7. ПІК ЛИХОМАНКИ

Густа й тепла рідина потекла по губах, коли він відкрив рота. Переповнена енергією кров була настільки смачною, що її не можна порівняти ні з чим на світі. Вона була насиченою величезною кількістю магії та інших елементів, які були неймовірно смачними в поєднанні зі слиною. Блондин охопив гарячу щоку Гаррі. Рука опустилася вниз, великий палець масажував ледь помітне адамове яблуко, змушуючи Поттера ковтнути слину, усе ще будучи непритомним. Іншим це здалося б огидним, але було байдуже, Драко знав, що вони з ґрифіндорцем не такі.

До того ж, Гаррі був не в тому стані, щоб зупинити парубка. Відчув на своїх губах тихе зітхання Мелфоя. Кортіло відсторонитися, але він почув, як це зітхання перетворилося на гортанний стогін. Рука Драко обхопила його за шию, підтягуючи ближче. Їхній поцілунок був недосвідченим, незграбним, квапливим.

Поттер хоч і корчився від укусів, проте слина Мелфоя збуджувала, і Драко знав про це. Відчути, як хлопець, чиє життя вислизало з-під ніг, раптом оживає; відчути, як він темніє й палає в його обіймах — подібне є дезорієнтуючим фактором навіть для вампіра.

Однак це не завадило члену встати, жадібно втискуючись у ногу Гаррі. Тіло вигиналося, наче зачарована змія. Слизеринець зі стогоном впився в губи, затиснувши чужий язик. Тоді відчайдушно вчепив свої сильні пальці у темне волосся, потягуючи й посмикуючи пасма. Раптом він напружив пальці, відкидаючи голову Поттера назад, поки той не впав на дупу. Подихи були досить гучними та теплими, Драко відчував їх на своїй шкірі. Мелфой поклав свою руку на сідницю юнака.

Руки ґрифіндорця міцно стискали його плечі, стримуючи поштовхи. Драко підняв голову й побачив Поттера: його волосся, як завжди, було скуйовджене, щоки почервоніли, а очі, які примружилися від пристрасті, дивилися кудись у хмари темної хтивості, що кружляла навколо. Він виглядав абсолютно нерозважливим, наче відкинув усі турботи й тепер плив на хвилі чистої, нічим не стримуваної насолоди від безглуздого життя.

Стогони блаженства раптово перетворилися на крики розгубленості, навіть розчарування. Їм було замало лише бажати один одного. Гаррі розтягнув застібку на штанях і дістав член. Його прутень був не набагато коротший за прутень Мелфоя. Рожева голівка визирала з крайньої плоті й злегка нахилялася до тіла. Оскільки Драко був вампіром, він міг оцінити досконалість кожного сантиметра тіла навпроти.

Поттер зойкнув від блаженства, але продовжив діяти. Відтепер блондин був голим.

— Г-гаряче! — застогнав Гаррі, його голос був майже катуванням. — Мені так… так гаряче… мені… мені треба… я не можу дихати… Поцілуй мене. Трахни мене. Кусай мене!

Рухи стегнами Драко були важкими й розчарованими, ніби нічого ніколи не буде достатньо, і він ніколи не зможе насолодитися  цим потужним ненаситним вогнем. Він зрозумів, що віддав Поттеру багацько своєї крові та слини. Можливо, забагато, але не можна знати напевне, наскільки послабила його магія. Краще передозувати насолоду, ніж узагалі померти.

Він грубо стиснув сідниці Гаррі, сильно розгойдуючи його на своєму члені, імітуючи незграбну сутичку раніше. Ніякої елегантності, вони не практикувалися, усе відбувалося грубо й пристрасно, але водночас чарівно, невинно та незграбно. Поттер ще ніколи ні з ким такого не робив. Мелфой відчув приплив зарозумілого задоволення від цієї думки. Він вигнув стегна, притулившись до чужого оголеного члена, відчуваючи пульс у місці, де торкалися його ерекція в штанях і голий живіт ґрифіндорця.

Гаррі задихався, втративши розум від екстазу та жадаючи ще й ще, поки не вибухнув, і пе́кло переповненого бажання нарешті не було насичене. Цього смачного бездумного руху було замало, Драко відчував це від страждання в погляді та нігтях, що впивалися в спину. Раптом Мелфой вирішив виконати бажання партнера й простяг руку. Відчайдушний стогін вирвався з вуст Поттера, коли бліді пальці проігнорували його збудження, вивільняючи власне сімʼя. Нелюдський стогін вирвався з його грудей, вібруючий звук, що здійнявся в грудях і сколихнув повітря. Гаррі видав ще один жалібний звук, і Драко знову притягнув його до себе, притиснувши їхні члени. І почув, як хлопець шипить від насолоди.

— Ох! — Поттер жадібно вдихав повітря, його сідниці напружувалися, коли слизеринець стискав їх сильніше, а член пульсував, обливаючи Мелфоя струменем попередньої еякуляції. — Так. Трахни мене. Кусай мене, зараз, швидше.

Драко втиснувся обличчям у яремну ямку, вдихаючи запах мускусного збудження, злизуючи язиком краплинки поту. Ікла вже давно з’явилися й готові приєднатися, щоб насолодитися цією плоттю. Ледве-ледве вони втримувалися від того, щоб не розірвати цю шкіру.

 — Зараз, — почув він гарчання Гаррі, — я зараз лусну. Кусай уже, будь ласка!

 — Я можу почекати до завтра, — почав Мелфой хрипким голосом, притискаючись до теплої шкіри.

 — Але я не можу! — парубок загарчав, його пальці ковзнули вгору, щоб сплестися з білявими пасмами, ще більше вигинаючи шию. — Вкуси мене!

 — Даремне потурання…

 — Та ти сам цього жадаєш, — обірвав Поттер, — я відчуваю твої ікла. Якщо хочеш, то роби, поки я не збожеволів! — але Драко бездіяв, і ґрифіндорець застогнав у відчаї, сильніше притискаючись до ікл, проколюючи шкіру. Мелфоя охопила паніка лише на мить, на секунду, перш ніж із укусу потекла кров, і він втратив будь-який самоконтроль. Стиснув губи навколо рани, запечатуючи зв’язок.

Щось дуже дивне відбулося між ними тоді. Гаррі напів стогнав, напів волав, його тіло вигнулося вперед й натягнулося, як тятива лука, а член був твердим і мокрим, знаходячись між животами хлопців. Драко напружився, язиком вилизуючи безболісну рану, а пальці з несамовитою одержимістю дряпали Поттера по сідницях і спині. У грудях стислося, а в очах потемніло.

Магія вибухнула всередині їхніх тіл. Шкіра, випромінюючи тепло та бажання, гуділа  в обох із такою інтенсивністю, якої жоден раніше не відчував. А потім, абсолютно раптово, о́брази переповнили туман, що затьмарив зір Мелфоя. Почуття пробігли крізь нього, поки груди ледь не розірвалися від емоцій — емоцій Гаррі.

Загрозливого вигляду собака, що гнався за худорлявим хлопчиком із кострубатими колінами. Брутального круглого чоловіка з червоним обличчям, який кричав на все горло. Самотнього хлопчика, якого він уперше побачив сім років тому в провулку Діаґон, тільки цього разу той хлопчик зазирав крізь ґрати якоїсь темної маленької в’язниці. Спостерігаючи, як за її межами товстуна засипали горами подарунків біля прикрашеної різдвяної ялинки…

Сотні образів проносилися в голові, плямуючи душу почуттями Поттера від кожної миті, яку той пережив. Смерть Діґорі, перша зустріч із Сіріусом Блеком, а потім його подальша втрата, Різдво з рудоволосою ордою Візлів. Не все було сумним, але більшість — жахлива. Це о́брази, які були найважливішими для Гаррі Поттера, чи то на краще, чи на гірше. Спогади котилися вперед, наче некерований маґлівський фільм, аж поки нарешті не вибухнули біло-гарячим світлом, накриваючи почуттями, які переповнювали юнака в цей момент.

Драко відчув тугу, нестерпний екстаз, що лиш подвоювався, і припав до рани, аж поки та не затягнулася. Ще не все, подумав він, висмоктуючи кров, що текла з плеча та шиї. 

“Потерпи ще трохи, Поттере, я хочу, щоб ти кінчив, коли закінчу і я.”

 — Не можу, — вигукнув парубок, ніби почувши його думки. 

“А вiн пoчув? Як..?”.

“О Боже, — це був голос Гаррі, що прошепотів у голові. — Я хочу тебе. Я хочу… хочу накритися тобою. Хочу відчувати тебе всього й усюди. Трахни мене, будь ласка!”

Так. Ці думки лунали голосно й чітко. Десь у глибині свідомості Мелфой пам’ятав, що подібне траплялося й раніше, але зараз розум був недієздатний від пристрасті, будь-яка послідовність була вибілена світлом, гарячим і потужним, ніби сонце. 

— Ну ж бо! — наказав раптом Поттер, і Драко підкорився.

Вони застигли в блаженстві, поколювання в шкірі слабшало, а піт повільно висихав. Блондин не дихав, бо знав, що це не потрібно, натомість слухав, як Гаррі ковтає повітря. Насолоджуючись диким калатанням власного серця, він притиснув юнака до себе, їхні животи стали липкими від поту, і обидва кінчили. Язик Мелфоя злизує останню краплину крові. Немає слів, щоб описати, наскільки вона була чудова на смак.

Повільно, але впевнено, тепле сяйво забуття згасало. Дихання Поттера полегшилося, серцебиття нормалізувалося, і він просто лежав в обіймах Драко.

 А тоді все пішло шкереберть.

Гаррі напружився. Різке гарчання вирвалося з його горла, він щосили штовхнув парубка в груди, але недостатньо, щоб зрушити з місця омолодженого вампіра. Натомість він відскочив від твердої, як діамант, шкіри, і сідницями гепнувся на прохолодну кам’яну підлогу. Зіп’явшись на ноги, Поттер сперся на протилежну стіну, щоб втримати рівновагу.

Зелені очі блищали гнівом і приниженням, зиркаючи так, ніби Мелфой був причиною всього зла й розбещеності, коли Гаррі поспішно сховався й натягнув штани піжами. Драко дивився у відповідь, але з більшою врівноваженістю, ні на мить, поки одягався, не відриваючи очей. Хлопець усе ще був розпашілим від збудження, його волосся скуйовджене, а тіло настільки напружене, що аж тремтіло. 

 — Що ти зі мною зробив?! — нарешті гаркнув він, розриваючи тишу.

 — Ти знову перевантажив себе магією, — спокійно пояснив блондин, відчуваючи дивний спокій, що м’яко стугонів разом із відновленим повільним биттям серця. Він жадібно всмоктав запах гніву партнера, що пронизував повітря. Що між ними щойно сталося? Що це, у біса, за звʼязок?.. Ох, здається, він здогадався. — Ти вийшов у коридор разом з Аларіком, а потім знепритомнів від магічного виснаження. Мені довелося напоїти тебе своєю кров’ю, щоб…

 — Ти мене отруїв! — гаряче заявив Поттер. — Накачав наркотиками, а потім скористався мною!

 Мелфой витріщився на нього.

— А ти хотів, щоб я дав тобі померти? Дурень. Твоє серце ледве билося. Це було єдиним рішенням, яке спало на думку, аби врятувати тебе, — терпляче пояснив. — Звичайно, я не хотів дати тобі так багато, щоб це тебе приголомшило, але ж секс краще за смерть? — спантеличено запитав він.

Гаррі пирхнув.

— Це був не секс, — із надмірною впевненістю вийшов на середину кімнати. Виглядає так, ніби все це — демонстрація того, що він зовсім не боїться Драко. Хлопець підняв плащ свого батька, що лежав на землі, і недбало обтрусив його від пилу, перш ніж обережно взяти під пахву.

Мелфой зачекав, поки Поттер заспокоїться, і знову зустрівся з ним поглядом, перш ніж відсторонено відповісти:

— Тому що ти так у цьому впевнений? Пф, ханжа-дівиця.

Гаррі закипів.

— Це була безглузда банальність, — пояснив різким голосом. — Я хоч і не займався ніколи сексом, але він і не потрібен, аби зрозуміти, що це було зґвалтуванням одурманеної жертви.

Драко хихикнув із гіркою втіхою:

— Як би ти не стверджував про свою невинність і не був у ролі жертви, яку так відчайдушно любиш грати, це справді був секс, Поттере. Сексом вважається будь-який акт пристрасної близькості між двома людьми, — пояснив, наче дитині, насміхаючись над самовпевненою мораллю ґрифіндорця.

— У тому, як ти щойно зґвалтував мій розум і тіло, не було нічого інтимного, — огризнувся Гаррі. — Єдину емоцію, яку я відчув, була ненависть! Ненависть до тебе, твоя кров текла по мені, ніби… ніби вогонь десь усередині, змушуючи відчувати — говорити — речі, які не є справжніми. Ніщо з того, що ти змушуєш мене відчувати, не є чесним або правдивим, це все брехня, створена вампірською силою!

— У-тю-тю, у нас поетичний пост-оргазм, — протягнув Мелфой, — і марення. Я дав свою кров, щоб врятувати тебе, я знав, що вона має збуджуючі властивості, але сподівався, що ти зможеш себе контролювати. Я не винен, що вампірська кров так сильно діє на таких юних незайманих, як ти.

— Ти до біса огидний, — відповів Поттер, відштовхуючи усі образи.

Раптом Драко наблизився до нього. Не звертаючи уваги на те, як потемнів погляд очей навпроти, він сказав:

— Ти пропускаєш набагато більшу картину.

— Важливішу, ніж вампір, якому я намагався допомогти і який натомість скористався мною?

Блондин знову розсміявся: 

— Ну ось, знову “скористатися”… Ти що, юна діва, Поттере? — весело похитав головою. — Запаморочливе блаженство — це все, що ти пам’ятаєш про час, який ми провели разом? Я ледве стримався…

— Що ти говориш про Мелфоя? — запитав хлопець, усе ще пильно дивлячись на вампіра. Ті очі знову були яскравого, живого сірого кольору. На губах і шкірі з’явився м’який рожевий відтінок. Здавалося, його інстинкти цього разу були задоволені в обох напрямках. “За мій рахунок” , — майнуло в голові, але його гіркоту перервав голос Драко:                                                       

— Ми ділилися спогадами, Гаррі, — сказав Мелфой хрипким і обережним голосом, наче намагався заспокоїти норовливого коня. 

— Спогади, емоції. Ти знову почув мої думки. Це ще одна причина остерігатися… цього, — сказав Поттер, жестом показуючи на них обох. — Що б там не було між нами. Я хочу, щоб це припинилося…

— Я не роблю це навмисно, — перебив його Драко, якому явно не подобалося, що його звинувачують. 

— Ти вже вдруге чуєш мої думки під час укусу. Хотів би я знати, як ти дізнався, про що саме я думаю. Якби я побачив твої спогади, почув твої думки. Цього разу тобі не вдасться цього уникнути.

Гаррі всміхнувся, відвівши погляд убік та знизуючи плечима.

— Не знаю, чому і як, але це сталося, коли ікла ввійшли в шкіру. Твій голос пролунав у моїй голові, ніби відлуння. Я знав, чого ти хочеш, і побачив спогади, відчув те, що відчував ти, — він здригнувся. 

Не хотілося бути прив’язаним до когось подібним чином, не хотілося, щоб життєві рішення приймалися “долею” або будь-якою іншою подібною нісенітницею. Він точно не хотів жити найгіршими й найкращими спогадами Мелфоя, поки вампір мандрував у його свідомості. 

— Це вже занадто, — сказав Поттер нарешті. — Я повинен був стати вільним, коли Волдеморт помре.

Драко ступив крок уперед, пронизуючи насторожливим поглядом.

— Тепер це більше, ніж просто годування, Гаррі, — почав він.

Від того, як язик з такою фамільярністю вимовив його ім’я, м’язи Поттера напружилися. А юнак не зупинявся:

— Я побував у твоїй голові, зазирнув у душу, а ти — у мою, тож, звісно, ти розумієш, що це те, що треба дослідити далі?

— Навіщо? Для чого? Я не хочу тебе, не хочу бути… секс-рабом, а вампіром і поготів, а розуміння того, чому твоя кров та ікла псують мої емоції та тіло, не змінить мого рішення, — вираз обличчя був рішучий, спокійний. Гаррі лиш хотів, щоб його голос міг випромінювати те ж.

— Чому? — повторив Мелфой, наче це було найбезглуздіше запитання у світі. — Якщо зʼявиться дехто, хто зрозуміє все те, що ти пережив, ким ти є, як живеш. Чому б не скористатися цим?

— Тому що це нереально! Це не той зв’язок, про який ти говориш, зовсім ні! Це все сталося лише тому, що ти вампір, а я твоя улюблена закуска! Зовсім не через те, хто я є! Це вирішили твої інстинкти, не ти і не я, тому я цього не дозволю!

Поттер кинувся повз співрозмовника, намагаючись якомога швидше віддалитися від місця свого приниження. Ох, Мерліне, цей запал був такий сильний. Він благав Драко, благав про секс та кров і… без Темпоренції Сенсіум він втратив контроль. Він не міг допустити, щоб це сталося знову.

Раптом його різким рухом розернули обличчям до Мелфоя. Ікла вже сховалися, але вампірська сила була достатньо загрозливою, щоб штовхнути хлопця в арку, до якої він майже дійшов. 

— Ти з власної волі терся об мій член, — похмуро нагадав йому Драко. — Це була не дія крові. То був не вампір, а я. Ти так боїшся вийти з-під контролю, стати слабким на одну мить, що відмовляєшся від пристрасті, за яку інші готові померти?

— Нехай забирають! — Гаррі загарчав, намагаючись відштовхнути від себе чужі руки, але йому ніяк не вдавалося. Натомість він втупився в обличчя Мелфоя. — Цей божевільний, усепоглинаючий вогонь, це не те, чого я хочу від свого життя. Хочу тиші, спокою й місця, якому я належатиму…

Драко, здавалося, уважно вивчав його. Сила, з якою він стискав плечі чорнявого, зменшилася, але не втратила своєї міцності. Потім він тихо промовив: 

— І я не можу тобі цього дати, бо я вампір — монстр, еге ж?

— Твоє найпалкіше бажання — моя кров і тіло, як це може принести мені спокій? Дати прихисток?

На спокійному обличчі Мелфоя намалювалася усмішка:

— Ти повільний, Поттере, ти чіпляєшся за найдурнішу мораль і відчайдушно уникаєш будь-якого шансу на щастя, — тоді його пальці стиснули руки Гаррі, переконуючись, що забрав повністю його увагу, і додав: — Але я не стаю старшим. Я почекаю. Не дозволю тобі заперечувати це разом з усім іншим, чого ти боїшся.

Ґрифіндорець загарчав і врізав кулаком Драко в щелепу. Від удару боліла рука, але все було настільки несподівано, що Мелфой все одно відступив назад, відпускаючи хлопця.

— Я не боюся, — сплюнув Поттер, притискаючи тремтячу кінцівку до грудей. Відчувалося, як вона вібрує після удару.

— Та боїшся! — Драко похмуро огризнувся. — Боїшся втратити друзів, боїшся власної магії, сім’ї перевертнів, яка тебе вітає; ти до біса боїшся власних почуттів, бо вони нові й сильніші за твоє магічне ядро. Боїшся, що все це переповнює тебе, але ще більше боїшся, що це тобі сподобається, і ти все втратиш, і знову буде боляче.

Мелфой навис над партнером, як ніколи раніше, він був на кілька дюймів вище й використовував їх із розумом, дивлячись в обличчя навпроти з такою зосередженістю, що Поттер був надто наляканий, аби кліпнути. 

— Я маю рацію, правда ж, Гаррі? — зажадав він, голос м’який і темний, наче тінь. — Скажи, що я помиляюся.

Поттер виснажено зітхнув і заплющив очі.

— Навіть якби ти дійсно мав рацію, це не виправдовувало б того, що ти переслідував мене, поки я не впав, — тихо відповів парубок, знову розплющуючи очі й дивлячись на Драко, вивчаючи його холодний, спокійний вираз обличчя. Спокій, який той здобув, насичуючись чужим тілом. — Чому ти так наполягаєш? — запитав Гаррі. — Чому не можеш прийняти те, що я тебе не хочу, як це зробила б будь-яка нормальна людина?

Мелфой запропонував йому у відповідь маленьку, ледь помітну посмішку.

— Я не такий, як будь-хто нормальний, — спокійно відповів. — Я не вірю твоїм заявам, ніби тебе це не приваблює: я відчував твою зацікавленість більш ніж один раз за сьогодні.

Поттер роздратовано почухав потилицю, мимоволі ще більше скуйовдивши своє неохайне волосся.

— Це була реакція будь-якої людини на будь-якого вампіра. Не через якісь почуття, які я маю до тебе.

— Знову ти за своє, — швидко промовив Драко, ледве давши співрозмовнику закінчити. — А скільки часу ти провів зі мною, окрім того, що годував мене? Як дивишся на мене щоразу, коли я рухаюся, наче нічого не можеш із цим вдіяти…

— Твоє здоров’я — моя відповідальність! А ти ще й поводишся дивно. Я просто хвилювався, ти, чорт забирай, негідник…

— А тобі не спадало на думку, що крім Северуса ти єдина людина в цій школі, яка справді про мене турбується? Єдина людина, яка приділяє мені достатньо уваги, щоб помітити, що я сам не свій? — зажадав Мелфой. — Ти маєш до мене почуття, окрім страху й жалю, Гаррі. Будь-який дурень це побачить. Як ти думаєш, чому Візлі з Ґрейнджер так дивно на тебе дивляться? Вони це помітили. Трясця, навіть Забіні це зауважив, тож не смій заперечувати!

Поттер ще раз виснажено зітхнув, розсіяно застібаючи верхній ґудзик своєї піжами — що завгодно, аби відволіктися від цих слів і від того, як вони лякаюче схожі на правду.

— Навіщо тобі взагалі потрібен той, хто тебе так дратує? Чому я тебе так приваблюю?

— Як уже казав, ти один із небагатьох, хто взагалі помічає моє існування. Ти дивишся на мене й бачиш людину, а не монстра чи смертежера. Не уникаєш мене, як чуми, дбаєш про моє благополуччя й навіть пожертвував своєю улюбленою мораллю, щоб допомогти мені.

— Я зробив би це для будь-кого, хто потребував би допомоги, — заперечив хлопець. Усі причини, які перераховував Драко, були неправильними. В очах Мелфоя потемніло від суміші веселощів та емоцій. Погляд затримався на шрамі, який він залишив на шиї Гаррі, а потім знову повернувся до його обличчя.

— Це більш ввічливі, невинні причини. Я намагався не зачіпати твоїх делікатних почуттів, але якщо ти наполягаєш…

 Єдиним попередженням для Поттера був легкий доторк повітря до його щік, перш ніж блондин узяв його за підборіддя. Гаррі було соромно за те, що він підкорився цьому хлопцю. Язик Драко порушив кордони, ретельно досліджуючи кожен сантиметр, наче хотів залишити спогад  про себе. Мелфой схопив партнера однією рукою за сорочку, іншою — за потилицю й притис до тіла, а опісля поцілував, від чого ґрифідорець застогнав.

Знадобилася лиш мить, щоб Гаррі відчув, як здоровий глузд бере гору, і він відштовхнув парубка. Незважаючи на прикладену силу, вампір відступив лише на крок. Поттер усе ще відчував тепле дихання на своєму обличчі.

— Чому б мені не хотіти когось, хто міг би мене змусити почуватися ось так, кого я міг би змусити почуватися так само? Ти впертий і сильний, будеш боротися зі мною на кожному кроці, а це означає, що мої перемоги коштуватимуть набагато більше. Ти відповідаєш моїй пристрасті, моєму бажанню, хоч і прикидаєшся незнайомцем, — Драко підкреслював свої слова незліченними пестощами, довгими плавними жестами своїх тонких пальців по ключиці Гаррі, його шиї, обличчю. Однак, коли торкнулися його вицвілого шраму на лобі, хлопець за звичкою здригнувся, і рука опустилася. Але напруження в очах не зникло. — Ти рівний зі мною, але в той же час ти — все те, чим я не є. Ти — мій ідеал. Ти — моя ідеальна пара, і я не проґавлю тебе через наше вибухонебезпечне минуле чи твою зарозумілість з ірраціональним страхом втратити все, що так любиш. Чому мені тебе не хотіти? Усе, що я коли-небудь робив, оберталося навколо тебе з того дня, як ти відмовив мені в дружбі. Що таке Драко Мелфой без Гаррі Поттера, чи гідний він узагалі уваги?

Гаррі не міг не почервоніти від твердості цих слів. Так важко вдавати байдужість, бути незворушним перед першою в житті людиною, яка ставилася до нього подібним чином. Яка коли-небудь бажала його. Однак він не дозволив собі відвести погляд і тримав підборіддя піднятим, щоб не піддатися спокусі.

— І чому все це має змінити мою думку? — запитав, намагаючись надати легковажності словам, але голос тремтів.

 Драко знову підняв брову, ніби очікуючи, що Поттер вибухне від гніву.

— Тому що я єдина людина, яка хоче Гаррі Поттера, впертого, безрозсудного, самопринижуючого Гаррі Поттера, а не золотого, усемогутнього, бездоганного обранця, — відповів Мелфой плавно та впевнено. Його рука знову піднялася, але цього разу повільніше, з більшою стриманістю, кінчики пальців провели по руці Поттера. Ніжні пестощі дражнила гарячу долоню, і ґрифіндорець відчув, як власні пальці нестримно сіпнулися у відповідь. Драко призупинився на мить, а після обережно обхопив запʼястя хлопця й великим пальцем натиснув на пульсуючу вену, продовжуючи: — Я не хочу й не чекаю героя та самовідданого дурня, хочу заплямованого, втомленого баламута. Ба більше, я єдиний, хто може бути тобі рівним, єдиний, хто наважився б відштовхнути тебе з такою ж силою. Чому б тобі не хотіти когось твого рівня? Того, хто зрозуміє й зосередиться виключно на тобі?

Мелфой здавався геть розгубленим, ніби справді не міг збагнути, чому Гаррі не здається й не розслабляється, наче після поганого сну.

Поттер примружив очі. 

“Якщо він хоча б наполовину такий щирий, як каже, то не хотів би, щоб я так легко здавався” , — майнуло в голові.

— Чому ти поводишся так, ніби я вирішу всі твої проблеми? — запитав Гаррі, намагаючись переконати в безглуздості цієї ситуації. — Ніби я твій порятунок. Але це не так. Я не твоє рятівне коло.

— Ти моя єдина клята надія відчути щось справжнє, а я — твоя, — відповів Драко. — Ми обидва заплямовані, недосконалі, обидва маємо більші проблеми, ніж один з одним, — його голос знизився на октаву й перейшов на тихий шепіт: — Але ми єдині, хто може зрозуміти проблеми один одного, навіть твій улюбленець Візлі не розуміє тебе так, як я.

— Мене це справді бісить, — відрізав Поттер, — коли поводишся так, ніби не ти протягом кількох тижнів тужив за моєю кров’ю, а опісля просто заводив мову про те, як я облажався, адже тільки ти знаєш мене краще всіх.

 Мелфой, здавалося, ледве стримував сміх:

— Здається, правда тебе дійсно дратує, але це не робить її менш істинною. Час нічого не значить для деяких…

— Будь ласка, — втрутився Гаррі, ледве стримуючись, щоб не видати блювотний звук. — Навіть не починай говорити цю нісенітницю про кохання з першого погляду, бо мене знудить.

 Після цих слів на обличчі Драко зʼявилась огида, але він ніяк не прокоментував, лише сказав:

— Не лести собі, Поттере. Ти не можеш стверджувати, ніби я не здатний на емоції, а потім натякати, що я закоханий. Не заперечуй собі,  — тоді зітхнув, відпустив зап’ястя хлопця й відступив на крок. — Ти навмисно не розумієш усе, що я кажу, навмисно намагаєшся відштовхнути мене й заперечити правду. Гаразд. Я чекатиму цілу вічність, поки ти усвідомиш свою дурість.

 Гаррі дивився, як Мелфой розвертається, відчуваючи, як дивна заспокійлива прохолода покидає його шкіру в міру того, як Драко віддаляється від нього все далі й далі. Він відчував, що це якось неправильно — відпускати його ось так.

— Як так сталося, що ми ніколи раніше не ділилися спогадами й думками? — несподівано запитав Поттер, різко повертаючись до питання, яке хвилювало їх обох ще до того, як ця суперечка перейшла на більш особистий рівень. — Тільки останні два рази… Чому не раніше?

 Слизеринець повернувся до нього беземоційним обличчям. Здавалося, його маска повернулася на місце.

— У мене є передчуття, інтуїція, яку дарують інстинкти, але тобі не сподобається, як вона дискредитує твої твердження про відстороненість. Це суперечить твоїм словам, ніби це не твої почуття… — те, як він цілеспрямовано витягував одкровення, змусило Гаррі настовбурчитися й насупитися. Мелфой, вочевидь, відчуваючи його роздратування, закінчив: — Я впевнений, що це тому, що ти добровільно віддався мені, до останнього подиху. Ти дозволив використати своє тіло в багатьох речах, і саме тому ми встановили зв’язок глибший за кров. Цей… зв’язок, який є між нами, з часом зростає, пропонує все більше переваг. Для нас обох ділитися думками й спогадами, поки ми з’єднані — тільки початок.

Поттер здригнувся.

—  Не треба так радіти з приводу того, що ми не матимемо ментального усамітнення. Або в тебе буде можливість скористатися мною…

— Хіба не розумієш? Ти можеш скористатися мною у відповідь, якщо я спробую тебе використати! — наполягав Драко.

— Так, ніби від цього мені стане краще.

 Використати. Це слово застрягло в горлі Гаррі. Він не був річчю, власністю, якою можна користуватися. Не був іграшкою, зброєю, якою інші могли розважатися. 

— Але в тому й річ. Я не хочу цього. Я вважаю, що думки, спогади, почуття повинні бути вільно запропоновані тому, хто тобі дорогий. А не висмоктані з голови за бажанням однієї зі сторін, це також нічого не означає!

 Цього разу роздратовано загарчав Мелфой, кинувшись уперед і, здавалося, ледве стримуючись, щоб не схопити Поттера за плечі. Гаррі бачив, як стискаються ці довгі пальці. Бачив необроблену емоцію в цих очах тієї ж секунди, коли знищилася його маска.

— Тоді скажи, що я маю зробити, щоб заслужити ці думки, спогади й почуття? — Драко гаряче дихав. — Я нічого не можу вдіяти з тим, що бачив і відчував, так само як і ти не можеш вдіяти з тим, що відчуваю я, але я зроблю щось, щоб заслужити все це, якщо це якось допоможе тобі швидше усвідомити правду.

 Поттер не знав, що робити з чесністю, готовністю безкорисливо віддавати, що так яскраво сяяла на обличчі хлопця. Але одне він знав напевно: йому доведеться підштовхнути Мелфоя, випробувати його, щоб зрозуміти, чи можна довіряти цій людині, яка стоїть перед ним, більше, ніж до цього. І якщо він чогось і навчився за останні сім років, так це того, як тиснути на Драко Мелфоя.

— Будь-що? — запитав Гаррі, намагаючись знову говорити рівним тоном. Але Мелфой, чи то він справді знав Поттера так добре, як стверджував, чи то просто відчув змову в його голосі, підозріло звузивши погляд.

— У межах розумного, — обережно відповів Драко. — Я очікував би шанобливих прохань від того, кому довірливо запропонував таку можливість.

 Гаррі подумав, чи не означає це, що Мелфой спробує викрутитися, але зрештою вирішив, що нічого не втратить, якщо спробує.

— Я хочу, щоб ти залишив мене в спокої на цю ніч, — сказав він, вимагаючи, щоб блондин дотримав своєї обіцянки. — Ось чого я хочу. І якщо справді довіряєш, то завтра ми обговоримо, як я можу допомогти… допомогти тобі з професором Аларіком.

Сірі очі звузилися. Ґрифіндорець збирався сказати “врятувати тебе від професора Аларіка”. Драко цього не оцінив би. Але раптом Мелфой крутнув головою й глянув собі за спину. Простеживши за цим поглядом до порожнього коридору, Гаррі зрозумів, що тіло професора Аларіка (до того непритомного) зникло.

— Я навіть не чув, як він ворухнувся, — вилаявся Драко собі під ніс. — Я ж клятий вампір, я повинен був чути його дихання, а не тікати з поля зору, як боягуз.

— Чесно кажучи, твоя увага була прикута до мене, — спробував допомогти Поттер, відчуваючи, що йому трохи незручно визнавати це вголос і використовувати, щоб покращити настрій слизеринця. Раптом парубок знову розвернувся до Гаррі обличчям, схопив його за руку й потягнув через коридори нагору. Той зойкнув на знак протесту (так голосно, як тільки міг, бо відчував, що закляття приватності зникли), намагаючись вирвати руку.

— Послухай, ти ж сам казав, що твоя сила зростатиме, просто дай їй час, і всі твої почуття стануть такими ж бездоганними, як…

— Аларік може не знати, що ти причетний до того, що сталося, — перебив Мелфой, ні на мить не зупиняючись. — Ти мусиш повернутися до лікарняного крила, поки ніхто не помітив твого зникнення, він не повинен знати, що ти знаєш про нього.

— А як же ти? — запитав Поттер. — Це ж тебе він катував необмеженим запасом зброї, пристосованої для вампірів. Твоя репутація не важливіша за безпеку.

— Важливіша, коли все, що маю — це моя репутація. І я ніколи не матиму нічого іншого, якщо не врятую її, — швидко відповів Драко. — І вся сила світу не допоможе, якщо я не використаю її з розумом. Мені потрібно закінчити цей рік у Гоґвортсі, якщо хочу мати хоч щось. А це означає залишитися тут. Я особисто чув, що сказали директори, коли дізналися, що Люпин на третьому курсі, думаєш, вони будуть більш шляхетними по відношенню до неосвічених, новонароджених вампірів?

— Але ж ми мусимо щось зробити, щоб його зупинити! — заперечив Гаррі, раптово зупинившись за кілька футів від дверей лікарняного крила. — Він не може так із тобою вчинити.

Він бачив, як губи Драко стиснулися в щільну лінію, а потім, наче у сповільненій зйомці, вампір повернув голову, мабуть, побачивши щось, чого Поттер не помітив. Хлопець витріщився на нього, роздратований, що блондин сам спровокував цю розмову, а тепер намагається її уникнути. Але за мить простежив за поглядом співрозмовника, і його шлунок здригнувся від побаченого. Рон стояв перед дверима лікарняного крила, схрестивши руки на грудях та звузивши очі. На його обличчі був дивний, похмурий вираз, і Гаррі інстинктивно зробив два кроки вперед, ставши між Візлі й Мелфоєм. 

— Роне? — запитав Поттер, дивуючись, що той робить тут унизу… У такий час, і з таким суворим виразом обличчя. — Що ти тут робиш?

— Думаю, питання в тому, чому ти встав із ліжка, коли сьогодні мало не підірвав себе й пів замку? — відповів Рон, його вуха почервоніли. — Та ще й із Мелфоєм? Що з тобою, трясця, коїться, Гаррі?

Чорнявий кліпнув. Яке виправдання можна знайти? Про правду навіть не йшлося. Він не знав, що робити, що сказати своєму найкращому другові, який хвилювався за нього й хотів отримати відповідь. 

— Я… я не міг заснути, ось і все, — сказав нарешті. — Кошмари… Ти ж знаєш, як це буває, — принаймні в цьому була частка правди. У нього не було жодної ночі без жахів, які його не мучили б. Він намагався говорити про них так, ніби йому трохи соромно, сподіваючись, що Візлі задовольниться цією напівправдою. Але Поттер був жахливим брехуном, завжди ним був. Він підняв погляд на Драко, сподіваючись побачити відповідь у цих очах, але вираз його обличчя був порожній, слизеринець дивився на Рона. 

“Наче затишшя перед бурею” , — тривожно майнуло в голові.

— Мелфой прийшов сюди до Помфрі, щоб поговорити про снодійне для себе, а я просто… я пішов прогулятися, і він мене супроводжував, ось і все.

Рудий витріщився на них, помітивши їхній розпатланий вигляд. Гаррі відійшов ще на кілька кроків від Драко й непомітно поправив піжаму. Він хотів би не бути таким відкритим, наче книга.

— То ось чому ти все рідше буваєш зі мною та Герміоною? — запитав Візлі. — Ми більше не варті твоєї довіри, і ти можеш довіряти лише йому? Хто він тепер, твій хлопець?!

— Ні! — заперечив Поттер, трохи поспішаючи. — Я ж казав вам, чому віддалився останнім часом. Я не пишаюся причинами, але вони справді були…

— Виправдання, — обірвав його Рон, — повна нісенітниця, яку ти вигадав, щоб прикрити те, що трахався з Мелфоєм, еге ж? Через нього ти й мою сестру кинув? Чому просто не сказав нам кляту правду?

— Бо я з ним не сплю! —наполягав Гаррі. — Я взагалі ні з ким не сплю!

Візлі пирхнув на це.

— Ще одна брехня. Ти поводишся так, ніби якийсь клятий святий, але ти шматок лайна, друже. То чому ж не розповів, що Мелфой був твоїм цапом-відбувайлом? Засоромився? Чи думав, що мені буде огидно?

— Роне, — твердо сказав Гаррі, — це не…

— Тому що я такий, — гаркнув юнак із грубою та гіркою злістю, якої Поттер не бачив з того фатального дня полювання на горокракс. — Ти змінився, друже. Дуже сильно. Брешеш нам, натомість ділишся з Мелфоєм тим, чим не хочеш ділитися з нами. Ти віддалився, і… і я не знаю, як ще ти міг змінитися. Що робитимеш далі. Як я можу довіряти, якщо більше не знаю, хто ти?

 Гаррі помітно здригнувся від цих слів, щось скрутилося всередині, як опалий лист на морозі. Це слова, яких він найбільше боявся. Його очі задумливо блукали десь:

— Послухай, Роне, це не те, що ти думаєш. Може, я й змінився, але ти знаєш чому, знаєш, що мені довелося зробити, невже й справді сподіваєшся, що після цього я буду таким, як раніше?

— Ні, — жорстко відповів Візлі. — Але ти також не очікуй, що зрозумію і я, якщо не підпустиш до себе.

Він зробив павзу, спрямувавши всю силу свого погляду на Драко, який навіть не кліпнув:

— Просто хотілося б знати, що той, кого ти ненавидів, може зробити для тебе, може зрозуміти те, чого не можуть найкращі друзі.

 Губи Поттера кілька секунд беззвучно ворушилися. А тоді він знайшов свій голос.

— У нас із Мелфоєм усе не так, як здається, але все дуже складно. Роне, якби це був мій секрет, ти знаєш, я одразу розповів би, але це не так.

 Рудий зітхнув.

— Просто не знаю, чи розповіси мені, навіть якби міг. Я більше нічого не знаю, друже, — смуток відтінив гіркоту в його голосі, і Гаррі замислився, не вперше й не востаннє тієї ночі, чи переслідувати Драко й Аларіка було найкращим рішенням. 

“А яка ж тоді краща альтернатива? — прошепотів уривчастий голос. — Залишити Мелфоя страждати тільки заради того, щоб ти з друзями був щасливий?” 

Ні. Він не міг навіть подумати про подібне. Поттер зупинився, коли його раптово осяяло усвідомлення, викликане траурним поглядом, що перемагав гнів на обличчі друга.

— Де Герміона? — запитав Гаррі, не впевнений, що хоче знати відповідь. — Чому ти тут, Роне?

 Їхні очі зустрілися, і Візлі якусь мить покусував нижню губу, перш ніж знайшов потрібні слова.

— Я був із нею, ми намагалися репетирувати чари , але все йшло шкереберть, і ми просто почали сперечатися. Про все, про нас, про чари, про… про тебе. А тоді вона просто…

Поттер насупився, забувши про Мелфоя та його сумніви щодо Рона.

— Де вона? — запитав знову, голос був хрипким і переповненим панікою. Візлі жестом вказав на двері, не в змозі вимовити жодного слова. Очі Гаррі спалахнули, він проскочив повз хлопця, оминувши його й Драко, коли штовхав двері. На мить застиг на порозі, жахнувшись від побаченого. Герміона лежала на ліжку всього за кілька футів, навколо неї зібрався невеликий натовп, що складався з мадам Помфрі, професорки Макґонеґел і Снейпа. Северус передавав цілительці зілля з запасу, який розклав на столику біля ліжка, а Макґонеґел дивилася на Поттера, звузивши очі.

— Чи треба нагадувати, що Ви вже дорослий і маєте обов’язки, містере Поттер? — кинула вона. — Це було неймовірно нерозважливо з Вашого боку…

Її слова відійшли на задній план, оскільки увага Гаррі зосередилася виключно на подрузі. Він ступив крок уперед, не чуючи лайки Макґонеґел, і підійшов до ліжка дівчини. Її шкіра була майже такою ж білою, як у Мелфоя, вона тремтіла навіть у непритомному стані, а на лобі блищала цівка поту.

— Що з нею? — запитав тихим голосом, не відриваючи погляду. Він відчував, як Снейп дивиться на нього, скануючи вираз його обличчя. — З нею… з нею все буде гаразд? — прошепотів Поттер.

 Раптом професорка замовкла й глянула на мадам Помфрі, яка зупинилася над Ґрейнджер, її обличчя було занепокоєне.

— Ще не зрозуміло, що з нею, — повільно промовила цілителька. — І поки я не буду впевнена, не зможу сказати, коли вона одужає й чи одужає взагалі.

Гаррі здригнувся, бо вперше в житті захотів почути підсолоджену правду, з якою так боровся. Навіщо вся ця сила, якщо він нічого не може з нею зробити? Нічого, окрім того, що мало не підірвався, окрім як дивитися, як страждають його друзі. Стільки сили, і все ж він був безпорадним.

— Це прокляття? — запитав Поттер, думаючи, що це цілком можливо з незліченних причин. — Отрута?

Мадам Помфрі уважно подивилася на нього, а потім на Макґонеґел, ніби обмірковуючи правильну відповідь:

— Існує нескінченна кількість можливостей, речей, які могли спричинити це. Її сила була нестабільною і неконтрольованою — так само, як і Ваша, за винятком того, що її тіло не було достатньо сильним, щоб хоч якось протистояти.

Гаррі насупився.

— Але в мене був приплив від Волдеморта, Герміони ніде не було…

— Досить проникливо, пане Поттере, — перебив Снейп. — У той час, як Ваша нездатність контролювати себе походить від сплеску сили, у міс Ґрейнджер — від дисбалансу. Порушення в магічному ядрі. Сотні магічних і немагічних джерел могли порушити її рівновагу, вона повинна відпочити, поки ми не з’ясуємо, що сталося.

Поттер злегка кивнув, знову перевівши погляд на Герміону:

— Вона прокинеться?

 Рука лягла на його плече, довгі прохолодні пальці ніжно стиснули. Присутність Мелфоя була надто відчутною. Блондин ніби хотів відірвати його від цієї жахливої сцени, але Гаррі залишався непорушним. Він не міг дозволити собі розслабитися, не міг бути слабким, коли Герміона просто лежала там і виглядала майже… майже…

— Ще нічого не відомо, Поттере, — тихо промовила мадам Помфрі. — Але бачите, що може спіткати навіть Вас, якщо не усвідомите всієї серйозності ситуації? Негайно повертайтеся в ліжко, і я забуду про те, як Ви зухвало знехтували безпекою й вирушили погуляти вночі, щоб вгамувати свої розбурхані гормони!

 Гаррі почервонів, бо знав, що вона бачила їхні з Драко розпатлані обличчя та склала два й два.

— Він не… я не… я просто йшов, а Мелфой був там! Я не… він не мій хлопець чи щось таке.

Цілителька стиснула губи.

— Якою б не була причина, Вам потрібно відпочити заради власного добробуту й безпеки тих, кого любите. Лягайте в ліжко, — Поттер відкрив рота, щоб заперечити, але в цю мить Герміона насупила брови, і юнак здався, кружляючи навколо слизеринця, але не дивлячись на нього. Скинувши черевики, заліз у ліжко й порожньо втупився в його кінець. 

“Драко мав рацію, з Герміоною було щось дуже погане. І що б це не було, я відповідатиму за це, — пробурмотів подумки, стискаючи пальці на простирадлі. — Я зроблю все, щоб знайти того, хто це зробив, і вбити його!”

Голоси мадам Помфрі й директорки стихли, коли ті ввійшли до кабінету Поппі. А потім, у гнітючій тиші, на ліжко Гаррі впала тінь. Хлопець уперто дивився на слід, який залишили його ноги на ковдрі, відмовляючись піднімати очі.

— Чекаю Вас завтра у своєму кабінеті, Поттере, щоб розпочати тренування, — сказав Снейп із легкою насмішкою.

— Я думав, що мені треба відпочити, — буркнув Гаррі. Тоді почув, як на обличчі  Северуса зʼявилась крива посмішка.

— Ви знаєте не гірше за мене, — почав він, — що як не доручити чогось практичного, то Ви знову втечете й вскочите в ще більшу халепу, — з цими словами професор вихором відлетів у шквал темряви.

Проте Поттер усе ще не був сам. Він зітхнув і відкинув голову, заплющивши очі, щоб запобігти сльозам. Йому потрібно побути деякий час наодинці, щоб усе обдумати, змиритися з жахом, щоб знайти те, що завдало болю Герміоні.

— Чого ти хочеш, Мелфою? — прогарчав із ледь прихованим відчаєм. — Я хочу побути на самоті.

На мить повисла тиша, а потім почулося:

— Але те, що ти хочеш, і те, що тобі потрібно — дві різні речі, — сказав Драко, його голос був м’яким, як пір’їнка. Прохолодна рука ковзнула по ковдрі, наче хотіла доторкнутися до руки Гаррі. Ґрифіндорець в останню мить висмикнув її й випростав голову, щоб подивитися на вампіра. 

— Ти мені не потрібен, ніколи не був потрібен. Що мені потрібно, так це час для себе, щоб поспати і…

— Щоб роздумувати й грузнути в стражданнях, густих, як мул, поки вони не поглинуть тебе цілком і не задушать, — закінчив за нього Мелфой, незбагненні сірі очі зараз майже світилися, більш бадьорі й жваві, ніж будь-коли раніше. Вампіри не спали. У них є періоди, коли вони розслабляються, коли роздумують і обмірковують події, але це було більше схоже на стан медитації, ніж на дрімоту. Драко не потребував ні сну, ні їжі. Лише кров Поттера й секс могли надати такого здорового, бадьорого вигляду. При згадці про це сором повернувся до Гаррі із силою урагану, посилюючи й без того гіркі нотки в голосі.

— Дозволити собі обдумати все, щоб я міг бути більш… спокійним, більш розсудливим і раціональним. Мені потрібен ясний розум, щоб знайти те, що зробило таке з Герміоною, — суворо виправив він Мелфоя.

— Поттере, — спробував Драко, — Гаррі, ти не можеш дозволити собі…

— Якщо він хоче, щоб ти пішов, то, мабуть, тобі краще зникнути, Мелфою, — сказав Рон, з’явившись із коридору й підійшовши до ліжка Ґрейнджер, неприязно дивлячись на Драко. — Ти тут більше нікому не потрібен, від тебе одні неприємності. Іди геть.

У цю мить хлопець побачив, як обличчя слизеринця спотворила отрута. Дивно, як йому вдалося стримати свої ікла, але ця мить тривала недовго, бо Гаррі побачив, як Мелфой розвернувся до Візлі. Чорнявий простягнувся вперед і схопив блондина за запʼястя. Прикладені зусилля зовсім не спинили. Рушійну силу мав дотик. Поттер знав це, але відтіснив цю тривожну думку на задній план, коли парубок повернувся до нього обличчям. Він не міг дозволити собі бути егоїстом і думати лише про власні проблеми. Він був потрібен Герміоні, Рону та й Драко теж. З ними все буде гаразд. Він блукав усе літо, хандрив і жалів себе, але це не допомогло б йому самому, і вже точно не допомогло б оточуючим.

“Їм потрібно, щоб я був кращим, ніж цей жалісливий задумливий дурень, — подумав він, поспішно відпускаючи зап’ястя Мелфоя: — Мені потрібно, щоб я був кращим за нього!”.

— Послухай, — сказав Гаррі, голос був рівним, але тихим, і він знав, що тільки той, хто має такий слух як у Драко, може вловити ці слова. — Ти запитав мене, чого я хочу, і ось воно. Ти маєш дати мені спокій, щоб я міг побути з друзями. Я їм потрібен…

— А я ні? — різко прошепотів Мелфой, ігноруючи допитливий погляд Візлі, який, здавалося, блукав між ними, але все одно більше дивився на Гаррі. — Запевняю, я бажаю й потребую тебе так, як твої маленькі друзі навіть уявити не можуть.

Поттер змусив себе прикусити язика, глибоко вдихнув і спробував опанувати себе. Не можна зараз вибухати:

— Вони важливі для мене, як моя, трясця, сім’я, і вони не мають зв’язку зі справою, бо те, про що просив ти, було тим, чого хотів і я, і це дійсно те, про що я прошу. Дай мені спокій сьогодні, а завтра… завтра повертайся, і ми поговоримо, як допомогти Герміоні і як зупинити професора Аларіка.

 

~Далі буде…