Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Східна Англія, графство Саффолк, травень 2046 рік
Рука вкрита зморшками й старечими плямами дрижала. Тримати перо було все важче, сили поступово покидали мене, тож почасти я надиктовувала текст, а перо саме писало. Ранішнє сонце обережно зазирало у вікно й ласкаво торкалося шкіри. Останні дні майже не спала, лише декілька годин проводила у ліжку. Увесь інший час писала, згадувала. На дворі тихо шелестіли дерева. Крізь відчинене вікно долинало дзвінке цвірінькання з лісу поруч. Жайворонки давали знати, що я не одна. І часто саме співи птахів повертали мене до сьогодення, виривали із вихору спогадів.
Ніколи не думала, що доживу до цього дня. Ніколи не думала, що переживу Його. Майбутнє завжди видавалося туманним. І насправді я ніколи не бачила його. Думала, помру раніше, але лишилася жити. Волосся вже давно торкнулася сивина, обличчя, як і руки, вкрите зморшками. Все частіше дивилася на себе в дзеркало, шукала минуле у відображені, та не знаходила. Воно й не дивно. Молодість пройшла. З кожним днем відчувала, як поступово згасаю. Тепер і фізично згасаю. Адже всередині я давно здавалося вмерла. Останні роки взагалі нічого не відчувала. Лише чекала невідомо що. В думках постійно крутилися спогади минулого, люди, які мене покинули, люди, яких лишила я. Нікого вже з них не було в живих. Я лишилася сама. Якби знала, що так буде, дозволила б Йому забрати мене з собою.
З губ зірвався тихий смішок.
Прошу пробачення за слабкодухість, та така вона я.
Сміялася над собою й над Ним й над всім, що було між нами. Ні, я б ніколи не дозволила Йому забрати мене, навіть в такі моменти слабкості я розуміла це. Але я вже стара пані й мені можна дозволити прояв подібної меланхолії - хоча б останні дні життя. Відчувала, смерть вже близько й раділа, що зустріну її горда й готова. Лише через одне хвилювалася - не встигну дописати розповідь, яку колись давно обіцяла одному чоловікові. Здавалося з того часу пройшла ціла вічність. Старалася з усіх сил, щоб встигнути. Моїх вуст ніколи не торкалися молитва й благання, та тепер, коли ризикувала не встигнути, благала смерть дати мені ще трошки часу. Лишалося ще трохи, останній розділ і я буду вільна. Нарешті, буду вільна від Нього й всього, що нас пов’язувало.
Я, Лідія Арден, і це історія мого життя.