінчити фразу якоюсь образою, - Може, ти мав на увазі моє прекрасне, гартоване тренуваннями тіло? Заздриш чи що?- Лоріа миттю відвів погляд від справді немов виточеного пресу і зупинився на хитрих карих очах.
- Замовкни і одягнися, поки нас тут такими не знайшла варта. Не гоже спадкоємцю престолу підводних ящірок так ходити. А потім ви дивуєтеся, що вас ніхто всерйоз не спримає. Відколи ж це блазні стають королями та принцами, - холодно відрізав та відвернувся. Лукаса, одначе, ніяк не зачепило. Все з тією посмішкою безтурботно піднявся на ліктях, обводячи поглядом спину свого…друга? Ох, той його за такі слова на місці та з’їв би.
- Зате ти як капустина вдягнувся. Невже про статус має говорити твоя накидка, що злотом обшита? Чи твоя сорочка біла каже, наскільки ти престолу вартий? Тоді ким ти будеш без одежі, га? Лорі? - Лукас потягнувся до його накидки, та витер об неї своє обличчя від води, мов рушником. Як і очікувалося, розлючений Лоріа ледь не на два метри відійшов від нього. Але він все ще мовчав, тільки й кидаючи злий погляд. Хотів було апелювати тим фактом, що королівській сім’ї від народження передаються характерні ознаки роду в зовнішності. Та вони обоє в тому програвали. Що Лукас, як син від простачки, бо унаслідував не блакитні очі, а від неї той “брудний” колір перейняв, що Лоріа, який внаслідок своїх магічних експериментів спотворив своє чорне волосся до невпізнаваності. З нього ж бо тоді сміявся весь замок. Бо на що він схожий з тим брудним ледве жовтим кольором на голові.
- А я так сподівався, що ти кинешся мене рятувати, коли побачиш, що ледь не втопив, - Лукас врешті вирішив одягнутися.
- Дозволь попросити пробачення. Я ж бо не знав, що підводні ящірки тонуть. Тобі навіть твоя стихія вже не кориться? - Лоріа відвернувся від нього в ту ж мить.
- Ну, хто зна. Я думав, ти за мене, нещасного напівкровку, переживати будеш. Знаєш бо, як мені складно зі своєю стихією. Твій батько ж бо довірив тобі мене навчити з нею правильно поводитися.
- Я вважаю, що перебуваючи в небезпеці, ти скоріше навчишся володіти своїми силами. До речі про це - швидко розпочинаємо тренування!
Те як між ними тремтіло навіть повітря, помічали всі в замку. Але ніхто не наважувався нічого сказати. Тільки мати Лоріа одного разу підняла питання його неприязні до бідненького Лукаса. Той тільки нахмурився і промовчав. Але нічого після цього не змінилося. Загалом, залишилося лише змиритися, бо Лукас майстерно відбивав всі різки випади Лоріа своєю усмішкою, через що доводив того до точки кипіння.
Але щодня, не дивлячись ні на що, вони мусили зустрічатися або в залі для тренувань, або біля озера, яке колись знайшов Лоріа тільки для себе, але Лукас швидко розкрив його потаємну схованку і приходив туди занадто часто, не даючи побути наодинці з собою.
- Ти не стоїш на місці, але твої успіхи мізерні. Стихія не хоче тобі підкорятися, - Лоріа склав руки за спиною, споглядаючи як Лукас старається підняти хвилю на озері. Це все ще було десь на надто початковому рівні, але йому не вдавалося. Тільки маленький потік води через раз піднімався за його руками, а потім падав назад. Врешті, той і сам впав на траву без сил.
- Більше не можу, - розкинув руки в різні боки і промовив абсолютно вимучено.
- Я й не сподівався на щось більше від тебе, - Лоріа хотів було вже йти, щоб зберегти свої нерви хоч на сьогодні, але його зупинили.
- Лорі, а ти був колись там далі, на тому боці озера?
- Ні і не збираюся
- Чому? Невже боїшся чогось? Боїшся, що татко буде сварити?
- Якщо і далі будеш забивати собі голову лишнім, то так нічому й не навчишся.
- Лишнім це чим? Дозвіллям? Відпочином? Невже праведник Лорі ніколи не спить, а тільки над книжечками чахне? - у Лоріа вже вривався терпець. Він не збирався відповідати на всі питання цього чомучки.
- Роби собі що хочеш, я не сторож тобі. Тільки не створюй мені проблем, - видихнув і стримано сказав. Хотілося вкотре вказати йому на його місце, але відверто сил гризтися з ним не було. Тому Лоріа пішов, знов залишаючи Лукаса наодинці. Він не дитина, мав повернутися сам, бо дорогу прекрасно знав.