Boundless_sky
18+
Слеш
Кадзуха Каедехара
Міні
Age Up, Щасливий фінал
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
вт, 07/26/2022 - 19:06
пн, 01/23/2023 - 15:05
68 хвилин, 16 секунд
2
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Любити себе 
Любите себе. 

Подвійний сенс. 
Як одна подорож на острів стала початком нової історії життя, де Кадзуха зустрів свою більш молодшу версію. Йшли роки, він навчився користуватися бонсаєм, щоб входити у Світ Мрій. Вигаданий Всесвіт, який зміг стати важливою згадкою про себе минулого. Той загублений хлопчик не знав, що його чекає життя, сповнене не тільки болю та жалю, але й радості нових зустрічей. Подорожі дійсно спроможні допомогти щось зрозуміти. 
Однак юнак з Того Всесвіту ще не знайшов себе. Йому боляче. Кадзуха вирішив допомогти полюбити себе. 
А з плином часу вони зустрілись знов. 
Та тепер сенс фрази «полюбити себе» трошки змінився.

Любити себе

 

Любити себе.

 

Подвійний сенс.

 

Як одна подорож на острів стала початком нової історії життя, де Кадзуха зустрів свою більш молодшу версію.

Кадзуха-молодший був приємним юнаком, але таким загубленим. Усі його міркування були лише про свою власну нікчемність. Хлопець був упевнений, що не виправдав надій і може лише тягнути на дно.

Він вважав себе негідним наступником.

Кадзуха палко стверджував, що розчарував батька. У його віці Кагехару вже допомагав батькові, тобто дідусеві. Каедехара хотів бути корисним так само.

Він був поруч, але цього було недостатньо.

 

Невже Кадзуха розчарував батька своєю безпорадністю?

 

Він так не вважав, адже така ноша була непосильною. Дитина не повинна відповідати за гріхи батьків і тягнути все на собі. Однак сам Кагехара поставив перед собою таку мету. Мабуть, саме тому він не бажав подібного для свого сина.

Його спадщина — знати, що він бореться у програній битві, і не здригнутися. Вони були у страшному становищі, але глава сім’ї та клану просто повинен був закінчити все, не впавши в бруд обличчям.

Проте найстрашніше було те, що тепер Кадзуха вважав себе винним у всьому. Колективна відповідальність клану тиснула на нього все сильніше. Це останнє, що хотіла б залишити після себе людина.

Батько не прагнув, щоб минуле стало важким тягарем для Кадзухи. Якщо смерть близько, потрібно рятувати себе та дорогих людей, навіть якщо доведеться зазнати втрат. Деколи доводиться пережити нестерпний біль, щоб знову повернутися до життя.

Клан складається із людей. Нещасних людей. Втрачених та загублених. Обтяжених тяжкою долею. Минуле застилало тінню майбутнє, не даючи побачити світлих сонячних променів Нового Дня.

Кагехару вірив, що його син зможе визначити свою доріжку життя в мандрах. Йому не вдалося повідати світ, проте хтось може це зробити за нього. Той, хто щиро стверджував, що відродить їхнє ремесло. Той, хто боявся зупинитися, щоб земля не обвалилася під ногами в нескінченну прірву ступору. Той, хто жадав робити хоч щось, але боявся втекти.

 

І той, хто зрештою відпустив.

 

Кадзуха зміг залишити цей тлінний світ. Не назавжди, звісно. Але пірнув з головою в поезію та подорожі. Розпустити слуг і погасити борги — чудове рішення, щоб скинути з себе тягар минулого.

І ось тепер, коли його особистість досить сформувалася, він може так вільно говорити про своє минуле, не відчуваючи, що потопає в ньому. Однак, знову побачивши розбитого морально хлопчика, хотілося міцно його обійняти.

 

І просто сказати, що життя — це довга мандрівка, і їх чекає далекий шлях.

 

***

 

Молодший розвернувся, наче відчув чужу, але водночас таку рідну присутність. Дивно бачити себе перед собою ж. Старший не очікував, що проекція раптово почне ставати настільки реалістичною та самостійною. Здається, цей простір дав збій, інакше не пояснити фізичну форму цієї ілюзії Світу Мрій.

— Добрий день?.. — Кадзуха коротко привітав гостя у своєму маленькому Всесвіті (складався він лише зі спогадів і одиноких, як і він сам, кімнат), запитально дивлячись на нього.

— Я думав, що ти лише спогад. Але, напевно, сильний біль дозволив цьому місцю створити мою точну копію в той період часу, коли мій внутрішній світ був зруйнований найбільше, — відвідувач сумно посміхнувся, присівши поряд на подушку.

Каедехара повернувся теж на своє місце, з подивом розглядаючи новоприбулого. Йому здавалося, що його світосприйняття залишалось лише на цьому етапі життя і повторювалося нескінченно у циклі страждань. Хто ж знав, що він навіть не зовсім справжня людина, а лише якась її суть або просто крихітна, але така важлива частка.

Він ніколи не жив у реальності, а лише був тією версією Кадзухи, до якої той часом повертався, щоби рефлексувати над своїм минулим. А потім забував і відставляв у довгу скриньку. Каедехара залишався наодинці зі своїм болем, будучи повністю втраченим і забутим навіть самим собою.

— Травмуючий досвід треба опрацьовувати, а не забувати, чи не так? — впевнено констатував старший.

Кадзуха стиснув тканину своїх шат, відчуваючи, як уперше за ці роки самотності повіяв легкий вітерець, приносячи кленове листя в кімнату забутого минулого. Хлопець не розумів, чому йому було так погано весь цей час, який тягнувся нестерпно довго та нескінченно. Однак тепер зрозуміло, що він ніби застряг у тимчасовій петлі цих трагічних подій.

 

Але чи могло бути інакше, якщо він лише проекція почуттів?

 

— Я радий, що ти прийшов до цього самостійно. Але, на жаль, я сумніваюся, що ти ще хоч раз повернешся до мене. Це коротка мить ностальгії по собі минулому. Але тепер у тебе все добре, правда? — хлопець нахилив голову набік.

Скільки йому? П’ятнадцять? Сімнадцять? Такий юний і не досвідчений, але такий лагідний та втрачений. Просто маленьке диво, яке заслуговує на щастя. Він явно прочитав думки старшого і побачив майбутнє, тож так і каже.

— Ти не хочеш обтяжувати своєю присутністю в моєму житті? — Кадзуха зітхнув і трохи згодом додав: — Анітрохи не змінився.

— А ось ти добряче змінився, — якось дуже холодно промовив хлопець.

Каедехарі почулися нотки заздрості та розчарування у цьому голосі. Хлопчик був загублений і забутий. Він був розбитий об скелю, не встигнувши перетворитися на вільний вітер життя.

— Пробач, Кадзуха, — було дивно називати себе на ім’я і вибачатися.

Молодший здригнувся від таких щирих слів без зайвого підтексту. Йому було ніяково. Несправжній Кадзуха не повинен звинувачувати сьогоденного за те, що той упорався та переміг. Переміг його. Але ця перемога залишила юнака за зачиненими дверима без можливості вибратися і побачити це майбутнє. Невже для нього ніколи нічого не зміниться?

— Навіщо ти вибачаєшся? Ти досягнув того, чого я не зміг. Я лише твоя кімната болю і проекція почуттів минулого. Ти справді молодець, — насилу видавив із себе молодший.

Каедехара і забув, що настільки погано вмів приховувати свої емоції. Така дитяча наївність могла розчулити, але викликала лише тягнучий біль у грудях. Кадзуха наблизився до своєї попередньої версії, м’яко обійнявши за плечі. Молодший здригнувся, але не відсторонився, вирішивши прийняти цей жест.

Каедехара дбайливо припав щокою до плеча своєї іншої версії, починаючи тихенько шепотіти:

— Я просто хотів забути, викинути та більше не повертатися. Я подорослішав, але мені було все ще шкода себе минулого… Я вважав це почуття лише слабкістю і черговим власним безсиллям. Я замкнув минуле, а не зміг його пережити. Я багато чого переосмислив, але мої давні молоді роки завжди тягнуться ниткою. Нерозумно було сподіватися, що, залишивши тебе під замком у свідомості, я зможу розпочати нове життя. Дякую, що показав мені цю різницю між щастям та надією на нього.

— Що ж ти мав тоді зробити? Скажи мені, коли твій життєвий досвід став багатшим, -молодший по-доброму посміхнувся.

Кадзуха, особливо не замислюючись, видав дуже чітку, коротку, лаконічну і конкретну відповідь:

— Полюбити себе.

— Полюбити себе? — зацікавлено перепитав Кадзуха.

— Так. У всіх сенсах. Я мав пробачити свою власну молодшу версію за безсилля. Зрозуміти свої почуття. Прийняти їх. Пережити це минуле. Але не забувати. Не вбивати у собі того маленького хлопчика, який мріяв відродити давно забуте ремесло. Я був дурний, наївний і часом імпульсивний. Але я був собою. Зараз я теж не одягав масок, але безсоромно забув про себе в юнацтві. Прийняти минуле — це не забути і не відкинути його назавжди, а просто пережити, як я вже сказав. Ось і все, — Каедехара, як це бувало, не проґавив можливості завести філософську розмову.

Молодший кивнув і нарешті сонячно посміхнувся, міцніше притискаючись до свого дорослого гостя. Полюбити себе у всіх сенсах, так?

— Похвально, що це ти зрозумів. Цікаво, що до мене це дійшло набагато швидше, але я не зміг втілити свої задуми у життя. Думаю, ти випередив мене, хоч я й існував раніше. І так, що ти мав на увазі під коханням у всіх сенсах? — Кадзуха трохи відсунувся.

— Підростеш — дізнаєшся, — Каедехара хитро посміхнувся, тицьнувши пальчиком у носик юнака.

Він сюди ще обов’язково повернеться, щоб подарувати кохання самому собі.

 

***

 

Йшли роки, Кадзуха навчився користуватися бонсаєм, щоб входити у Світ Мрій. Тоді влітку їм відкрилась нова реальність на Архипилазі. Вигаданий Всесвіт, який зміг стати важливою згадкою про себе минулого. Той загублений хлопчик не знав, що його чекає життя, сповнене не тільки болю та жалю, але й радості нових зустрічей. Подорожі дійсно спроможні допомогти щось зрозуміти.

Однак юнак з Того Всесвіту ще не знайшов себе. Йому боляче. Кадзуха вирішив допомогти полюбити себе.

 

А з плином часу вони зустрілись знов.

 

Та тепер сенс фрази «полюбити себе» трошки змінився.

 

Його молодша версія відзначила своє вісімнадцятиріччя. Кадзуха вирішив не гаяти часу, тому завітав до вже повнолітнього хлопця.

Каедехара зустрів старшого більш живим поглядом, ніж уперше. Нехай він і вдавав, що не сподівався ще раз побачити себе дорослого, але таємно вірив у таку можливість.

Час тягнувся невблаганно повільно. Тому він трохи зачекався, а ще не міг зрозуміти, чому Кадзуха не відвідав його раніше. Однак, глянувши в очі, він все відразу усвідомив. Там грала просто невимовна словами ніжність і прихильність. Здається, цей старший багато чого осмислив за час їхнього окремого перебування.

Каедехара не очікував, що його гість у майбутньому почне проводити так багато часу у цьому вигаданому просторі. Втім, тепер він ставав повноцінним членом світу. Однак він помітив, що Кадзуха щось приховує. Здається, його остання подорож була у Фонтейн — країну винаходів, інакше не пояснити його інтерес до якоїсь дивної дрібнички, більше схожої на звичайний годинник.

Кадзуха обережно взяв долоню господаря цього світу. Розтискаючи чужі пальці, він вклав туди годинник, промовляючи такі важливі слова:

— Ти показав мені свій світ, а я хочу показати тобі свій. Тепер ти не моя минула версія або щось подібне, а цілком окрема істота, яка змогла усвідомити себе як живе створіння. Не хвилюйся, проблем із порушенням часу чи простору не передбачається. Я все обміркував і попередив.

Молодший відреагував на це максимально стримано. А, якщо бути точним, то всіляко стримував саме захоплення, тим самим зовні лише сильніше напружуючись через придушення радості. Хоча сумніви теж завітали до його прекрасної голови. Щось не тягнулося сподіватися лише на випадок. Однак ця «штука» більше була схожа на якийсь такий собі таємний механізм, який має право на життя.

— Ризику зникнути немає? — Кадзуха втомлено зітхнув, подивившись на старшого з усією довірою, на яку був здатний.

Каедехара ніжно переплів пальці, погладжуючи подушечками кісточки. Хотілося подарувати тепло та впевненість у майбутньому. Такі м’які торкання дарували надію на благополуччя подорожі, якою б небезпечною вона не була. Тому твердість у голосі була потрібна в достатньому діапазоні:

— Ні.

Одна лише відповідь, а скільки спокою додалося! А ще це багато що пояснювало, хоча деякі питання все ще варто було вирішити. Відповідь на них була потрібна негайно, тому що вирушати в невідомість було страшно, не знаючи мотивів мандрівника.

— Тож тому ти так затримався? Не жадав давати порожніх надій і прив’язувати до себе, адже міг не впоратися зі своєю витівкою? — замислено поцікавився молодший, намагаючись повноцінно проаналізувати завдання, яке перед собою явно поставив старший.

— Саме так, — була відповідь без сумніву в голосі.

— Тоді в цьому є сенс. Не думав, що подорож тебе заведе так далеко.

Каедехара не пропустив можливості нагадати головну думку їхньої зустрічі, яку він хотів донести, якщо зустріне свою молоду версію:

— Все наше життя — це далекий шлях, пам’ятаєш?

— Я пам’ятаю. Але навіщо це робиш? Я тобі так сподобався? Намагаєшся спокутувати гріхи перед самим собою і оговтатися після важкого досвіду роздумів? — тон став трохи відстороненим, і почулися сумні нотки.

Старший не міг намилуватися цим сонечком, тому такі вислови та умовиводи розбивали йому серце. Він відпустив долоню, переміщаючи руку на щоку хлопця. Пальці потяглися до пасм, акуратно прибираючи їх з обличчя. Бережні погладжування супроводжувалися закоханим поглядом.

— Думаєш, я це роблю для себе? Щоб почуватися трохи краще і позбутися почуття провини? Я б так теж подумав на твоєму місці. Однак, ми різні. Розумієш? У тій точці, де ми перетнулися, наш шлях розійшовся на дві косі, — хлопець вирішив пояснити детальніше свою позицію.

— Тобто, тепер ми не одна пряма, а паралельні лінії? — молодший не був упевнений, але вирішив припустити свою думку щодо ситуації, що склалася.

Кадзуха заперечливо похитав головою:

— Не обов’язково. Паралельні — ніколи не перетинаються, хоча йдуть поряд і одним шляхом. Ми ж обрали різні стежки, але можемо перетнутися, адже запустили автоматичний процес поділу наших особистостей. А якщо говорити напевно, то це вигнуті лінії — криві.

— Тобто з цього моменту я живу власне життя, тому отримую інший досвід, і мене супроводжують інші обставини, — юнак відразу здогадався про справжній стан справ.

— Отже, ти абсолютно інша людина, у якої внаслідок змін належного тобі майбутнього може навіть змінитись характер і світогляд, — логічно зауважив старший.

Кадзуха замислився, точно не знаючи, як реагувати на таку інформацію. Все-таки це чудова новина, але одночасно вона викликала якийсь жах, адже тепер точно не можна знати, що чекає попереду. Проте молодший таки дійшов висновку, хоча завуалював його під знаком питання:

— Так, тоді ми дійсно відрізняємося. І це …чудово?

— Я радий, що ти дійшов такого висновку. І все-таки… Мене тягнуло до тебе з іншої причини. Я чекав твого повноліття і водночас не гаяв часу, підготувавшись до цього моменту, — Каедехара ледве помітно посміхнувся куточками губ.

Молодший відповідно кивнув, міцніше стискаючи годинник. Кадзуха відразу відкрив кришечку, починаючи налаштовувати хитромудрий механізм. Результат не забарився. Переміщення сталося.

 

***

 

Їх викинуло на береги Архіпелагу Золотого Яблука. Здається, це місце манило їх своєю первинною зустріччю з самого початку. Тут можна висловити почуття та відродити давно забуту частину душі, коли вони зможуть стати єдиним цілим. Тільки це злиття вже не свідомостей, а переплетення тіл у танці кохання.

— Кадзуха, я хочу тебе прямо тут і зараз. Що думаєш із цього приводу? Заперечення та пропозиції приймаються у позачерговому порядку, — офіційно заявив старший.

— Я не проти, але не кортить потім діставати пісок із різних цікавих місць, якщо чесно… — молодший трохи зам’явся, не чекаючи такого натиску.

Втім, Каедехара таки не тиснув, а давав право вибору і був готовий вислухати пропозиції. Але кохатися на пляжі здавалося не найкращою ідеєю.

— Я зрозумів. Почнемо з малого, проте містечко треба вибрати відповідне, але оригінальне. Я хочу написати вірш про це піднесене почуття, — ніжно прошепотів Кадзуха, легко підхоплюючи молодшого під ноги та руки.

Легкий подих вітерцю — і вони застрибнули на величезну мушлю. Дивно, але зверху вона виявилася дуже плоскою і трохи вигнутою на кінці. Здається, Кадзуха не відступив від своєї ідеї, якщо обрав цю «платформу».

Приємний шум моря відбивався луною від стінок черепашки, створюючи приємний резонанс звуків разом з чайками, що пролітають. Поверхня слабо вібрувала від особливо буйних хвиль, змушуючи Кадзуху відчути хребцями цю енергію. Він виявився повалений на спину, тому міг зустрітися поглядом із блакитним небом і прекрасними очима навпроти. Такі рідні не тому, що свої, а тому, що люблять усією душею.

 

У того, хто любить, погляд горить, а серце палає.

 

Лише вітер хитає слова кохання, коли вуста не можуть говорити.

 

Чуєш, як весна день починає? Бачиш, як сонце зустрічає? Там, де вода воду шукає. Ти побувай! — тихо прошепотів старший, нахилившись до самих губ.

Кадзуха дуже захопився, бо сам потягнувся за поцілунком, відповідаючи на німе запитання, чи можна. Губи були прохолодними, але дуже м’якими та злегка оксамитовими.

Молодший уперше відчув себе таким живим і справжнім, коли полюбив себе справді у всіх сенсах. До цієї версії тягнуло, але водночас і себе він не вважав таким гіршим варіантом розвитку подій. Він інший. Не кращий і не гірший, а просто інший. І це не проблема, якщо тканина реальності приймає їх не лише як єдине ціле, а й як окремі організми.

Він одержав матеріальну форму, тому тепер міг відчути те, що було лише його спогадами. Фізичні торкання, тепло, гарячий пісок, морський аромат, свіжість вечора та солодке дихання коханої людини, що пахне лісовими травами та мандрівками.

Знову і знову. Видно з вікна. Наше розпатлане сонце, і знов Новий День прийшов! — промовив у відповідь Кадзуха, підхоплюючи вислови старшого.

Нарешті настав Новий День. Майбутнє настало. І вони опинились у ньому разом. Тепер сила їхньої єдності саме у роздільності та індивідуальності: такі різні та однакові одночасно.

Вони обов’язково подорожуватимуть і любитимуть один одного. Ці почуття виникли спонтанно, але вони вдвох відчули, як по тілу ніби пройшлася блискавка усвідомлення, яка підбадьорила обох.

— Я люблю тебе. І я люблю себе. Ми любимо нас, — Каедехара облизнувся, починаючи тертися коліном об пах юнака.

Кадзуха у відповідь теж почав судомно шепотіти слова кохання, відповідаючи через раз через рвані зітхання. Хлопець, що подорослішав, умів зачаровувати своїми легкими і водночас чарівно приємними діями.

Рухи рук видавали деякий поспіх, але м’які поцілунки, які Кадзуха почав залишати по всьому тілу, заспокоювали тремтіння, що раптово виникло. Молодшому було трохи страшно, адже отримавши фізичну оболонку, він ще не користувався всім її «функціоналом». Проте випробувати щось нове шалено хотілося.

Тіло реагувало на торкання, віддаючись пориву. Позбавившись удвох одягу, хлопці відразу сплелися в обіймах, торкаючись статевими органами один одного. Каедехара не бажав поспішати, тому почав зі звичайного тертя, додавши для м’якості ковзання відмінне мастило з морських грибів, що світяться.

— Не думаю, що нам потрібне «світлове шоу», — молодший злегка зам’явся, соромлячись таких дивних штук.

Кадзуха ніжно обхопив обличчя коханця руками, накриваючи його прохолодне чоло поцілунком. Він ніколи не зробить того, що буде неприємним його партнеру. Однак мастило справді було потрібне, а інше на цьому острові не зробиш. Йому довелося прожити деякий час там, а лише потім він зміг знову увійти до Світу Мрій.

Хлопцеві було не важко пояснити ситуацію, тим більше що Каедехара відразу зрозумів все і погодився відкинути сором заради комфорту. Паляче сонце вже заходило за обрій, тому вечірня прохолода добре контрастувала з гарячою черепашкою. З темнотою справді буде все світитися, проте краще так, ніж зазнати болю чи дискомфорту.

Повільні рухи по члену просто зводили з розуму і обволікали солодкою знемогою по всьому тілу. Короткі судоми в районі пальців змусили хлопця піджати ноги в колінах, тим самим підсуваючи старшого ближче до себе.

— Ти хочеш увійти у мене? — Кадзуха трохи нахиливши голову, подивившись на старшого.

— А як хочеш ти? Якщо боїшся, то можеш зробити це ти, а я допоможу та виявлю ініціативу, — запропонував хлопець, вирішивши дати право вибору.

Кадзуха кивнув, наблизивши партнера ще ближче до себе. Тепер Каедехара сидів зверху на ерегованому члені молодшого, придавивши його до живота. Не довелося довго чекати, бо сам хлопець теж був неймовірно збуджений. З головки сочився предекулянт через минулі активні тертя, які майже довели до оргазму. Однак йому подобалося дражнити не тільки коханця, а й себе, перевіряючи на міцність.

Упевнені рухи туди-сюди змусили молодшого притримати хлопця за стегна і буквально почати насаджувати на головку. Кадзуха вирішив більше не змушувати себе чекати, тому допоміг проникненню, водночас трохи масажуючи пальцями кільце входу для розслаблення. Довелося триматися трохи в незручній позі і підвестися, щоб спростити процес входження.

Коли член увійшов на половину довжини, Каедехара попросив перепочити. Молодший відразу почав обережно погладжувати спину і низ живота, викликаючи табун мурашок і лише більше розслаблення.

Злиття пішло активніше, коли збудження досягло свого піку. Кадзуха зміг увійти до кінця, видавши тихий стогін насолоди. Молодший відразу поклав руку на його член, починаючи активно пестити вздовж усієї довжини, зупиняючись на розпаленій голівці. Більшість збудження припадала на вуздечку, тому пальці помалу почали лащити ніжну шкіру там.

Старший хитро посміхнувся, натякаючи, що вже звик і ладен рватися в бій. Мастило, що світилось, дійсно покривало їхні тіла дрібними краплями, створюючи ефект зоряного неба кохання. Кожен рух хлопця змушував миготіти ці небесні світила перед очима, зачаровуючи погляд.

Кадзусі явно подобалися відчуття, тому що кожен рух був впевненіший за минулий. Різкість теж періодично змінювалася, змушуючи молодшого голосніше стогнати від чудової вузькості партнера. Старший справді взяв усе «до своїх рук», керуючи процесом, навіть попри те, що він був приймаючою стороною.

Каедехара теж захопився процесом, тому всіляко пестив руками тіло коханця, де міг дістати до його вразливих частин шкіри. Юнак згинався і здригався, коли було дуже лоскітно. Рука молодшого все одно продовжувала вивчати кожен міліметр тіла, періодично повертаючись до пестощів члена.

Яскравий оргазм накрив спочатку старшого, але й молодший трохи згодом зміг досягти розрядки, коли коханець трохи відійшов від відчуттів і продовжив рухатися з ще більшими зусиллями.

Старший повільно вийняв з себе обм’яклий орган і приліг поруч, прикриваючи їх обох одягом. Міцні гарячі обійми — найкраща втіха після сексу. А ще краще ніжний поцілунок, сповнений коханням.

 

Новий день настане знову.

 

Тепер разом.

    Примітки
    Написано після проходження сюжетки з Кадзухою, а також після слухання пісні "Новий День" Океан Ельзи 1998 рік
    Океан Ельзи. Гості програми "Дека". 1995 рік
    Дуже сподобався Світ Мрій Кадзухи. Було бажання обняти цих зайчиків - старшого та молодшого.
    Вподобайка
    5
    Ставлення автора до критики

    Відгуки

    Kava

    Це було дуже чуттєво :0!

    Мені сподобалася ідея витягнути Кадзуху в реальний світ зі світу спогадів. Це щось новеньке. Як і те, що він піде іншим шляхом. Філософські розмови у тебе вийшли прекрасні!