Слов'яночка

Із чим Квентін справді розпрощатися не зміг би, так це з відчуттям влади.

Амариліс ув’язнена. Не лихими бісами, не злими афритами. Ні навіть чаклуном, що її поневолив. Зовсім ні.

Її кайдани — інші. Вони незримі, невідчутні. Ніхто не міг її почути, ніхто не міг її побачити — такими були її кайдани.

— Може, вже досить!? — ідилію зруйнував дзвінкий хлопок долонь по столу. Не дивлячись на те, що засідання давно скінчилося, у приміщенні залишились двоє. Вони мали, що сказати один одному. Але спокійний діалог — це не про них.

— Бартімеусе! — урочисто вигукнув Натаніель, краєм ока поглядаючи на ворогів. — Досить на сьогодні панькання. Використаймо тепер справжню силу! Час закінчити цю недолугу битву нашим найсильнішим закляттям…