3. Наслідки лицарства

примітки від автора:

Нещодавно я зробив музичне відео-трейлер по Гаррі/Драко для цієї історії. Будь ласка, подивіться, якщо маєте 3 хвилини: http://www.youtube.com/watch?v=6-NY7zEsUU8
Якщо хтось із вас знайде час для перегляду, я буду дуже радий.

 

Коли Гаррі по спіралі повернувся зі свого блаженно тихого забуття й туман екстазу нарешті розвіявся, першою зв’язаною думкою було те, що передня частина штанів була вологою й липкою. У кімнаті було тихо-тихо, якщо не враховувати потріскування вогню. Пекельний клубок у горлі вщух, тіло все ще відчувалося слабким і тремтіло, але, принаймні, тепер хоча б міг ясно мислити.

А потім, нарешті, прийшло розуміння, що ці трохи теплі руки все ще тримають його. Очі ґрифіндорця затремтіли, але, все ж, сфокусувалися на обличчі Мелфоя, яке знаходилося небезпечно близько до його власного. Блондин пильно дивився, майже вивчаючи партнера. На губах запеклася смужка крові, що так разюче виділялася на тлі блідої шкіри. Досі бліда, але набагато здоровіша. Чорнуваті вени зникли, перетворившись на блідо-блакитні, ледь помітні зблизька, очі були насиченого, сяючого сірого кольору, коли вивчали Гаррі. Навіть губи набули м’якого рожевого відтінку. 

«Моя кров справді врятувала його», — подумав брюнет, злегка червоніючи від їхньої близькості й відчуття дихання Драко на своїй шкірі.

І тут його осяяло. Принизливі звуки, які відлунювали у вухах. Власні ганебні крики пристрасті. Він благав Мелфоя вкусити його! Корчився в обіймах слизеринця й штовхався в його руку, як розпусна шльондра. Він кінчав у штани — на очах у Снейпа!

Усе тіло рвалося до втечі, до люті, до крику, але розслаблення, викликане зіллям, затримало його досить надовго, щоб Драко встиг передбачити вибух.

— Ти втратив багато крові, Поттере, не роби дурниць, бо знепритомнієш, — попередив блондин, перш ніж підняти його так легко, наче партнер був із пір’я. Юнак роздратовано зашипів, коли Драко переніс і поклав його на великий диван. — Северус може дати кровоспинне зілля, але ти все одно будеш слабким і відчуватимеш запаморочення після того, як віддав мені стільки.

— Дійсно, — відказав професор з іншого кінця кімнати, де перебирав свої запаси зілля. Він виглядав збентеженим тим, що сталося, навіть трохи відштовхнутим, і щосили намагався відсторонитися від хлопців. Гаррі був вдячний за це, але було б набагато краще, якби вчитель не побачив, що він прийшов у одних трусах. Від цього аж шлунок скрутило. — Треба буде скласти такий графік, щоб містер Мелфой більше не потрапляв у такий жахливий стан. Набагато краще приймати невеликі дози регулярно, ніж великі, коли він на межі голодної смерті…

— О, і це вас обох влаштовує, так?! — зажадав знати правду ґрифіндорець, випроставшись, миттєво пошкодувавши про цей вчинок. Голова закрутилась, перед очима попливло. Відчув запаморочення, нудоту й холод одночасно. Парубок зціпив зуби, кричачи крізь біль і дезорієнтацію. Будь він проклятий, якщо принизив себе ще більше цього вечора. Незважаючи на біль, він підняв голову, дивлячись прямо на Малфоя: — Невже забув, що я прийшов сюди з власної волі? Я не зобов’язаний віддавати свою кров. Не зобов’язаний давати абсолютно нічого, можу навіть дозволити тобі голодувати, якщо захочу, так що, можливо, варто було б ставитися до мене з більшою повагою?!

Очі Драко потемніли, і він підлетів до Гаррі, опустившись над його тілом і дивлячись прямо в очі: 

— Ти маєш намір шантажувати мене, Поттере? — отруйно зашипів. — Маєш намір контролювати мене й погрожувати голодом? Чим ти кращий за Темного Лорда?

Брюнет здригнувся. Він порівняв себе з Волдемортом, не від різкого голосу Мелфоя й не від загрозливої поведінки парубка. Хоча від їхньої близькості стало трохи не по собі. 

— Я говорив про звичайну ввічливість, дурню, а не про шантаж, — суворо виправив Гаррі, перед очима все було розмито, а нудота й досі підступала до горла. — Я дав тобі дещо від себе. Зробив кляту послугу, і не так уже й багато прошу у відповідь — поваги й уваги!

— Годі, містере Поттер, — спокійно сказав Снейп, несподівано опинившись поруч із ними і даючи хлопцеві в руку флакончик із зіллям. — Дві краплі зараз, дві краплі завтра вранці зі сніданком, — пояснив, втупившись у підопічного розрахунковим поглядом, поки Поттер прийняв зазначену дозу. — Хоч формулювання залишають бажати кращого, але він має рацію, Драко. І я вважаю, що ходити за ним, як тінь — погана відплата. Сідайте, щоб ми могли обговорити це, як дорослі люди.

Ґрифіндорець відчув, як зілля подіяло, і запаморочення з нудотою одразу ж відступили. Голова все ще паморочилася, але Гаррі добре бачив двох чоловіків. Снейп стояв біля каміна, спершись на мантію, його очі мерехтіли у світлі вогню, коли професор задумливо дивився в полум’я. Мелфой же сидів у зручному кріслі поруч і невідривно дивився на партнера.

У кімнаті запанувала важка тиша, яка тепер пахла кров’ю й сексом. Поттер поворухнувся, відчуваючи незручну липкість і ненависть до того, як вона нагадувала про його слабкість. Потягнувшись за чарівною паличкою, що лежала в купі мантій, юнак тихо похапцем наклав на вогку пляму заклинання очищення. Принаймні тепер до нього повернулася частина гідності. Він усе ще був розлючений як і своєю, так і поведінкою Драко. Можливо, це все через “Темпоренцію Сенсіум”, але парубок не відчував потреби вибухати гнівом, поки що ні.

— Якщо ми збираємося робити це, я волів би, щоб не тільки я був єдиною жертвою кожного разу, — нарешті сказав Гаррі, порушивши мовчанку. — Не хочу відчувати себе так кожного разу, коли ти… Їсиш. Таке відчуття, ніби мене розтоптали гіпоґрифи. 

Хлопець зробив павзу, щоб хтось із них міг запропонувати якусь відповідь, але здавалося, ніби Поттер якось приголомшив обох, що ті й позамовкали. Вони з цікавістю спостерігали за ним, так, ніби Гаррі ніколи раніше не поводився так зріло й виважено.

«Чесно кажучи, — подумалося з докором, — невже складається враження, що я зовсім недорослий..?»

— А як часто вампірові потрібна кров, перш ніж він збожеволіє? — знову сказав юнак.

Цього разу Снейп відповів:

— Я намагався з’ясувати все, що міг, — повідомив він. — З того, що я дізнався, поки Драко ще не звик до… Цього… Мінімальної дози кожні три дні має бути достатньо, щоб він не почав відчувати ломки. З часом буде достатньо й одного разу на тиждень, але лиш містер Мелфой точно знатиме, коли буде до цього готовий.

Гаррі кивнув, задумливо закусивши губу. Хотілося бути достатньо злим, щоб вирватися, сильним, щоб упоратися з цим самотужки. Він почувався вкрай приниженим, адже сп’янів до такої міри, що корчився перед ними обома, як шльондра. З блондином усе зрозуміло, але Снейп? Він затремтів, не міг цього витримати. Стало зовсім погано…

— Не хотілося б, щоб Ви щоразу були присутні, — різко сказав ґрифіндорець. — Я думав, що “Темпоренція Сенсіум” допоможе зберегти холоднокровність, але… Мені це все не подобається. Нічого з цього. Не подобається, що мушу це робити, але, усе ж, зроблю. Просто хотів би, щоб якомога менше людей бачили, як я принижуюся. 

Голос був лаконічним, і юнак бачив, як професор підняв брову на ці слова.

— Зiлля дiє тiльки тодi, коли Ваше тiлo пiддається сильному стресу чи загрoзi. Прибирати «принизливу» реакцію на слину Драко було б необачно. Вона потрібна для того, щоб зробити укус приємним, навіть терпимим для Вас. Усе, що робить зілля — це гарантує, що Ви не втратите себе під дією слини, що зможете припинити зв’язок, коли містер Мелфой вип’є занадто багато. І, як зараз, заспокоїть, коли потребуватимете відпочинку, особливо, якщо Вам захочеться злитися й лютувати…

— Слухайте, я в порядку, — огризнувся Поттер. — Більше бісить, що маю давати власну кров людині, яка навіть не може бути вдячною, аніж сам факт, що взагалі мушу це робити, — тоді пильно глянув на Мелфоя. — Гаразд, раз на три дні, але потрібне виправдання, куди я йду вечорами. Герміона й Рон щонайменше будуть  ставити питання…

— Я категорично забороняю розповідати це їм! — закричав Драко, схопившись на ноги. — Ласці (прим. ред: Ласкою Драко називає Візлі) дуже сподобаються мої страждання, а крім того, це моє прокляття, моя таємниця, і що менше людей про це знатиме, то краще!

— Саме тому я й попросив алібі, дурню, — пирхнув парубок. — Навряд чи весь світ знає, що я — твоя особиста «їжа на колесах». Це ж ідеальне прикриття. Чорт забирай, здавалося, що після того, як вип’єш крові, станеш м’якшим, що в тебе покращиться настрій.

На це Снейп лиш похмуро посміхнувся. 

— Можливо, пане Поттер, Драко, як на мене, має погану вдачу, тому що не може задовольнити свій сексуальний апетит, який так часто провокує.

Брюнет широко розплющив очі. 

— О, — сказав він тупо. — Це…? Ти…? Тобі подобаються хлопці, Мелфою? — нарешті запитав. Було б логічно, якби той був схильний до подібного, коли інший чоловік вигинався, корчився й притискався до його тіла, це справді мало б «такий» ефект. — А ти ще й не кінчив, — помітив Гаррі.

Слизеринець кипів. 

— Красномовний, як завжди, — кину він шпильку. — Це було тертя, Поттере. Фізична реакція тіла на дотик іншого. Я не маю ніякого бажання до тебе. Будь-який червонокнижний самець згодиться, щоб задовольнити мої потреби…

— Але не апетит, — зауважив юнак. — Якщо ти мене не хочеш, то навіщо виставляти мене на посміховисько перед Снейпом?

Якби Драко мав достатньо крові, Гаррі присягається, то почервонів би. 

— Якщо думаєш, що я зробив це з власного бажання, Поттере, то тебе чекає ще одна неприємність, — гаркнув блондин, схрестивши руки на грудях. — Вампір хоче тебе, усіма можливими способами. Думає, що ти належиш йому. Його перший і єдиний. Але не плутай мої бажання з цими інстинктами. Вампір хотів утамувати власний голод, як колись зробив це ти, а я хочу лише одного — піти від тебе якомога далі!

На іншому кінці кімнати викладач роздратовано цокав язиком. Очевидно, його анітрохи не розважали гормональні американські гірки двох підлітків. 

— Гордість і заперечення — смертельна суміш, — пробубнів учитель, сідаючи в інше зручне крісло біля каміна й критично спостерігаючи за ними.

Гаррі насупився, не зовсім упевнений, що зрозумів це висловлення. Потім знову озирнувся на Мелфоя:

— Це не має ніякого сенсу, — сказав він. — Хіба вампір і ти — одна істота? Хіба літо не дало тобі достатньо часу, щоб звикнути до цього?

Раптом погляд Драко засвітився смертельною отрутою. Нігті вчепилися в тканину крісла, і тільки завдяки своїй волі він не схопився з місця й не перегриз собі горло. 

— Цілого життя не вистачило б, щоб звикнути до постійного голодного болю, до усвідомлення того, що мені більше  ніколи не бути людиною. Я заплямований, недосконалий…

Поттер отямився від роздратування. Мелфой, звісно, змінився, але деякі речі, очевидно, були сховані надто глибоко. 

— Заплямований кров’ю так само, як чиста кров мого батька заплямована маґлівською кров’ю моєї матері? — зеленоокий схопився на ноги. — Ти впевнений, що хочеш пити з чогось настільки огидного? Це все, що має значення для таких, як ти? — закипів парубок. — Кров, родовід? Я думав, що ти як ніхто інший повинен знати, що це зовсім не те, що визначає, ким людина є насправді!

Очі Снейпа були темні й задумливі, ніби розшифровуючи цю репліку, Драко, на радість Гаррі, виглядав більше, аніж просто розгубленим.

— Чому, коли ми з тобою розмовляємо, ти все переводиш на себе? — різко відповів слизеринець. — Світ не обертається навколо тебе…

— Я лише сказав, що твоя кров не робить тебе тим, хто ти є! — крикнув юнак. — І, як розумію, відтепер твій світ обертається навколо мене. Я — твоя їжа.

Блондин зціпив зуби, ледве стримуючи гарчання люті. 

— Ти граєшся з вогнем, Поттере.

Той лише підняв брову: 

— Я не боюся тебе, Мелфою. Я стикався з більшими й страшнішими істотами, ніж ти. Тож навіть не намагайся мене залякати, — почекав хвилину, щоб побачити, чи замовкне нарешті співрозмовник, і, коли це сталося, спробував ще раз: — Слухай, я погодився зробити це…

— О, не кажи так, ніби робиш мені велику послугу, Поттере, враховуючи, як щойно наклав у штани, як дванадцятирічний хлопчисько…

— Я був одурманений твоєю дивною вампірською слиною!

— Яка знімає заборони, розслабляє тіло, вона не викликає реакції, дурню!

— Слухай, просто… Замовкни, гаразд? — Гаррі огризнувся. — Ми ніколи не дійдемо згоди, якщо продовжуватимемо сперечатися. А я, наприклад, хочу піти й прилягти, поки мозок не почав витікати з вух.

— Або те, що від нього лишилося, — тихо промимрив Снейп у своєму кутку. Парубок вирішив не звертати на це уваги. Як можна мірятися рівнем чи зрілістю, коли саме  Поттер мав тут найменшу перевагу?

— Кожні три дні, можливо, після вечері, щоб я міг просто лягти спати й не турбуватися про уроки? — запропонував юнак, подумавши, що, можливо, так буде краще й для його шлунку. Драко нічого не відповів, але той факт, що він не сперечався й не заперечував, придавало сил. Здавалося, слизеринець прислухався до пропозиції.

— Я згоден, — сказав тоді Северус, — і зроблю так, щоб усім стало відомо, що вам обом потрібні додаткові заняття, враховуючи вашу… Значну участь у війні. Також подивлюся, чи зможу зробити так, щоб це виглядало, ніби професорка Макґонеґел про це домовилася.

— Т-так, — повільно кивнув Гаррі, це все ще здавалося таким сюрреалістичним, але запаморочення в голові й тремтіння в кінцівках постійно нагадували про реальність ситуації. — Файно, гаразд. І це залишиться між нами, — він узявся за бильце дивану як за опору й почав пересуватися, ноги, здавалося, були з желе. — Мабуть, мені треба йти на уроки…

— Містер Мелфой проведе Вас до гуртожитку й, звичайно ж, простежить, щоб Ви дісталися до свого ліжка, — відповів професор. — Я надішлю записку вчителям, щоб пояснити відсутність якимось… Іншим чином. Варто відпочити після втрати такої великої кількості крові.

Хлопець відкрив було рота, щоб заперечити, але зрештою промовчав. Тоді похапцем натягнув сорочку й мантію, підхопив сумку й, не чекаючи Драко, попрямував до дверей, навіть не озирнувшись. Звичайно, його наздогнали. Навіть якби блондин не був вампіром, Поттер був занадто слабким, щоб далеко втекти.

— Відчепися від мене, Мелфою, — огризнувся парубок, коли слизеринець спробував узяти його за руку. Було сильне бажання, щоб дія зілля закінчилася, щоб він міг просто вибухнути й накинутися на Драко, як справді хотілося зробити. 

«Усьому свій час», — думав він. 

Юнак пирхнув, а потім задовольнився тим, що взяв сумку Гаррі. На цей дивний акт ввічливості ґрифіндорець зупинився, витріщиючись на партнера з роззявленим ротом.

— У що це ти граєшся?

Мелфой лиш посміявся з цих слів, перекинув їхні сумки через плече та пройшов кілька кроків, байдуже закинувши голову назад. Світлі пасма, вологі від поту, ніби обіймали трохи загострене обличчя.

— Мабуть, я прислухаюся до того, що ти казав про ввічливість, — з ненавистю огризнувся блондин, навмисне повільно йдучи далі.

Зеленоокий насупився, але шкутильгав за ним, тримаючись за стіну. 

— Дурниці, ти просто думаєш, що матимеш більше шансів отримати своє, якщо маніпулюватимеш мною за допомогою цієї фальшивої доброти!

На це Драко загарчав, стримуючи бажання розвернутися й придушити співрозмовника першим. 

— Вирішуй. Чого ти хочеш, Поттере? У мене від тебе клята мігрень починається!

На це, як не дивно, Гаррі промовчав, і повільна, болісна хода до вітальні восьмого курсу пройшла в тиші.

На щастя, через те, що заняття ще не закінчилися, вітальня й увесь шлях до неї був позбавлений життя. Головна кімната була мертва, вогонь згас, тому було так само холодно, як і ґрифіндорець. Він тремтів. Треба відпочити. Нила кожнісінька частинка тіла. Тріпочучи з голови до ніг, хлопець ледве встиг дійти до сходів, перш ніж підкосилися ноги. Руки злетіли, намагаючись вчепитися в перила, щоб втриматися, але, на превеликий жаль і огиду, саме Мелфой тримав його руку, і парубок не міг випростатися.

— Не намагайся бути кривавим героєм, — прошипів Драко, не даючи й шансу заперечити. Потім потягнув партнера сходами вгору й кинув на ліжко, щойно той відчинив ліктем двері до чоловічого спального корпусу. З вуст брюнета злетіло найкумедніше гарчання, і слизеринець підняв брову від люті, кинувши сумку обранця біля свого ліжка. Він затримався лише для того, щоб розважити людину, яка, здавалося, була близькою до вибуху, незважаючи на заспокійливу природу зілля. Обличчя юнака розчервонілося від гніву, і сіроокий заприсягнувся, що сухожилля в його горлі ось-ось луснуть.

— Не кидайся мною, наче я твоя власність, зарозуміла дупо, — огризнувся Поттер, випроставшись на ліжку й вчепившись пальцями в простирадла.

— Може, я й зарозумілий, але хоча б можу прийняти допомогу, коли потрібно. Дурню, якщо тебе кинули напризволяще, ти в землю закопаєшся!

— Я зворушений, що ти про мене піклуєшся, — саркастично вишкірився хлопець. — Але більшу частину свого життя був сам по собі й чудово справлявся.

Мелфой злякано похитав головою, повернувся до свого ліжка, що стояло навпроти, і почав переодягатися. Крові й поту можна було позбутися чарами, але органи чуття все ще відслідковували запах Гаррі на сорочці, і блондину потрібно було зберігати ясність розуму, якщо збирався мати справу з несамовитістю партнера. Тоді, порпаючись у своїй валізі, витягнув свіжу сорочку й скинув стару.

У кімнаті панувала дивна тиша, і Драко обернувся, коли одягався, якраз вчасно, щоб зловити на собі погляд сусіда. Звичайно, зелені очі одразу ж відсахнулися, і їх володар повернувся на ліжко, знявши окуляри й поклавши їх на тумбочку. 

Мелфой тихенько хихикнув, побачивши, як парубок намагається не зустрітися з ним поглядом, і перетнув кімнату, зав’язуючи краватку. 

— Не роби нічого героїчного, Поттере, не вставай із ліжка, тобі треба прийти до тями до того, як після уроків з’явиться цілий рій настирливих колишніх ґрифіндорців.

— Пішов ти, Мелфою, — огризнувся у відповідь, перевертаючись на бік і заплющуючи очі, відчуваючи, що кожен м’яз у тілі все ще напружений і злегка тремтить. Його тіло було неспокійне — не бажало розслаблятися, хоча й було виснаженим, а зілля все ще діяло. Підтягнувши ковдру під підборіддя, спробував абстрагуватися від цього стану, але не зміг. Усе ще відчував на собі жадібний погляд цього виродка. “Ніби й досі не наївся”, — плювався його розум.

Раптом на матрац сперлися, і юнак закляк під простирадлами. Відчув тінь Драко над собою й нервово ковтнув. 

— Забирайся з мого ліжка, — зажадав Гаррі крізь стиснуті зуби. Але слизеринець не ворухнувся, досі залишився на місці, нахилившись. Поттер здригнувся. Він ніколи не насолоджувався близькістю так, як інші люди, але й ніколи не цурався дотиків. А після того, що сталося в підземеллі з Волдемортом, він вважав це майже нестерпним, але…

Гаррі заричав від болю й перевернувся, рука зірвала ковдру з тіла, намагаючись замахнутися на сусіда, що навис над ним, наче грозова хмара, яка загрожує дощем. Парубок зойкнув, коли блондин блискавично зреагував, притиснувши його руки над головою. Не треба бути генієм, щоб зрозуміти, що саме викликало темне сяйво в цих неземних очах. Не тоді, коли на нього тиснула якась твердість, трохи тепліша, ніж решта тіла вампіра.

«Зігрітий моєю кров’ю», — зрозумів він, обурившись від думки, що дав це тепло.

— Відчепися від мене, Мелфою, — застережливо прошипів Поттер, шкіра гуділа від стримуваної магії. — Не знаю, чому думаєш, що моя згода давати кров за суворим розкладом щось змінює між нами, але дозволь дещо пояснити: мені не потрібен трах із жалю або що-небудь подібне, що можеш мені запропонувати. Зрозуміло?! Нічого не змінилося, абсолютно!

Драко видав нелюдське гарчання, стискаючи зап’ястя ґрифіндорця. Ніс майже торкався носа Гаррі, а холодний подих змушував волосинки на потилиці ставати дибки. 

— Можливо, ти досить жалієш мене, щоб віддати трохи своєї дорогоцінної та легко поповнюваної крові, але те, що ти опинився піді мною, нічого не змінює…

— Одне провокувало інше, ти ж чув Снейпа, я не міг цього контролювати, — перебив юнак. — Слухай, не знаю, навіщо ти це робиш, але хапаєшся за соломинку…

— Це називається пристосовуватися, Поттере.

— Це називається піддатися інстинктам, саме те, що ти не хочеш робити! — кинув шпильку у відповідь. 

Ікла прорвали оболонку в яснах Мелфоя, гострі й білі, на відстані волосини від губ Гаррі.

— Я був упевнений, що після того ганебного виступу в підземеллях ти навряд чи будеш розмовляти, — Драко перервав свої ж слова, втиснувшись стегнами в ногу партнера, і з його вуст зірвалося шипіння задоволення. 

«Так, — застогнав вампір, — візьми його, він рветься до тебе. Хіба не чуєш, як калатає його серце?»

Парубок затряс головою, намагаючись заглушити голос. Ні, він не такий. Йому не потрібен Гаррі, просто брюнет зручний, та й сам винен у тому, що член слизеринця ось-ось лусне. Він може взяти Поттера, і тоді повернеться хоч б якась сила. Нижньому це навіть сподобається!

«Але ти не повинен хотіти ні його, ні інших, — шепотіла свідомість. — Він тобі не коханий і не друг.»

Раптом під рукою спалахнула іскра, схожа на електричний струм. Він смикнувся туди, де притиснув Гаррі. Міг заприсягтися, що вона виходила зі шкіри хлопця.

Магія потріскувала, як брижі статичного розряду, і юнак застогнав, коли хвиля поколювала, вібрувала крізь власну мертву плоть. Мертву. Він був мертвий і без ґрифіндорця, зрозумів, що єдиний раз, коли тіло відчувало себе задоволеним, або навіть живим, це коли він був із Гаррі, чорт забирай, Поттером. 

«Ось чому я відчуваю, що майже хочу його», — зрозумів блондин, відкинувшись з усією силою осяяння.

Тоді люто загарчав, відчайдушно бажаючи штовхнути, вкусити, розірвати що-небудь. Але не знав власних сил і ледве стримувався, нігті вгризалися в долоні до кривавих подряпин. Чи було б це його життям? Жити лише тоді, коли смоктатиме горлянку Поттера й терпітиме його злість та гіркоту після? Він хитав головою з боку в бік, і розумом, мов цунамі, кружляло крещендо сум’яття. Нарешті слабко гаркнув, схопив свій ранець і з вампірською швидкістю побіг до дверей.

— Мені треба йти на урок, залишайся в ліжку, Поттере, — кинув через плече, перш ніж вилетіти за двері.

Те, що сталося далі, було найдивовижнішим відкриттям. Він спустився сходами вниз, через за́мок до свого уроку захисту від темних мистецтв — і це було схоже на політ, тільки без мітли. Була ясність, свобода, яку відчував лише в горлі Гаррі відтоді, як його змінили. Кожна унція люті й розгубленості покинула свідомість зі швидкістю сто миль на годину, і він мало не розсміявся від полегшення.

Жодна з передбачуваних «суперсил», якими володіли вампіри, не прийшла за літо. Тепер зрозуміло чому: він не харчувався, тому й не розвивався. Але тепер усе нормально. Парубок відчував себе сильнішим, швидшим. Розсміявся, побачивши, як сходи вихором відлітають від майданчика, на якому він стояв. М’язи напружились, ноги підхопили тіло вгору, і хлопець справді полетів, перестрибнувши через повітря й приземлившись прямо на рухомі сходи.

Драко міг бачити кожну думку у своїй голові так само ясно, як і траву вдень. Різкий вітерець, створений швидкістю, коли він продовжував бігти вниз по сходах, був схожий на освіжаючий шторм після тижнів задушливої дезорієнтуючої спеки. І вогонь в стогоні був нестерпним жаром у порівнянні зі звичним холодом шкіри, до якого все ще було складно звикнути.

Ці пристрасті наростали, як і спрага крові, але, на жаль, Поттер не був таким люб’язним у втамуванні цього голоду. Він ледве погодився підтримувати йому життя, а Мелфой більше нікому не міг довірити таку близькість. На цьому зупинився, ледь не налякавши до смерті другокурсника, який не помітив, як слизеринець пролетів повз нього. Довіряти Гаррі? Цьому дратівливому, недоброзичливому засранцю? Він пирхнув, продовжуючи крокувати коридором на свій урок із людською швидкістю; попереднє пересування було не по-справжньому. 

Щоб він довіряв такій людині? Та й із яких причин?

Відповідь прийшла, коли блондин переступив поріг класу захисту від темних мистецтв і зайняв своє місце, сам за партою.

Цей дурень був настільки безглуздо чесним і галантним, що просто не залишалося більше нікого, кому можна було б довірити своє життя. Навіть якби той ненавидів його більше, ніж сам Драко, що було малоймовірно. Бовдур скаржився й бився, і стверджував, що тепер хоче жити для себе, але все одно віддав свою кров. А ще інша, глибша правда — вони з Поттером були в одному човні, переживали такий схожий біль, що було навіть смішно. У цьому був цілковитий сенс.

«Чорт забирай», — подумав Мелфой, витягаючи підручники й розкладаючи їх на столі в очікуванні нового вчителя. Хто б це не був, його не було за шкільним столом під час перших обідів, і тепер, відкинувши думки про Гаррі й власний миттєво втамований голод, було цікаво, хто це міг бути. Це буде людина, відповідальна за його підсумкові оцінки, а значить, і за майбутнє, урешті-решт. Майбутнє, яке він був сповнений рішучості зробити кращим, ніж воно виглядало зараз.

Раптом двері зачинилися, і в класі пролунали кроки. Сіроокий насупився, відчуваючи, як аура охоплює почуття, нервує розум, і повільно повернув голову, щоб побачити нового вчителя захисту, що прогулювався проходом між столами. Драко насупився. Мантія розвівалася, наче хмара темного смогу, а коротке брудне русяве волосся було зачесане назад так, що пара каламутних блакитних очей пронизувала наскрізь.

Чому так неспокійно поруч із цим чоловіком? Хто він такий?

Викладач недбало підійшов до передньої парти, відгорнув рукав і жестом показав паличкою на дошку. Крейда одразу ж ожила, несамовито намагаючись написати те, що наказувало мовчазне заклинання. Як тільки крейда знову марно впала, чоловік повернувся обличчям до класу, що мовчав у благоговійному трепеті. Мелфой вивчав літери на дошці, щось схоже на недобре передчуття піднімалося в грудях.

«Професор Кайус Нікодемус Аларік»

Слова здавалися поганою прикметою, виведені крейдою. Драко відчув мурахи по спині, коли підняв очі на Аларіка. Той стояв зараз перед усіма, вивчаючи кожного своїми холодними очима, очима, які надто довго зупинилися на Мелфої , як здалося самому юнаку.

— Восьмий курс, — нарешті сказав учитель, розбиваючи тишу своїм уїдливим голосом. У ньому не було ні привітного гумору Снейпа, ні різкості Макґонеґел. Цей голос був м’який, але гострий, як лід, і Драко стежив за кожним рухом, як яструб. Було в професорові щось таке, що викликало бажання витягнути чарівну паличку для захисту. Він був сильний, у цьому не було жодних сумнівів. Парубок не міг позбутися відчуття, що ця людина може в останню хвилину відвернутися від учнів.

Здавалося, що це прокляття посади захисника від темних мистецтв повернулося, щоб для різноманітності вкусити його.

— Розумію, наскільки цей рік важливий для вас. Ідеться про те, щоб відшкодувати те, що втратили в тій пародії на війну, щоб довести, що ви все ще тут, незважаючи на неї… Щоб… Віднайти себе.

Очі, здавалося, були прикуті до Мелфоя, який нарешті відірвав погляд і розгорнув книгу, відсторонено переглядаючи першу сторінку. Він шкодував, що не сів подалі від першого ряду. Довелось обрати цю, бо вона була єдина абсолютно вільною, але стояла в першому ряду.

— Запевняю, я був відмінником у всіх дисциплінах і більш ніж академічно піднесений, щоб забезпечити ваш прохідний бал із цього предмету. Часи зараз важкі, як знаємо. Кожному знадобиться все можливе, щоб вижити, поки світ чарівників не оговтається від хаосу, у який його кинув божевільний…

Юнаку здавалося дивним, що цей чоловік буде проти Волдеморта. Чомусь уявляв його смертежером. Але все було явно не так. Драко не відчував запаху брехні, викладач пристрасно ненавидів Темного Лорда так само, як і той — його. Але було ще щось таке, чого хлопець не міг розгледіти. Ця людина була зловіснішою за самого Северуса Снейпа.

— Ми починаємо семестр із короткого курсу, який ви вивчили минулого року, особливо ту частину, що має відношення до вивчення в цьому році. Після перших кількох тижнів ми проведемо перевірку знань, а потім перейдемо до вивчення восьмого курсу, — Аларік зробив павзу, оглядаючи авдиторію. — Так мало в порівнянні з тими, хто повернувся. Це… Вражає. У вас забрали життя, і я зроблю все, що зможу, щоб дати змогу повернути його.

У класі все ще панувала тиша. Ніхто, здавалося, не знав, що робити з ним, із його палаючою пристрастю й водночас очевидно крижаною душею.

— Отже, — просто вів далі вчитель, розряджаючи напругу більш легким голосом, притискаючи до себе згорток пергаменту, що лежав на його столі, — у мене тут ваш розклад на шостий рік навчання…

Решта уроку пройшла без особливих проблем. В основному було повторення, але всі, здавалося, заіржавіли, їм безумовно потрібно було щось «свіже», і професор Аларік навіть почав здаватися більш людяним, коли базікав далі. Він відповідав на запитання, нагороджуючи Ґрейнджер легкою усмішкою, коли дівчина відповідала правильно на його питання, і навіть переконувався, що тихі студенти також навчаються.

Драко, однак, відкинув єдину спробу викладача допомогти, і не міг позбутися відчуття, що ця пропозиція була більше показухою, аніж чимось іншим. Здавалося, чоловік дивно зациклився на ньому. Ситуація нагадала Мелфою той огидний голод, який бачив в очах Темного Лорда перед тим, як цей звір мав нахабство просити про присутність парубка в його ліжку. Від цього спогаду тепла кров холола в жилах…

— Ти дуже гарний, Драко, — пробурмотів Воландеморт, повільно підводячись зі свого схожого на трон крісла. За столом у маєтку залишилося лише кілька смертежерів, серед них і його батьки, які сиділи по обидва боки від сина, налякані наближенням господаря і його увагою до їхньої єдиної дитини. — Я навіть сказав би, що ти прекрасний, — продовжував Лорд тим самим низьким, хрипким шепотом, від якого волосся на руках хлопця ставало дибки. Піт виступив на лобі, і юнак затремтів у холодній кімнаті, дихання постаті відлунювало, коли та наближалася. А потім ці крижані, довгі, бліді пальці опинилися на обличчі, пестячи щоку. Хлопець не втримався й здригнувся.

Низький тривожний смішок злетів із вуст Волдеморта, смердючий подих торкнувся шкіри бідолахи. 

— Ти справді прекрасний, і добре це знаєш. Такий пихатий, такий зарозумілий, зухвалий, як мідь, але в глибині душі все ще невинний і чистий, як перші сніжинки, — пальці злегка повернулися, тильні сторони кісточок пробігли по скроні Драко у вдаваних любовних пестощах. — Я дуже хотів би забрати тебе до себе в ліжко.

Поруч із ними безпомилково затамувала подих мати, здригнулися руки батька на столі й пролунало шипіння киплячих ревнощів Белатриси.

— Мілорде! — гаркнула Лестранж. — Цей худорлявий маленький шмаркач? Я могла б…

— Мовчи, Бело, — прошипів Темний Лорд з усією отрутою кобри, міцно схопивши блондина за підборіддя й нахиливши обличчя назад до себе, бліді губи піднялися в маніакальній, збоченій посмішці. Йому подобалося це небажання. Подобалося знати, що Драко доведеться сказати «так», прикинутися, що дійсно хоче, навіть якщо не має ані краплі бажання. — Кого я хочу взяти за коханця, того й беру.

Молодший Мелфой заплющив очі, намагаючись зупинити сльози, але коли знову розплющив, то відвернув голову, благально дивлячись на батька. Чоловік так і застиг, із тугою дивлячись на сина, відчайдушно бажаючи допомогти, але страх прикував до місця. До горла юнака підступила грудка, яку неможливо було ковтнути, тому мусив витягнути шию, щоб зустріти погляд матері. Від усього перехоплювало подих. Це був кінець.

— Мілорде! — у відчаї вигукнула Нарциса, кидаючись навколішки на холодну кам’яну підлогу, смикаючи за мантію господаря без краплі сорому. — Будь ласка! Мілорде, не мій син, тільки не мій син! Він просто хлопчик, дитина, мілорде, будь ласка. Він такий, як Ви й кажете, чистий, так ще й боїться. Він не готовий. Візьміть мене, мілорде, візьміть Белу, кого завгодно, тільки не мого маленького!

УДАР!

Звук дзвінко пролунав у кімнаті. Драко здригнувся від зіткнення руки Волдеморта з маминим обличчям. Шлунок закрутило, коли побачив, як її шия неприродньо вигнулася на бік, а тіло відкинулося від удару. Її груди несамовито піднімалися й опускалися, але в іншому вона була знерухомлена шоком від удару.

— Як смієш мене так ображати?! — заволав безносий (прим. ред.: можливо, це не зовсім гідний вчинок, називати його так, але, ну, ви ж бачите, що він зробив??), відпускаючи парубка, щоб він міг дивитися на свою мертву матір. — Благаєш про вияв милосердя, ніби те, що я обрав твого сина — найгірше покарання, яке тільки можна уявити! Невже так турбуєшся про його нікчемну цноту, що можеш бути такою дурепою! Я — Темний Лорд! Він мій слуга, як і всі ви! Якщо я чогось захочу, ви всі будете прагнути дати мені це й радіти, коли я це отримаю, навіть якщо там буде голова вашого новонародженого! Ти вже перечила мені в справах, що стосуються твого сина, Нарцисо. Будь обережна, щоб не перейти мені дорогу знову.

З цими словами Волдеморт знову повернувся до Драко, явно задоволений тим, що він, Мелфой, тепер тремтить. Хлопець відчув, як у шлунку щось ніби захиталося. Його зараз знудить, він був у цьому впевнений. 

— А тепер, Драко. Хочу, щоб ти став моїм нареченим. Невже посмієш відмовити мені?! — його голос був вимогливий, непохитний, і Мелфой так сильно затрусився, що, здавалося, захлинеться слиною. Він знову повернув голову вбік. Побачивши, що батько все ще сидить у своєму кріслі, відчув, що все скінчено, і втратив себе від відчаю.

— Мілорде, — відчайдушно дихав юнак, заплющивши очі, не в змозі дивитися в очі світу, який так вражаюче його підвів. — Я… Я не можу. Будь ласка, мiй Лорде. Не можу… Не можу цього зробити. Я… — він зціпив зуби, сором пронизував тіло, коли він вимовляв ці слова. — Не хочу… Я не можу цього зробити.

Він дорого заплатив за кожнісіньку літеру: дні тортур від руки монстра Фенріра Грейбека, а потім, зрештою, ця нескінченність, пов’язана з кров’ю Поттера, якщо він узагалі захоче жити. Він злякався, виявився занадто боягузливим і тепер розплачуватиметься за це щодня до кінця вічності. Не думаючи, провів пальцями по обличчю, міркуючи, чи залишилися ще шрами, і якщо так, то скільки.

— Містере Мелфой.

Цей холодний, крижаний голос різко повернув його до реальності. Драко здригнувся, підвівши очі, і побачив професора Аларіка за столом, який дивився на нього з тривожним виразом, схожим на ненависть, що розтоплювала лід в очах. Слизеринець випрямився, демонстративно піднявши підборіддя. Він боявся, так, і нервував, але нічого гіршого, ніж те, що вже пережив, з ним зараз не могло статися. Він і так майже мертвий, а Гаррі був його єдиним рятувальним кругом. Не хотілося знову зраджувати своєму страху. Він вирішив ще тоді, що більше не буде боягузом і не ганьбитиме своїх батька й матір.

— Професоре Аларік? — недбало склавши руки на столі перед собою, вимовив Мелфой, чекаючи, коли вчитель продовжить розповідь.

Аларік підняв темну брову, задумливо оглядаючи його. 

— Здається, ми не встигли, урок закінчився, — тихо оголосив викладач, і учні почали збирати свої речі й виходити з класу, а Драко лишився стояти на місці, коли чоловік просто наказав: 

— Містере Мелфой, залишіться.

Коли клас нарешті звільнився, професор пройшов через кімнату, тихо зачинивши двері за останнім учнем. Драко насупився, передчуваючи щось недобре в плавності цих рухів, і підвівся, його кінцівки напружилися, готові дати відсіч або втекти.

— Вас уже щось відволікає від моїх уроків, містере Мелфой? — запитав учитель, повільно наближаючись.

Парубок ледве стримався, щоб не здригнутися. Тепер, коли він перестав бути людиною, йому було легше залишатися нерухомим. 

— Та було багато думок, професоре, — відсторонено зізнався він, — війна вплинула на всіх нас. Я… Я не звик повертатися до Гоґвортсу. Здається, це ніколи не закінчиться: Темний Лорд, війна…

Аларік схилив голову набік, поклавши руки на стіл і злегка нахилившись. Він був вищий, набагато вищий за Мелфоя, і височів над ним. Але Драко навіть не нахилився. Він дивився, як викладач відкриває рот, а потім починає говорити, готовий відреагувати на те, з чим той може напасти.

— Темний Лорд, справді, — посміхнувся чоловік. — Чи було Ваше життя раєм або пеклом під його владою, для мене не має значення, містере Мелфой. Моя думка про Вас була сформована набагато більш конкретною подією.

Ті очі знову спалахнули ненавистю, темні й оповиті полум’ям. Драко зробив крок назад, але чужі руки вистрілили вперед, притиснувши його тіло до столу.

— Що саме я Вам зробив? Я ніколи не чув про Вас до сьогоднішнього дня! — Драко кинув шпильку, намагаючись вирватися, але не зміг. Здавалося, ніби Аларік якимось чином збільшив власну силу за допомогою магії, а хлопець цього й не помітив.

Але замість відповіді вчитель лише зневажливо посміхнувся й нахилився ще ближче. Він проігнорував слова блондина й запитав натомість щось зовсім випадкове: 

— Де сьогодні Поттер, містере Мелфой?

Очі Драко розширилися, але не видали жодного руху. 

— Йому стало якось дивно в підземеллях, і професор Снейп попросив мене відвести його назад до гуртожитків. Можете самостійно запитати викладача зіллєваріння, можете піти перевірити, чи дорогоцінний золотий хлопчик ще в ліжку, якщо Вас це так турбує! — тиск на його руки став нестерпним, він клявся, що відчував, як кістки хрустять під рукою чоловіка.

— Містер Поттер мене не турбує, я питаю про те, що Ви сьогодні з ним зробили.

Драко здригнувся, коли його відпустили, щоб витягнути паличку. Перш ніж зрозумів це, спалах світла поглинув його зір.

— Легілимени! — закричав Аларік. Мелфой знову опинився там, у підземеллях, біль пронизував кістки, як і тоді, нагадуючи, від чого саме його врятував Гаррі. Спалах спогадів промайнув, і він побачив Поттера, побачив, як той роздягається й із хиткою впевненістю крокує до нього. Почув, як застогнав ґрифіндорець і вигнувся під його язиком, коли сіроокий несамовито накинувся на його горло. Відчув чужу сперму на своїй гарячій від крові долоні…

Раптом блондина відкинуло назад у теперішнє, так грубо, що він промчав через усю кімнату й врізався в парти, перекинувши їх догори дригом. У грудях перехоплювало подих, тіло було крижаним і спітнілим, як і до того, як Гаррі його нагодував. Намагався випростатися на уламках деревини від парт, але тіло пульсувало від болю та бажання. 

А ще його ікла проросли з ясен, і професор побачив це досить виразно.

— Як я й думав, — гаркнув Аларік, роблячи крок уперед, паличка все ще була витягнута, — такий молодий і блискучий, як новенький. Лише натяк на кров або збудження від твого Першого, й ікла луснули, як у підлітка під час вологого сну, — відкинув уламки зі свого шляху, і ті полетіли на Драко, який схопився на ноги з вампірською швидкістю, а ікла пульсували від жаги до Поттера.

— Якщо знаєте, що я вампір, то, мабуть, усвідомлені, що не варто з мене дражнитися, — огризнувся Мелфой, наближаючись до чоловіка. Однак, рука на його горлі придушила цю недоречну впевненість, і юнак повис на землі, а тіло співало від жаги й болю.

— Ви — саджанець. Коротун, який нічого не знає про навколишній світ, — холодно відповів учитель.  — І Ви нічого не скажете про це ні мені, ні всій школі, а світ дізнається, хто Ви є насправді.

Очі Драко розширилися. Ні, це означало б його кінець. Звісно. Він не міг цього витримати.

— Що вам, чорт забирай, від мене треба?! — зірвався слизеринець, несамовито шарпаючи професора за горло. — Вам начхати на Поттера й Темного Лорда, то чого ж, в ім’я Мерліна, тоді хочете?!

Жорстокий смішок пронизав повітря, ковзнувши по губах Аларіка, наче кров. Кров. Так. Кров Поттера! Вампір усередині знепритомнів.

— Ви мене дуже скривдили, Драко Абраксас Мелфою, — загрозливо промурмотів чоловік, — і я маю намір змусити Вас страждати.

Рот парубка відкрився, щоб відповісти, але знову закрився від удару чогось твердого, непохитного й гарячого об щелепу. Він похитнувся, кричачи від болю й несамовито дряпаючи обличчя. Очі широко розплющилися, і він витріщився на видовище власної крові та розплавленої плоті, що огидно звисала з кастета, який раптово з’явився на правому кулаці вчителя.

Вампір відчув, як розірвана шкіра швидко регенерується, але це не вгамувало пекучого болю, який відчув лише кілька секунд тому. Він зробив ще кілька кроків назад, намагаючись триматися поза зоною досяжності. Ніколи й подумати не міг, що відчує такий біль після катувань у підземеллях родинного маєтку. Це була єдина хороша думка, а потім він зіткнувся з нестерпними муками жаги крові. О, тепер ще й це.

— Я все ще слабкий, усе ще жалюгідний, ніяка надлюдська швидкість і зростаюча сила не врятують мене від цього.

— Так, — зітхнув викладач, струшуючи з руки, як воду, мерзенні краплі плоті, — Ви все ще можете відчувати біль так само сильно, як і тоді, коли були людиною. Але найдосконаліше в тому, щоб змусити Вас страждати: Ви швидко зцілюєтеся, залишаючи мені знову приголомшливо чисте полотно.

Демон у професорській шкурі протягнув свою обпалюючу зброю вздовж грудей хлопця, створюючи кривавий, димлячий слід розплавленої плоті. Драко закричав так голосно, що заприсягнувся, ніби відчув, як щось розривається в горлі. Його руки несамовито метушилися, невпинно били Аларіка, корчилися, робили що завгодно, щоб уникнути цієї муки. Він ніколи не відчував такого болю, як зараз. З часів того перетворення.

Мелфой підставив щелепу, скрегочучи зубами, борючись із бажанням заплакати. Чи міг юнак узагалі плакати? Драко відкинув голову назад, коли моменти, такі довгі й болісні, згорали з кожною новою смужкою плоті, що росла тільки для того, щоб бути знову відірваною. Хлопець міцно заплющив очі, усе тіло напружилося, ніби міг зібрати в собі силу, закликати її, щоб скинути це чудовисько. Але він усе ще був слабкий,  усе ще не міг врятуватися, і Поттера, звичайно, не було під рукою, щоб зробити це.

“Я буду сильнішим, — гарчав вампір у ньому, коли біль наближав до божевілля, про яке він давно думав, що забув. — Я ввійду в свою силу й тоді нікому не дозволю заподіяти мені шкоду. Ніхто й ніколи більше не матиме наді мною влади!”

Раптом гостра, пронизлива сила нової зброї розірвала ліву руку, притиснувши її до стіни, ніби колекціонер приколов метелика до корпусу. Ось і все, чим був блондин: комахою не тільки для цього чоловіка, а й для всіх, але це зміниться. Рев агонії зірвався з вуст, коли пласке лезо було скручене, і Мелфой смикнувся, побачивши кров, що котилася по стіні, кров, яка закипала від самої лише присутності розпеченої до білого зброї.

Обидва мечі були срібні, зрозумів Драко, пригадавши знання з третього курсу захисту від темних мистецтв. Він, здається, смакував металевий присмак у повітрі. Відчуття було таке, ніби цей удар висмоктав із нього частину життя, яке дала йому кров Гаррі. Варто забиратися звідси.

Зі швидкістю вампіра він витягнув свою паличку. Аларік уже встиг скористатися елементом несподіванки, а Мелфой ще не набрався повної сили, але професор не міг зрівнятися з ним у швидкості.

— Авіс! — закричав юнак, і з його палички вирвався потік птахів, що полетів на викладача, ніби потік куль. Побачив, як чоловік ухилився, а сам пірнув уперед, вихопивши збоку сумку й вилетівши з кімнати. Паніка несамовито билася в грудях, коли він біг підлогою класу, намагаючись якомога більше віддалитися від неї і від себе.

«Що цей Аларік хотів? Чому? Ким він був?»

Здавалося, ще одна фігура, що заманює пастку вічної, неминучої агонії. Бо слизеринець ніколи й нікому не міг розповісти про це, якщо хотів мати хоч якийсь шанс на життя, якщо дійсно бажав, щоб у його батьків залишилося якомога більше такої можливості. Проте, він міг би уникнути перебування наодинці з цим учителем. Насправді, збирається зробити це відтепер. 

“Якщо я сподіваюся пережити ще один рік у Гоґвортсі, мені доведеться це зробити.”

 

~Далі буде…