4. Один в один

На щастя, ніхто не здійняв великого галасу через те, що Гаррі замість уроків обрав ліжко. Парубок сказав, що професор Снейп здогадався, ніби це була лише зворотна реакція на закляття, яке він використав, щоб перемогти Волдеморта, і викладачі просто кивнули, закривши цю тему. Навіть не поставили під сумнів те, що Северус відпустив його з уроків. Ця довіра, а точніше — недбале ставлення зі сторони вчителів, залишило юнака дуже незадоволеним ще якийсь час по тому. Хлопець не знав, що сказати на усвідомлення, коли вразила ця байдужість: їм було байдуже, або, принаймні, він більше не був на першому плані в їхніх думках. Звісно ні, лаяв себе, не бажаючи виглядати жалюгідним, навіть у власній голові. Тепер вони є одне в одного й можуть дозволити собі бути разом, не боячись, що когось із них уб’ють. Поттер граціозно вклонився й мовчки вийшов, поки ті сиділи біля каміна у вітальні: він — у кутку канапи, вони — на килимі внизу, Герміона терпляче намагалася допомогти Ронові з роботою над чарами. 

Це була перша субота семестру, і Гаррі не висовувався, зосередившись на своєму листі до Ремуса й Тонкс, дозволяючи друзям спілкуватися, не заважаючи йому. Але лист «додому» давався важко. Текст був то надто вимушений, то надто саркастичний чи навіть гіркий, а тепер, коли він усунув усе це — у простих словах майже не було змісту. 

«Це просто фантастика, — думав парубок, розчарувавшись, — вони запрошують мене у свою сім’ю, а я навіть не можу написати їм пристойного листа» . Десь на цьому шляху він перетворився на жахливу, жалюгідну істоту. Слова, які колись сказав Сіріусу, зловісно відлунювали в голові: «Що, як я стаю поганим?» — він боявся, що це саме те, що відбувається. 

— Гаррі? Гаррі, ти ще тут, друже?

Голос Візлі вирвав його зі зловісних осель. Поттер глянув униз і помітив, як Рон і Герміона нетерпляче дивляться на нього. Очевидно, вони вже кілька хвилин намагалися привернути його увагу. 

— Так, вибачте… Писати до Ремуса важче, ніж я думав, — він перевів погляд на папір і знову повернувся до друзів. — Це не так, як писати Сіріусу, тут більше… Тиску, щоб говорити про правильні речі. Із дядьком мені завжди доводилося писати так, ніби за нами стежать, але…

— Ти не звик мати стабільну сім’ю, — перебила його Ґрейнджер, її усмішка була теплою, хоча слова звучали надто відрепетирувано для вух брюнета. За останні кілька днів юнак не промовив до них жодного слова, а коли намагався, товариші, здавалося, відштовхували його. Ніби боячись, до чого призведуть вимовлені ним слова…  — Але з часом звикнеш, — продовжувала дівчина, — і Ремус із Тонкс тебе люблять. Вони все розуміють. Усе буде добре, Гаррі. 

— Тільки подумати, Різдво з ними буде чудовим!— втрутився Рон. Хоча, якби був уважним, то помітив, як друг здригнувся від цих слів. Звісно ж, з його власним будинком у котеджі Сідлбері звичайне запрошення на Нору не буде поширюватися. 

“Припини скиглити, невдячний шмаркачу, — вилаявся він сам на себе. — Не дивно, що з тобою не хочуть розмовляти, якщо ти тільки й робиш, що сидиш і жалієш себе. Ніби й досі живеш на тій клятій війні!”

— Гаррі, ти сьогодні не бачив Мелфоя? — запитала Герміона. Хлопець насупився, м’язи живота напружилися від настороженості. 

— Ні, — швидко й чесно відповів. Драко не було в кімнаті щоранку, коли прокидався Поттер, проте слизеринець був у ліжку щовечора, коли вони лягали спати. Чорнявий думав, що все має бути навпаки, адже вампіри, як правило, не ходять удень. Він зробив павзу. Як же Мелфой ходити при денному світлі? — А що? Чому я маю знати, де цей бовдур? — запитав, захищаючись. 

Герміона насупила брови.

— Якщо маєш надію виконати домашнє завдання з чарів, то мусиш. І прекрасно знаєш, оскільки ти був відсутній на першому уроці захисту, за замовчуванням будеш його сусідом по парті.

Гаррі вилаявся собі під ніс. Так, він знав, точніше дізнався, коли побачив, що всі вже сидять на своїх місцях, коли прийшов на заняття наступного дня. Пощастило, що вони лише повторювали, тому Поттеру не довелося говорити з Драко після того інциденту, що трапився декілька днів тому. Насправді… Тепер, коли думав про це, Мелфой, здавалося, цілеспрямовано уникав його, практично звисаючи зі спинки стільця, щоб не торкатися ґрифіндорця й не дихати одним повітрям. 

— Я наздожену цього виродка пізніше, — промимрив він, обережно складаючи листа, тим самим оголошуючи про закінчення написання. — Краще віднесу його одній зі шкільних сов і відправлю, поки Ремус не подумав, що зі мною щось трапилося, — підвівся на ноги, не здивувавшись, що друзі не рушили слідом. 

— О, — сказала Герміона дивним голосом. — Може… Хочеш зустрітися пізніше? — запитала дівчина. — Ми можемо всі разом зробимо домашнє завдання з чарів і захисту від темних мистецтв… 

Якось не вкладалася в голові картина, як вони втрьох сидять за столом, а Драко Мелфой чемно виконує домашнє завдання.   

— Залежить від того, наскільки дупою почувається його королівська високість сьогодні, — сказав Гаррі. Звісно, це була лише часткова правда. Він бачив, як їм було незручно. Як їм хотілося втекти, щоб побути наодинці. «Граціозно вклонися» , — пролунало в голові. Він так і зробив. 

Виговорившись, Поттер повільно вийшов за двері й попрямував до виходу з замку. Вересневе повітря сьогодні було гірким і холодним, і  коли юнак дійшов до дерев’яного мосту, то зловив себе на думці, що шкодує, оскільки не взяв із собою шарф. Це місце навіювало ностальгію. Воно змусило згадати Ремуса і їхню першу розмову про його матір… 

Хлопець міцніше притиснув листа до грудей. 

Зараз він почувався таким же розгубленим і майже ображеним, як і тоді, колись дуже давно. Гоґвортс був його домом, і Гаррі був щасливий знаходитися там, але водночас тужив за витонченим затишком котеджу в Сідлбері. І, чесно кажучи, побоювався й того, й іншого, адже не хотів належати до жодного. Усе, за що коли-небудь хапався, усе, що йому належало, було відірване від нього. Навіть бідолашна сова. Звідси й поїздка до Совиного двору. 

— Куди це ти, Поттере?

Парубок завмер, коли цей голос уперше за багато днів пролунав у його вухах. Це був чи не перший раз за останні дні, коли він був єдиним об’єктом чиєїсь уваги. Він не обернувся, але зупинився, коли звук кроків пронісся дерев’яним мостом, який, на щастя, був порожній, крім цих двох. 

Нарешті кроки припинилися. Гаррі підняв підборіддя, сміливо дивлячись у ці насичені сірі очі.   

— Не те, щоб це була твоя справа, Малфою, але я збираюся відправити листа, — недбало пояснив він. — Не міг би ти не заважати, щоб я відправив його до обіду? — з цими словами спробував обійти перешкоду, але виявилося, що співрозмовник стоїть прямісінько на його шляху. Він люто подивився Драко в очі. — Що ще?

Блондин граційно підняв брову, але тепер, коли вони були так близько й могли зосередитися один на одному, Гаррі зміг її розгледіти. Шкіра була такою смертельно блідою, що під нею проступали яскраво-сині вени. Голодні очі, змарніле обличчя… Поттер усе зрозумів, але партнер усе одно підтвердив це словами: 

— Востаннє я годував його в понеділок, а сьогодні субота. Ми домовлялися про три дні, але минуло вже п’ять, — незворушно промовив Мелфой, і його тіло нахилилося на волосину ближче. Гаррі хотів здригнутися, проте змусив себе не рухатися. 

— Звичайно, твоя справа, — глузливо мовив юнак. — Слухай, ми не призначали конкретного дня. Але якщо ти хочеш їсти за таким суворим розкладом…

— Звісно, що хочу, бо це стосується мого життя, — втрутився Драко. Поттер зціпив зуби. 

— Якщо хочеш мати такий строгий розклад, то, скажімо, у середу ввечері після вечері й по суботах. Тобі підходить? — він намагався звучати по-дорослому, але в голосі відчувався сарказм. Однак, як не дивно, замість того, щоб використати його як аргумент, Мелфой лише схвально кивнув головою. 

— Я згоден, — тихо промовив блондин, його очі опустилися рівно настільки, щоб дати зрозуміти, як спрагло вони втупилися в його горло. 

— Зголоднів? — глузливо запитав хлопець. Слизеринець нічого не відповів. Поттер знизав плечима й просто обійшов опонента, щоб продовжити шлях до Совиного двору. Проте його кроки затуляла тінь. Він тихо зітхнув і пішов далі. «Я не можу уникати цього вічно», — майнуло в голові. 

— У нас є домашнє завдання і з чарів, і з захисту, — сказав Гаррі, коли вони пройшли кам’яне коло й попрямували до двору. Тоді побачив, як Мелфой здригнувся від останнього слова й насупився. — Що з тобою?

— Нічого, — швидко відповів той, крокуючи позаду. — Ми можемо попрацювати над домашнім завданням після того, як я поїм, — після цих слів настала характерна павза, і Поттер зрозумів, що мозок співрозмовника шалено працює. Майже чув, як крутяться гвинтики. А тоді: — Якщо ти… Не проти? — додав Драко. 

Гаррі ледь не вдавився слиною й майже всміхнувся. Майже. 

— Думаєш, що спустошувати мою шию у відкриту — не найкраща ідея? — запитав він. 

— Професор Снейп дозволив користуватися його особистими кімнатами, щоб нас не викрили — його там не буде, — швидко додав парубок, побачивши вираз обличчя Поттера. Після цього решта шляху до місця, де відпочивали сови, пройшла в тиші. 

Однак у цій тиші Мелфой побачив розгублений погляд ґрифіндорця, його смуток. Ці почуття були так до болю схожі на його власні, що голодне тіло розривалося від цієї спорідненості. Коли згадував Гаррі, то роздуми про життєву скруту втрачали свою важливість. Насправді, це вперше, коли він думав про щось інше, крім сексу й крові, дивлячись на Поттера, відколи його змінили. Невже це співчуття до болю, що сильніше за спрагу? Драко не був упевнений, що щось може бути сильнішим. Іноді лякало те, наскільки сильним воно було… 

І все ж біль в очах Поттера, коли той пестив сивого сича, був справді несамовитим. 

— Хіба в тебе не було власної сови? — розгублено запитав блондин. — Маленька біла сова.

Гаррі повернувся, щоб глянути на нього, а очі зрадницьки блищали: 

— Була. Вона померла.

— Ох, — пробурмотів Мелфой, не знаючи, що відповісти на таку відвертість. Це була ще одна річ, яка нервувала в раптовій зацікавленості до Поттера. Це робило його непотрібним у речах, які раніше були неперевершеними. Він завжди пишався своєю чіткою, дотепною мовою. А тепер…   

— Як вона померла? — запитав, дивлячись, як закам’яніле обличчя партнера. 

— Коли мене забрали з дому моїх тітки й дядька, на мій сімнадцятий день народження з міркувань безпеки. Смертежери влаштували на нас засідку, Гедвіґа намагалася мене захистити, — пояснив юнак, намагаючись здаватися незворушним, але емоції глушили голос. Не вміє маскувати емоції. А крім того, Драко відчував його пригніченість.   

Гаррі обернувся, дивлячись крізь вікно без скла в каламутний ранок, у який і полетіла сова. Поттер здригнувся, коли в Совиний двір увірвався жорстокий вітер. Розгублено підняв і опустив руки. 

— Ще одна річ, втрачена через те, що була цінною для мене…

Мелфой ще мить спостерігав за обраним, мертві груди стискалися від болючих спазмів, які насправді не належали йому. Серце Гаррі боліло, і боліло вже давно. 

— Ось, — сказав Драко, знімаючи свою мантію (для нього це була лише прикраса) і простягаючи Поттеру. [при. редакт.: для мене це так мило, я не можууу, які вони котюнчики ヾ(•ω•`)o ]

Нарешті парубок відірвав погляд від горизонту, насупившись, навіть коли взяв мантію. Але не одягнув. Мить задумливо тримав її в руках, на щастя, це була звичайна чорна зимова мантія, а не фірмова слизеринська, інакше Поттер міг би одразу відмовитися від неї й почати чергову сварку. 

— Вона проклята? — запитав він із натяком на жарт. Мелфой ледве стримав посмішку. 

— Я просто люблю їсти теплу їжу, — легко відповів Драко. 

«Гаррі насупився, але тільки для того, щоб приховати цей легкий рум’янець на щоках», — подумалося блондину. Це було майже сюрреалістично, що вони можуть розмовляти без ворожнечі. 

— Якщо вірити Пророку, ти живеш із перевертнем, який викладав тут на нашому третьому курсі, — сказав Мелфой, коли разом поверталися до замку. Він не міг не здивуватися, чому взагалі завів розмову з тим, хто його палко ненавидів.

— Ремус Люпин, — різко виправив хлопець, і слова супроводжувалися дикими відблисками в очах, коли тісніше натягував на себе хутряну мантію Драко. Слизеринець припустив, що сьогодні було дійсно холодно для людей. — І так, його дружина — твоя кузина, Німфадора Тонкс. 

Мелфой невиразно кивнув, звичайно, він знав про Андромеду Тонкс. 

— Ремус був другом, найкращим другом і мого батька, і хрещеного, — продовжив Поттер. 

— То тобі більше нікуди було йти? Я думав, ти був почесним рудим? — запитав юнак, сподіваючись викликати вогонь у цих очах, але згадка про Візлі, здавалося, викликала майже такий самий смуток, як і згадка про мертву сову.   

— Я не можу провести там усе своє життя. У родини Візлі своє життя, і… Рон із Герміона разом, їм потрібен простір. Їм не потрібен третій зайвий, що котиться слідом. 

Тоді Драко зрозумів, що це має сенс. Якимось чином усе стало на свої місця з тими уривками інформації, які він зібрав за останні кілька хвилин. 

— Зрозуміло, ось чому ти блукаєш навколо, шукаючи тихе місце, щоб спокійно похнюпитися, — сказав він. Гаррі зупинився, крутнувшись, щоб зустрітися з ним поглядом. Вони знову підійшли до дерев’яного мосту, і дошки загрозливо скрипіли під важких від люті кроками Поттера. — Відколи ми повернулися до школи, ти всього уникаєш, навіть із тими двома своїми «друзями» майже не розмовляєш. Більшу частину часу ти ніби перебуваєш у власному кривавому світі, і, до того ж, у світі страждань.

— Це ти так кажеш! — гаркнув хлопець, порушуючи особистий простір співрозмовника, його тіло тремтіло від гніву, а тепер ще й від холоду. — Єдиний раз, коли ти поводився як живий, був тоді, як стежив за мною, ніби огидний сморід! Звідки в тебе право судити моє життя? У тебе навіть його немає! Ти — мертвий!

Мелфой видав потойбічне, звіряче гарчання. Він кинувся на партнера, ударивши його об край мосту, і почув, як той заперечливо застогнав, незважаючи на силу.  

Гаррі зашипів, його рука зачепилася за уламки дерева, і з долоні витекло кілька крапель дорогоцінної крові. Солодкий, мускусний запах охопив ніздрі Драко, пронизуючи свідомість спрагою, який він намагався придушити протягом багатьох днів, і збудженням, яке все ще не було втамоване.   

Інцидент із Аларіком тільки погіршив голод. Тіло могло б зачекати декілька днів, але після такого нападу витримка зменшилася. Він знову був голодний, але вже не на порозі смерті, як раніше, а на межі того, щоб зробити щось дуже неприйнятне для брюнета, якщо не відійде від нього на певну відстань. Прямо зараз!   

— Будь дуже обережний, Поттере, ти, здається, забув, хто я такий. Я вже не той школяр, з яким ти бився всі ці роки…  

— Ти все ще той бовдур, якого я намагався збити з ніг, ти все ще так глибоко в дупі, що не бачиш сонячного світла — тільки тепер воно вб’є тебе, якщо цього не зробиш! — огризнувся натомість парубок. — Боїшся прийняти те, ким ти є, борешся з цим на кожному кроці. Навіть не визнаєш, що вампір і ти — це одна й та ж людина! І все продовжуєш ходити за мною, бо твоє гниле серце б’ється тільки тоді, коли робиш моє життя ще більш жалюгідним, аніж твоє!

Ще раз рикнувши, Мелфой схопив Гаррі за поранену руку, піднявши кінцівку так, щоб можна було бачити, як крапля крові стікає по гарячій долоні. Така тепла, що він майже згорів у своїй крижаній хватці. Якби не знав цього, то злякався б, що власна шкіра кольору слонової кістки може розплавитися. Драко відчував, як тече слина, як він задихається, у той час, як Поттер намагався вирвати руку назад.   

— Наші життя однаково жалюгідні, — визнав слизеринець, не випускаючи руку з полону, і навіть нахилився ближче, щоб понюхати багряну рідину, наче напій, який мусить смакувати. Глибоко вдихнув аромат, перш ніж знову заговорити, його голос був хрипким від потреби: — Але ти такий же неживий, як і я, і, як ти сказав раніше, я — мертвий, — останнє було настільки тихим, що майже загубилося у подиху вітру, що пробігся по їхньому волоссю та шкірі. Це знову змусило Гаррі здригнутися. — І ще одне, Поттере, — майже муркотів Драко, — єдиний раз, коли твоє гірке маленьке серце подає якісь ознаки життя, це коли я тебе провокую… — тоді нахилився ближче, настільки, що його дихання затанцювало на щоках партнера, які почервоніли від гніву, кров запеклася просто під шкірою. Дійсно, він ще ніколи не виглядав таким живим. — …Своїми укусами, — підсумував Мелфой і, перш ніж Гаррі встиг сказати ще одне слово, підніс долоню до губ і повільно, навіть спокусливо, прилинув до маленької рани. 

Ґрифіндорець різко затамував подих, і запах збудження, що пронизав ніс вампіра, підказав, які відчуття переживає юнак, коли Драко смакує його кров кінчиком язика, не забуваючи лоскотати гарячу долоню. 

— Н-ні! — Поттер задихався, голос став хрипкий. — Н-ні… Не тут, нас хтось побачить!  

Мелфой не зміг стримати посмішку з такого безсердечного прохання. Він ледь торкаючись провів по долоні Поттера, запечатуючи рану, і ще секунду куштуючи його незаплямовану кров, перш ніж відпустити руку. Між ними мав бути простір, інакше Драко накинувся б на нього прямо тут. Це було диво, що хтось ще не підійшов…   

— До кабінету професора Снейпа, Поттере, бо я за себе не відповідаю.

Гаррі швидким кроком збіг із мосту, відчайдушно намагаючись зберегти відстань між ними, щоб мати змогу опанувати себе на шляху до підземелля. Ніхто ще ніколи не торкався його так, і тільки тому сім років ненависті були забуті легким збудженням.   

“І Мелфой — вампір”, — нагадав собі парубок, виправдовуючись. Слина блондина робить із людьми дивні речі, у тому-то й справа, що Поттер не може себе контролювати… 

“Але ти не можеш контролювати себе й із Темпоренцією Сенсіум”, — нагадав той самий тон, схожий на голос Драко. Розпашіла шкіра ще більше нагрілася, і Гаррі прискорився, відчуваючи, що партнер іде позаду на безпечній відстані. Що б там Мелфой не казав про те, що він — єдине, що змушує почуватися живим; хлопець був упевнений, що тут йому й смерть. 

“Його дивна звичка плюватися, — повторював він знову й знову, поки прямував до зловісної тіні кімнат професора. — Це єдина причина, чому серце не перестає битися, чому тіло таке гаряче…”

Уперше він пошкодував, що не мав можливості кохатися раніше, щоб порівняти нинішні відчуття зі справжнім сексом. Тоді знав би, чи це просто вампірські штучки, чи дійсно збуджуючі. 

Минуло надто багато часу, але все ж таки недостатньо, щоб вони дійшли до тієї самої тьмяно освітленої кімнати, у якій кілька днів тому відбувся той жахливий вчинок. Усе було таким, як і раніше. У каміні горів вогонь, розливаючи по кімнаті передчуття теплого сяйва. Однак цього разу над ним висіли додаткові зачаровані свічки, які лише посилювали тривогу. По потилиці стекла цівка поту. 

Раптом Гаррі відчув легкий тиск на плече й відскочив назад, ледь не вистрибнувши зі шкіри. Так. Він був на межі. Мелфой підняв брову, явно насолоджуючись виглядом партнера: схвильованого, розчарованого й розгубленого. 

— Нумо покінчимо з цим, — буркнув Поттер. Він клявся, що шкіра свербить від страху. А може, то була просто спека. 

— Випий це, — сказав Драко, тицьнувши юнаку в руку маленьку пляшечку зі знайомим зіллям. Гаррі поглинув рідину, відчуваючи, як важко ковтати, бо в горлі пересохло. А тоді на нього обрушився приголомшливий удар. 

— Знімай мантію, — наказав Мелфой.   

Очі Поттера широко розплющилися. Хоча він і зняв мантію, проте першого разу  це здавалося більш забороненим, ніж тепер, коли він подумав про це. Тепер, коли Драко був послідовним. Тепер, коли власний член уже був твердий від того дражливого дотику язика. 

— Що? — німо запитав він, наче слизеринець говорив іноземною мовою.   

— Вона дорога, і я не хочу, щоб була заплямована кров’ю, — сказав Мелфой, його голос став хрипким від бажання. — До того ж, так тобі буде зручніше.

Проте Поттер не зрушив із місця. Просто стояв і витріщався на нього. 

Нетерпляче пихкаючи, придушивши голод і хіть, що шуміли у вухах, Драко скоротив відстань між ними, його руки потягнулися до хутряної мантії, що все ще була обгорнута навколо тіла чорнявого.   

Нарешті Гаррі ворухнувся. Він здригнувся, коли Мелфой схопив комір позиченого одягу й стягнув тканину з плечей. 

— Це не кривавий роман, — вигукнув ґрифіндорець, коли мантія сповзла з тіла й упала до ніг. Він, без сумніву, почувався тривожно голим в одній сорочці та штанях. — Немає потреби у всій цій спокусі. Я лише твоя вечеря.

— Тоді вирішуй, чого хочеш, Поттере, бо я явно не єдиний, хто заплутався в тому, хто я є, — прошепотів Мелфой, перериваючи свої слова, подаючись вперед. Його руки ковзнули до горла хлопця, зависши просто над гарячою, як пухирці, плоттю. Його власні повільно нагрівалися в такій близькості до цього тепла. Він дивився, як беззвучно ворушаться губи Гаррі, намагаючись вимовити щось. 

Парубок здригнувся, і Драко всмоктав його, пестячи підборіддя партнера, потім вилиці, відчуваючи, як зігріває рум’янець на них. Прокляте життя, яке, як він відчував, розквітало в грудях від дотику, від смаку… 

— Обережніше, Мелфою, — задихаючись, сказав Поттер, — бо може скластися враження, що я тобі подобаюся. 

— Ніколи, — задихано прогарчав той, — мені просто дуже подобається сама ідея життя.

Гаррі насупився.

— Не фліртуй зі мною, — попередив він. — Більше нікому не дозволю себе використовувати. Я не твій. Я для тебе не більше, ніж їжа. Ти не маєш зі мною жодного шансу, ніколи. 

— Це ми ще побачимо, — всміхнувся Драко, його ікла виблискували в м’якому світлі. Він уже бачив, як той повзає на колінах, благаючи про пестощі. Благає його. Так, йому дуже подобався цей образ влади, яку міг би мати над ґрифіндорцем, наймогутнішим чарівником у світі, особливо у світлі факту, що йому самому потрібна була кров цього дурня, щоб вижити. — Ми з тобою одне ціле, Поттере. Не вдавай, ніби кращий за мене, — тоді він вкрав подих з тих легень, схопивши Гаррі за волосся на потилиці й смикнувши голову вбік. Він сподівався, що вся ця тривожна близькість зникла, бо вона робила брюнета неймовірно дратівливим. І дійсно непокоїло те, як гарно пахне цей бовдур, коли сердиться. 

Промайнула думка, що це точно прокляття, і вампір у ньому не погодився, коли вилизував вигнуте горло. 

— Я тут подумав, Поттере, — Драко дихав на вологу від поту шкіру, його язик миготів, щоб промацати пульс, — це багато чого пояснило, якби слова Блеза, сказані на початку семестру, були правдою, — він відчув, як Гаррі застиг в обіймах, його тіло було розлючене, але не напружене. Ні, воно було м’яким і керованим від настоянки. 

Мелфой учепився іклами в горло, не в силах втриматися, аби не насолодитися цим передекстазом, настільки голодним він був. Вампір хотів поезії, спокуси. Це було його полювання. Потім він розвинув свою думку: 

— Ти незайманий, Поттере?

Пальці ґрифіндорця впилися в його плечі, відчайдушно намагаючись розірвати нелюдськи міцну шкіру. Але не змогли. 

— Ти козел, — прогарчав він, борючись із зіллям, щоб розлютитися, — це ти до мене чіпляєшся, ти — хворий! Я просто реагую на тертя ц гормони! — тоді грубо штовхнув Драко, який усе ще перебував у його обіймах. — Ти просто не можеш відірватися від мене, чи не так? — хихикнув юнак. 

Мелфой почервонів. Ніхто не насміхався з нього відтоді, як він був під милістю Фенріра Ґрейбека. І ніхто не знущався б знову, якби він міг цьому зарадити. Хлопець був змушений терпіти тортури Аларіка, якщо сподівався залишатися непомітним, триматися подалі від темних заклинань і всього підозрілого. Але він скоріше перегризе собі горлянку, ніж дозволить Гаррі знущатися над собою. У його очах спалахнула смертельна суміш люті, голоду й жаги. З горла вирвався рик, що поєднував усі три почуття. Спалах іклів був єдиним попередженням, перш ніж він схопив парубка за волосся й встромив ікла йому в горло. 

З Поттера вирвався переляканий стогін, і Драко жадібно пив кров, що стікала по язику. Пальці міцно вчепилися у волосся хлопця, і він притиснув їхні тіла одне до одного, тручись об стегна партнера, поки пив. 

“Як добре!” — подумав Гаррі, його тіло втрачало свідомість від шаленства, але розум був гострим, завдяки Темпорентіуму Сенсіуму. 

Мелфой повністю усвідомлював кожен подих, що тремтів у  легенях, кожну краплину поту… Йому хотілося говорити, дражнити Поттера за те, що його незайманість робить його ще жалюгіднішим, ще вразливішим до зваб. Хотів би мучити за таку безсоромну реакцію, хоча б для того, щоб самому стало легше від факту: він надто цим насолоджується. Драко хотів, але не мав бажання витрачати жодної краплі цієї життєдайної рідини. Це був єдиний час, коли біль голоду припинявся, єдиний час, коли розум не був обтяжений страхом, ненавистю, розгубленістю, нелюбові до себе… 

Ні. Тепер він летів. Було байдуже, звідки прийшло це легке, як пір’їнка, забуття, аби тільки воно було. Аби він хоч раз відчув щось хороше. 

Мелфой відчув, як Гаррі почав хвилеподібно рухатися, відчув, як він штовхається промежиною в його стегна в чуттєвому танці. Штани, які чорнявий спустив із Драко, тепер завдавали болю, пальці все ще хапали плечі, наче він вів битву в голові — відчути більше задоволення чи відштовхнути свого викрадача геть. 

“Ось так, Поттере, — отруйно подумав слизеринець, присмоктуючись сильніше. — Відчуй те, що відчуваю я. Розгубленість. Безпорадність. Раб власних інстинктів — тварина!”

— Я не тварина! — закричав тоді хлопець, його голос ламався від інтенсивності люті. Очі Мелфоя розширилися, і він відступив назад, дивлячись у ці вогненно-зелені очі й бачачи в них себе, усвідомлюючи кожну крихту в тих глибинах, у яких живився. Тепер відновився після нападу Аларіка. 

Він відчував жар партнера, його гнів, наче пестило щось тверде, торкаючись шкіри з наміром завдати шкоди, але не з переконанням. Вони обоє задихалися. Гаррі — від гніву, збудження, напруження, а він, Драко, — від життєвої сили, бажання й неабиякої частки побоювання. 

— Ти щойно прочитав мої кляті думки, Поттере?! — вимагав він пояснення, насупившись. 

— Я не тварина, — повторив той, голос був небезпечно хрипким, — не тварина. Я не…!

Мелфой безрадісно хихикнув, витираючи червону рідину з рота. Очі розширилися й знову налилися кров’ю, дивлячись на їжу, що котилася по шиї юнака, де він ще не заклеїв рану. Той стискав поранення рукою, усе ще надто розлючений, щоб відчути біль, який мав би почати проявлятися, коли слина Драко висохне. 

— Зачепив за живе, так? — Мелфой хихикнув. — Ти вирвав цю думку прямо з моєї голови — як?

Але, здавалося, Гаррі не міг бачити далі цієї початкової образи. Це чомусь було для нього болючим питанням. Кров усе ще повільно просочувалася крізь пальці, і блондин обурено зітхнув, підходячи ближче:

— Дозволь мені хоча б зашити рану, перш ніж ти втечеш у поганому настрої. 

— У мене є клята чарівна паличка! — огризнувся він. 

— Жодне закляття не може вилікувати укус вампіра, так само як і укус перевертня, принаймні, як і слина самого нападника. Якщо хочеш мати новий шрам, щоб показувати його своїм забудькуватим друзям, тоді будь ласка, тікай, як боягуз.   

Обличчя співрозмовника застигло:

— Я не боягуз і не тварина. Не вішай на мене своїх ярликів, щоби почуватися краще, — прогарчав Поттер, неохоче схиливши голову набік. 

Драко насупився, бажаючи виглядати (і відчайдушно відчуваючи) обуреним, коли підійшов до хлопця й опустив голову до рани. Очі заплющилися, і він запечатав рану ротом, м’якими й безперервними рухами язика затягуючи пробиту плоть. Дихання в грудях Гаррі неприродно коливалося, його руки напружено трималися за боки, немов намагаючись не відштовхнути або не вчепитися в нього в екстазі — або й те, й інше разом. 

Мелфой напружився, щоб почути хоч якусь випадкову думку юнака, намагався експериментально змусити власні ментальні образи знову дійти до нього, проте нічого не вийшло. Поттер залишався під ним непорушним, і слизеринець відступив, коли рана повністю загоїлася, але в голові не було жодного відлуння подібних думок. Про це доведеться поговорити із Северусом пізніше… 

— Нема за що, — саркастично буркнув Драко, дивлячись, як парубок відсапується й знову починає одягати верхню частину тіла. Він не знав, що більше заінтригувало: те, що Поттер якимось чином викрав думки з його голови, сам того не усвідомлюючи, чи те, як кілька слів, здавалося, потрапили йому під шкіру. Звісно, Гаррі був запальним недотепою, з таким характером, якого Мелфой ніколи не бачив, але все одно було цікаво.   

Наклавши на себе освіжаюче очищувальне закляття, щоб знищити запах крові, поту й збудження, Драко не міг не помітити, що власне збудження зникло, натомість на зміну прийшло розчарування. Здавалося, те саме було й із Поттером. 

«Цього разу ти тримав себе в руках трохи краще, — розмірковував він так, щоб ґрифіндорець міг почути. — Я мав рацію, чи не так? Коли живився тобою, це був перший… Сексуальний дотик, який ти мав із кимось, чи не так?» 

Гаррі витріщився на нього.

— Я цілував двох дівчат, дрочив, як усі, а потім… Це, що б воно там не було, з тобою, — він здригнувся, наче сама тема була огидною. — Тобі, мабуть, приємно думати лише про секс, як і будь-якому іншому хлопцеві нашого віку, але я не мав такої розкоші — ніколи не мав. Тож, перш ніж злитися на те, що я був незайманим, між стегнами якого ти не міг почистити зубною ниткою, добре подумай, чому я ніколи не мав навіть половини того, що є в більшості ровесників. 

На це Мелфой лише хихикнув. 

«…Зубна нитка між… Гарний жарт, Поттере, я розчарований, що не додумався до цього сам», — він потягнувся за кровоспинним зіллям, що залишилося в Северуса, грубо передав його Гаррі й спостерігав, як той випиває акуратно виміряну дозу. 

— Не хочеш пояснити, чому тебе так дратує те, що ми з тобою опинилися в одному світлі? — наполягав Драко. 

— Тому що ми такі хороші друзі, що ділимося всім? — саркастично огризнувся той. — Я не зобов’язаний тобі нічого пояснювати. Якщо не помітив, то є речі про війну, про себе, про Волдеморта, якими я не ділився навіть із Роном і Герміоною. 

Очі Мелфоя заблищали. Гаррі був сильним і могутнім, прекрасним у своїй силі, але він не був холодним і розважливим — зате таким був Драко. Як вогонь і лід, вампір шипів у його голові, протилежності притягувалися один до одного, як кінці магніту. 

— То це все через Темного Лорда? — це було твердження, а не запитання, яке злетіло з вуст, і те, як обличчя співрозмовника перекосилося від люті, свідчило, що він має рацію. — Про те, як тебе використовували слабші люди, перетворили на зброю. Вони змусили тебе вбити Лорда… 

— Я не вбивав його! — закричав Поттер. — Не вбивав! Це був не я. Його вбило закляття! — останні слова вимовив із такою похмурістю й переконаністю, що Драко здивувався, скільки ночей Гаррі не спав, повторюючи ці слова знову й знову, намагаючись переконати самого себе. Намагаючись прибрати темряву, що розрослася в ньому після того, як забрав чуже життя. Це не вплинуло на Мелфоя, коли він розірвав вампіра, який мав намір розітнути його на частини. Більше змінив укус, ненависть до самого себе, ніж те, що він став убивцею. Можливо, це була вампірська кров, що текла по жилах, або жага крові, але він нічого не відчував, забираючи життя. Тим паче життя того, хто зруйнував його власне 

“Звісно, Поттер був шляхетним, нерозважливим ґрифіндорцем, він, звісно, буде мучитися через це до кінця життя… Яке, на його щастя, мусить провести зі мною, щоб я не згнив повільно зсередини”, — гірко подумав Драко. 

— Вибач, я просто не можу зрозуміти, як ти засмутився, забравши життя того, хто був таким жорстоким, майже не людським створінням, життя, яке означало б смерть усіх, хто тобі дорогий, — зітхнув Мелфой, хитаючи головою. 

— Тобі не треба цього розуміти, у цьому і є краса відстороненості, — відповів Гаррі, знову одягаючись. — Ніхто цього не розуміє, навіть найближчі люди, тому я про це й не говорю, зрозуміло? А тепер вибач мені… — він пройшов повз Драко й попрямував до дверей. 

— Скажи, Поттере, коли ти уявляв собі життя після війни, воно виглядало саме так? — запитав блондин. Він побачив, що той застиг, рука нерухомо лежала на змієподібній ручці дверей. 

— Що? — дихнув обраний, його голос охрип від жаху. Жах від того, що Мелфою знову вдалося зачепити за живе, зачепити всі найчутливіші ділянки темряви всередині.   

— Ти не розмовляєш зі своїми друзями, зі своєю імпровізованою сім’єю, відштовхуєш усіх, щоб не обпектися, щоб не звикнути знову. Але яке життя це тобі залишило? — відповіді не було. Драко зловтішно посміхнувся, блискавично перелетів через кімнату, притиснувши юнака до дверей власним тілом. Одна рука оселилася на зап’ясті біля дверної ручки, інша врізалася в двері біля голови Гаррі. Він насолоджувався легким посмикуванням, але ще більше — важким диханням, відтінком збудження в повітрі. О так, Поттер ненавидів його. Він був злий, але він був такий до біса твердий, що Мелфой відчував це в повітрі. 

“Він теж був твердим протягом тривалого часу, б’юся об заклад, пов’язаний негласною клятвою вимушеної безшлюбності. Не дивно, що в нього такий жахливий характер”, — подумав Драко, стискаючи зап’ястя, яке тримав у полоні.

— Ти — запеклий старий, що дожив до свого часу, шкаралупа. Повір тому, кому не дають жити для себе — так жити не можна.  

— Ти… — заїкання в голосі Гаррі було апетитним. — Ти думаєш, що знаєш мене? — тремтячим голосом запитав він. — Тільки тому, що наші життя були зруйновані того дня в підземеллі, тільки тому, що ми обидва втратили майже все — це не означає, що ти мене знаєш.   

— Я знаю тебе краще, ніж будь-хто в цих стінах замку, Поттере, а може, і за його межами, — сказав Мелфой, голос був низьким і дзвінким, його вампірський, а не власний. Це був майже інстинкт — використовувати зараз цей тон. — Що це говорить про тебе? Якщо твій шкільний суперник знає тебе краще, ніж твої близькі?  

— Краще, щоб вони не знали, який я зараз, — наполягав хлопець, заплющивши очі, намагаючись відгородитися від правди у словах Драко. — Вони теж страждали, і тепер мають право на своє щастя, без того, щоб я псував його своїми проблемами, — парубок зробив павзу, занепокоєно кусаючи куток нижньої губи. — Ніхто нічого не може зробити, щоб вирішити мої проблеми, а коли вони намагаються, то… Усе стає тільки гірше. Просто хочу, щоб вони були щасливі, навіть якщо це означає, що я просто зникну…  

— Вічний кривавий мученик — Поттер, — різко гаркнув Мелфой. — Хоч розумієш, як жалюгідно це звучить? Кого порадує, якщо ти безглуздо принесеш себе в жертву? Якщо зникнеш? Хіба не спадало на думку, що твої друзі хочуть тебе, бо саме ти є запорукою їхнього щастя? Що має відбутися, якби ти зник?

Плечі Гаррі опустилися в стражданні, і Драко знову загарчав, розвертаючи того обличчям до себе, і з силою втиснувши його у двері. Не один раз, двічі, не бажаючи нічого, окрім того, щоб вбити в нього хоч трохи розуму. У Мелфоя забрали все, і ось він, Поттер, з другим шансом почати все спочатку, але він проливає своє життя на вітер! 

— Бідолашний святий Поттер! — отруйно шипів блондин. — Втратив батьків, втратив хрещеного батька. Усі втрачають людей, Поттере. Звісно, сімнадцять років тому в тебе відібрали дитинство, але яка користь від того, що ти лежиш і борсаєшся в стражданнях через події багаторічної давнини?! Ти втратив перші вісімнадцять років свого життя, чи не думаєш, що настав час повернути їх? Пожити трохи? Так, як хотіли б ті, хто помер?!

У нього самого мало не потекла слина від думки про те, коли він увійде у свою повну силу, що надасть неперевершену владу над власним життям. У грудях стислося, коли згадав, як втік з офісу Аларіка. Але він ще не був достатньо сильним, ще ні, і поки не стане сильнішим, йому доведеться терпіти. Поки не закінчить Гоґвортс — доведеться робити все можливе, щоб приховати свою натуру.   

Пам’ять про слова Снейпа, сказані йому, коли вперше переступив поріг замку, не давала спокою. Йому доведеться залягти на дно не лише через те, ким він був, а й через злочини, з яких його зняв Візґамот кілька тижнів тому. Драко вже був під достатньою підозрою як колишній смертежер. Ніяких непрощенних гріхів, ніяких смертельних проклять. Якби привернув до себе негативну увагу, і не ті люди дізналися, ким він є, ще до того, як закінчить Гоґвортс… 

— Не можу повірити, що саме ти читаєш мені проповіді, — огризнувся Гаррі, сильно штовхнувши його, розірвавши потік думок. Мелфой знову сильніше притиснув його до дверей. — Ти, лицемірний виродку. Хто ти такий, що блукаєш тут і скаржишся на те, що більше не є повноцінною людиною чи невимовно досконалим! Ти навряд чи «мертвий», якщо все ще ходиш тут, чи не так? 

— Не намагайся применшити мої проблеми або недооцінити їх. Це не змагання, чиє життя більш зруйноване, Поттере, — відповів Драко, намагаючись зберегти звичайний, байдужий тон.   

— Тоді не кидай моїх батьків і всіх, кого я не зміг врятувати, у моє закривавлене обличчя, виродку! — заволав чорнявий. — Ніби я не думаю про їхні обличчя, про життя, які вони могли б мати, якби я був швидшим, сильнішим, кращим! Я вбив їх, і не треба про це нагадувати!  

— Ти їх не вбивав, — прошипів Мелфой, — але міг це зробити, якщо б не те, як відбираєш у них життя, за яке вони так важко боролися…

УДАР!   

Драко відлетів назад, спотикаючись, щоб втриматись на ногах. Його щелепа загрозливо пульсувала, і він потирав її, дивлячись на Гаррі, не звертаючи уваги на кров, що сочилася з кутика власного рота. Якби був уважним, то навіть не здригнувся б від цього руху. Йому не було боляче, не сам удар, але шкіру загрозливо поколювало, наче за цим стусаном, як і за кулаком, стояла мінлива магія. У своїй вибуховій вдачі, у своїй бездумній люті, Поттер справді хотів завдати йому болю. 

— Як ти наважився використати таку незграбну маґлівську поведінку, щоб поставити мене на місце? Ти що, тварина?! — Мелфой голосно лаявся, коли кулак знову замахнувся на нього, він був швидший, був фізично сильніший, але магія Гаррі розсіялася в повітрі, як дим. Не було б боляче, якби цей кулак ударив, але ніхто не знав, що станеться, якщо ця магія вирветься за межі контролю ґрифіндорця. Поттер, здавалося, навіть не усвідомлював власної сили.   

Просто уникаючи наступного удару, він схопив мантію обранця, у його очах палала лють. Драко заусміхався, виплюнувши кров, що текла з розбитої губи, в обличчя темноволосого хлопця. Цей брудний вчинок обурював, але тактика спрацювала, і Гаррі відпустив його, з огидою відступивши. 

— Виливай на мене свою недоречну лють, Поттере, якщо хочеш, — прогарчав блондин, — але не смій використовувати свою кляту чарівну паличку! — останню фразу він вигукнув, ледве ухилившись від наступного удару. Хоча не був упевнений, що це йому допомогло. Навіть чарівна паличка не могла спрямувати стільки грубої сили.   

— Думаю, кулака достатньо, щоб відкинути такого сопливого сноба як ти, на кілька метрів назад, Мелфою, — відповів Гаррі крізь зуби, стиснуті руки тремтіли. Це було неправильно, дуже неправильно. Він не відчував такої злості відтоді, як… Від тієї ночі, коли відчув лють Волдеморта, що пронизувала свідомість. Не його власну злість, а таку, що пронизувала, наче шалений, бурхливий потік. Сіріус був мертвий. Сіріус, усі вони загинули, а Мелфой… Мелфой… 

Драко насупився, пірнаючи в мантію за своєю паличкою. 

— Локомоторна смерть! — вигукнув він і побачив, як ноги Поттера несподівано завмерли, а верхня частина тіла похитнулася від раптового ривка, ледь не перекинувшись догори дриґом. Очевидно, темноволосому знадобилася мить, щоб зрозуміти, що Драко використав свою чарівну паличку.   

— Відпусти мене, Мелфою, — сказав Гаррі низько й небезпечно. Драко підняв брову, долаючи відстань між ними й ухиляючись від удару (не зв’язаних) рук. 

— Ти знаєш, що мої батьки більше навіть не дивляться на мене, Поттере? — він промовив це байдужим голосом, позбавленим колись характерної для нього злості. Він дивився на парубка, невпевненими очима, з блискучим поглядом, коли штовхнув хлопця до стіни й встромив нігті в його плечі. По цій іскрі болю, по тону голосу він відчув, а також побачив, як сила відступає, мало-помалу. Він не знав, чи Гаррі свідомо відновлював її, чи щось, що він зробив, просто порушило настрій, розлючений стан душі, який випустив її на волю. Але з кожним наступним словом вона продовжувала повільно повертатися. — Відтоді батько не сказав мені нічого довшого за два слова. А мати розмовляє, відвернувшись, і навіть не доторкнеться до мене. Я більше не їхній син. Я не можу подарувати їм онуків. Я не чистокровний. Не міг навіть вийти на сонячне світло, хіба що Северус каторжно працював усе літо, поки не зварив зілля, яке дозволяло б це зробити.   

Очі Гаррі розширилися від несподіванки, а Мелфой, на мить заплющив свої, повертаючи холодну маску байдужості. Він не дозволив смутку втрати торкнутися обличчя. 

— Так, Поттере. Він робив усе, що було в його силах, щоб я міг жити, досліджує й продовжує відчайдушно шукати ліки, або щось, що полегшить моє «не-життя». Без нього я був би замкнений у своїй кімнаті до самісіньких сутінків. Дійсно мертвий для світу, — знову розплющивши очі, Драко сильніше стиснув плечі партнера, цього разу побачивши біль на його обличчі. Відчув задоволення від того, що цього разу ідіот його слухав. — У мене були всі підстави здатися, але я не здався — не зміг. Я не помру жалюгідно у своїй кімнаті, марнуючи сили. Я народився, щоб чогось досягти, і я буду боротися, поки не зможу знову змусити своїх батьків пишатися мною. Великі люди не здаються й не визнають поразки лише тому, що їм боляче, Поттере. Вони приймають її, приймають цей біль і використовують його, щоб стати сильнішими, ніж раніше, — сірі очі були затьмарені темрявою, і він намагався не думати про тортури, яким піддав його професор Аларік, коли говорив далі. — Я монстр. І хоча вампіри загалом політично прийнятні, я не можу розповісти жодній живій душі, хто я, якщо хочу залишитися тут. Мене ненавидять власні батьки, я змінився, але я сильніший, швидший — я можу це зробити… — він схопив Поттера за горло й підняв в повітря так, що ноги марно бовталися над землею. Гаррі задихався й борсався, дряпав себе, але нічого не відчував. — Бачиш. Через те, що зі мною сталося, я став сильнішим, ніж будь-коли раніше. І я використаю це, щоб мати життя, яке інші в мене вкрали б. 

 

Дозволивши хлопцю задихатися й боротися кілька хвилин, він відпустив його, задоволений, що той хапає ротом повітря й потирає понівечене горло. 

— Опануй себе, Поттере, — холодно сказав Драко, нарешті відчиняючи двері, — ти не найгірший. Є й інші, які мають набагато менше, ніж ти.   

Гаррі витріщився на нього з дивним виразом обличчя: розгубленість, можливо, просвітлення? 

— Це Снейп сказав, — відказав ґрифіндорець, переконуючи себе, а не Мелфоя. 

— Він мав рацію, — спокійно промовив блондин, і з цими словами вислизнув із кімнати, навіть не озирнувшись на хлопчика, який вижив .

*** 

Гаррі мучив власний вибух, а також слова Драко всю дорогу до вітальні восьмого курсу. День трохи прояснився, і більшість восьмикласників, здавалося, уже вийшли на вулицю, залишилися тільки Герміона й Рон, точнісінько так, як він їх і залишив, згорнувшись калачиком на килимі біля каміна. Поттер не міг не всміхнутися, хоч і трохи сумно. Між ними лежала книга, але вони були поруч і з любов’ю щось шепотіли одне одному, і парубок не міг не позаздрити. У нього такого ніколи не буде. 

— Привіт, — тихо сказав Гаррі, майже боячись, що вони його почують. Однак друзі одразу ж підняли очі, і на їхніх обличчях з’явилися тривожні усмішки. 

— Гаррі, — тепло промовила Герміона, — ти знайшов Мелфоя? 

Хлопець здригнувся. Після лекції блондина він забув, навіщо той був йому потрібен. Розум шипів від цього. Він не потребував Драко. Поттер повільно перетнув кімнату й знову сів на диван позаду них. 

— Він виявився не таким приємним, як я сподівався, — відповів він. — Спробую поговорити з ним пізніше, коли він буде не в такому настрої.

Ґрейнджер схвально кивнула, повертаючись до своєї книги. Рон промовчав. 

Гаррі не міг не чути слів Мелфоя у своїй голові, знову й знову. Вони злилися з його думками, з його власним заплутаним світом, і він заплющив очі, щоб відгородитися від болю, який загрожував вирватися назовні. Усе тіло напружилося так, як не могло до того, коли він відійшов від Темпоренцією Сенсіум, але падінням було маленьке втрачене зітхання, що вирвалося з губ. 

Коли знову розплющив очі, його друзі розійшлися й дивилися на нього з занепокоєнням, що відбивалося на їхніх обличчях. 

— Гаррі? Друже, що сталося? — запитав Візлі, виглядаючи трохи розгубленим. 

Герміона нахилилася вперед, ніжно погладжуючи його коліно:

— Гаррі, ми твої найкращі друзі. Розкажеш?

Хлопець втиснувся назад у диван. Заплющив очі, коли почали навертатися сльози, і спробував проковтнути їх назад, але крапельки вже чіплялися за вії. 

— Я не думав, що… — він задихався, втратив голос. Пальці вчепилися в стегна, аж поки він не подумав, що прорвав шкіру. Голова мляво звисала на плечах. Він не хотів, щоб вони були так близько, щоб бачили його таким слабким. Таким зломленим. 

“Я повинен бути сильнішим за це” , — казав сам собі. Безрезультатно. Він тріщав по швах після стількох років тиску. Різкі слова Мелфоя тільки що змусили усвідомити, наскільки все було погано. Але він не знав, що тепер робити. 

— Думав, що коли ми… Позбудемося Волдеморта, то заживемо довго й щасливо, — зітхнув юнак, — але це… Не так. Батьки, Сіріус, Дамблдор, усі, до кого я наважився наблизитися — мертві. Нікого з них немає… Немає тут, щоб сказати мені, що робити, як бути сильним, і я… — він рішуче закусив губу, не бажаючи дозволити сльозам розтектися по щоках. — Я замкнувся в собі, коли помер Сіріус, і тепер я… Я навіть не… О, Мерліне, допоможи! — Поттер задихався, видаючи сухі ридання, а Герміона кинулася вперед, обхопивши його руками, міцно стискаючи. Гаррі відчув руку Рона на своєму плечі, що невпевнено стискала, і відчув, як нутрощі здригаються від сорому. Був упевнений, що його зараз знудить. Але рот усе ще рухався, з нього все ще виходили звуки, які він так відчайдушно намагався схопити назад. — Не знаю, як впустити когось назад, не думаю, що я… Я не думаю, що зможу відчувати речі так, як раніше… Волдеморта більше немає, але відчуваю себе таким  розгубленим, і… Мелфой, вiн сказав, що… Але мав рацiю. Я… Я не… Не знаю, як жити далі…

Настала хвилина тиші. Він намагався заспокоїти своє шалене дихання, ганебні звуки сухих ридань у голосі. Тоді Ґрейнджер відступила на крок, щоб подивитися на нього. Він неохоче зустрівся з нею поглядом. 

— Звичайно, це не означає, що все закінчилося щасливо тільки тому, що Він помер. Ти стільки пережив, Гаррі, і… Після всього, що сталося в Сурреї, ти просто не можеш очікувати чудес. Ніхто з нас не чекає, але ми намагаємося. Ми всі намагаємося. Війна все змінила, особливо тебе. Тебе використовували як зброю, Гаррі.

— Це не повинно бути так важко, — пробурмотів хлопець, — просто прокидатися вранці. Відчувати щось, окрім гніву…

— Послухай, Гаррі, — благально сказала дівчина. — Це як солдати, що йдуть на війну — їх тренують, роблять із них машини для вбивства, а потім, коли їхня робота виконана, вони повертаються додому й просто… Не можуть функціонувати, як раніше. Їм можуть знадобитися роки, щоб знову знайти себе. 

— Роки, — безнадійно повторив Поттер. Він похитав головою, втиснувшись якомога глибше в диван. Не хотів, щоб друзі були так близько до його зриву. — Я не можу так довго чекати, щоб відчути щось, окрім гніву й страждань. Я збожеволію. Це не повинно бути так важко просто відчувати, не після всього, що… — він здригнувся, відчуваючи, як відчай підступає до горла, наче блювота. — Навіть це, прямо зараз, хіба не відчуваєш? Тобі не повинно бути так важко говорити зі мною!

— Звісно, важко, Гаррі! — Ґрейнджер заплакала. — Ми багато чого пережили разом, а ти, ти не такий, як усі. Ти настільки сповнений гіркоти від того, що втратив, що не бачиш того, що маєш! Ніби не вважаєш, що заслуговуєш на життя після Волдеморта. Натомість постійно вигадуєш відмовки, щоб ухилитися від будь-якого комфорту чи тепла, бо боїшся…

— Я не боюся! — наполягав Поттер. 

Візлі, що стояв поруч із Герміоною, похитав головою, нарешті знайшовши свій голос:

— Скажи це Люпинові й Тонкс, приятелю, — чорнявий блиснув очима, але це не зупинило його друга. — Вони хотіли, щоб ти був у їхній родині, Гаррі, вони витратили роки на пошуки будинку, який, як вони думали, тобі сподобається, а ти поводишся так, ніби тобі на них начхати!

— Звісно, мені не байдуже! — огризнувся той. — Я дбаю про всіх вас! Просто не хочу бути для вас тягарем. Ви всі… Ви всі оговтуєтеся від того, що сталося на війні, набагато швидше за мене. Ви… Ви є один в одного, у Ремуса є Тонкс, у всіх вас хтось є. Кого не попросив би про допомогу, я втручаюся в чиїсь справи. Я не для того ризикував своїм життям, зустрічаючись із Волдемортом, щоб зруйнувати все ваше заслужене щастя. 

— Це найдурніша річ, яку я коли-небудь чув, — гаркнув Рон. — Ти ж наш друг! Твої проблеми нам не тягар, дурню! Ми дбаємо про тебе! 

— Ви майже не розмовляли зі мною, відколи ми повернулися до Гоґвортсу! — нагадав їм Гаррі. — І я не проти того, що ти проводиш більше часу на самоті, я не проти. Але не треба проповідувати, що я не тягар, коли це зовсім не так. Ти навіть не знайшов часу, щоб запитати мене, чому я лежав учора в ліжку, чому саме Снейп мусив мені допомагати, — тоді він відштовхнувся від дивана й підвівся на ноги. Прекрасно знав, що вони не можуть зрозуміти: — Можливо, тобі буде легше, якщо я буду триматися від тебе подалі, — сказав, рухаючись до дверей. 

— Не намагайся викручуватися, друже, — огризнувся Візлі, також підводячись на ноги. — Знаю, що в тебе комплекс мученика, але не намагайся перекласти його на нас. Ми намагалися, так само, як і ти, тільки ми не так швидко здаємося, як дехто… 

— Роне! — Герміона намагалася змусити його замовкнути, але він ігнорував ці спроби. 

— Ні, він має це почути, — наполягав рудий, повертаючи погляд до Гаррі. — Твоє життя складне, друже, але це не виправдання. Складне, як і в багатьох інших.

— Усі так кажуть, — промимрив Поттер. 

— Бо це правда! — крикнув Рон. — Якби всі здавалися так швидко, як ти, з часів Самі Знаєте Кого, світу не залишилося б! Ти щось втратив у тому підземеллі, друже, але замість того, щоб спробувати прожити достатньо довго, щоб знайти і це, і самого себе, ти готовий здохнути. 

— Від того, що хтось інший може бути поранений сильніше, ніж я, біль не стає легшим! Ти нічого не знаєш про те, що зі мною сталося! — закричав Поттер. — Нічого!

— І чия ж це вина? — після невеликої павзи Рон пробурмотів: — Ти маєш рацію, Гаррі, ти закритий. Але ми не зможемо допомогти, доки ти нас не впустиш. Впусти когось! Припини використовувати всіх як привід для втечі на випадок, якщо тебе поранять, інакше залишишся взагалі ні з ким!

Гаррі здригнувся й, похитуючись, попрямував до дверей, наче його вразило прокляття. 

— Про всяк випадок, — пробурмотів він, — усі, кого я коли-небудь впускав до себе, так чи інакше завдавали мені болю. Не маю більше сил боротися, щоб знову пережити такий біль, — тоді зробив павзу, задумливо дивлячись на них. Сумно. Гнівно. Він не міг відчувати нічого іншого, окрім цих емоцій. — А крім того, я вже не здатен любити щось так, як раніше. І в спробі прийти до тебе, у спробі знайти твою допомогу я не отримав нічого, крім нотацій і головного болю. Мабуть, це достатній доказ того, чому мені краще нікого не впускати.

З цими словами він кинув на них останній погляд, а потім розвернувся й зник у дверях. Він більше не був достатньо сильним, щоб мати справу з цим. У нього зовсім не залишилося сил. 

 

~Далі буде…