6. Неприборкана сила

Вони мовчки дійшли до класу чарів. Як завжди, Мелфой тримався на кілька кроків позаду, а коли вони підійшли до дверей, Гаррі озирнувся, аби переконатися, що Драко все ще там. Так і було. Він зупинився з по-особливому задуманим обличчям, але був лише за кілька кроків позаду.

Приплив тривоги та жаху вирував у грудях. Тепер, коли дотик цих губ зник, хлопець відчув, як груди стиснулися від страху. Було страшенно легко стояти так, поки Мелфой нахилив голову до його вуст. Надзвичайно правильно нахилити голову, щоб зловити майже поцілунок. Поттер здригнувся, коли згадав це, кожну повільну й спокусливу мить. Тепер, коли розум був не затьмарений феромонами вампірів, він запанікував. Гаррі втратив себе, погубив пам’ять про те, ким був, ким був Драко — про все.

«Це небезпечно, — подумав він . — Це все одно, що дозволити Мелфою вкусити мене без Темпоренції Сенсіум. Цього не можна робити. Я не можу довіряти собі, дозволити довіряти йому».

У коридорі запанувала тиша, а за дверима вже кілька хвилин ніхто не відповідав. Поттер озирнувся на партнера, насупившись, очікуючи відповідей. Потім підняв руку, щоб знову постукати, але не встигли кісточки пальців торкнутися дерева, як двері відчинилися.

Гаррі відчув, як Драко закляк за його спиною, щойно з’явився професор Аларік. Після того пропущеного уроку ґрифіндорець кілька разів ходив на захист і, звісно, бачив нового професора у Великій залі під час обіду, але, крім того, що на першому уроці йому наказали сісти на єдине вільне місце (поруч із блондином), педагог майже не звертав уваги на Поттера, і це цілком влаштовувало. Набридли дратівливі викладачі, які приділяли йому надто багато уваги — чи то допомагаючи, чи навпаки.

Однак, незважаючи на те, що Гаррі був із Мелфоєм не дуже добре знайомий, Поттер уперше помітив, наскільки той був неймовірно спокійний у присутності професора Аларіка. Можливо, він був надто зайнятий, намагаючись ігнорувати Драко, щоб помітити раніше, але це було настільки очевидно, що він дивувався, як хтось міг цього не помітити.

— Ми прийшли на ув’язнення? — сказав тоді Гаррі, але напруга не зменшилася.

Імпозантний погляд учителя ковзнув по Поттеру, а потім по Мелфою. Він відступив убік, щоб дати їм змогу увійти.

— Професора Флитвіка викликали в невідкладній справі, — спокійно пояснив Аларік, не звертаючи уваги на Гаррі, поки парубки перетинали кімнату, щоб зайняти свої місця на початку класу. Пергамент і чорнило лежали на першій парті, чекаючи на них.

— З професором чар усе гаразд, пане? — запитав Поттер, займаючи місце ліворуч від столу, залишивши Драко сидіти в проході. Гаррі відчув, як блондин неспокійно вмостився на стільці, і насупився, побачивши, як Мелфой опустив очі на руки, що були стиснуті в кулаки на столі.

Професор Аларік зупинився перед класом. Широкі плечі затуляли світло, коли він дивився на учнів, і його велика тінь падала на хлопців. Поттер зовсім не був наляканий; це не те, що можна легко зробити з ним. Однак, незважаючи на дружелюбний вигляд цього чоловіка, Гаррі не міг позбутися відчуття тривоги, що пронизувала кістки.

— Як мило з вашого боку, пане Поттере, що Ви запитали. Вашому однокурснику, містеру Забіні, потрібна термінова допомога з чарами, — Аларік ледь чутно воркнув, а моторошно зосереджений погляд знову ковзнув по ґрифіндорцю й зупинився на Драко. Очі залишалися там навіть тоді, коли Аларік розмовляв із Гаррі. — Як Ви одужали від недуги, що завадила прийти на мій перший урок, містере Поттере?

Юнак глянув на Мелфоя, який непорушно зустрів погляд учителя, а на обличчі був вираз упертої злоби. Це інстинктивно нагадало Гаррі, як він сам дивився на професора Снейпа в його найгірші дні. За що Драко так сильно ненавидить Аларіка?

— Е-е, зі мною все гаразд, професоре, — сказав Поттер, нарешті відповівши на запитання. — Я намагатимуся більше не пропускати.

— Не сумніваюся, що так і буде, — сказав чоловік дивним голосом. За мить він нарешті відвів очі від Мелфоя, відвернувшись до дошки, де зачарував крейду, щоб та почала писати. — До того, як підете вечеряти, ви повинні списати дванадцять дюймів паперу про те, що не повинні нехтувати навчанням, — Гаррі закотив очі, наче йому знову було одинадцять років. Справді. Зітхнувши, узяв металеве перо, яке вже давно лежало на столі, і почав писати. Він міг би покінчити з цим, адже, на відміну від Драко, йому дійсно потрібно було щось поїсти сьогодні ввечері.

Професор Аларік сів за порожній учительський стіл, уважно оглядаючи їх. Поттер опустив голову й почав другий рядок. Помітив, як Мелфой узяв своє металеве перо й зробив те саме. Гаррі ще не дійшов до кінця першого дюйма, як відчув, що ліва рука блондина напружується поряд із правою. Довгі бліді пальці стиснулися в кулак, і Драко подивився на партнера з-за бахроми.

— З тобою все гаразд? — прошепотів, побачивши, як слизеринець відкрив рота, щоб щось сказати, але його перебив голос професора:

— Не варто говорити, — різко огризнувся чоловік, — це покарання, а не побачення.

Поттер здригнувся й продовжив писати, але холодна рука на його плечі залишалася напруженою. Можливо, важко бути так близько? Гаррі знав, що остання порція крові Мелфоя вже закінчилася, і йому, швидше за все, хотілося більше. Поттер відсунув руку, щоб дати парубку трохи простору, але це не допомогло.  

Вирішивши, що найкраще, що він може зробити, це закінчити якомога швидше, Гаррі продовжив писати: “Я не повинен занедбувати навчання. Я не повинен нехтувати своїм навчанням…” . Запала довга тиша, і Поттер уже майже опустився до чотирьох із половиною дюймів, коли з вуст Драко вирвалося легеньке шипіння. Чорнявий підскочив від несподіваного звуку й подивився на нього. Щелепа вампіра була стиснута, звук скреготу зубів пронизливо пролунав у тихій кімнаті.

Це нагадало дуже схожу ситуацію на п’ятому курсі, з Амбридж і кривавим пером.

Моторошна згадка змусила підняти очі на професора Аларіка, що нахилився вперед, поклавши підборіддя на сплетені пальці. На його обличчі з’явився дивний вираз викривленої веселості. Гаррі насупився, а тоді відкрито подивився на Мелфоя. Чи це був той самий брудний трюк, який рожева жаба зіграла з ним на п’ятому курсі? Поттер не міг бачити слів, закарбованих на чужій руці, але той був вампіром, і рана, імовірно, зажила ще до того, як її встигли вгледіти. Усе ж хлопець непомітно поміняв пера. Метал, з якого було зроблено перо, що він узяв у Драко, був напрочуд гарячим.  

— Візьми моє, — пробурмотів Гаррі, і блондин буркнув щось собі під ніс, продовжуючи писати. Але це не мало жодного значення, його перо, здавалося, мало такий самий ефект, а Мелфой, незважаючи на саботаж, продовжував писати швидко, наче, незалежно від перешкод, був сповнений рішучості це доробити. Поттер знову відкрив рота, але юнак штовхнув його ліктем, і той замислено похитав головою.

— Це срібло, — прошепотів Драко.  

— Я впевнений, що сказав не розмовляти, — заявив професор Аларік, підводячись на ноги. — Не змушуйте стояти над вами, як над дітьми молодшого шкільного віку. Ви цього не оціните.

Гаррі насупився, опустивши голову, але так і не продовжив писати, не знаючи, що робити. Невже садистсько-зловтішний вираз обличчя викладача був викликаний лише тим, що змусив учнів відсидіти нудне покарання, яке вони не мали жодного шансу закінчити до кінця вечері? Професор же не міг знати, що Драко — вампір? Ніхто не знав, окрім нього, Снейпа й трьох Мелфоїв. Неможливо, щоб хтось дізнався. Але тоді… Чому Аларік, схоже, мав щось проти слизеринця? І, що важливіше, чим він міг допомогти? Найімовірніше, чоловік не знав про вплив срібла, а як тоді він, Поттер, міг допомогти, не викликаючи підозр?

— Професоре Аларіку? — обережно запитав Гаррі занадто «герміонівським» голосом, як йому здалося. — У Мелфоя алергія на срібло, сер, — Поттер побачив, як обличчя професора скривилося від насмішки.

— Не будьте смішним, — огризнувся він. — Я не з тих, хто потурає учням, які вважають, ніби їхній клас і походження виправдовують лінощі. Я впевнений, що витончені руки містера Мелфоя зможуть впоратися з цим, поки покарання не закінчиться.

Гаррі здригнувся. Кілька тижнів тому він був би схильний погодитися з цими словами, і навряд чи можна було б звинувачувати викладача у формулювання такої думки. Хлопець навіть досі вважав Драко снобом, розбещеним маленьким гівнюком. Ніяке співчуття, спільне страждання чи навіть кров не могли цього переінакшити. Єдина зміна: це все не бісило його так сильно, як колись.

Кров розділяла його конвульсії, які постачав розум. Магія закрутилася в серці, розлючена тортурами, що відбувалися в декількох футах від нього, незалежно від того, чи робив це Аларік навмисно, чи ні. Він сильно зціпив зуби, намагаючись стриматися. Хлопець прекрасно розумів, що не може випустити лють назовні. Це принесло б більше шкоди, ніж користі. І не могло допомогти Мелфою. Єдине, що могло — це закінчити все якомога швидше.

“Я не повинен занедбувати навчання. Я не повинен нехтувати своїм навчанням. Я не повинен занедбувати…”

Поттер не подолав і половини шляху, а слизеринець, зі своєю надлюдською швидкістю, випереджав його на дюйм або близько того лише через реакцію на срібло, що добряче сповільнювала. Чорнявий закусив кутик губи. Тепер він чув, як шипить шкіра сусіда, відчував тривожний запах горілої плоті. Скільки ще Драко зможе витримати, перш ніж перетвориться на криваве місиво, яким був на початку семестру? Гаррі поворушив рукою, якою писав, аби штовхнути того в лівий бік, на, як сподівався, знак підтримки, але погляд професора Аларіка став жорстокішим, тому не хотілося випробовувати долю. Мелфою від цього буде тільки гірше.

Блондин, мабуть, зрозумів його намір, бо коли Поттер нахилив голову, щоб продовжити речення, то відчув, як щось притулилося до ноги збоку. Тонкий дотик пройшовся по нозі, піднявся вище щиколотки, де Гаррі відчув прохолоду, що випромінювала шкіра Драко, навіть крізь штани. Парубок погладжував його взуту ступню й щиколотку своєю рукою.

По спині ґрифіндорця пробігли мурахи. Він зупинився на мить, дозволивши вирватися тихому подиху, перш ніж почати новий рядок і нерішуче відповісти на дотик. У якій же дивній ситуації він опинився. На покаранні з учителем, який ненавидів Мелфоя більше, ніж він сам Поттер, турбуючись про страждання вампіра й граючи з ним у «футсі»* прямо під носом у професора Аларіка. Гаррі трохи почервонів, відчувши, як у горлі пече, і підняв комір, аби це приховати.

–––––––––—

“футсі” – гра у флірт (прим. ред.)

–––––––––—

Поттер не до кінця був упевнений, що саме змусило його відповісти на незручний, але заспокійливий дотик. Що не надихнуло б його на відповідь, здавалося, це відволікло Драко від болю, хоча б на трішки. Це було щонайменше дивно: він хвилювався за добробут Мелфоя, але ще ніколи не відчував себе таким…  схожим на звичайного підлітка.

“Тільки я міг почуватися вперше нормальним, маючи щось до вампіра,” — глузливо подумав Гаррі, поклавши свою праву ногу на ногу партнера. 

«Я не повинен занедбувати навчання. Я не повинен нехтувати своїм навчанням. Я не повинен занедбувати навчання. Я не повинен…»

Повітря було напруженим і густим від тривоги. Поттер більше не піднімав очей на професора, але знав, що той спостерігає за ним. На щастя, стіл маскував їхні дії, які не припинялися навіть під цими гострими поглядами. Коли юнак нарешті дійшов до дванадцятого дюйма, він відклав перо й глянув на Драко. Блондин трохи відстав (можливо, його відволікли рухи їхніх ніг) і закінчив невдовзі. Гаррі помітив, що професор Аларік не дозволив йому піти, хоча той уже закінчив.

Поттер здригнувся, побачивши липкі, обпалені смужки шкіри обгорілої долоні, коли Мелфой поклав перо. Хлопець помітив, що пухирчаста рана стала трохи світлішою. Вона не зажила сама, як мала б на думку Гаррі. Поклавши перо на долоню Драко, він кинув на парубка багатозначний погляд, але слизеринець проігнорував його й перевів свої сірі очі на викладача.

— Ми закінчили, і вже давно минув обід, як Ви, без сумніву, і хотіли, тож ми можемо йти? 

Бліде обличчя Аларіка перетнула ненависна посмішка.

— Не забувайте, хто я, містере Мелфою, — небезпечно попередив він, підкрадаючись до їхнього столу й вихоплюючи обидва пергаменти. — Переконайтеся, що ви обидва зробите висновки, — сказав учитель, промовисто дивлячись на Драко. Поттер помітив, як хлопець стиснув поранену руку в кулак, наче хотів приховати її від сторонніх очей. “Мабуть, хоче приховати справжній ефект срібла, — подумав Гаррі. —  Не хоче, аби учитель дізнався, що він вампір.”

— Ви обидва отримали дуже цінний подарунок, — сказав тоді професор, — тож отримаєте найнеприємніше покарання, якщо змарнуєте ним, — з цими словами чоловік смикнув головою в бік дверей, відпускаючи їх обох. Але його останні слова викликали в Поттера  розгубленість. Без сумніву, малося на увазі їхній другий шанс на кар’єру, на Гоґвортс і на майбутнє. Але Гаррі не міг зрозуміти, чому саме Мелфой так дратує педагога. Може, Аларік був проти смертежерів, а може, втратив когось через смертежерів? 

— Містере Мелфою? — пролунав зловісний голос викладача, який зупинив їх, коли хлопці підійшли до дверей, і вибив Поттера з роздумів. — Думаю, Вам слід пам’ятати про нашу розмову після першого уроку захисту від темних мистецтв, — нагадав чоловік.

У відповідь Драко відчинив двері, й обидва ринули темними коридорами. Вечеря, звісно, закінчилася, Гаррі доведеться прокрастися на кухню та попросити у Вінкі чогось перекусити, але зараз не про це. Думки й очі були спрямовані на Мелфоя, який вів їх порожнім коридором факультету чарів до парадних сходів. Він майже відчував киплячу лють, що виривалася з тіла партнера, наче пара.

— З тобою все гаразд? — запитав Поттер, відбиваючись від десятків інших питань, які так і просилися назовню. Блондин пирхнув і закрокував трохи швидше, тому Гаррі майже біг, аби не відставати. Він схопив Драко за зап’ястя пораненої руки, і той застережливо загарчав, висмикуючи руку, але не раніше, ніж можна було помітити пухирчасту рану на долоні. — Ти мусиш вилікувати її, нехай Снейп або я…

— Я не помру від цього, ага? — кинув шпильку юнак, обертаючись до співрозмовника. Поттер відчув, що це була чергова різка зміна, коли страждання від вампірського прокляття давило сильніше, ніж зазвичай. Це налякало, бо Гаррі не бачив повернення такого настрою відтоді, як Мелфой проповідував, що не варто марнувати життя на хандру. Відчувалося, що біль, безпорадність, удари по гордості зробили його таким. Драко був нещадно критичним до себе, навіть якщо ніколи не зізнавався в цьому.

Поттер подумав, що все могло бути інакше, якби слизеринець зміг використати нові сили, якби його сім’я прийняла це прокляття. Якби він тільки міг використати навички вампіра як перевагу… Гаррі відчув, що Мелфой не мав нічого проти того, що прокляття робило його таким »нечистим».

І тут він зрозумів. Це тому, що Драко втратив усе, чим колись був. Свою сім’ю, ідентичність. Його турбує не кров чи таємниці. Це втрата дорогоцінної гордости, незалежности. Йому доводиться створювати для себе нове життя, маючи лише допомогу Снейпа. Поттер побачив, як нетерпляче застиг погляд Мелфоя. Той явно хотів забратися від нього якнайдалі і якнайшвидше. Шанси й гордість грали проти нього. 

— Чому професор Аларік так тебе ненавидить? — запитав парубок. Драко чхнув, але більше нічого не відповів. “І це він називає мене боягузом за те, що я не відкриваюся людям, — подумав Гаррі. — Та я ж у порівнянні з ним — відкрита книга!”. — А Аларік знає, що ти вампір? — продовжив він. Вираз обличчя блондина потемнів. 

— Не будь смішним, Поттере, — огризнувся Мелфой, розвертаючись, щоб знову піти геть.

Гаррі схопив його за плече.

— Чому ти раптом так хочеш втекти? — гаряче запитав. Він не мав фізичної сили зупинити Драко, але від одного лише дотику Мелфой розвернувся з тваринним гарчанням. Тоді заревів і відкинув Поттера назад у стіну. Камінь застогнав і вкусив за потилицю та шию. Низьке шипіння здригнулося на губах від гострого болю.

Усе напруження подій останніх днів несамовито пульсувало в мертвих венах Драко. Ґрифіндорець відчув це по млявому пульсу, коли чужі пальці грубо стиснули руки, так сильно, що він відчув, як з’являються синці. Він опинився в пастці між Мелфоєм і стіною, їхні обличчя були так само близько, як і сьогодні під час їхнього «майже-поцілунку». Гаррі зухвало підняв підборіддя, незважаючи на оголені ікла, що сяяли в тьмяному світлі смолоскипів на стінах.

“Ікла Мелфоя. Ікла, що впилися в мою плоть і змусили відчути себе більш живим і більш людяним, ніж коли-небудь за все своє життя”, — пронеслося у свідомості. Поттер витримав погляд, відчуваючи, як бліда шкіра поглинає тепло його дихання. Уже не вперше спадало на думку, наскільки жорстоким є світ, що його тіло кричить «так» на повні груди, а він подумки запитує: «Чому саме зараз? Чому з ним?”

Гаррі здригнувся, а кров заспівала, наче зірвана арфа. Але він не зводив очей з Драко, з його гострих іклів, що манили, як маяки в шторм. Його дихання виривалося хрипами, тіло було напружене, борючись із бажанням зробити щось, про що, він упевнений, пошкодує, щось, чого він не хотів. Але бачив, як ці насторожені сірі очі опускаються вниз, блукаючи по напруженому горлу. Немов знаючи про свою авдиторію, тіло зрадило, і по сухожиллях у горлі потекли краплинки поту.

З грудей Мелфоя вирвалося тихе воркування.

Поттер висунув язик, щоб зволожити раптово пересохлі губи. І відчув на них запах Драко. Це було тривожне відчуття.

— Ти хочеш цього, чи не так? — слова зірвалися з вуст, перш ніж Гаррі усвідомив, що сказав. Це була хтивість, запізнілі підліткові гормони вкрали контроль над мовою, позбавивши здорового глузду. — Ти хочеш мене, тому я бачу твої ікла, — продовжив він. Мелфой роздратовано й обурено загарчав, його гордість була зачеплена правдою цих слів. Він відвернув голову, і Поттеру здалося, ніби побачив проблиск сорому. Бачив, як ці губи намагалися підсвідомо скривитися.

Втративши контроль над собою через сліпе бажання насолоди, Гаррі нахилив голову, вигинаючи шию й притягуючи очі блондина.

— Візьми мене, — промовив він. Голова Драко здригнулася від шоку. Чорнявий невпевнено зрушив із місця. — Візьми мене, — повторив. Голос був наполегливим, напористим, майже благальним. 

Повільно, після секундної павзи, золота голова опустилася до горла Поттера. Він відчув на шкірі подих, злегка теплий від дихання. Відчув неглибокий видих Мелфоя на тлі свого шаленого, відчайдушного пульсу, що під дотиком вампіра, ніби просив: “візьми мене, візьми мене…”

Раптом хмару бажання прорізав рик розчарованого болю. Драко вирвався, ледь не відкинувшись до протилежної стіни.

— Ти граєшся з вогнем, Поттере, — задихався Мелфой, його голос був хрипким і різким від внутрішнього демонічного вогню, що боровся за свободу. Юнак лишився притиснутим до стіни, його груди здіймалися, серце шалено калатало. Він навіть не знав, для чого це зробив, спокусив Драко. Просто відчув… що це правильно, його тіло було на місці водія, і воно безоглядно поїхало в лабети* слизеринця. Воно відчуло смак чистої, справжньої насолоди в цих обіймах одного разу, і відтоді жадало цього. Жадало звільнення. Воно.

–––––––––—

“лабети” – великі, міцні руки (прим. ред.)

–––––––––—

— Ти можеш бажати тимчасової свободи, яку дарує звільнення, але якщо поженешся за мною, то виникне більше проблем, ніж користі, — попередив Мелфой так, ніби намагався приборкати свого вампіра так само, як Гаррі зараз намагався підкорити темну силу, що вирувала в нутрі.

Поттер просто витріщився на партнера.

— Ти той, хто заступає мене, куди б я не пішов, — нагадав він, голос був гарячим від збентеження за власні вчинки, які скоїв лише мить тому. — Вирішуй. Ти мене хочеш чи вважаєш прокляттям? Ти мій друг чи ворог? — спитав Гаррі.

— Ніколи не друзі, — відрізав Драко, його очі темно блищали, ікла все ще перехоплювали погляд зелених очей. — Ніколи не друзі, Поттере. Я ніколи не зможу бути другом, у тебе є вибір: одна крайність, або інша.

Повільно Мелфой звівся на ноги, відвівши очі. Чорнявий похитав головою, ніби відганяючи настирливі підліткові бажання.

— Бачиш, ти мене збиваєш із пантелику,  — сказав Гаррі. Драко зловтішно посміхнувся, але не наблизився, немов закріпившись на місці, щоб не зробити немислимого. Поттер ненавидів те, що велика й незаперечна частина єства хотіла, щоб той спокусився. Тіло обрало невдалий час, щоб випробувати свої запізнілі некеровані підліткові бажання.

— Дорослі ситуації часто бувають складнішими, ніж ти можеш собі уявити, — посміхнувся блондин.

— Та йди ти, — огризнувся Гаррі. — Ти вдаєшся до крайнощів: або й хвилини не можеш прожити без мене, або швидко тікаєш. Виріши вже нарешті. 

Голос затремтів, ні, загуркотів, як вулкан, що готовий вибухнути. Піт виступив на шкірі від зусиль стримати силу, і вона пекла, наче лава. Подумалося, як зловісно вирувала магія в серці, наскільки великою помилкою було повернутися до Гоґвортсу, перш ніж перевірити, чи може контролювати свою магію у стресовій ситуації…

Настала павза, під час якої Мелфой, не звертаючи уваги на боротьбу Поттера за контроль, відвів погляд від обранця, наче міг ясно мислити лише тоді, коли хлопець не затуманював йому розум.

— Я намагаюся максимально використовувати це прокляття з користю, намагаюся налагодити своє життя, незважаючи на нього, — тихо пояснив Драко. — Я мушу тримати голову на плечах, а з тобою це неможливо, але й триматися осторонь не можу. Ти як клятий магніт! Крім того, я намагаюся приборкати цього демона, використати у власних цілях, але мені на кожному кроці заважають!

— Так дозволь допомогти! — Гаррі заплакав. — Скажи, де й що болить…

— Я не можу тобі сказати! — закричав Мелфой. — Я не твоя наступна «місія», Поттере, розберися зі своїм кривавим безладом, перш ніж пхати брудного носа в моє життя!

Раптом важка, потужна хвиля тепла прокотилася по грудях ґрифіндорця, наче цунамі. Тіло повністю закам’яніло. Він не міг дихати. Тьмяно, десь у глибині свідомости, він помітив наближення Драко. Чув його голос, можливо, той кликав Поттера, але це не мало значення, Мелфою треба тікати. Магія вирувала в нутрі, піднімаючись вище з кожним словом, і тепер вона була схожа на розлюченого тигра, який намагався вирватися з клітки.

Гаррі стиснув руки в кулаки й заплющив очі, сподіваючись повернути контроль.

— Тікай, — намагався прошепотіти, але слова не складалися. Він висів на волосині, аж раптом відчув руки Драко на своїх плечах. І знепритомнів.

***

Світ був смертельно тихий, єдиним звук — шум у бентежній білій кімнаті. У голові паморочилося, а кожна кінцівка боліла передчуттям, ніби обіцяючи муки, якщо ворухнеться хоча б на дюйм. Спочатку здалося, що він висить у чорній безодні, не розуміючи, хто він і що сталося. Почувався так, ніби його скидали з Астрономічної вежі десять разів поспіль. Потім повільно повернулася свідомість, і юнак розплющив очі.

Перед ним постало лікарняне крило, дуже розмите, але впізнаване. Зрештою, він був там стільки разів. Простягнув руку до тумбочки біля ліжка й схопив окуляри. Невеличка колекція знайомих облич зібралася в ногах його ліжка, але серед них не було Мелфоя. “Куди він подівся?” — подумав хлопець.

—  З поверненням, Поттере, — тихо промовила мадам Помфрі, обходячи Рона, Герміону й професорку Макґонеґел, щоб дістатися до нього. Лікарка взяла його праву руку й помахала чарівною паличкою над пульсом, незадоволено прицмокуючи язиком. — Не минуло й кількох тижнів першого семестру, а Ви вже навідуєтеся до мене, — жартома сказала, — хіба так мало пригод на одне життя?

Гаррі насилу сів, ігноруючи наполегливі вимоги Поппі відпочити. Він подивився на друзів і Мінерву, дозволивши Помфрі продовжувати обстежування.

— Що сталося? — запитав він. — Я пам’ятаю, як сперечався з Мелфоєм після нашого затримання, а потім…

— Ти втратив свідомість, приятелю, — перебив його Візлі.

— Ти був приголомшений своєю магією, — пояснила Герміона трохи делікатніше, дивлячись поглядом, який свідчив про незадоволення його нерозсудливістю. — Чому ти не сказав, що намагався тримати її під контролем?

Поттер здригнувся.

— Ти раніше стверджувала, що не можеш захворіти. Думаєш, справді маєш право читати мені лекції? — гостро відповів, не зустрічаючись із подругою поглядом. — У мене все було під контролем. Я тренувався, відколи… відколи Волдеморт помер. Це стає таким тягарем тільки тоді, коли я засмучений або злий.

— О, це просто чудово, — саркастично пирхнув Рон, — бо таке трапляється не так часто.

— Та йди ти, — огризнувся Гаррі. — Я не казав вам, бо сам розбирався. Не хотів, щоб ви панікували, бо знав, що так і буде. Частина сили Волдеморта перейшла до мене.

— Невже вважав, ніби ми будемо думати, що ти станеш одержимий чи щось таке? — розлютилася Ґрейнджер. — Думаєш, ми відіслали б тебе геть або віддали до Святого Мунґо? Ти мав би знати нас краще!

— Ви нічого не могли зробити! — Поттер заплакав, його пальці вчепилися в простирадла. Він намагався стримати лють, заспокоїтися. Заради них усіх. — Я намагався врятувати всіх від безглуздих хвилювань!

— Досить! — крикнула Макґонеґел, оглядаючи їх, перш ніж зупинити свій погляд на Гаррі. — Якими б не були Ваші наміри, це надзвичайно серйозна справа. У Вашому тілі міститься, мабуть, найпотужніший і найсильніший запас магії у світі. І він прийшов до Вас раптово, а не поступово, а це означає, що Ви не мали часу пристосуватися, навчитися контролювати, перш ніж він став надто великим. Якби Ви не мали до цього досить потужної сили, то сумніваюся, що протрималися б так довго. Ти такий безрозсудний, але щасливий юнак.

Поттер якусь мить дивився на неї. Хоч і знав, що ця сила була великою, але й уявлення не мав, що настільки. Він міг би завдати комусь серйозної шкоди, якби знову засмутився чи вийшов із себе, як у випадку з Мелфоєм. Можливо, той факт, що «пожертвував» частину крові Драко, допоміг тримати цю силу в таємниці? Ненавмисно відфільтрувавши якусь її частину в тіло слизеринця, і таким чином давши трохи меншу дозу, щоб боротися проти неї. Зрештою, магія була в його крові.

Мелфой. Очі Гаррі розширилися.

—  Що я зробив Мелфою? — запитав, обводячи поглядом кімнату, ніби очікуючи знайти його там. — Я сперечався з ним і наче… вибухнув. З ним усе гаразд?

— Вас сюди привів містер Мелфой, — пояснила мадам Помфрі, давши склянку, наповнену заспокійливим протягом, який був Поттеру добре знайомий. Хлопець швидко випив напій, слухаючи. — Він приніс Вас сюди, а потім зник, щойно допоміг покласти Вас на ліжко. Він виглядав цілком здоровим, трохи схвильованим, стурбованим, але неушкодженим, — Гаррі насупився.

—  Але ж я був поруч, — наполягав він. — Як він…? —  голос здригнувся, звісно, він уже знав, або думав, що знає. Він не міг убити Драко, бо той був вампіром, але якби поблизу був хтось інший? Хтось більш схожий на людину… — Я небезпечний, — зітхнув, жалюгідно скрегочучи зубами. — Я можу поранити когось…

Несподівано на його плече лягла ніжна рука, і парубок підняв очі, щоб побачити Макґонеґел, яка підбадьорливо всміхалася йому. 

—  Це небезпечно, як для Вас, так і для інших, але контролю можна навчитися, і якщо хтось і може це використати, то це Ви, Поттере. Не існує заклинань чи зілля достатньо потужних, щоб повністю стримати цю силу, але сильний заспокійливий протяг допоможе зняти гостроту емоцій. І я попрошу професора Снейпа допомогти.

 Гаррі скривився.

— Нічого подібного, Ви ж знаєте, що він найкраще підходить для цієї роботи, та й Ви вже занадто дорослі для таких дитячих образ.

— Я не єдиний, хто має образу, — заперечив юнак. Ні, насправді, відкривши для себе спогади Снейпа, коли той допоміг покінчити з життям, зачепивши гордість Северуса, саме викладач був роздратований і запальний. Принаймні, останнім часом. Однак із важким зітханням він здався. — Гаразд, я знову вип’ю лікувальні зілля, добре?

Макґонеґел ледь помітно усміхнулася:

— Чудова ідея, Поттере, Ви ж не хочете відставати в навчанні…

— Тим паче, що залишитеся тут до кінця дня, щоб дати своєму тілу час оговтатися від тієї маленької панічної атаки, яку Ви йому влаштували, — втрутилася мадам Помфрі, змушуючи його плечі повернутися до подушок і не забираючи рук, поки не буде впевнена, що хлопець залишиться на місці. — Не сперечайтеся, Поттере, Вам треба відпочити. 

Потім звернулася до Герміони й Рона:

— А тепер виходьте. Зустрінетеся з ним завтра за сніданком, киш-киш.

Вони послухались і незабаром пішли звідти разом із професоркою Макґонеґел.

Через кілька хвилин Гаррі залишився наодинці, щоб обдумати цю ситуацію. Пальці неуважно перебирали сліди на горлі — шрам від укусу Мелфоя. Не міг не пригадати кожне слово, яке промовив. «Візьми мене…» Юнак скривився від спогаду. Це ж не він був? Адже Поттер ніколи б не задихався від… когось, тим більше від Мелфоя. Ця думка лякала.

 Слід на горлі запалився в тому місці, де він так сильно тер шкіру. Це був укус. Звісно, Драко щось із ним зробив. І гадки не мав, чому незручність від благань до Мелфоя взяти його із собою турбує більше, ніж нестабільність сили. Більше, ніж можливість вибухнути від її неконтрольованости. Це, безсумнівно, теж було частиною прокляття, яке наклав укус! Невже настільки очевидно, що він не знав причини, з якої не бачив цього раніше!

Вирішення цієї безглуздої проблеми, його ненормальної, безсоромної поведінки, коли справа стосувалася Драко, було простим. Він знайшов би відповідь, якби пошукав інформацію про укуси вампірів або навіть про вампірів та їхніх «первістків». Мелфой не став би шукати далі, коли дізнався б, що приречений пити тільки з Гаррі до кінця вічности.

 Він точно колись знайшов би таку відповідь на свій запит. Чому завжди це має бути саме Поттер? Парубок глянув на ліжко й посміхнувся, побачивши свій наплічник. Мабуть, Драко приніс його сюди. Гаррі спробував витіснити з голови образ слизеринця, який ніс його, як наречену. Рум’янець усе ще розливався по ланітах*. Від тривожної думки він перевірив, чи його плащ-невидимка все ще лежить у сумці. Так і було.

–––––––––—

“ланіти” – щоки (прим. ред.)

–––––––––—

***

Задовго після того, як Гоґвартс затих під завісою темряви, Поттер вийшов із лікарняного крила під плащем і підкрався до безлюдної бібліотеки.

Кілька найбільш непокірних книжок пурхали з полиць, коли він зачинив за собою залізні гратчасті двері забороненої секції. Більшість із них повернулися назад, коли хлопець ступив уперед, але кілька неслухняних томів дратівливо махнули на нього сторінками, а потім наблизилися до голови. Гаррі вилаявся, пригнувшись і здригнувшись, коли пролунав гучний стукіт. Книжка влетіла прямо в стіну.

— Так тобі й треба, — сказав, ховаючи плащ.

Крокуючи запиленими проходами, Поттер сканував очима стелажі. Одна книга підстрибнула, ніби готуючись до удару, але він зупинив її поглядом і направив чарівну паличку.

— Навіть не думай, — попередив, і та з шипінням упала на своє місце. Гаррі відчув тривогу, коли наблизився до розділу «магічні істоти». Саме істоти, бо Мелфой не був ані монстром, ані твариною, незважаючи на все, що здавалося. Повільно й тихо він обшукував полиці.

Анімаґи… Фурії… Інкуби… Перевертні… Сукуби… Ундини… Валькірії… Ось, вампіри.

Після кількох хвилин нерішучости й побоювань, що може там знайти, хлопець узяв три найважчі найдавніші фоліанти з полиць і сів на найближчу лавку. Попереду була ціла ніч. Якщо він чув, що хтось наближається, то просто накидав на себе плащ.

Перша книга була сповнена принизливою історією та огидними ритуалами, що вимагали участі вампірів. Вона була марною для будь-кого зі здоровим глуздом. Друга — тривожно пахла гнилою плоттю й була написана тонким темно-червоним каліграфічним почерком, який Поттер, побоюючись, вважав кров’ю. Там було кілька цікавих фактів про зілля та ритуали перетворення на вампіра, причому на «сильнішого» вампіра. Її вартувало прочитати. Гаррі поклав її в сумку й розгорнув третю книгу.

— Я починаю думати, що Ви ведете нічний спосіб життя, — пролунав темний, глузливий голос з-за спини. Парубок підскочив, його паличка була витягнута та все ще сяяла нешкідливим світлом Лумоса. Серце впало в живіт, а очі розширилися від жаху, коли побачив професора Снейпа, який вийшов із тіні й опинився під світлом своєї палички.

Северус якусь мить дивився на нього, темні очі виблискували в темряві. 

— Чи не запізно для досліджень, містере Поттер? — запитав професор, підійшовши до лавки, на якій сидів Гаррі, і втупившись носом у текст. — Це Вам нічого не скаже, окрім того, наскільки неймовірно дурні деякі вчені й теоретики. Марна трата часу, Поттере. А от фоліант Ґрістлбека «Вампіри та їхня людяність» справді дуже цінний, — він глянув на книгу, що лежала у відкритому портфелі Гаррі. Юнак важко ковтнув.

— Сер, — промовив тремтячим голосом. Він не боявся Снейпа, але точно не хотів, щоб його вигнали з Гоґвортсу, і щоб Северус знав, що він шукає.

Тоді професор заговорив голосом, який намагався бути заспокійливим. Ґрифіндорцю стало не по собі. 

— Я зовсім не хочу давати короткий шлях у вивченні цього важкого уроку, але, хоча й «Грістлбек» захоплюючий фоліант, Ви не знайдете там ліків.

Гаррі насупився. Щось усередині, ні, у цих очах підказувало, що Снейп усе знав.

— Це не потойбічна хвороба, містере Поттер, — продовжував викладач. — Шкода, Ви звичайний вісімнадцятирічний хлопець, позбавлений задоволення, і тепер, коли його отримали, не можете насититися.

Шкіра юнака почервоніла. Він був принижений. Поспіхом відвів погляд, запхав плащ у торбу, сподіваючись, що професор не бачить. І підняв очі, але не наважуючись поворухнутися чи навіть піднятися. Він міг випадково зустрітися з чоловіком поглядом. Уперше в житті він був вдячний за свій низький зріст.

— Я радий, що хочете дізнатися більше про ситуацію, у якій Ви з Драко опинилися. Однак не звинувачуйте Драко чи те, ким він є, за ці почуття, які відчуваєте. Те, що вони лякають і є для Вас напрочуд новими, цілком нормально. Просто у Вас менше досвіду, ніж у більшості.

Гаррі здригнувся. Це звучало страшенно схоже на розмови про секс, яких він ніколи не чув від своїх батьків, та й, по правді, ні від кого. Він насупився, дивуючись, звідки взагалі знав щось про секс. Але зараз, як би не хотілося накинутися на Снейпа й назвати його брехуном, хлопець розпізнав правду, коли почув її. Северус мав рацію. І Поттер був наляканий цим більше, ніж будь-якими смертельними магічними коливаннями.

Аж раптом Гаррі почав говорити; наче дамба, що стримувала запитання й занепокоєння, дала тріщину.

— З усією повагою, сер, — мовив він, уперше без жодного сарказму чи злоби, — я не можу не турбуватися про своє психічне здоров’я, коли головне, що мене турбує — це юнак-вампір, якого я ненавиджу вже понад шість років.

— Драко не річ, — жорстоко сказав професор. Він просто дивився на парубка зверху вниз, замисленим поглядом перетинаючи бліді риси обличчя. — І як багато хто вже казав раніше, Поттере, Вас приваблює небезпека, і це дуже поетично. Ви залишаєтеся холодним до всіх, окрім найневідповідніших залицяльників, — і пильно подивився на учня, а той був вражений проблиском емоцій у цих очах, людяністю, яку побачив на цьому обличчі. — Дбати про Драко — не найгірша доля, яка могла б Вас спіткати. Він ріс розбещеним, улюбленим хлопчиком, але на його долю випало чимало страждань. Він хороша людина.

Гаррі замислено подивився в обличчя співрозмовника, у ці холодні очі, у яких ще й досі виднілися примари минулого.

— Як і Ви, сер? — запитав без жодної краплі ненависті чи зловтіхи. Снейп промовчав. Ґрифіндорець перекинув свою сумку на плече й відійшов на кілька кроків. — На мене чекатиме покарання, сер? — запитав, збентежений тим, що Северус лише підняв брову. — За те, що я пробрався до забороненої зони в неробочий час?

— За умови, що негайно повернетеся в ліжко, — спокійно відповів той, — і уважно прочитаєте висновки Грістлбека, я Вас не бачив і не чув, Поттере. 

З цими словами професора поглинула тінь. Гаррі під плащем поповз назад до лікарняного крила.

Здавалося, ця ніч підкинула більше запитань, ніж відповідей. Однак він зовсім не збирався спати, занадто розлючений і стурбований, щоб навіть думати про це. Ні, він ляже в ліжко й розпочне читати «Вампір та його людяність». Однак ці плани були зруйновані, коли він повернувся в лікарняне крило й стягнув із голови плащ і побачив Мелфоя, який непорушно сидів у кріслі біля ліжка.

— Вийшов погуляти при місячному сяйві, Поттере? Чи ти ходив уві сні?

— Можу сказати те ж саме про тебе, — відповів Гаррі, ставлячи наплічник на підлогу й залазячи на ліжко після того, як скинув черевики.

— Я нічний, — відказав Драко з гіркою усмішкою. — А крім того, я не пацієнт цієї палати, прикутий до ліжка. 

Чорнявий уникав його погляду й натягнув на себе ковдру. Він не був певен, що саме думає про Драко зараз. Не знав цього й раніше, і не зрозумів після слів Снейпа. Він хотів бути не надто близьким, поки не зрозуміє, що відчуває до Мелфоя.

— Я зворушений твоєю турботою, але нема про що хвилюватися, цей банк крові житиме, щоб нагодувати тебе завтра.

Драко рвучко нахилився вперед так, що Гаррі втиснувся в подушки. Блондин поклав руки по обидві сторони від хлопця на ліжко.

— Не будь дурнем, Поттере, — різко мовив він, голос був тихим, але лютим. — Ти мене до смерті налякав. Спочатку ми розмовляли, а наступної миті твоя магія вибухнула. Ти кричав і ледь не знищив мене разом із коридором.

Гаррі на мить задивився на співрозмовника, їхня близькість не турбувала навіть наполовину так, як картина: він майже вбив Мелфоя й забрав із собою шматок замку. 

— Як на мене, з тобою все гаразд, — повільно промовив, дивлячись на лице вампіра. — Я ж тебе не скривдив, правда?

— Мерлін, Поттере, — застогнав Драко, відкинувшись назад, щоб не нависати над партнером. Гаррі полегшено зітхнув, відчуваючи, як з’явилося трохи особистого простору. Здавалося, слизеринець чомусь щиро турбувався, якимось чином врятувавшись від нього. Мелфой заслуговував знати всю правду.

  “Заслуговує на те, щоб зрозуміти, що саме загрожує його життю щоразу, коли він поруч зі мною, — подумав Поттер. — Він не такий заскорузлий еґоїстичний засранець, що не усвідомлює, наскільки несправедливий до всіх. Скільки разів він ще має мені довести, що хороший, перш ніж я  почну йому довіряти?”

— Я був одним із горокраксів Волдеморта. Їх було кілька, як про це писали в «Квібблері», але ніхто не знає, окрім Рона, Герміони, Ремуса, Тонкс і Снейпа, що я був одним із них. Щоб Волдеморта можна було вбити, я повинен був померти, тому й змирився з цим, але з’явився Северус і допоміг мені… убити горокракс усередині. Він мало не поглинув мене, і йому це вдалося б, якби не професор…

 Саме тоді він випадково поділився спогадами викладача, але ніколи б нікому не розповів, навіть Мелфою, про якого Снейп, вочевидь, піклувався. Промовчав про те, як потрапив у лімб*, де Дамблдор говорив загадками. Северус тоді врятував Гаррі, точніше, повернув душу до тіла, що чекало на неї. Дорога назад була для них обох розмаїттям образів, але саме там Поттеру відкрилися найглибші таємниці професора про минуле: про Лілі, про те, чому чоловік приєднався до Волдеморта і зрадив його…

–––––––––—

“лімб” – стан буття між життям і смертю (прим. ред.)

–––––––––—

— …Ми тоді зустрілися з Герміоною й Роном, які знищили кубок Гафелпафу. Як тільки вони відвернулися, я пішов прямо до Волдеморта в руки.

— І в мої, — тихо додав Драко, дивлячись поглядом, у якому туга перепліталася з ностальгією. — Як це пов’язано з вибухом твоєї магії? — запитав він.

Гаррі здригнувся. Він найбільше ненавидів цю частину, свій зв’язок, свій безсмертний зв’язок із Ним.

— Інша частина таємниці полягає в тому, що коли я… Коли Волдеморт помер, закляття, яке я використав, воно… Я не усвідомлював, але у зворотній реакції частина його сили перейшла до мене, — парубок спинився, дивлячись угору, чекаючи, що Мелфой вилетить в огиді чи страху, чекаючи, що він якось відреагує, але цього не сталося. — Нічого не хочеш про це сказати? Чому ти не здивований?

Драко злегка похитав головою, ніби обдумуючи причини, чому він не спантеличений.

— З одного боку, ти завжди здавався мені сильним, подобалося мені це чи ні. А з іншого, я був там і бачив, наскільки потужним було закляття, яке ти використав, щоб убити Волдеморта. Наслідків було не уникнути..

Ніщо вже не могло його шокувати. Не після того, що він бачив. Не тепер, коли усвідомив, що відбувається. Драко помітив дещо в Поттері. І не міг зрозуміти, що саме, проте це знання подарувало почуття спокою й певности, що він зможе протистояти власним інстинктам. Хоча не хотів казати про це, Мелфой вважав, що усвідомлення Гаррі власної сили і її ймовірних наслідків, зробить хлопцю боляче. Останнім часом думка про те, що упир може зашкодити не тільки фізично, а й морально, була огидною.

— Мене дивує, Поттере, що ти думав, ніби здатен впоратися з такою кількістю магії самотужки, — раптом сказав, відкинувши всі думки, пов’язані з Гаррі, на задвірки свідомости. Драко брав на себе частину його сили щоразу, коли висмоктував з нього кров, і це пояснювало зміни власної сили та швидкости. У такі моменти ґрифіндорець відчував полегшення. Але зараз він мав насуплений вигляд.

— Я не усвідомлював, наскільки контроль, який я маю над своєю силою, залежить від моїх емоцій. Керувати стало ще важче після припливу, чи як ти це назвав. Я намагався взяти над нею владу, але відтоді ще ніколи не стикався з такими напруженими ситуаціями.

Мелфой злегка всміхнувся:

— Я тебе напружую, Поттере? — запитав натомість.

— Я був нещасний і розгублений улітку, але ніколи не втрачав самовладання, як зараз. Мій контроль ніколи не піддавався випробуванню, доки я не повернувся до Гоґвортсу й не був змушений мати справу з тобою.

Драко не відчував образи й усе ще злегка всміхався.

— Визнай, Поттере, ти ніколи не відчував себе таким живим, як зараз, коли поруч зі мною.

Гаррі повернув голову, ніби вдаючи, що цікавлять візерунки, намальовані місяцем на стінах, аби уникнути проникливого погляду сірих очей. 

— Можливо, це правда, проте мої почуття не природні. Це всього лише реакція на речовину в твоїй слині. Усі, кого ти кусатимеш, відчуватимуть те ж. Ти ж відчував подібне з тим вампіром у підземеллі.

— Не порівнюй нас, — різко кинув Мелфой, його голос звучав грізно. — Я не монстр, я не такий.

Поттер здригнувся, а не підняв голови й відвів погляд: 

— У будь-якому разі, це не мої справжні почуття…

— Ти помиляєшся, — прогарчав Драко, нахилившись так, що хлопець не міг більше уникати його погляду. До чого міг довести юнак, якого Мелфой майже не знав? За коротку мить він відчув безліч емоцій, а зараз ним водночас заволоділи хіть і розчарування. Гаррі настільки заплутав його, що майнула думка, якби він був живий, міг би зійти в могилу від невизначености власних почуттів. Зупинився за кілька дюймів від Поттера. Чому цей образ більше не викликав ту сліпу лють у душі?

Коли Гаррі знову подивився на нього, Драко мовив:

— Ти казав, що влітку шукав інформацію про вампірів… Мабуть, ти був надто зайнятий, щоб багато читати. Намагався контролювати свої нові сили, чи ще щось. Вважаю, що я дізнався про упирів киди більше за тебе. Чи відомо тобі, що вампір може залишити в живих свого першого , якщо закоханий в нього. Взаємодія їхньої крові й слини подовжить вік жертви й створить між ними особливий зв’язок. Цікаво, чи не так?

Він нахилився так, що його обличчя опинилося біля Поттера. Погляд Гаррі був прикутий до язика, який спокусливо провів по своїх перламутрово-білих зубах.

— А варто було б це почитати. Моя слина дає почуття свободи й посилює відчуття. Як ти вже помітив, вона також зцілює тебе. Слина не створює почуття до мене, вона робить їх сильнішими…

Поттер не міг не згадати діагноз Снейпа. Це ж не те, правда? Це не його почуття вибивали землю з-під ніг, коли ікла впивалися в плоть, змушували благати Мелфоя про щось більше. Змушували жадати більшого. Тоді він заплющив очі, не бажаючи нічого, окрім як втекти з цієї в’язниці емоцій.

Але на його плечі лягли прохолодні довгі пальці, вчепилися в піжамну сорочку, не даючи шляху для відступу. Не було де сховатися, ні від Драко, ні від самого себе. Гаррі не знав, чи це було благословенням, чи прокляттям. 

— Це не я, — задихався Поттер, його голос був хрипким. — Це не мої почуття.

— Те, що вони нові, те, що вони не «правильні» і не «моральні», не робить їх не твоїми, — хрипко пояснив Мелфой.

Ґрифіндорець відчув, як руки стискають його, притягують до себе. Тіло напружилося, воно хотіло притиснутися, розтанути в обіймах, але Гаррі ледве-ледве стримувався.

— Я не розумію, що це таке, чому ти… Я нічого не розумію, — бурмотів парубок, вириваючись. Так, ці почуття, палкість у голосі Драко, прохолодний комфорт його вимушених обіймів, усе це лякало й бентежило. — Ти маєш мене відпустити, — продовжив натомість, — якщо тебе зловить Помфрі…

— Вона просто подумає, що я залицяльник, який з’явився, щоб втішити тебе. Зрештою, це я привів тебе сюди.

Поттер сильно штовхнув партнера в груди, отримавши більше простору для дихання, але не свободи. Чужі руки все ще кували навколо нього клітку. 

— Минуло трохи більше тижня, — запротестував Гаррі, сповнений рішучості втекти, поки його підліткове тіло знову його не зрадило. — Щоб ти не думав, ніби щось відчуваєш, це несправжнє, так само, як і мої почуття…

— Мене переслідують думки про тебе, спогади про тебе й про те, що ти відчував до мене, — заперечив Мелфой, задихаючись, а очі сяяли пристрастю. — Переслідувана твоїм смаком, тижнями, усе літо ти був єдиним, хто заповнював мою кляту голову, Поттере! Минуло вже більше, ніж кілька днів.

Чорнявий напружився, роздратований тим, що Драко мав контраргумент на кожне його міркування.

— Але це лише доводить: ти цікавишся тільки через те, що вампір! Ти тут не тому, що піклуєшся про мене, а тому, що я — їжа!

— Думаєш, тільки через те, що я вампір, я не здатний піклуватися ні про що, окрім як про свою наступну порцію їжі? Твій Люпин — перевертень, чи не так? А невістка Візлі — веела, усі вони такі ж магічні істоти, як і я. Чи означає це, що їхні почуття недійсні? Фальшиві? Хіба я не можу хотіти тебе і людиною, і вампіром? — Мелфой різко смикнув Гаррі, і той міцно притиснувся до його тіла.

Поттер підняв підборіддя, щоб показати свій здоровий глузд, але опір усе ще залишався. Блондин нахилив його голову до себе, поки їхні носи не торкнулися.

— Я відчуваю себе так само добре, як і будь-яка людина, навіть краще.

— Тобі дуже зручно раптово стати вампіром, — відповів Гаррі. — Ти так швидко повернув собі почуття власної значущості?

Мелфой вишкірився, тепер було видно його ікла, і ті виблискували в темряві. 

— Не насміхайся з мене, Поттере. І не применшуй моїх страждань лише тому, що я вчуся справлятися з ними, вчуся використовувати свої нещастя на власну користь, на відміну від твого методу марнування часу на скиглення про те, який гіркий і несправедливий світ. Моє життя…  

— Або його відсутність…  

— Далеке від досконалості, — перебив його Драко, — але я маю велику силу й уміння, які, якщо їх використати, можуть бути дуже корисними. Я оберну це на благословення, а не витрачатиму час на те, щоб поринати в розпач і плакатись «який же я бідолашний»!

Гаррі посміхнувся над відвертою згадкою про нього.

— Ну, я не буду одним із твоїх привілеїв, Мелфою, — різко мовив парубок. — Ти мені не потрібен, ні живий, ні мертвий. Я допоможу, як і домовилися, але не більше. Якщо думаєш, ніби я наклав у штани через те, що ти мені подобаєшся, або якщо думаєш, що маєш до мене якесь діло, окрім крові, це не має значення, тому що я не піддамся тобі.

— Ти хапаєшся за соломинку зі мною, Поттере, — звинуватив Драко, — Ти знаходиш будь-який привід, щоб сховатися. Це лише доводить, як ти заплутався, — і схопив жмут темного волосся й різко відтягнув його голову назад, аж поки не витягнувся ідеальний стовпчик горла. Мелфой муркотів від насолоди, нахилившись, щоб притулитися носом до западини плоті медового відтінку, впиваючись запахом. — Я задовільню твої заплутані бажання, Гаррі, — юнак задихався, його губи примарно ковзали по шкірі, поки він говорив.

 З вуст ґрифіндорця зірвався здавлений подих, усе тіло напружилося, наче прокотилася приливна хвиля екстазу. Вампір вдихнув його так глибоко, що це прозвучало майже як дикий стогін, який виривався з його грудей. Губи втиснулися в горлянку Поттера, там, де раніше був ніс Драко, і м’який дражливий скрегіт іклів привітав шкіру. Хлопець здригнувся, і Мелфой стиснув його волосся, ніби боячись, що це тремтіння може бути спробою втечі.

 Гаррі здавалося, що втеча зараз неможлива, бо його ще ніколи так палко не обіймали, не торкалися й не розмовляли з ним. Сама присутність Драко була схожа на непереборну хвилю тепла й електричного задоволення, яке він відчував аж до коріння волосся. Поттер закліпав, а потім заплющив очі. Його пальці напружилися на чужих плечах і застигли там, ніби він обмірковував: відштовхнути блондина чи ні. Але він цього не зробив. Слина ще не торкнулася його шкіри, невже це все завдяки Мелфою?

 Раптом слизеринець загарчав і різко потягнув партнера так, що той опинився на його колінах, задушлива спека паху одного вдарила в пах іншого. З Гаррі вирвалося гортанне бурчання. Він відчув, як Драко всміхається в його шкіру, як ікла кохаються зі шрамом, який створили першого разу.

— Так, — хрипко підбадьорював Мелфой, а нігті руки, що тримали Поттера за потилицю, ніжно дряпали його по спині. — Здавайся. Чому б тобі не дозволити собі це, не дозволити, щоб тебе так торкалися?

 Магія вирувала в нутрі Гаррі разом із розпеченим збудженням, і майнула думка, що міг би знайти мільйон причин, якби його розум не був затуманений хтивістю. Хтивість, ось що це було. Але це було до біса фантастично. 

— Я не… я не можу довіряти цим почуттям, ні тобі, ні собі.

— Кому ти нашкодиш? Кому з твоїх дорогоцінних друзів є діло до того, що тобі приносить задоволення?

— Що б це не було, це не… не так просто, — задихався Поттер, вчепившись пальцями в плечі Драко, щоб прив’язати себе до реальності. — І мої… — його язик виліз на губи, щоб зволожити їх, наче це допомогло б знайти сенс. Драко простежив за цим рухом, наче хотів затягнути язика до рота. Гаррі міцно стиснув губи від цієї думки, навіть коли блондин глузливо підкотив його стегна до себе. Ґрифіндорець зашипів. — Мої друзі відреклися б від мене, якби дізналися, що це був ти…

 — Тоді вони жалюгідні друзі, — обірвав його Мелфой, злісно смикнувши його голову назад, щоб змусити того замовкнути. — Я ж казав, годі хапатися за соломинку, — з цими словами Драко трохи підняв голову, щоб дозволити руці, не зануреній у темне волосся, ковзнути по засмаглій, золотистій ключиці, залізти під сорочку й помацати гладеньку шкіру. Та була покрита світлим волоссям, і низький, нелюдський звук вдячності покинув горло, коли вампір вивчав її руками. Поттер смикнувся, коли кінчики пальців намацали тугий сосок.

— Ні! — закричав Гаррі. — Ти… якщо я буду занадто… я можу вбити когось… своєю магією, я…

— Для тебе все — виправдання, щоб не насолоджуватися, причина, щоб не бути щасливим, правда? — огризнувся Мелфой, караючи, стиснувши сосок. Поттер різко вдихнув повітря, його член пульсував проти члена Драко крізь їхні тканинні в’язниці.

— Хто сказав, що я щасливий? Це… це хіть, і нічого більше. Я не ризикуватиму життям інших заради власної дріб’язкової насолоди.

Мелфой похмуро загарчав, і обидві руки полетіли вниз, щоб схопити партнера за сідниці, стискаючи й здавлюючи їхні пахи разом так сильно, що обидва побачили зірки.

— Це не неглибока рана, — сказав Драко, суворо прошепотівши на вухо. — Це кров — не глибше кістки. Перестань бути таким надмірно моральною ханжо й дозволь собі жити вперше за вісімнадцять років!

 Низький гортанний стогін вирвався з губ Гаррі, і він вигнувся дугою у відповідь на всесильний дотик Мелфоя, перш ніж вирватися на волю. Або намагаючись це зробити.

— Я… я не твій! — гаркнув Поттер, штовхаючи його. — Ти для мене ніхто, просто благодійний випадок! Не більше!

 Драко низько хихикнув, втираючи свій член у Гаррі в ретельному ритмі, який змушував парубка все ще боротися, навіть коли вогонь протесту яскраво горів у цих блискучих яскраво-зелених очах.

— Є мільйон причин, чому ти — ми — повинні зупинитися, — наполягав Поттер, незважаючи на відчайдушну пульсацію свого члена з чужим. Прутень був такий гарячий, що Мелфой заприсягнувся: спека розтопить його, навіть через бар’єр їхніх штанів.

— І є одна дуже вагома причина, чому тобі варто розслабитися й насолоджуватися: ти цього хочеш, — стверджував хлопець, перериваючи слова різким рухом стегон. Ґрифіндорець поперхнувся, а той лиш усміхнувся. Драко не знав, навіщо йому потрібно, щоб Гаррі здався, але був упевнений, що це не зовсім пов’язано зі всепоглинаючою жагою крові чи сексу. Хоча інстинкти завжди жадали й того, й іншого більше, ніж людські легені Поттера жадали повітря. Мелфой знав, що кожна фібра його істоти гуде, співає в цьому обміні. Його переповнювала така життєва енергія, якої він ніколи не відчував раніше, навіть при житті.

 Губи Гаррі сіпнулися, тремтливий, хвилинний рух для будь-якої людини, але не для центру його, Драко, світу. У тому, щоб бути вампіром, безумовно були певні переваги. Він увібрав це дихання, і воно затанцювало на шкірі. Потім раптово подолав відстань між ними, щоб наздогнати джерело. І вкрав це повітря, коли рот зустрівся з м’яким, піддатливим теплом Поттера. Ох, це було так досконало. Він застогнав від блаженного відчуття й нахилився вперед. Але його рот залишався тугим шматком нервозності.

 Тоді повільно відсторонився, на волосину, і його наступні слова змусили губи торкнутися цієї напруженої лінії:

— Відкрий рота, — тихо попросив і ще раз пірнув униз, щоб знову доторкнутись. Але не встиг він відчути, як губи Гаррі здригнулися, як двері лікарняного крила відчинилися.

 — Пташка принесла мені, що містер Мелфой не в ліжку, — воркотів холодний, байдужий голос професора Аларіка, що входив до палати. Драко боровся з інстинктом перелетіти через кімнату й перегризти йому горлянку. Северус сказав: що більше він питиме, то більше зростатимуть сили, і зрештою він візьме владу над собою. Він зможе зупинити це, можливо, навіть одного дня не розкриваючи себе. Особливо з тією сирою силою, що міститься в крові Поттера. Так, одного дня, але не зараз.

Якби він нажерся й напився до нестями, як більшість вампірів у перші кілька тижнів свого нового «життя», він би вже був у своїй стихії. Северус припустив, що якби його Першим був хтось менш могутній, ніж Гаррі Поттер, то в ньому не було б жодної сили найближчим часом. Єдине, що затьмарювало цю думку, цю блискучу перспективу могутньої сили — відчуття, що його інстинкти виповзали на передній план розуму. Інстинкти, з якими він боровся все менше й менше…

 Тихі кроки прорізали його мрії. Він глянув на професора Аларіка, який зісковзнув із ліжка і підвівся на ноги, дозволяючи Поттеру відновити частину своєї гідності.

 — Ви повернулися до Гоґвортсу з бунтарським настроєм, чи не так, містере Мелфой? — запитав професор, зупинившись біля ліжка. — Запізнення на першому тижні, а тепер ще й приставання до хворого учня в лікарняному крилі, поки медсестра спить — у неробочий час, коли маєте бути в ліжку.

 — Мені ще не час спати, — похмуро відповів Драко, не дозволяючи страху перед можливим болем торкнутися обличчя чи голосу. — Я просто перевіряв, як тут Поттер…

 — Звідси це виглядало не так, — перебив його Аларік, дивлячись на розчервонілого Гаррі, який нарешті подивився на нього. 

— Якщо він вам заважає, пане Поттер…

 — Якби він заважав, я сам міг би його вигнати, — запевнив ґрифіндорець, голос був стислим, у ньому відчувалася суміш власного сорому й недовіри до людей, що були в кімнаті разом із ним. — Це я винен, що Мелфой не в ліжку, покарайте мене, якщо шукаєте справедливості.

Чомусь при згадці цього слова в холодних блакитних очах з’явився дивний блиск.

— Ваша галантна жертва не обов’язкова, і містер Мелфой отримає більше, ніж затримання, якщо за десять хвилин не буде у своєму ліжку.

З цим попередженням професор Аларік підійшов до дверей, чекаючи.

 Як тільки він повернувся спиною, Гаррі глянув на Драко.

— Ти… він змушує тебе…?

 Голос здригнувся від застережливого погляду партнера. Бліді губи розтулилися, щоб відповісти, але не встигли вимовити жодного слова.

 — Ходімо, містере Мелфой, — зажадав професор Аларік, і Драко закрив рот, залишивши Поттера без відповіді. Хлопець розгублено й із передчуттям дивився, як блондин і викладач зачиняють за собою двері. Вампір був слабший, ніж мав би бути, і поводився… дивно, якщо можна так сказати. Гаррі зціпив зуби, закусивши нижню губу й здригнувшись від ніжності. Він згадав, як відчував той ледь помітний поцілунок, ті слова, що ласкаво шепотіли на його вуста, аж поки він ледь не проковтнув їх.

 Парубок похитав головою, намагаючись очистити голову від цих спогадів. Йому не подобалося те, як змушувала почуватися близькість Мелфоя, це тривожило, виводило з рівноваги, і щоразу, коли він намагався опанувати себе після цього, то не міг не впасти долілиць. Але вираз обличчя Драко не давав спокою…

Він швидко прийняв рішення. Чи то з рішучості довести, що це був просто благодійний акт героїзму, чи то з іншою, глибшою метою, юнак не був упевнений, але все одно схопився з ліжка, натягнув плащ-невидимку й мовчки поспішив за ними. А йти далеко не довелося.

 — Невже Ви так швидко забули про мою обіцянку, містере Мелфой? — пролунав повільний, застережливий голос професора Аларіка. Поттер, затамувавши подих, щоб залишатися якомога тихішим, вислизнув з-за рогу. Очі розширилися, коли він побачив Драко, буквально припертого до стіни. Срібні шипи пронизали його зап’ястя, прибиваючи їх до каменю.

 По руках Мелфоя котилася густа кров. Гаррі здригнувся, побачивши криваві дірки, які були розірвані після намагань Драко боротися. З пошкодженої плоті здіймався дим. Обличчя слизеринця було перекривлене погано замаскованими жахом і агонією.

Поттер кинувся вперед, увесь на емоціях, його рука ковзнула в кишеню за чарівною паличкою — її там не було. Він прокляв себе. Ніколи, з часів Волдеморта, він не припускався такої помилки, але, незважаючи на це, він скинув би професора Аларіка чистою фізичною силою, якби довелося. Але тут Мелфой заговорив, і це зупинило Гаррі.

— Поттер не ідіот. Він нерозважливий, допитливий ґрифіндорець, — пробурмотів він, а голос стиснувся від болю, напружений, наче міг луснути, як гума, під надмірним тиском. Драко загарчав від агонії, що охопила тіло, коли він спробував знову вирватися.

Аларік лукаво засміявся.

— Тоді мені доведеться переконатися, що містер Поттер не зможе пхати свого самовпевненого носа в чужі справи, — у його голосі звучала похмура погроза. Раптом повітря наповнилося несамовитим криком. Гаррі ледве стримався, щоб не відскочити назад від несподіванки, коли Мелфой у люті кинувся вперед, його рев перетворився на крик болю, коли нігті ще глибше впивалися в шкіру, яка відчайдушно намагалася загоїтися навколо срібла, що обпікало рани.

— Я — його справа. Поттер — моя! — уривчасто вигукнув парубок, його груди здіймалися від марних зітхань. Гаррі аж спину пересмикнуло, але він прикусив язика й чекав слушного часу, вичікував, спостерігав. То Аларік був тим, хто кривдив Драко? Чому тоді нікому не сказав? І тут його осяяло. Срібло, зараз і під час ув’язнення. Професор знав, ким є блондин. А Мелфой не хоче, щоб хтось знав, принаймні доти, доки він не зможе використати це на свою користь. То як він може це зупинити? Допомогти, не розкривши таємницю? Він прикусив губу, відчуваючи, як у грудях зароджується паніка.

 Раптом рука Аларіка сіпнулася вперед, і срібний кастет зловісно зблиснув на кулаці, врізавшись у горло Драко, обпікаючи. Поттер здригнувся, підступивши ближче, готовий зробити крок, який може призвести до будь-чого. Він не міг дозволити цьому продовжуватися. Жодна порядна людина не могла. Мелфой встромив свої ікла (що відкрилися у відповідь на тиск на його тіло) у власні губи, щоб стримати крик.

— Я зроблю твоє життя нестерпним, — похмуро пообіцяв Аларік. — У твоєму славному не-житті не буде сонячного світла, це я тобі обіцяю. Усе, що робить твоє існування стерпним, я знищу.

Драко корчився, як дикий звір у сітці, скрегочучи іклами на професора, наче прагнучи розірвати його на шматки. Гаррі бачив, що Мелфоя переповнюють сили, як вони згорають, можливо, він ще не досяг свого піку, але мав наснагу зупинити це, проте занадто боявся. Невже ніщо не варте цих мук? Тоді він згадав дещо, звук голосу Герміони, що говорив із таким сенсом, на який були здатні лише амбітні:

 »…це наш останній шанс виправити шкоду, яку війна завдала нашому майбутньому… Я не дозволю… Волдеморту перемогти й вкрасти майбутнє, яке я могла мати…»

 Той холодний незнайомець забрав у Драко тієї ночі все, разом із Фенріром Грейбеком він позбавив його гордості, сім’ї, чистокровної спадщини, яку його вчили берегти. Усього, окрім потенціалу, усього, окрім майбутнього. Якби люди дізналися, що він вампір… Так, дорослі, зрілі вампіри, які заслужили повагу, отримали своє місце у світі чарівників, але молоді, імпульсивні вампіри, змішані в школі з вразливими учнями…

«Вони виженуть його ще до того, як він встигне сказати «квідич»», — подумав Поттер, нарешті зрозумівши, чому Мелфою здавалося так просто відкинути все й рухатися далі. Це не було легко, він дуже хотів цього, хотів жити, хотів досягти успіху, хотів майбутнього, у якому до нього повернуться повага, сім’я й гордість. І він хотів цього так сильно, що погодився б на все, щоб отримати бажаного, навіть витерпіти подібне.

 Аж раптом голос Драко відірвав Гаррі від одкровення:

— Тоді зроби мені боляче, покарай мене й не вплутуй у це Поттера, — прогарчав, звук був майже булькотливим від крові, що застоялася в горлі.

— Або що? Юний вампіре, ти будеш мститися мені за те, що я завдав шкоди твоєму Першому?

— Мені це не знадобиться, — Мелфой задихнувся, його губи скривилися в дикунській посмішці. — Він клятий обранець, дурню. Він завжди перемагає.

Гаррі відчув, що це була найкраща репліка, про яку можна тільки мріяти. Пізніше, коли матиме час обміркувати це, йому було б цікаво, чи Драко відчув його запах, чи видало щось інше, але це не мало значення, бо саме тоді він вирішив.

Вогонь, ледь стримувана магія, що вирувала в нутрі, здійнялася вгору, б’ючись об стінки грудної клітки, наче божевільний в’язень, що несамовито рветься на волю. Його голова раптово запульсувала від приголомшливого гудіння величезної сили, що пронизувала його єство. Хлопець заплющив очі, глибоко вдихнув, заспокоюючи розлюченого звіра, або хоча б намагаючись заспокоїти.

Ніч навколо здригалася в темному очікуванні. Дозволивши рукам мляво впасти вздовж тулуба, Поттер витягнув кінчики пальців, відчув, як магія повернулася й напружилася, немов тигр, що чекає моменту, аби накинутися. 

“Зосередься”, — прошипів сам до себе, стиснувши щелепи. Він з усієї сили уявив те, чого бажав, а потім випустив магію на волю.

Вітер увірвався з нізвідки, гострий і лютий, як пазурі, він прорізав коридор, збиваючи Аларіка з ніг і кидаючи його в повітрі, поки дальня стіна не зупинила його важким ударом. Магія завила в перемозі, святкуючи своє звільнення, навіть камінь замку затремтів від її милості.

Гаррі стояв недоторканий, усе ще схований під плащем, але відчайдушно намагався повернути магію назад. Схопив її, вчепився пошарпаними пальцями, втягуючи назад у клітку свого тіла. Він гарчав, як жива тварина, вириваючись на волю за будь-яку ціну.

— Ні! — Поттер задихався від зусиль керувати такою непокірною магією. — Зупини це негайно!

“Я чарівник, я тут головний. Я наказую тобі, повернися!”  

Земля затремтіла від його голосу, і він замислився, які ж чари конфіденційності Аларік наклав на цей коридор, щоб увесь замок не почув вибуху сили.

Крик поразки прорізав думки, порожнє виття, коли магія закрутилася в ньому із силою торнадо, жорстоко вдаривши об кам’яну тверду підлогу. Він застогнав, тіло здригалося від нудотних наслідків, усе ще прихованих плащем. Так… багато… сили, подумав він, перш ніж його зір закрутився й потьмянів.

 Стогін болючого полегшення вирвався з губ Мелфоя, коли цвяхи вискочили з його рук і дали змогу впасти на коліна. Оговтавшись, він інстинктивно перевів погляд на ворога й побачив Аларіка, який лежав непритомний біля дальньої стіни, наче бездиханна лялька.

“На жаль, він не помер”, — подумав Драко. 

Залишки срібла в ранах сповільнювали загоєння. Пошкодження заживуть як слід щонайменше до завтра. Доведеться їх зачарувати, подумав із роздратуванням. Коли він пив із Гаррі, це надавало йому нездоланної сили, але тепер, коли запас був обмежений, складні чари швидко вичерпали б його. Але ж завтра ввечері він знову живитиметься з Поттера…

Поттер.

— Дідько, — вилаявся, коли запах вдарив йому в ніздрі, і він швидко зрозумів, що сталося.

Тихе шипіння зірвалося з губ, коли юнак упав на руки, квапливо обмацуючи землю. «Нумо» , — прогарчав сам до себе, і тут його долоні з чимось зіткнулися. Він моргнув. Там нічого не було, або, принаймні, нічого, що можна побачити. Ухопившись пальцями за невидиму накидку, він побачив, що Гаррі лежить непритомний.

 Обережно підтягнувши його до грудей, Драко насупився. Магія, яка відірвала Аларіка від нього, була найпотужнішою, яку він коли-небудь відчував. Це без урахування незліченних тортур, які він бачив у Темного Лорда. Страшно навіть подумати, що ця сила могла б зробити з Поттером, якби він якось зіпсував закляття, яке використав.

— Поттере? — запитав, ляснувши його по обличчю. Хлопець не прокинувся. Серце билося, але ледь-ледь, дихання було небезпечно слабким. — Не вмирай, Поттере, два перевантаження за один день — це вже занадто!

«Чесно кажучи, після всього, що сталося раніше, невже Гаррі справді вірив, ніби зможе приборкати таку грубу, люту магію без тренувань і допомоги? Клятий Ґриффіндор.»

Мелфой знову вилаявся, його ікла все ще були назовні, і він розпачливо вкусив себе за нижню губу. Ринула кров, наповнюючи рот, аж поки не потекла по підборіддю. І в цей момент його інстинкти прошепотіли відповідь на його скрутне становище. У глибині душі він знав, що робити.

Міцно стиснувши губи, він підтягнув тіло Поттера вище в обіймах, закинувши голову назад. Губи Гаррі злегка розтулилися в несвідомій реакції. Ідеально, саме такий вигляд він зараз мав. Драко відігнав дивні бажання, що виринули на поверхню, щоб опанувати себе. Повільно, обережно, щоб не розлити повного рота крові, він опустився до чужих губ.

 

~Далі буде…