Викреслити тебе з пам'яті

«Чорт забирай, мені кінець!»

Краплі граду стукали по моїй шкірі, б’ючись об футболку.

«Чорт забирай, чорт забирай!»

Я біг так швидко, як міг. Перші кілька хвилин.

«Господи, для чого?!»

Шум удару коліс. Моє тіло на мить підстрибнуло, від чого я відразу розплющив очі. Все було немов у тумані, поки я нарешті не зрозумів, що був у автобусі. Руки стискали рюкзак. Я підірвався зі свого місця, і почав озиратися, дивлячись за вікна навколишньої місцевості.

Міла покликала всіх на спільну зустріч в якесь кафе, де уся компанія могла б пограти в настільні ігри. Я ніколи не грав у подібні іграшки з купкою людей, і зазвичай відмовлявся від подібних пропозицій. Проте цього разу я вирішив погодитися. Не тому, що це була Міла, ні.

― Аааах! Яке пекло!

Міла двома руками почала махати перед собою, сподіваючись хоч якось впоратися зі спекою. Виходило в неї ніяково.

― Може купиш USB-вентилятор, було б напевно легше, ― намагався я якось допомогти.

Томас відчинив двері. Волосся в нього було скуйовджене, щоки з рум’янцем. Одягнений був у червоні спортивні штани та худі сірого кольору.

― Боже, як твої батьки залишили тебе в такому стані? ― обурилася Міла.

«Ти мені подобаєшся».

Минуло два місяці з моменту його визнання у почуттях. Це було так давно, і весь час я намагався викинути ці слова зі свого життя.

«Ти дуже милий».

Я намагався ігнорувати, як міг. Думки розривали мене на частини.

Я ніколи раніше не думав про ЛГБТ, навіть жодної думки не було, що мені може сподобатися хлопець. Але, як виявилося, це не найгірше. Я зрозумів, що мені будь-яка людина може прийти до душі, достатньо приділити трохи уваги, доброти. Хіба це не жалюгідно?

Насправді, між нами ніколи нічого не було.

Фантазії – це чудово. Але будьмо реалістами, нам ніколи не бути разом. Я говорю собі це не перший рік. І мені здається, що знаю, про що говорю.

― Томас має дівчину?

― Так, причому досить давно, вже як років зо три.